20 лютого 2017 р.Справа № 539/3803/16-а
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Бенедик А.П.
Суддів: Мельнікової Л.В. , Донець Л.О.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Лубенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 03.01.2017р. по справі №539/3803/16-а
за позовом ОСОБА_1
до Лубенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду із адміністративним позовом до Лубенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області, в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача по нарахуванню та виплаті щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці;
- зобов'язати Лубенське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Полтавської області зарахувати позивачу до стажу роботи, що дає право на призначення довічного грошового утримання судді у відставці - 2 роки 0 місяців 6 днів проходження строкової військової служби у рядах Радянської Армії, половину строку навчання за денною формою на юридичному факультеті Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка - 2 роки 5 місяців 15 днів, здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90% грошового утримання працюючого судді на відповідній посаді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, починаючи з 19.09.2016 року з врахуванням фактично виплачених сум;
- стягнути на його користь з Лубенського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Полтавської області судовий збір в сумі 551грн.20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань, сплачений за подання позовної заяви.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що відповідно рішення Полтавської обласної ради народних депутатів від 21.01.1993 року він був обраний суддею Лубенського міського суду. Згідно Постанови Верховної Ради України від 05.06.2003 року був обраний на посаду судді Лубенського міськрайонного суду Полтавської області безстроково. За Указом Президента України від 15.03.2004 року №328/2004 року Лубенський міський суд ліквідовано та утворено Лубенський міськрайонний суд Полтавської області в якому продовжував працювати. Звільнений з посади судді Лубенського міськрайонного суду Полтавської області відповідно до Постанови Верховної ради України №1515-VIII від 08.09.2016 року "Про звільнення суддів" та наказу голови Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14.09.2016 року у зв'язку з поданням заяви про відставку. 19.09.2016 року відповідачем призначена виплата щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 86% грошового утримання судді, виходячи із стажу роботи 23 роки 7 місяців 24 дні. Проте, при розрахунку розміру довічного грошового утримання відповідачем не враховано до стажу роботи суддею час проходження військової служби з 22.10.1979 року по 27.10.1981 року (2 роки 0 місяців 6 днів) та половина строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі, а саме на юридичному факультеті Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка з 01.08.1984 року по 30.06.1989 року (2 роки 5 місяців 15 днів). Позивач звернувся до відповідача із заявою про зарахування до стажу судді термін строкової служби в Збройних Силах та половину строку навчання за денною формою на юридичному факультеті Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка та призначити щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 90%. Листом від 05.12.2016 року №88/М-02 відповідач відмовив у задоволенні заяви. Не погоджуючись із вказаними діями, позивач звернувся до суду із даним позовом.
За наслідками розгляду справи в порядку скороченого провадження постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 03.01.2017 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії Лубенського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Полтавської області по нарахуванню та виплаті позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Зобов'язано Лубенське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Полтавської області зарахувати позивачу до стажу роботи, що дає право на призначення довічного грошового утримання судді у відставці - 2 роки 0 місяців 6 днів проходження строкової військової служби у рядах Радянської Армії, половину строку навчання за денною формою на юридичному факультеті Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка - 2 роки 5 місяців 15 днів, здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90% грошового утримання працюючого судді на відповідній посаді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, починаючи з 19.09.2016 року з врахуванням фактично виплачених сум.
Стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 551 грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань, сплачений за подання позовної заяви.
Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 03.01.2017 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Вказує, що на час звернення позивача за призначенням щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці чинним законодавством не передбачено зарахування до стажу роботи, що дає право на призначення довічного грошового утримання судді у відставці половини строку навчання та період проходження строкової військової служби. Таким чином, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до неправомірного висновку про наявність правових підстав для зарахування позивачу до стажу роботи, що дає право на призначення довічного грошового утримання судді у відставці час проходження військової служби та половина строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі та, відповідно, здійснення перерахунку та виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90% грошового утримання працюючого судді на відповідній посаді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.
Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких просив залишити постанову суду першої інстанції без змін.
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час її апеляційного перегляду, що позивач згідно до рішення Полтавської обласної ради народних депутатів від 21.01.1993 року був обраний суддею Лубенського міського суду. Згідно Постанови Верховної Ради України від 05.06.2003 року був обраний на посаду судді Лубенського міськрайонного суду Полтавської області безстроково. За Указом Президента України від 15.03.2004 року №328/2004 року Лубенський міський суд ліквідовано та утворено Лубенський міськрайонний суд Полтавської області в якому продовжував працювати. Звільнений з посади судді Лубенського міськрайонного суду Полтавської області відповідно до Постанови Верховної ради України №1515-VIII від 08.09.2016 року "Про звільнення суддів" та наказу голови Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14.09.2016 року у зв'язку з поданням заяви про відставку.
19.09.2016 року позивачу призначена виплата щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 86% грошового утримання судді, виходячи із стажу роботи 23 роки 7 місяців 24 дні.
При розрахунку розміру довічного грошового утримання відповідачем не враховано до відповідного стажу роботи суддею час проходження ним військової служби з 22.10.1979 року по 27.10.1981 року (2 роки 0 місяців 6 днів) та половина строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі, а саме на юридичному факультеті Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка з 01.08.1984 року по 30.06.1989 року (2 роки 5 місяців 15 днів).
Факт проходження позивачем військової служби та навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі відповідачем не оскаржується та підтверджується наявними в матеріалах справи копіями диплома та військового квитка.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про зарахування до стажу судді термін строкової служби в Збройних Силах та половину строку навчання за денною формою на юридичному факультеті Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка та призначити щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 90%.
Листом від 05.12.2016 року №88/М-02 відповідач відмовив у задоволенні заяви в зв'язку з тим, що Указ Президента України від 10.07.1995 року №584/95, яким було передбачено, що до стажу роботи, який дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження військової служби втратив чинність 01.03.2008 року. При призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці враховано тільки стаж роботи на посаді судді тривалістю 23 роки 7 місяців 24 дні, що дає право на обчислення цього утримання у розмірі 86 %.
Позивач, не погоджуючись із вказаними діями відповідача, звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з абзацом 2 пункту 3-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», доповненим згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2008 № 545, до стажу роботи, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби. Дана позиція висловлена у роз'ясненні Конституційного Суду України у Рішенні №8-рп/2005. Також законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI, було передбачено право зарахування до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу та періоду проходження строкової служби. З огляду на зазначене, до стажу роботи на посаді судді позивача, що дає право на відставку та обчислення розміру довічного грошового утримання судді у відставці, слід врахувати половину часу навчання позивача за денною формою у вищому навчальному закладі (з 22.10.1979 року по 27.10.1981 року (2 роки 0 місяців 6 днів) з 01.08.1984 року по 30.06.1989 року (2 роки 5 місяців 15 днів). Оскільки календарний період проходження строкової військової служби з урахуванням врахованого відповідачем суддівського стажу перевищує 25 років, то позивач має право на отримання щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 90 відсотків грошового утримання працюючого судді.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Статтею 126 Конституції України закріплено положення, згідно з яким незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Відповідно до п. 25 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 02.06.2016 № 1402-VII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон України № 1402-VII), який набрав чинності 30.09.2016 року, право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами). За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
На час виходу позивача у відставку був чинним Закон України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон України № 2453-VI), згідно ст. 120 якого було передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Відповідно до ч.2 ст. 141 Закону України № 2453-VI, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія.
Згідно положень ч.1 ст. 135 Закону України № 2453-VI, до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; 2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
Частиною третьою статті 141 Закону України № 2453-VI (з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 №1-8/2016) визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Як вбачається з матеріалів справи, 21.01.1993 року позивач був обраний суддею Лубенського міського суду. На той час діяв Закон України від 15.12.1992 р. № 2862-XII «Про статус суддів» (далі - Закон України № 2862-XII), положення ст. 43 якого передбачали, що кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень. Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді. До стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Згідно з абзацом 2 пункту 3-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», доповненим згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2008 № 545, до стажу роботи, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
Зазначена позиція висловлена у роз'ясненні Конституційного Суду України у Рішенні №8-рп/2005.
