Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"08" лютого 2017 р.Справа № 922/430/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шарко Л.В.
при секретарі судового засідання Васильєвой Л.О.
розглянувши справу
за позовом Публічного АТ "НАК "Нафтогаз України", м. Київ
до КП "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області, м. Лозова
про стягнення 2133127,35 грн.
за участю представників:
позивача - не з'явився,
відповідача - ОСОБА_1, довіреність б/н від 01.01.2017 року.
Публічне АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з КП "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області заборгованість за договором №2193/14-КП-32 від 31.01.14р., а саме суму основного боргу у розмірі 1 088 497,84 грн., пеню у розмірі 372 069,78 грн., три відсотки річних у розмірі 46 530,39 грн. та суму на яку збільшився борг в наслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 626 029,34 грн. Судові витрати просить покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 23.03.16р. за клопотання відповідача призначено по справі судову економічну експертизу, проведення якої доручено експертам Науково-дослідницького експертно - криміналістичного центру ГУМВС України в Харківської області (адреса: 61036, м. Харків, вул. Ковтуна, 32).
28.12.16р. від судового експерта надійшов експертний висновок та матеріали справи.
Ухвалою суду від 26.01.17р. поновлено провадження по справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.
24.01.17р. представник відповідача надав уточнення до відзиву на позовну заяву, в якому вказує, що відповідачем сплачено суму основного боргу у розмірі 1088497,84 грн., про що свідчать виписки по рахунку, згідно яких по договору 31 січня 2014 року на купівлю-продаж природного газу №2193/14-КП-32 від 31.01.2014р. була перерахована сума у розмірі 1096226,03 грн.
Також, відповідач просить суд припинити провадження по стягненню суми основного боргу у розмірі 1088497,84 грн., відмовити позивачу у стягненні інфляційних збитків на суму у розмірі 89402,92 грн., зменшити суму пені на 90 % до суми 37206,97 грн. та відстрочити виконання рішення суду строком до 1 липня 2017 року.
Представник позивача судове засідання 08.02.17р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Представник відповідача в судовому засіданні 08.02.17р. просив суд припинити в частині стягнення основного боргу у зв'язку зі сплатою, відмовити в частині стягнення інфляційних втрат, зменшити пеню на 90% та відстрочити виконання рішення суду до 01.07.17р.
В обґрунтування свої правової позиції відповідач зазначив, що являється природною монополією з централізованого постачання теплової енергії у районі своєї діяльності. У відповідності до ч.4 п.2 ст.6 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" до повноважень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг відноситься встановлення тарифів на комунальні послуги суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання, тобто тарифи на теплову енергію є регульованими та затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг в межах повноважень визначених законодавством.
У зв'язку з тим, що встановлені тарифи на послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води були нижче їх собівартості у відповідача виникають збитки. Держава розуміючи дану ситуацію у відповідному Державному бюджеті на рік передбачає компенсацію витрат з різниці в тарифах на теплову енергію, водопостачання та водовідведення для таких підприємств як відповідач у вигляді субвенцій, однак ні якого постійно діючого правового механізму з компенсації витрат з різниці в тарифах на теплову енергію, водопостачання та водовідведення до цього часу не має, тому виплата такої компенсації у повній мірі залежить від прийняття законодавчим органом відповідного нормативного акту (ОСОБА_2 України "Про бюджет") на кожний рік та наявності достатніх коштів у Державному бюджеті для їх оплати.
На сьогодні, як вказував відповідач, тільки обсяг заборгованості за минулі роки з різниці тарифів на теплову енергію складає суму у розмірі 9206011,00 грн., тому він фізично не може погашати своєчасно зобов'язання перед позивачем, у тому числі нарахування (пеня, 3% річних та інфляційні витрати) зроблені у зв'язку з несвоєчасним виконанням зобов'язань.
