Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51
"07" лютого 2017 р. Справа № 911/3309/15
Розглянувши матеріали справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», м.Київ
до Закритого акціонерного товариства «Сільпо Рітейл», м.Вишневе
за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд»
про стягнення 42554927,01 грн.
Суддя А.Ю.Кошик
Представники:
Від позивача: ОСОБА_1
Від відповідача: ОСОБА_2
Від третьої особи: не з'явився
Обставини справи:
До Господарського суду Київської області подано позов Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (позивач, Іпотекодержатель) до Закритого акціонерного товариства «Сільпо Рітейл» (відповідач, Іпотекодавець) про звернення стягнення на суму 42554927,01 грн. кредитної заборгованості шляхом визнання права власності на пердмет іпотеки.
Провадження у справі № 911/3309/15 порушено ухвалою від 03.08.2015 року та призначено справу до розгляду на 18.08.2015 року. Також, ухвалою про порушення провадження у справі від 03.08.2015 року у відповідності до ст. 27 ГПК України залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» (ОСОБА_3).
В судовому засіданні 18.08.2015 року відповідачем було подано клопотання про призначення у справі будівельно-технічної експертизи для встановлення вартості предмета іпотеки. Клопотання мотиваване тим, що вартість предмета іпотеки, за якою позивач просить суд визнати за ним право власності, не відповідає фактичним обставинам на день розгляду спору.
Як вбачається з матеріалів справи, банком заявлено вимогу до майнового поручителя про звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки - нерухоме майно: нежитлові приміщення з №1 по №60 (групи приміщень №169) (в літері «А») загальною площею 2228,90 кв.м, розташовані на першому та частково на другому поверхах, які знаходяться за адресою: м. Київ. пр. Петра Григоренка, 23, в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором № 584 від 05.12.2007 року, укладеним між позивачем та третьою особою.
Відповідач зазначив, що на момент подання позову в матеріалах справи відсутні будь-які матеріали стосовно оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.
Згідно з п. 4 Іпотечного договору, посвідченого 16.11.2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим номером 2156, за згодою сторін Предмет іпотеки був оцінений в 2 621 100,00 дол. США, що за курсом Національного банку України на дату укладення Іпотечного договору становило 20 792 399,97 грн. Згідно п. 2 цього ж Іпотечного договору оціночна (інвентаризаційна) вартість предмета іпотеки становила 12 145 950,00 грн.
Також, відповідач повідомив, що самостійно замовляв здійснення оцінки вказаного нерухомого майна станом на 30.09.2014 року і згідно звіту про незалежну оцінку основних засобів АТ «СІЛЬПО РІТЕЙЛ», складеним ТОВ «ПРАЙС КОНСАЛТИНГ», вартість спірного нерухомого майна за адресою: м. Київ, пр. Петра Григоренка, 23, склала 37 607 800,00 грн.
Позивач в ході розгляду справи надав суду Висновок незалежної оцінки про вартість об'єкта (складений та наданий суду після порушення провадження у справі), згідно з яким на дату оцінки 10.07.2015 року вартість об'єкта оцінки становить 58827 358 грн. без ПДВ (70592829 грн. (з ПДВ).
Як зазначив, відповідач, враховуючи значні розбіжності у вартості предмету іпотеки та незгоду з застосованим оцінювачем методом оцінки, він не погоджується з наданою позивачем оцінкою та вважає, що станом на момент розгляду справи предмет іпотеки може мати вищу вартість, що суттєво вплине на обсяг погашеного зобов'язання та решту вартості майна. Також, враховуючи, що банк просить звернути стягнення шляхом набуття у власність предмету іпотеки, вартість якого перевищує суму заборгованості позичальника, реальна вартість предмету іпотеки матиме суттєве значення для визначення суми, на яку вартість предмета іпотеки перевищує розмір погашеного зобов'язання і підлягає відшкодуванню Іпотекодавцю.
В разі, якщо дійсна вартість предмета іпотеки буде встановлена більшою, вартість заставленого майна спроможна погасити більший розмір заборгованості, що суттєво впливає на результат вирішення спору, врахування всіх обставин та інтересів обох сторін.
Згідно розділу VII Листа Верховного Суду від 01.02.2015 року «Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна» визначено, що резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки повинна відповідати вимогам як ст. 39 Закону N 898-IV, так і положенням п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК. Зокрема, у ній в обов'язковому порядку повинно бути зазначено: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; конкретний спосіб реалізації предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 39 Закону N 898-IV у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначається початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. У судовій практиці немає єдності щодо вирішення питання про критерії, які повинен застосовувати суд, визначаючи початкову ціну.