Також, у відповідності до Указів Президента України № 584/95 від 10.07.1995 року «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» та № 1061/2002 від 25.11.2002 року «Про внесення змін до Указу Президента України від 10.07.1995 року № 584», до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менше 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку і навчання у вищих юридичних навчальних закладах період проходження строкової військової служби.
Пункт 11 Перехідних положень Закону України №2453-VI (редакція до 25.03.2015 року) передбачає, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
Тобто, законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Закону України № 2453-VI було передбачено право зарахування до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу та періоду проходження строкової служби.
Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з вимогами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до пункту 8 частини 4 статті 48 Закону України № 2453-VI, незалежність судді забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді (ч. 6 ст. 47 Закону).
Конституційний Суд України в рішенні від 22.05.2008 року №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005, згідно з яким «…конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними». Конституційний Суд України також підкреслив,що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.
Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій громадян, зокрема суддів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.
Частинами 1-3 статті 8 КАС України встановлено, що суд при вирішенні адміністративної справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини; звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.
Зокрема, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В пунктах 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» від 01.06.2006 Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, рішення від 20.11.1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31).
Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, № 44277/98, рішення від 24.04.2003 р.).
Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, працюючи суддею, мав законні сподівання на зарахування періоду проходження строкової військової служби до стажу роботи, що дає право на призначення та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді і які були у подальшому звужені.
Колегія суддів зазначає, що внесенням змін у Закон України № 2453-VI, шляхом викладення його у новій редакції Законом України від 12.02.2015 № 192-VIІ «Про забезпечення права на справедливий суд» (набрав чинності 29.03.2015) було виключено пункт 11 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України № 2453-VI, який передбачав визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом. На момент набрання чинності Закону України № 192-VIІ (29.03.2015 року) у позивача вже був в наявності стаж, який давав право на призначення щомісячного довічного грошового утримання, оскільки при цьому слід враховувати період проходження ним строкової військової служби.
Втрата чинності Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» та Указів Президента України № 584/95 від 10.07.1995 року «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» та № 1061/2002 від 25.11.2002 року «Про внесення змін до Указу Президента України від 10.07.1995 року № 584» стосується неможливості зарахування до стажу роботи судді тих періодів, які виникли в трудовій діяльності осіб після втрати чинності пункту 11 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України № 2453-VI та вказаних вище нормативно-правових актів.
Крім того, Верховна Рада України звільнила позивача з посади судді саме у зв'язку з поданням заяви про відставку, а не з інших підстав, тим самим вищий законодавчий орган країни не заперечував наявність у позивача стажу роботи судді більше 20 років, необхідного для виходу у відставку.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що до стажу роботи на посаді судді позивача, що дає право на відставку та обчислення розміру довічного грошового утримання судді у відставці, слід врахувати половину часу навчання позивача за денною формою у вищому навчальному закладі (з 22.10.1979 року по 27.10.1981 року (2 роки 0 місяців 6 днів) з 01.08.1984 року по 30.06.1989 року (2 роки 5 місяців 15 днів).
Таким чином, оскільки календарний період проходження строкової військової служби з урахуванням врахованого відповідачем суддівського стажу перевищує 25 років, то позивач має право на отримання щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 90 відсотків грошового утримання працюючого судді.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 71 КАС України.
Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості власних дій, що є предметом оскарження позивачем.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що постанова Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 03.01.2017р. по справі №539/3803/16-а відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Лубенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області залишити без задоволення.
Постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 03.01.2017р. по справі №539/3803/16-а за позовом ОСОБА_1 до Лубенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П.
Судді(підпис) (підпис) Мельнікова Л.В. Донець Л.О.