Крім того, відповідач звертав увагу суду, що на підприємстві склалась дуже складна економічна ситуація, яка виникла у зв'язку з збитковістю послуг, що надавало підприємство, а саме з послуг теплопостачання. Однією з основних причин збитковості відповідача була невідповідність тарифів для населення та інших споживачів на послуги теплопостачання їх фактичним витратам, та не своєчасне погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплопостачання з боку Держави.
Ще одною причиною тяжкого економічного стану відповідач вважає дефіцит коштів, пов'язаний з постійними неплатежами, в основному, з боку населення за спожиті послуги. Борги населення за комунальні послуги станом на 01.12.2016 р. у відповідності до інформації про нарахування, надходження та заборгованість за теплову енергію по КП "ТЕПЛОЕНЕРГО" досягли по теплопостачанню суму у розмірі 41039228,41грн., також наявність несвоєчасних розрахунків з відповідачем бюджетними установами (організацій).
Також, відповідач вказує на той факт, що відповідач при розрахунку інфляційних витрат не узяв до уваги викладене у абзацах 3,4 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", тому безпідставно завищив інфляційні витрати.
Враховуючи те, що норми ст. 65 ГПК України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.
31 січня 2014 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" і (далі - Позивач, Компанія, Постачальник) та Комунальним підприємством "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області (далі - Відповідач, Покупець, КП "Теплоенерго") був укладений договір №2193/14-КП-32 купівлі-продажу природного газу (далі - договір).
Відповідно до розділу 1 Договору Постачальник зобов'язується передати Покупцеві природний газ, надалі - газ, для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами установами та організаціями, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ на умовах цього договору.
На виконання умов Договору позивач поставив за період з січня по грудень 2014 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 2798780,84 грн., що підтверджуються актами приймання - передачі природного газу від 31.01.14р., від 28.02.14р., від 31.03.14р., від 30.04.14р., від 31.10.14р., від 30.11.14р., від 31.12.14р.
Пунктом 6.1. договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа, наступного за місяцем поставки газу.
КП "Теплоенерго" не вчасно та не в повному обсязі проводились розрахунки за поставлений природний газ, а тому виникла заборгованість в розмірі 1088497,84 грн., що підтверджується сальдо підприємства та випискою по операціях по підприємству.
Таким чином, позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення відповідної суми боргу.
Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст.173 ГК України та ст.509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт господарювання (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язків.
Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ч.1 ст.548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.
Згідно ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Так, позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 1088497,84 грн.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується наданими відповідачем виписками по рахунках (а.с. № 33-78 т.2), в процесі розгляду справи відповідачем було сплачено основну заборгованість, перерахувавши на рахунки позивача суму в розмірі 1096226,03 грн., у зв'язку з чим, просив суд припинити провадження по справі в цій частині.
Відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет позову.
Пунктами 4.1., 4.2., 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.11р. №18 передбачено, що перелік підстав припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК) є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Таким чином, провадження по даній справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 1088497,84 грн. підлягає припиненню на підставі ч.1-1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку зі сплатою відповідачем основної заборгованості у повному обсязі вже після порушення провадження у даній справі.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню в сумі 372069,78 грн.
Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом ст. 217 Господарського кодексу України, у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.
Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі порушення Покупцем умов п. 6.1 цього Договору, Покупець зобов'язується крім суми заборгованості сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Так, відповідач у відзиві на позов ( а.с. № 42-48 том 1) з урахуванням наданих уточнень до відзиву на позов (а.с. № 21-22 том 2) просить суд зменшити розмір пені на 90% до суми - 37206,09 грн., посилаючись на неможливість оплатити заявлену суму пені у зв'язку з тяжким фінансовим становищем підприємства. Крім того, посилається на висновок судової експертизи Науково-дослідницького експертно - криміналістичного центру ГУМВС України в Харківської області від 23.12.16р. №35, який міститься в матеріалах справи.