Разом із тим, вирішуючи зазначені питання, суди повинні виходити з того, що ціна предмета іпотеки встановлюється в самому договорі - відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону N 898-IV вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб'єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором. Якщо під час розгляду справи сторони з такою оцінкою погоджуються, то суд не має підстав її не брати до уваги, оскільки вона є умовою договору. Якщо між сторонами виникає спір щодо такої оцінки, то залежно від того, яка сторона її оспорює, ця сторона зобов'язана довести інший розмір, зокрема заявити клопотання про призначення та проведення відповідної судової експертизи. Початкова ціна предмета іпотеки не береться до уваги судом у разі заявлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на нього, оскільки згідно із ч. 3 ст. 37 Закону N 898-IV іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.
Відповідна позиція Верховного Суду свідчить про те, що наведена в іпотечному договорі ціна предмету іпотеки не має значення при заявленні позову про визнання права власності і необхідно визначати вартість предмета іпотеки на момент такого набуття (прийняття судового рішення) на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, що в ході розгляду справи можливе шляхом призначення судової експертизи.
У зв'язку з чим, ухвалою суду від 18.08.2015 року у справі №911/3309/15 призначено судову будівельно-технічну експертизу для визначення дійсної (реальної) ринкової вартості предмету іпотеки: (нежитлові приміщення з №1 по №60 (групи приміщень №169) (в літері «А») загальною площею 2228,90 кв.м, розташовані на першому та частково на другому поверхах, які знаходяться за адресою: м. Київ, пр. Петра Григоренка, 23) за Іпотечним договором, посвідченим 16.11.2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим номером 2156; проведення експертизи доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз (03680, м. Київ, вул. Смоленська, 6); провадження у справі № 911/3309/15 зупинено до закінчення експертних досліджень і отримання господарським судом висновків експертів.
Матеріали справи №911/3309/15 скеровано до Київському науково-дослідному інституту судових експертиз для проведення зазначених експертиз.
29.12.2016 року до господарського суду повернулись матеріали справи №911/3309/15 разом з висновком судової оціночно-будівельної експертизи №16152/15-42 від 26.12.2016 року.
Таким чином, обставини, що зумовили зупинення провадження відпали тому розгляд справи №911/3309/15 було поновлено ухвалою від 10.01.2017 року та призначено судове засідання на 24.01.2017 року.
У судовому засіданні 24.01.2017 року оголошено перерву до 07.02.2017 року.
В судовому засіданні 07.02.2017 року позивач позовні вимоги підтримав, відповідач проти позову заперечував.
Також, в ході розгляду справи позивачем заявлялись клопотання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонду гарантування вкладів фізичних сіб та Національного банку України. Відповідні клопотання були відхилені судом, оскільки позов подано позивачем в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних, тобто представник Фонду є учасником судового провадження. Також суд дійшов висновку про відсутність підстав для залучення до участі у даній справі Національного банку України, оскільки спірні правовідносини стосуються реалізації позивачем забезпечувального обтяження за іпотечним договором, а за договором застави майнових прав з Національним банком України в заставу передано майнові права за Кредитним договором, який не є безпосереднім предметом розгляду у справі.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані докази, господарський суд встановив:
Як вбачається з викладених у позові обставин, 05.12.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФОЗЗІ-ФУД» (ОСОБА_3, третя особа) та Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (Банк), що виступає правонаступником по всіх правах та зобов'язаннях Приватного акціонерного товариства «Сведбанк Інвест» (18.12.2007 року Національним банком України зареєстровано зміну назви (найменування) Закритого акціонерного товариства «ТАС-ІНВЕСТБАНК» на Закрите акціонерне товариство «Сведбанк Інвест», що є правонаступником по всіх правах та зобов'язаннях Закритого акціонерного товариства «ТАС-ІНВЕСТБАНК». 12.06.2009 року Національним банком України зареєстровано зміну назви (найменування) Закритого акціонерного товариства «Сведбанк Інвест» на Приватне акціонерне товариство «Сведбанк Інвест», що є правонаступником по всіх правах та зобов'язаннях Закритого акціонерного товариства «Сведбанк Інвест») було укладено Кредитний договір № 584 з подальшими змінами та доповненнями (надалі - Кредитний договір), відповідно до п 1.1 Кредитного договору Банк відкрив ОСОБА_3 кредитну лінію, що відновлюється, відповідно до якої надає ОСОБА_3 кредит у доларах США на умовах, передбачених Договором, а ОСОБА_3 зобов'язався одержувати кошти кредиту, а також повернути кошти кредиту у строки, визначені у Графіку встановлення та зменшення ліміту заборгованості за кредитною лінією (Додаток № 1 до Договору), сплатити проценти за користування ними та виконати інші зобов'язання, передбачені Договором.
