Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51
"16" лютого 2017 р. Справа № 911/360/17
Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенергоком», м.Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетична компанія «Герекс», м.Бровари
про зобов'язання вчинити дії
Суддя А.Ю.Кошик
За участю представників:
Позивача - ОСОБА_1
Відповідача - ОСОБА_2
Обставини справи:
До Господарського суду Київської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенергоком», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетична компанія «Герекс», м.Бровари про зобов'язання вчинити дії, а саме, зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергетична компанія «Герекс» підписати з Товариством з обмеженою відповідальністю «Київенергоком» акт приймання-передачі нерухомого майна.
Згідно з ч. 2 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.
Провадження у справі № 911/360/17 порушено ухвалою від 06.02.2017 року та призначено розгляд справи на 16.02.2017 року.
В судовому засіданні 16.02.2017 року позивач позовні вимоги підтримав, надав витребувані судом докази (для огляду) та пояснення. Також, від позивача до початку судового засідання 15.02.2017 року надійшла заява про уточнення та доповнення позовних вимог, в якій позивач уточнив заявлену позовну вимогу та просить зобов'язати відповідача передати позивачу нерухоме майно: нежитлову будівлю літера «А», загальною площею 5 940,8 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська 8 в придатному для використання стані, шо оформити шляхом підписання відповідного акут приймання-передачі. Також, позивач з метою відновлення його порушеного права власності на спірне майно, заявив вимогу про звільнення будівлі від майна відповідача та осіб, що в ньому перебувають.
Частиною 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Відповідно до ч. 3 ст. 17 Господарського процесуального кодексу України справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.
Враховуючи, що позовні вимоги пов'язані між собою підставами виникнення та поданими доказами, позивачем сплачено судовий збір з обох позовних вимог, надано докази надіслання заяви про доповнення позовних вимог відповідачу, позовні вимоги доповнено до початку розгляду справи, відповідна заява прийнята судом до розгляду.
Відповідач в судовому засіданні 16.02.2017 року проти позову заперечував, подав відзив, в якому просив також зупинити провадження у справі у зв'язку з наміром оскаржити до суду договори позики та іпотеки, на підставі яких позивач набув право власності на спірне майно.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.
Оскільки, відповідачем не надано доказів, що спір про оскарження договорів позики та іпотеки перебуває на розгляді в суді (доказів порушення провадження у відповідній справі), у суду відсутні підстави для зупинення провадження у справі. В разі встановлення обставин щодо відсутності підстав набуття позивачем права власності на спірне майно (розгляду відповідного спору та прийняття судового рішення) відповідні обставини можуть бути підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами. У зв'язку з чим, клопотання відповідача про зупинення провадження у справі було відхилено судом.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані ними докази, господарський суд встановив:
Як вбачається з викладених у позові обставин та підтверджується матеріалами справи, 16.05.2016 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергетична компанія «ГЕРЕКС» (відповідач) було придбано нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю літера «А», загальною площею 5 940,8 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська 8 (далі - Нерухоме майно).
20.05.2016 року між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «КИЇВЕНЕРГОКОМ» (позивач) було укладено нотаріальний Договір позики, який є чинним і не оскаржувався в установленому законом порядку.
Відповідно до п. 1 Договору позики позивач надав відповідачу зворотну безпроцентну позику в сумі 1 520 000 грн. шляхом безготівкового перерахування на розрахунковий рахунок відповідача коштів, а відповідач прийняв вказану суму із зобов'язанням повернути позику в строк не пізніше 30 календарних днів з моменту зарахування всієї суми позики на розрахунковий рахунок відповідача.
Також, з метою забезпечення виконання зобов'язання відповідач передав позивачу в іпотеку Нерухоме майно, що підтверджується Договором іпотеки, який укладений між позивачем та відповідачем 20.05.2016 року, нотаріально посвідчений, є чинним і не оскаржувався в установленому законом порядку.
Розділом 6 Договору іпотеки передбачено застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання.
Пунктом 6.3. Договору іпотеки встановлено, що Сторони цього Договору вирішили, що Іпотекодержатель, у разі порушення Боржником (Іпотекодавцем) зобов'язань за Основним договором (Договором позики) задовольняє забезпечену іпотекою вимогу на свій розсуд або шляхом набуття права власності на Предмет іпотеки, або шляхом набуття права продажу від свого імені Предмету іпотеки будь-якій особі-покупцеві. Правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є Предметом Іпотеки, є застереження, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог Іпотекодержателя за своїми правовими наслідками та передбачає передачу Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язань за Договором позики.
Позивач зазначає, що відповідач в установлений строк не повернув суму отриманої позики протягом 30 днів після її перерахування відповідачеві, сума позики взагалі не була повернута позивачу.