Відповідно до даного висновку серед причин виникнення збитковості комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області представник відповідача звертає увагу суду на наступні чинники:
- дефіцит обігових коштів викликає заборгованість по державним субвенціям, отримання яких відбувається із значною затримкою у часі;
- при отриманні субвенції з державного бюджету виникають податкові зобов'язання з ПДВ, які за методикою розрахунку субвенції не входять до її складу, і, як наслідок, підприємство не має джерел покриття частки нарахованого постачальниками ПДВ, яке залишається боргом підприємства перед постачальниками;
- зростанням цін на газ та електроенергію, при державному регулюванні тарифів, призводить до зростання собівартості продукції (послуг);
- формування фінансового результату підприємства має вплив заборгованість споживачів, - так, за даними форми 1-с заборгованість споживачів за 2015 рік склала 25530,7 тис. грн.
Таким чином, комунальне підприємство, не припиняючи господарської діяльності, не має можливості в повній мірі уникнути причин, на підставі яких виникають збитки.
Крім вищенаведеного, відповідач звертає увагу на те, що при проведенні розрахунків з постачальниками, КП "Теплоенерго" Лозівської міської ради користується порядком, який внормовано постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу" (зі змінами), згідно якої Комунальне підприємство "Теплоенерго" Лозівської міської ради всі кошти від споживачів за поставлене теплопостачання отримує на спеціальний рахунок. Усі кошти, які надходять на рахунки зі спеціальним режимом використання за послуги теплопостачання спрямовуються гарантованому постачальнику природного газу та на поточний рахунок комунального підприємства згідно розподілу, встановленому уповноваженим органом, і фактично підприємство фактично використовує у господарській діяльності тільки кошти, отримані після проведення розподілу.
Виключно за умови, що першочергові платежі, які відповідач повинен робити з отриманих грошей є: виплата заробітної плати, оплата податків та зборів, у тому числі до Пенсійного фонду, а тільки потім розрахунки з позивачем, а також враховуючи той факт, що усі кошти, які надходять на рахунки зі спеціальним режимом використання за послуги теплопостачання спрямовуються гарантованому постачальнику природного газу та на поточний рахунок комунального підприємства згідно розподілу, встановленому уповноваженим органом, і фактично підприємство використовує у господарській діяльності тільки кошти, які отримані після проведення розподілу. Таким чином, КП "Теплоенерго" мало можливість розрахуватися з ПАТ "НАК "Нафтогаз Україна" по сумі заявлених нарахувань лише за умови взяття на себе зобов'язань за кредитними договорами (залучення позикових коштів), або за умови отримання бюджетних коштів (субвенції).
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, а згідно зі ст. 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право господарського суду у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання передбачено п. 3 ч.1 ст. 83 ГПК України.
Згідно з п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 № 01-06/1623/2011 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм процесуального права" відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
У наведеній нормі йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені).
Крім того, зазначена норма ГПК України може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою матеріального права, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме ч. 3 ст. 551 ЦК України і ст. 233 ГК України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав, їх розмір не може бути зменшено судом.
Відповідач до моменту звернення позивача до суду з цим позовом повністю погасив суму основного боргу, однак суд приходить до висновку, що сума штрафних санкцій є надмірно великою, а стягнуті судом суми пені, 3 % річних та інфляційні витрати мають компенсувати всі негативні наслідки затримки розрахунку з боку відповідача.
З урахуванням вищенаведеного та враховуючи, що прострочення оплати основної заборгованості виникло не з вини відповідача, а також зважаючи на те, що основна заборгованість відповідачем була повністю погашена, суд вважає за можливе задовольнити клопотання відповідача щодо зменшення суми нарахованої позивачем пені на 90%.
З огляду на вищевикладене, стягненню підлягає пеня в сумі 37206,97 грн. В частині стягнення пені в сумі 334862,81 грн. - слід відмовити.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 46530,39грн. та інфляційних втрат в розмірі 626029,34 грн., суд зазначає таке.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Суд, перевіривши розрахунок позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі в сумі 46530,39 грн.