Відповідно до 1.2 Кредитного договору загальний закритий ліміт заборгованості за кредитною лінією: 5 464 482,50 дол. США, що зменшується згідно з Додатком № 1 до Договору. ОСОБА_3 не може користуватись коштами кредитної лінії в межах конкретного відкритого ліміту заборгованості (далі - ліміту заборгованості)
Відповідно до п. 1.3 Кредитного договору кінцевим терміном погашення заборгованості за Кредитним договором є 04.12.2017 року, відповідно до п. 1.4 Кредитного договору, процентна ставка за користування коштами кредиту 14% відсотків річних.
Відповідно до п 1.5 Кредитного договору цільове призначення кредиту: поповнення обігових коштів та придбання обладнання, зокрема проведення ремонтних робіт.
В процесі кредитування сторонами вносилися доповнення до Кредитного договору, якими змінювалися ліміти заборгованості за кредитною лінією та умови їх сплати та інші зобов'язання.
До Кредитного договору вносились зміни щодо процентної ставки за користування коштами кредиту, так як встановлено умовами Додаткового Договору № 24 до Кредитного договору № 584 від 05.12.2007 року, укладеного 27.12.2012 року, в п. 1.4 розділу 1 Кредитного договору: процентна ставка за користування коштами кредиту встановлюється в наступному розмірі: з 01.01.2013 року по 30.06.2013 року включно - 10,8 % відсотків річних; з 01.07.2013 року по 04.12.2017 року включно - 13,5 % відсотків річних.
Позивач в позові зазначає, що свої зобов'язання за Кредитним договором Банк виконав належним чином та надав ОСОБА_3 суму кредиту, обумовлену Кредитним договором. Однак, ОСОБА_3 порушено зобов'язання за Кредитним договором. Зокрема, в порушення п. 7.1 .1 , 7.1.2 Кредитного договору ОСОБА_3, не повертав суму кредиту у визначені строки та несвоєчасно і не в повному обсязі сплачував проценти за його користування.
Статтею ст. 1048 Цивільного кодексу України (ч. 1) визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до п. 6.2 Кредитного договору у разі порушення строків погашення кредиту ОСОБА_3 на вимогу банку сплачує Банку (додатково до процентів за користування кредитом) за кожний день прострочення платежів (включаючи день сплати боргу) пеню, яка сплачується у гривнях, за курсом Національного банку України на день здійснення платежу, у розмірі, що розраховується виходячи з подвійної ставки Національного банку України, що діє у період, за який сплачується пеня, та суми своєчасно не повернутих коштів.
Відповідно до п. 6.3 Кредитного договору зі змінами та доповненнями у Додатковому договорі № 21 до Кредитного договору №584 від 05.12.2007 року, укладеному 26.07.2010 року, у разі порушення строків сплати процентів за користування кредитом та комісій ОСОБА_3 на вимогу Банку сплачує Банку (додатково до процентів за користування кредитом) за кожний день прострочення платежів (включаючи день сплати боргу) пеню, яка сплачується у гривнях за курсом Національного банку України, що діє у період, за який сплачується пеня, та суми боргу. За порушення строків погашення процентів за кредитною лінією Банк погоджується не стягувати пеню, нараховану за період з 06.01.2010 року по 11.01.2010 року у розмірі 170,09 дол. США.
Відповідно до п. 6.5 Кредитного договору у разі невиконання ОСОБА_3 будь-якого з зобов'язань за Договором, що не відносяться до повернення суми кредиту, сплати відсотків, комісій та інших грошових платежів на користь Банку, ОСОБА_3 на вимогу Банку сплачує штраф у розмірі 1000,00 грн.