У зв'язку з неповерненням протягом тривалого часу суми позики, ухилення відповідача від виконання своїх зобов'язань, позивач реалізуючи забезпечувальне обтяження, прийняв рішення про задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна. 07.10.2016 року позивач оформив право власності на Нерухоме майно на підставі Іпотечного договору та наведеного в ньому іпотечного застереження (розділ 6 Договору іпотеки).
Однак, позивач зазначає, що реалізувавши своє право звернення стягнення на заставлене майно шляхом оформлення права власності, він позбавлений можливості реалізувати правомочності власника майна, оскільки відповідач відмовляється передати Нерухоме майно позивачу в належному та придатному стані (вільному від майна та речей відповідача та осіб, які перебували в приміщенні з дозволу відповідача та працівників відповідача) та засвідчити відповідний факт актом приймання-передачі.
Позивач зазначає, що майже протягом 3 місяців з моменту набуття права власності на спірне майно, він не має можливості вільно ним володіти, користуватись та розпоряджатись, оскільки в приміщенні безпідставно перебуває майно відповідача, документація, здійснюється господарська діяльність відповідача, перебувають працівники відповідача та можливо інші особи, допущені в приміщення відповідачем. Відповідні обставини обмежують право власності позивача, оскільки наявність в будівлі чужого майна та осіб, яких позивач позбавлений можливості встановити, потребує вжиття примусових заходів уповноваженими органами, що можливо лише після вирішення відповідного спору.
Оскільки, відповідач, усвідомлюючи факт переходу права власності на нерухоме майно до позивача, ухиляється від передачі такого майна позивачу в належному стані, позивач просить зобов'язати відповідача передати майно за відповідним актом приймання-передачі та звільнити приміщення від належного відповідача майна та осіб, які допущені до приміщення відповідачем.
Відповідно до частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За приписами статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. При цьому, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Частиною 1 ст. 346 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності припиняється у разі, зокрема, відчуження власником свого майна; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника. Частино 2 ст. 346 Цивільного кодексу України визначено, що право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.
Як визначено ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно зі ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати, зокрема, передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.
Відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
До особи, яка на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, включеного до іпотечного договору, набула право власності на предмет іпотеки (об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва та майнові права на них), розміщений на земельній ділянці, яка перебуває в оренді іпотекодавця, переходить право оренди на таку земельну ділянку, а зазначений договір про задоволення вимог іпотекодержателя або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, включене до іпотечного договору, є документом, що посвідчує перехід права оренди земельної ділянки до нового власника предмета іпотеки і заміну особи орендаря у договорі оренди землі та підлягає державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Таким чином, з моменту реалізації забезпечувального зобов'язання - іпотеки, яка є підставою для оформлення права власності на спірне майно за позивачем, припинилося право власності відповідача на таке майно.
Однак, відповідач, фактично майно не звільнив та не передав його позивачеві в належному та придатному для володіння, користування та розпорядження стані. Зокрема, в приміщенні знаходиться інше належне відповідачу майно, перебувають особи, яких відповідач допустив до приміщення, у зв'язку з чим, позивач позбавлений можливості реалізувати набуті ним права власника майна, вільно володіти та користуватися приміщенням.
Таким чином набуте у власність позивачем приміщення підлягає звільненню від належного відповідачу майна та осіб, які допущені до приміщення відповідачем (працівників відповідача та інших осіб). У зв'язку з чим відповідач зобов'язаний вчинити дії по звільненню пприміщення та приведенню його в придатний для використання позивачем стан та засвідчити факт належної передачі майна відповідним актом.
Згідно зі ст. 16 Цивльного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтереси іншим способом що встановлений договором або законом.
Як визначено в Листі Верховного Суду України від 01.04.2014 року «Аналіз практики застосування судами статті 16 ЦК України», до сфери дії п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України належать також суміжні засоби захисту прав, що не вносять зміни до існуючих правовідносин. Зокрема, у справах за позовом власника, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, про заборону вчинення нею дій, що можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (ч. 2 ст. 386 ЦК), про захист особистих немайнових прав, за заявами про визнання фізичної особи недієздатною, безвісно відсутньою, оголошення померлою, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Також, в листі Верховного Суду України від 01.07.2013 року «Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ» зазначено, що відповідно до ч. 2 ст.386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Зазначений спосіб захисту права власності спрямований на попередження можливому порушенню, якого на момент подання позову немає, але при цьому у власника є всі підстави вважати, що дії відповідних осіб неминуче призводить до порушення його права.
Норми ст.ст. 15, 16, 386, 391 Цивільного кодексу України гарантують власникові майна можливість вимагати усунення порушень його права незалежно від того, чи вони вже фактично відбулися, чи є підстави передбачати можливість такого порушення його права в майбутньому.