Що стосується заявленої вимоги Позивача про стягнення з відповідача 626029,34 грн. суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
У абзацах 3,4 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", де зокрема було вказано, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".
Втім, розрахунок інфляційних витрат доданий позивачем до позову не приймається судом, оскільки інфляційні втрати були розраховані не вірно.
Так, у розрахунках інфляційних витрат позивача не беруться до уваги індекси інфляції за місяць виникнення заборгованості (наприклад заборгованість виникла у лютому 2014 року та позивачем береться індекс інфляції лютого місяця, коли потрібно було розраховувати інфляційні витрати починаючи з індексу інфляції того місяця, якій слідує за місяцем у якому виникла заборгованість, тобто наступного місяця, тому у даному випадку потрібно було нараховувати інфляційні витрати починаючи з індексу інфляції за березень 2014 року).
Крім того, суд здійснивши перерахунок самостійно, приходить до висновку, що стягненню підлягає сума у розмірі 536626,42 грн., в іншій частині позовних вимог щодо заявлених інфляційних втрат в розмірі 89402,92 грн. - слід відмовити .
Відповідно до п.6 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Згідно з п.7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
Вирішуючи питання про відстрочку виконання даного рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави.
З наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд приймає до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про надання відстрочки.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК України) та надання відстрочки виконання рішення суду (п. 6 ст. 83 ГПК України), суд, об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов'язання, враховуючи фактичні обставини справи.
Відповідач є комунальним підприємством, яке створено для задоволення потреб споживачів у тому числі населення та державних органів в теплопостачанні у вигляді опалення та гарячого водопостачання. Підприємство не уповноважене чинним законодавством самостійно встановлювати тарифи, які відповідають витратам за надання послуг, тому постачає теплову енергію по вартості нижчої її собівартості.
На підприємстві склалась складна економічна ситуація, яка виникла у зв'язку зі збитковістю послуг з теплопостачання. До моменту прийняття нових тарифів у травні 2015 року тарифи на теплопостачання покривали лише частину витрат на їх виробництво.
Однією з причин тяжкого економічного стану відповідача є дефіцит коштів, пов'язаний з хронічними неплатежами, в основному, з боку населення за спожиті послуги. Борги населення за комунальні послуги у відповідності до інформації про нарахування, надходження та заборгованість за теплову енергію по КП "ТЕПЛОЕНЕРГО" досягли по теплопостачанню суму у розмірі 41039228,41 грн., крім того суд погоджується з тим фактом, що заборгованість населення перед відповідачем виникла по деяким підставам, що не залежать від волі відповідача, зокрема суд бере до уваги, що норми діючих на цей час законів (мається на увазі ч. 7 ст. 52 Закону України “Про виконавче провадження” у старій редакції та п. 7 ст. 48 Закону України “Про виконавче провадження” від 02.06.2016 р. у новій редакції) захищають споживачів (фізичних осіб) від примусового стягнення, у тому числі від стягнення заборгованості за комунальні послуги, однак не передбачають у даному випадку компенсації надавачам комунальних послуг, що веде до прямих збитків комунальних підприємств, до яких відноситься відповідач.
Крім населення несвоєчасно розраховуються з відповідачем бюджетні установи (організації), які заборгували суму у розмірі 4231195,46 грн., що також не залежать від волі відповідача, а з причин несвоєчасного фінансування цих установ з місцевого та державного бюджетів.
Субвенції, які надаються державою, не мають постійного чинного правового механізму з компенсації витрат з різниці в тарифах на теплову енергію, тому виплата такої компенсації та строки виплати у повній мірі залежать від своєчасного внесення законодавчим органом таких витрат до Закону України "Про Державний бюджет на кожний рік"; від фінансування в даному бюджетному році у повному обсязі цих витрат згідно з витратами, передбаченими Закону України "Про державний бюджет"; від строку виконання виконавчими органами влади обов'язків по перерахуванню закладених витрат бюджету у вигляді субвенцій до отримувачів.