Відповідно до п. 6.6 Кредитного договору у разі прострочення виконання або неналежного чи неповного виконання зобов'язання зазначених у Договорі умов щодо страхування предметів застави, в тому числі майновим поручителем, ОСОБА_3 на вимогу Банку негайно сплачує штрафні санкції за весь фактичний період просрочення (включаючи день виконання, належного або повного виконання) у розмірі, що розраховується, виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період, за який сплачуються штрафні санкції, та суми договірної (заставної) вартості предметів (предмету) застави.
Відповідно до розділу 8 Кредитного договору зі змінами та доповненнями, пунктом 8.2 Додаткового договору № 22 до Кредитного договору № 584 від 05.12.2007 року, який укладено 16.11.2010 року, встановлено: у разі настання випадку невиконання, Банк має право протягом 3 банківських днів з дати виявлення порушення письмово повідомити ОСОБА_3 та поручителів ОСОБА_3 про допущене порушення умов Договору (про випадок невиконання).
Відповідно до п. 8.4 Додаткового договору № 22 до Кредитного договору № 584 від 05 грудня 2007 року, укладеного 16.11.2010 року, якщо ОСОБА_3 та/або Поручителі не усунули порушення умов Договору у строк, вказаний в п. 8.2 цього Договору, Банк має право: звернути стягнення на нерухоме майно, визначене в п. 5.1.1, в порядку, передбаченому Іпотечним договором та чинним законодавством України.
Відповідно до п. 8.4 Вимога про дострокове повернення кредитних коштів, сплату процентів за користування ним та інших платежів, передбачених Договором, направляється ОСОБА_3 у письмовому вигляді та підлягає виконанню у повному обсязі протягом 30 календарних днів з дати вручення вимоги ОСОБА_3.
Відповідно до п. 8.5 Додаткового договору № 22 до Кредитного договору № 584 від 05.12.2007 року, укладеного 16.11.2010 року, сторони досягли згоди, що датою, з якої починається відлік 30-денного строку, зазначеного в п.п 8.2 та 8.4 цього Договору, вважається дата зазначена в квитанції до повідомлення про вручення або про неможливість вручення, яка надається Банку відділенням зв'язку. Вимога Банку, надіслана Позичальникові за адресою, вказаною в Кредитному договорі, а Іпотекодавцеві за адресою вказаною у Іпотечному договорі, вважається такою, що отримана в день такої доставки, навіть якщо на цей час ОСОБА_3/Іпотекодавець за цією адресою не знаходився, а про зміні своєї адреси ним не було повідомлено Банк належним чином.
Позивач в позові зазначає, що починаючи з 10.01.2015 року ОСОБА_3 припинив виконання зобов'язань щодо сплати процентів за користування кредитом, а з 17.01.2015 року щодо сплати заборгованості за основною сумою кредиту.
У зв'язку з невиконанням ОСОБА_3 (ТОВ «ФОЗЗІ-ФУД», третя особа) зобов'язань за Кредитним договором з повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитним коштами, у ОСОБА_3 виникла прострочена заборгованість за Кредитним договором, розмір якої становить 2 057 801,78 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 42 552 927,01 грн. та складається з: 1767000 дол.США (36539487,31 грн.) заборгованості за строковим кредитом, 171000 дол.США (3536079,42 грн.) заборгованості за простроченим кредитом, 7946,75 дол.США (164329,47 грн.) пені за несвоєчасне повернення кредиту, 15261,75 дол.США (315595,09 грн.) заборгованості по строковим процентам, 87530,63 дол.США (1810030,75 грн.) заборгованості по простроченим процентам, 9062,65 дол.США (187404,97 грн.) пені за несвоєчасне повернення процентів, 2000 грн. штрафу, всього 2057801,78 дол.США (42554927,01 грн.).
Позивач також зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
З метою забезпечення своєчасного і належного виконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань за Кредитним договором між позивачем (за Кредитним договором ПАТ «Сведбанк») та відповідачем (ЗАТ «СІЛЬПО РІТЕЙЛ») 16.11.2010 року було укладено Іпотечний договір, та в подальшому було укладено Договір № 1 про внесення змін та доповнень до іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 16.11.2010 року за реєстровим № 2156, укладеного 16.03.2011 року (надалі за текстом - Договір іпотеки), за умовами якого в забезпечення виконання зобов'язань ЗАТ «СІЛЬПО РІТЕЙЛ» перед Банком передано в іпотеку наступне нерухоме майно: нежитлові приміщення з № 1 по № 60 (групи приміщень № 169) в літ.«А», загальною площею 2228,90 кв. м., розташовані на першому та частково на другому поверхах, які знаходяться за адресою: м. Київ, пр-т Григоренка, 23 А (надалі - Предмет іпотеки). Предмет іпотеки розташований на земельній ділянці площею 5807,00 кв. м, кадастровий номер 8000000000:90:002:0003.?