Відповідно до положень ст.ст. 16, 391, 386 Цивільного кодексу України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.
Також, у наведеному листі Верховний Суд України надав роз'яснення щодо застосування норм законодавства при вирішенні спорів про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження майном (ст. 391 ЦК) та зазначив, що власник майна вправі звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Із зазначеним позовом може звернутися також особа, яка відповідно до закону або договору має право володіння та користування майном, у тому числі у випадку, коли зазначені перешкоди чиняться власником такого майна.
Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод (наприклад шляхом знесення неправомірно збудованих споруд, про припинення ремонтних робіт в сусідній квартирі, виселення громадян із належних йому на праві власності приміщень тощо).
Статтею 316 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно зі ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Також, ст. 391 Цивільного кодексу України передбачено захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння. Зокрема, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідач в ході розгляду спору проти позову заперечував, подав відзив на позов, в якому зазначив, що має намір оскаржити договір позики та іпотеки.
Однак, відповідач не надав доказів оскарження договорів позики та іпотеки до суду. Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 2 ст. 37 Закону україни «Про іпотеку» передбачено, що рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Відповідачем не надано доказів оскарження рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, за позивачем.
Посилаючись на незаконність договорів позики та іпотеки відповідач у відзиві не надів жодних обставин, які свідчать про незаконність договорів.
В той же час, як свідчать матеріали справи, право власності позивача оформлено у відповідності до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» і підтверджується Інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, зокрема, згідно запису за № 16821247 здійснено 07.10.2016 року державну реєстрацію права власності на Нежитлову будівлю «А», площею 5940,8 м.кв. за адресою м. Київ, вул. Бориспільська, 8 (рішення № 31792750 від 10.10.2016 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3), за позивачем.
Відповідач у відзиві на позов зазначив, що в приміщеннях знаходиться величезна кількість майна, для вивезення якого необхідно витратити велику суму грошей, що у свою чергу, у разі проведення таких виплат, може призвести до фінансових проблем відповідача, що в подальшому може призвести до звільнення великої кількості працівників.
Також, відповідач стверджує, що у нього відсутнє інше нерухоме майно, куди можна було би перевезти майно, яке знаходиться в приміщенні, звільнити яке вимагає позивач. У зв'язку з чим, в разі задоволення позову відповідач просив відтермінувати виконання рішення для можливості вивезення майна із займаних приміщень та покласти на позивача витрати на вивезення майна.
Однак, відповідач не надав жодного доказу в підтвердження викладених у відзиві обставин щодо неможливості вивезення майна. Відшкодування витрат по вивезенню майна не підлягає дослідженню в межах даного спору. Крім того, відповідачем відповідні вимоги не заявлені як зустрічні.
Таким чином, з наявних у справі доказів та пояснень відповідача, вбачається, що відповідач ухиляється від звільнення набутого позивачем у власність приміщення (будівлі), що порушує правомочності позивача, як власника майна, а саме перешкоджає позивачу вільно володіти, користуватись та розпоряджатись будівлею. Перебування в належній позивачу будівлі майна відповідача та осіб, допущених відповідачем до будівлі, унеможливлює вільне користування та володіння будівлею, створю ситуацію можливості порушення права власності відповідача на майно в будівлі, що потребує заходів примусового реагування уповноваженими органами виконавчої служби. До встановлення судом наявності підстав для звільнення приміщення від майна відповідача та осіб, які в ньому перебувають з допуску відповідача, правоохоронні органи не мають підстав вчиняти дії по звільненню будівлі.
Згідно з ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Частиною 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем доведені та обґрунтовані, відповідачем не заперечені та не спростовані, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем витрати на сплату судового збору підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергетична компанія «ГЕРЕКС» (07400, Київська область, Броварський район, м.Бровари, вул. Чкалова, 3, код 37740209) передати Товариству з обмеженою відповідальністю «КИЇВЕНЕРГОКОМ» (04213, м. Київ, вул. Північна, 52, код 38261791) нерухоме майно: нежитлову будівлю літера «А», загальною площею 5 940,8 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 8 в придатному для використання стані, що оформити шляхом підписання відповідного Акту приймання-передачі.
3. Звільнити нерухоме майно: нежитлову будівлю літера «А», загальною площею 5 940,8 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 8, від майна та осіб, що перебувають в такій будівлі.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетична компанія «ГЕРЕКС» (07400, Київська область, Броварський район, м.Бровари, вул. Чкалова, 3, код 37740209) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВЕНЕРГОКОМ» (04213, м. Київ, вул. Північна, 52, код 38261791) 3200 грн. витрат по сплаті судового збору.
Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя А.Ю. Кошик