Обсяг заборгованості з різниці в тарифах за надані послуги з теплопостання склав суму у розмірі 9206011,00 грн., яку Держава повинна компенсувати відповідачу.
Факт того, що існує значна заборгованість перед комунальними підприємствами, у тому числі перед відповідачем, існує, що підтверджується прийнятим ОСОБА_2 України за № 626 -VIII від 16.07.2015 р. "Про внесення змін до деяких законів України у сфері комунальних послуг".
Згідно прикінцевих положень цього Закону на Кабінет Міністрів України покладається обов'язок до 1 липня 2017 року вжити заходів щодо відшкодування в повному обсязі різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або підприємствам централізованого питного водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання, водовідведення, опалення та постачання гарячої води тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися державної влади чи органом місцевого самоврядування.
Викладене у рішенні Рахункової палати № 3-3 від 23.02.2016 року також підтверджує цей факт, а саме вказується: що на цей час рахується заборгованість з різниці в тарифах на суму 5,7 млрд. гривень; нормативне-правове врегулювання окремих питань, пов'язаних з використанням у 2014, 2015 роках субвенцій, було недосконалим, що не сприяло ефективному управлінню коштами державного бюджету; система планування і розподілу субвенції не була цілісною і не забезпечувала реалізацію принципу справедливості і неупередженості розподілу суспільного багатства, визначеного Бюджетним кодексом України; бюджетна програма з надання субвенції недовиконана у 2014 році проти затверджених бюджетних призначень на 11,4 відс. (на 1,6 млрд. грн.), у 2015 році - на 16,3 відс. (на 0,9 млрд. гривень); законом про державний бюджет на 2016 рік бюджетну програму з надання субвенції на погашення різниці в тарифах не передбачено, що не сприяє виконанню Закону України від 16.07.2015 № 626 "Про внесення змін до деяких законів України у сфері комунальних послуг".
У висновках Рахункова палата вказує на те, що відповідно до норм Закону України від 16.07.2015 № 626 "Про внесення змін до деяких законів України у сфері комунальних послуг" Кабінету Міністрів України необхідно до 01.07.2017 року вжити заходів щодо відшкодування в повному обсязі заборгованості з різниці в тарифах, яка утворилась до 01.01.2016 р. Затримка з узгодження і погашення заборгованості погіршує фінансовий стан і підриває довіру підприємств - надавачів послуг до зобов'язань держави.
Також на цей час прийнятий ОСОБА_2 України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" № 1330-19 від 3.11.2016 р. (офіційно опублікований 29.11.2016 року у № 227 "Голос України"), який передбачає для таких підприємств, як відповідач, у разі їх участі у реструктуризації заборгованості за поставлений газ: зупинення виконавчих проваджень по стягненню заборгованості за поставлений газ та інших нарахувань нарахованих на суму боргу; відстрочення погашення заборгованості на п'ять років, та у разі виконання договору відстрочки погашення усіх нарахувань на таку суму боргу.
Однак, до цього часу Кабінетом Міністрів України у відповідності до цього Закону не прийнятий порядок згідно з яким буде проводитися списання нарахувань на суму заборгованості.
Фактично після отримання різниці в тарифах та невідшкодованих витрат відповідач зможе повністю розрахуватися з позивачем по сумі боргу, а у разі участі у реструктуризації заборгованості за поставлений газ з початком прийняття Кабінетом Міністрів України порядку згідно Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" № 1330-19 від 3.11.2016 р. усі нарахування зроблені на суму боргу за поставлений природний газ повинні бути погашені.