Предмет іпотеки належить Іпотекодавцеві на підставі Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 16.11.2010 року, укладеному між ТОВ «МЕГАПОЛІС ДКС» (продавець) та ЗАТ «СІЛЬПО РІТЕЙЛ» (покупець), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим № 2154 (надалі - Договір купівлі-продажу) та зареєстрованого Комунальним підприємством Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна (запис в реєстровій книзі № 194 П-180 за номером запису 9628-П), що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав Комунального підприємства Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна № 28165779 від 29.11.2010 року, реєстраційний номер витягу 31532187 та Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно Комунального підприємства Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна № 28422019 від 20.12.2010 року.
Також, позивач в позові зазначає, що 18.06.2013 року між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (надалі - Покупець/Новий кредитор) та Публічним акціонерним товариством «Омега Банк» (Продавець) укладено та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 Договір купівлі-продажу прав вимоги (зареєстрований в реєстрі за № 1358).
Відповідно до умов п. 2.1. Договору купівлі-продажу прав вимоги Продавець погоджується продати (відступити) права вимоги та передати їх ОСОБА_7, а Покупець погоджується купити Права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну.
Пунктом 2.3 Договору купівлі-продажу права вимоги переходять від Продавця до ОСОБА_7 (надалі - відступлення), та обов'язки Продавця передати Права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання Продавцем та ОСОБА_7 приймання-передачі прав вимоги.
Згідно з визначенням термінів та їх тлумачення в Договорі купівлі-продажу прав вимоги - «Права вимоги» означає всі права вимоги (як існуючі, так і майбутні, як наявні, так і умовні) Продавця у якості кредитора до ОСОБА_3 за Кредитними договорами, а також всі права вимоги Продавця до осіб, які надали забезпечення, за Договорами забезпечення, включаючи будь-які та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні Продавцю, щодо виконання ОСОБА_3 та/або особами, які надали забезпечення, будь-яких своїх обов'язків за Кредитними договорами та Договорами забезпечення.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України передбачена можливість заміни кредитора у зобов'язанні внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 24 закону України «Про іпотеку» встановлено, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.
Таким чином, відповідно до умов Договору купівлі-продажу прав вимоги від 18.06.2013 року та ст.ст. 512, 513, 514, 516, 517 Цивільного кодексу України у зобов'язанні ОСОБА_3 - ТОВ «ФОЗЗІ-ФУД» за Кредитним договором №584 від 05.12.2007 року відбулася заміна кредитора з Публічного акціонерного товариства «Омега Банк» (29.04.2013 року Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариство «ОМЕГА БАНК», яке виступає правонаступником по всіх правах та зобов'язаннях Публічного акціонерного товариства «Сведбанк») на Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», яке набуло статусу Нового кредитора (позивач).
02.07.2013 року за вих.№ 2/01-17/6724 Новим кредитором направлено лист-повідомлення про здійснення Первісним кредитором на користь Нового кредитора відступлення своїх прав за Кредитним Договором, укладеним з ОСОБА_3, а також пов'язаних з ним договором(ами) іпотеки, договором(ами) застави, та всі права кредитора за договором(ами) поруки.
Наслідком порушення зобов'язання є право кредитора вимагати усунення такого порушення. У зв'язку з невиконанням ОСОБА_3 (третьою особою) умов Кредитного договору, позивач на адресу останнього направив вимогу № 3385 від 16.06.2015 року про невиконання умов Кредитного договору, а також про повернення достроково загальної суми заборгованості за кредитом.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Стаття 33 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно п.2 ст. 590 Цивільного кодексу України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) в разі коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не передбачено договором або законом.
Відповідно до п. 10.3 Іпотечного договору Іпотекодержатель має право звернути стягнення на Предмет іпотеки у випадках, передбачених п. 11 цього Договору, і задовольнити за рахунок його вартості свої вимоги в повному обсязі, включаючи основну суму боргу (Кредит) та будь-яке збільшення цієї суми відповідно до умов основного зобов'язання, проценти за користування Кредитом, пеню та інші платежі і санкції, що передбачені та/або випливають з основного зобов'язання, а також витрати, пов'язані з вчиненням виконавчого напису, його реалізацією та вартість послуг незалежного експерта- суб'єкта оціночної діяльності.
