Справа № 822/2313/16
Головуючий у 1-й інстанції: Майстер П.М.
Суддя-доповідач: Загороднюк А.Г.
15 лютого 2017 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Загороднюка А.Г.
суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, треті особи - Старокостянтинівська районна державна адміністрація Хмельницької області, Капустинська сільська рада Старокостянтинівського району Хмельницької області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії,
постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2016 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову.
Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи що призвело до неправильного її вирішення.
Сторони повноважних представників в судове засідання не направили, хоча повідомлялися про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах апеляційної скарги у відповідності до частини 1 статті 195 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено з матеріалів справи, 09 червня 2016 року позивач звернувся з заявою до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 2,0 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області.
Разом з заявою, як додатки, подано: копію паспорта, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного коду, графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, копію посвідчення учасника бойових дій АТО.
Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області своїм листом від 06 липня 2016 року № П-17943/0-5666/6-16 повідомило позивача, що відповідно до листа управління Держгеокадастру у Старокостянтинівському районі дана земельна ділянка перебуває у власності (користуванні) третіх осіб, а тому задовольнити заяву не має можливості.
Не погоджуючись з вказаною відмовою позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, виходив з того, що Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області не мало законних підстав для надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність позивачу вказаної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно частини 3 статті 78 Земельного кодексу України визначено, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Частиною 1 статті 84 Земельного кодексу України встановлено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Відповідно до статті 122 Земельного кодексу України, в редакції, яка діє з 01 січня 2013 року, повноваження щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, належать центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальними органами.
Аналогічні повноваження щодо розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах області надані Головному управлінню Держгеокадастру у Хмельницькій області на підставі Положення про Головне управління Держгеокадастру в області.
Згідно з частиною 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Згідно з частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування (частина 7 статті 118 Земельного кодексу України).
Отже, у випадку наявності у особи бажання отримати у власність або користування земельну ділянку, вона повинна звернутися до відповідного органу клопотання про надання їм земельної ділянки, яке повинно бути розглянуте протягом встановленого строку та за наслідком якого повинно бути прийняте рішення про надання або відмову у наданні дозволу розроблення проекту землеустрою.
Статтею 122 Земельного кодексу України визначено розподіл повноважень щодо надання у власність або у користування земельних ділянок державної та комунальної власності.
Згідно з пунктом 2 статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
Відповідно до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Таким чином, статтею 122 Земельного кодексу України врегульовано відносини щодо передачі у власність або у користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності.
Колегією суддів встановлено, що земельна ділянка на яку претендує позивач перебуває у колективній власності колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства ім. 1 - Травня, с. Капустин, Старокостянтинівського району, що підтверджується Державним актом на право колективної власності на землю серії ХМ №031 від 28 грудня 1995 року.
Вказаний державний акт не скасований та є чинним.
Крім того, рішенням Пашковецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області №5 від 17 жовтня 2000 року, затверджено схему поділу земель колективної власності колишнього КСП ім. 1 - Травня.
Також встановлено, що земельні ділянки, які зазначені на картографічному матеріалі, копія якого знаходиться в матеріалах справи, та на які претендує позивач, належать до земель колективної власності, які не були розпайованими та не були повернуті до земель державної чи комунальної власності і право власності на них підтверджено вищезазначеним державним актом на право колективної власності на землю.
Із листа відповідача №22-2203-99.31-2684/2-16 від 08 грудня 2016 року вбачається, що земельні ділянки на які претендує позивач являються землями колишньої колективної власності (КСП ім. 1 - Травня). Сільськогоспадарські угіддя, які підлягали паюванню, але на даний час нерозподілені між власниками земельних часток (паїв) та залишились у спільному (сумісному) використанні, згідно форми 2-ЗЕМ, станом на 01 січня 2016 року, обліковуються як приватна власність.
Відповідно до роз'яснення Держземагенства України від 13 жовтня 2014 року № 22-28-0.13-12187/2-14 розпорядження вищезазначеними земельними ділянками не належить до компетенції жодного органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, визначеного статтею 122 Земельного кодексу України, а землі залишаються у колективній власності.
Земельним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами правовий статус не розпайованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення колективної власності колишніх КСП на даний час не визначено.
Крім того, частиною 2 статті 92 Земельного кодексу України визначено перелік осіб, які набувають право постійного користування землею, але не вирішує питання щодо осіб, які набули це право раніше.
У рішенні Конституційного суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено, що використання терміну "набувають", що означає "ставати власником чого - небудь", після набрання чинності статтею 92 Кодексу свідчить, що ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення. Так, поняття "набувають права" за змістом частини другої статті 92 та частини першої статті 116 Кодексу в аспекті вимоги переоформлення права користування земельною ділянкою не відповідає вимозі ясності і визначеності правової норми: зазначені положення припускають поширення цього поняття лише на випадки первинного отримання земельної ділянки із земель державної та комунальної власності підприємствами, установами та організаціями, що належать до державної або комунальної власності, а також громадянами та юридичними особами, які набувають права власності та користування земельними ділянками. Натомість у пункті 6 "Перехідних положень" Кодексу йдеться про переоформлення права власності або оренди громадянами та юридичними особами, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві. Переоформлення також має два значення: повторити оформлення і оформити заново, за новими правилами.
Земельний кодекс України передбачає певний порядок, згідно якого земельна ділянка, що знаходиться у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, для суспільних потреб може бути тільки вилучена або викуплена, в порядку встановленому цим Кодексом.
При цьому, вилучення (викуп) земельної ділянки допускається при дотриманні гарантій прав на землю, передбачених розділом V Земельного кодексу України та статті 350 Цивільного кодексу України, якщо рішення про це прийнято компетентним органом з підстав і в порядку, встановлених законом, а власникові земельної ділянки має бути відшкодована її вартість.
Статтею 140 Земельного кодексу України визначено підстави для припинення права власності на земельну ділянку. До них віднесено, зокрема, відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб.
Пунктом "г" частини 1 статті 143 Земельного кодексу України визначено, що однією з підстав для примусового припинення прав на земельну ділянку є її викуп (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб.
Таким чином, право колективної власності, яке не припинено у встановленому законом порядку, вважається дійсним.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності у відповідача законних підстав для надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність позивачу вказаної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.
Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2016 року слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2016 року - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.
Головуючий Загороднюк А.Г.
Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.