Також, суд враховує той факт, що інших джерел у відповідача погасити борг за цією справою перед позивачем не має, тому як з одного боку гроші, які відповідач отримує від споживачів у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 р. "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу" підлягають перерозподілу без згоди на це відповідача, та їдуть на користь позивача по існуючим договорам, а залишок грошей, що залишається у відповідача вже на цей час не покриває витрати на заробітну плату та на підтримання технологічного процесу з виробництва комунальних послуг, крім того майна не достатньо, щоб погасити усі зобов'язання перед кредиторами без отримання зовнішнього фінансування , у тому числі перед позивачем по даній справі.
Тяжкий фінансовий стан відповідача підтверджує надана фінансова звітність (баланси та звіти про фінансові результати за 2014 рік та 3 квартали 2016 року; звіти про витрати на виробництво та фінансові показники діяльності підприємства від надання послуг теплопостачання за січень-грудень 2014 року, за січень-вересень 2016 року; звіт з праці за 2015 рік).
Висновок судово-економічної експертизи №35 від 23.12.2016 р. про кризове становище відповідача близьке до банкрутства та неможливість самостійно розрахуватися без зовнішнього фінансування на час розгляду справи при співставленні показників останньої фінансової є актуальним.
Так, у пункті 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 року були визначені певні підстави, якими повинні керуватися суди при прийнятті рішень про надання відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішень. Однією з таких обов'язкових підстав, яку повинен врахувати суд при наданні відстрочки виконання рішення суду - є наявність загрози банкрутства, відсутність достатнього майна або грошей, на яке можна було б звернути стягнення. Виходячи з цього суд виходячи з доказів, що маються у справі приходить до висновку, що фінансовий стан відповідача можна враховувати, як такий, що підпадає під роз'яснення наведені у пункті 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 року.
Підсумовуючи вище вказане суд враховує той факт, що прострочка платежів відповідача об'єктивно виникла не з його вини, а внаслідок неузгодженості в сфері виділення бюджетних коштів та не покриття тарифами собівартості енергоносіїв, та приймає до уваги той факт, що без отримання належних позивачу субвенцій він не зможе погасити нарахування (пеня, 3% річних та інфляційні витрати) зроблені у зв'язку з несвоєчасним виконанням зобов'язань за цією справою перед позивачем.
ОСОБА_2 України за № 626 -VIII від 16.07.2015 р. "Про внесення змін до деяких законів України у сфері комунальних послуг". Згідно змісту якого передбачено, що до 1 липня 2017 року повинно бути організоване відшкодування різниця в тарифах та невідшкодовані витрати комунальним підприємствам, що виробляють та постачають комунальні послуги з теплопостачання, водопостачання та водовідведення, до яких відносить відповідач.
Також, у разі участі відповідача у реструктуризації заборгованості за поставлений газ з початком прийняття Кабінетом Міністрів України порядку згідно Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" № 1330-19 від 03.11.2016 р. усі нарахування зроблені на суму боргу за поставлений природний газ повинні бути погашені, у тому числі і ті що є предметом розгляду цієї справи.
Однак, для прийняття Кабінетом Міністрів України порядку згідно Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" № 1330-19 від 03.11.2016 р. потрібний певний час.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Оскільки клопотання щодо надання відстрочення виконання рішення суду є обгрунтованим та законним, суд приходить до висновку про можливість надання відстрочки виконання рішення суду до 1.07.2017 р.
У відповідності до ст. 49 ГПК України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору у сумі 30655,87 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1, 4, 12, 33-34, 43, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82-85 ГПК України, суд -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської районної ради Харківської області (64602, Харківська обл., м. Лозова, вул. Ломоносова, 23, Код ЄДРПОУ 38076191) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6 Код ЄДРПОУ 20077720) пеню в сумі 37206,97 грн., 3% річних в сумі 46530,39 грн., інфляційні втрати в сумі 536626,42 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 30655,87 грн.
Припинити провадження по справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 1088497,84 грн. у зв'язку з відсутністю предмету спору..
В частині стягнення пені в сумі 334862,81 грн. - відмовити.
В частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 89402,92 грн. - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня підписання повного тексту рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 13.02.2017 р.
Суддя ОСОБА_3