Відповідно до п. 11 Іпотечного договору Іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на Предмет іпотеки у наступних випадках: п. 11.3 наявності факту невиконання ОСОБА_3 вимоги про дострокове повернення кредитних коштів в строк не пізніше 30 календарних днів з дати отримання такої вимоги, як передбачено п.8 Кредитного договору.
Пунктом 12 Іпотечного договору передбачено, що за вибором Іпотекодержателя застосовується спосіб звернення стягнення на Предмет іпотеки та задоволення вимог Іпотекодержателя: за рішенням суду.
Предмет іпотеки набувається у власність Іпотекодержателя за ціною, що буде визначена станом на дату реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі висновку незалежного експерта - суб'єкта оціночної діяльності. Кандидатура незалежного експерта - суб'єкта оціночної діяльності визначається іпотекодержателем (пункт 7.4.1. Договору іпотеки).
Крім того, пунктом 3.5. Договору іпотеки визначено, що іпотекодавець належним чином і в повному обсязі ознайомлений з положеннями Кредитного договору і будь-яке посилання в тексті цього договору на Кредитний договір чи окремі його положення є достатньою підставою вважати, що ці положення застосовуються рівою мірою до виконаня прав і обов'язків сторін за цим договором. Сторони погоджуються, що внесення будь-яких змін чи доповнень до Кредитного договору означає їх застосування до виконання прав і обов'язків сторін за цим договором.
У зв'язку з невиконанням третьою особою умов Кредитного договору, позивач 16.06.2015 року звернувся до позичальника та відповідача з вимогами за вих. № 3385, 3386 в яких повідомив про наявність порушення основного зобов'язання, в забезпечення якого був укладений Договір іпотеки, та вимагав усунути порушення, шляхом погашення заборгованості за Кредитним договором в повному обсязі.
Зазначені вимоги отримані відповідачем 23.06.2015 року, про що свідчить копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення №0101409371427, та позичальником 23.06.2015 року, про що свідчить копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення № 0101409371419.
У зв'язку із порушенням третьою особою умов основного зобов'язання за Кредитним договором із змінами та доповненнями до нього, виконання якого було забезпечено Договором іпотеки, та неналежним виконанням відповідачем умов Договору іпотеки та Кредитного договору та спливу 30 денного строку виконання вимог позивача щодо сплати достроково заборгованості за Кредитним договором, позивач звернувся до суду з позовною вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, який належить відповідачу - ЗАТ «СІЛЬПО РІТЕЙЛ» в рахунок погашення заборгованості ТОВ «ФОЗЗІ-ФУД» за Кредитним договором, шляхом визнання права власності на нерухоме майно: нежитлові приміщення з № 1 по № 60 (групи приміщень № 169) в літ.«А», загальною площею 2228,90 кв. м., розташовані на першому та частково на другому поверхах, які знаходяться за адресою: м. Київ, пр.-т Григоренка,23 А (надалі - Предмет іпотеки»). Предмет іпотеки розташований на земельній ділянці площею 5807,00 кв. м, кадастровий номер 8000000000:90:002:0003.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час пре тягом строку дії основного зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст. 11 Закону України «Про іпотеку» визначено, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.
Іпотека відповідно до умов Договору іпотеки забезпечує повне виконання грошових зобов'язань ТОВ «ФОЗЗІ-ФУД», що випливають та/або виникнуть у майбутньому з Кредитного договору 05.12.2007 року № 584, укладеного між Іпотекодержателем та ОСОБА_3, а також з будь-яких змін до нього.
Позтвач зазначає, що відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку. Вимога, встановлена частиною першою цієї статті, не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені ст.12 ЗаконуУкраїни «Про іпотеку», без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.
Відповідно до умов п.12 Договору іпотеки сторони погодили, що за вибором іпотекодержателя застосовується один із способів, звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя, визначений п.12.1. Договору іпотеки, зокрема за рішенням суду у встановленому законодавством порядку.
Згідно положень ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до п. 8 частини 1 ст. 346 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав припинення права власності є звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника.
Позивач зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Оскільки, зазначена позовна заява подана від імені уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - у справі, пов'язаній із проведення заходів щодо повернення заборгованості позичальників перед банком під час запровадження тимчасової адміністрації в банку, позов подано без сплати судового збору.
В позові позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором від 16.11.2010 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 16.11.2010 року за реєстровим № 2156, а саме: нежитлові приміщення з № 1 по № 60 (групи приміщень № 169) в літ.«А», загальною площею 2228,90 кв. м., розташовані на першому та частково на другому поверхах, які знаходяться за адресою: м. Київ, пр.-т Григоренка,23 А, Предмет іпотеки розташований на земельній ділянці площею 5807,00 кв. м, кадастровий номер 8000000000:90:002:0003, в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором в загальній сумі 2 057 801,78 дол. США та 2000,00 грн. штрафу, що в гривневому еквіваленті з врахуванням суми штрафу всього становить 42 554 927,01 грн., шляхом набуття права власності Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» на нежитлові приміщення з № 1 по № 60 (групи приміщень № 169) в літ.«А», загальною площею 2228,90 кв. м., розташовані на першому та частково на другому поверхах, які знаходяться за адресою: м. Київ, пр.-т Григоренка,23 А, що розташоване на земельній ділянці площею 5807,00 кв. м, кадастровий номер 8000000000:90:002:0003.
За наслідками проведеної за ухвалою суду від 18.08.2015 року у справі №911/3309/15 судової будівельно-технічної експертизи для визначення дійсної (реальної) ринкової вартості предмету іпотеки: (нежитлові приміщення з №1 по №60 (групи приміщень №169) (в літері «А») загальною площею 2228,90 кв.м, розташовані на першому та частково на другому поверхах, які знаходяться за адресою: м. Київ, пр. Петра Григоренка, 23) Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз складено висновок судової оціночно-будівельної експертизи №16152/15-42 від 26.12.2016 року.
З врахуванням обставин справи та вищенаведеного висновку експертизи, 02.02.2017 року відповідачем надано відзив на позов, в якому відповідач проти позову заперечував, зазначив, що предметом розгляду справи є вимога до відповідача, як майнового поручителя про звернення стягнення на заставлене майно шляхом набуття його у власність Банком у зв'язку з порушенням ОСОБА_3 умов Кредитного договору. ОСОБА_3 залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, однак вимоги про стягненя заборгованості безпосередньо до Плзичальника не заявлені, судове рішення про встановлення простроченої заборгованості ОСОБА_3 відсутнє.
Відповідач зазначає, що відсутні підстави для задоволення позову в межах заявлених позовних вимог, оскільки, відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване ст. 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.
З огляду на положення ст.ст. 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 328, 335, 376 Цивільного кодексу України, можна зробити висновок, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення вимог кредитора на виконання забезпечених іпотекою зобов'язань шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.
Таким чином, ні чинним законодавством, ні нормами Іпотечного договору не передбачено право Іпотекодержателя реалізувати звернення стягнення на Предмет іпотеки для задоволення вимог Іпотекодержателя в судовому порядку шляхом набуття права власності на Предмет іпотеки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.03.2016 року у справі № 6-1851цс15, від 14.09.2016 року у справі № 6-1219цс16.
Як визначено Верховним Судом України в постанові від 30.03.2016 року у справі № 6-1851цс15, як у статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і у договорі іпотеки зазначено, що за рішенням суду предмет іпотеки підлягає реалізації шляхом проведення процедури прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки і суд не наділений повноваженнями вирішувати вказане питання таким способом.
Враховуючи вимоги статті 39 Закону України «Про іпотеку» та умови договору іпотеки, такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, як визнання права власності не підлягає застосуванню в судовому порядку.
З метою усунення розбіжностей в неоднаковому застосуванні норм матеріального права, а саме статей 37-39 Закону України «Про іпотеку», Верховний Суд України визначив, що ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.
Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).
Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Також необхідно враховувати умови іпотечного договору, а саме відповідного застереження, яке передбачає прийняття іпотекодержателем предмета іпотеки у власність в рахунок виконання основного зобов'язання, що є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.
Також, в постанові від 14.09.2016 року у справі № 6-1219цс16 Верховний Суд України зазначив, що у частині першій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно із положеннями частини третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
При цьому згідно частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.
Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.
Також, Верховний Суд України наголосив на безпідставності застосування до спірних тправовідносин ст.392 Цивільного кодексу України, яка передбачає визнання визнання права власності, а не породжує (не визначає підстав його набуття), а лише підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Отже, аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», 328, 335, 376, 392 ЦК України слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.
При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).
Згідно з ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Враховуючи вищенаведені висновки Верховного Суду України, судом досліджено умови Договору іпотеки та встановлено, що згідно з п. 12.3.1 Договору іпотеки відповідне застереження про передачу Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є правовою підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки.
З огляду на ст. 39 Закону України «Про іпотеку» не передбачено такого способу судового звернення стягненя, як визнання право власності на предмет іпотеки, відповідне застереження в договорі іпотеки є правовою підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки в порядку ст.ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку», що не підлягає судовому розгляду, ст. 392 Цивільного кодексу України також не підлягає застосуванню до випадків набуття права власності на предмет іпотеки.
Таким чином, враховуючи, що в позові заявлено лише вимогу до Іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності, тобто позивачем обрано позасудовий спосіб задоволення вимоги Іпотекодержателя, позовні вимги не підлягають задоволенню.
Також, суд враховує, що з огляду на п. 4.4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 року № 1 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів», у разі якщо право звернення стягнення на майно пов'язане з невиконанням зобов'язання, забезпеченого іпотекою, судам слід встановлювати загальний розмір вимог кредитора та виходити з того, що обов'язковою передумовою звернення стягнення на предмет іпотеки є встановлення судом факту невиконання основного зобов'язання.
Невиконання зазначеної передумови відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку» є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.
Господарським судам слід також враховувати, що виконання основного зобов'язання виключає можливість задоволення вимог за рахунок забезпечувального зобов'язання.
Разом з тим, наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання грошових сум шляхом звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно.
Згідно розділу VII Листа Верховного Суду від 01.02.2015 року «Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна» визначено, що резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки повинна відповідати вимогам як ст. 39 Закону N 898-IV, так і положенням п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК. Зокрема, у ній в обов'язковому порядку повинно бути зазначено: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; конкретний спосіб реалізації предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Однак, позивачем не заявлено вимог безпосередньо до ОСОБА_3, факт наявності заборгованості та її прострочення ОСОБА_3 не встановлено. При цьому, суд звертає увагу позивача, що дослідження відповідних обставин наявності простроченої заборгованості, які мають бути встановлені насамперед щодо ОСОБА_3 (підставою для застосування забезпечувального заходу є порушення боржником зобов'язання), в межах позову, заявленого лише до майнового поручителя, який не є боржником за основним зобов'язанням, не відповідає встановленому чинним законодавством порядку захисту прав та законних інтересів в суді, оскльки не передбачено офіційного встановлення прав та обов'язків щодо особи, яка не є стороною у справі.
Крім того, судом встановлено, що згідно штампу на конверті, в якому надійшла позовна заява, позов подано 20.07.2015 року, а як зазначає сам позивач, вимоги у зв'язку з порушенням зобов'язань за Кредитним договором отримані відповідачем та позичальником 23.06.2015 року, тому станом на момент подання позову не минуло 30 днів виконання вимог позивача щодо сплати достроково заборгованості за Кредитним договором, що свідчить про передчасність подання позову (на момент подання позову 20.07.2015 року не настав 30 денний строк виконання вимог Позикодавця/Іпотекодержателя).
Згідно з ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги безпідставні, позивачем не доведені, відповідачем заперечені, тому не підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, визначаються господарським судом.
Статтею 49 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судовий збір покладається:
у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;
у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.
Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Якщо у спорі про відшкодування збитків, завданих господарському товариству його посадовою особою, судові витрати за правилами цієї статті мають бути стягнуті на користь товариства, то вони стягуються на користь учасників (акціонерів) такого товариства, зазначених у частині восьмій статті 28 цього Кодексу, у тій частині, в якій вони понесені цими учасниками (акціонерами).
Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.
Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Таким чином, враховуючи, що оплата експертизи здійснена відповідачем в сумі 25132,80 грн. і в задоволенні позову відмовлено, відповідні витрати на оплату експертизи покладаються підлягають відшкодуванню позивачем на користь відповідача.
Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -
1. В задоволенні позову відмовити повністю.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36б, код 34047020) на користь Приватного акціонерного товариства «Сільпо Рітейл» (08132, Київська обл., м. Вишневе, вул. Промислова, 5, код 33870708) 25132,80 грн. витрат за проведення судової експертизи.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя А.Ю. Кошик
дата підписання 17.02.2017 р.