номер провадження справи 27/19/17
13.02.2017 Справа № 908/163/17
За позовом: Державного підприємства “Сільськогосподарське підприємство “Запорізьке” (71313 Запорізька область, Кам'янсько-Дніпровський район, с. Велика Знам'янка, вул. Леніна, б. 553)
до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю “Конвеєр” (71313 Запорізька область, Кам'янсько-Дніпровський район, с. Велика Знам'янка, провулок. Свободний, б. 1-А)
до відповідача 2: Фермерського господарства “Хорс Агро” (69095 м. Запоріжжя, пр. Соборний, б. 144, кв. 129)
про визнання договору недійсним
Суддя Дроздова С.С.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1СМ., дов. б/н від 13.07.2016р.
від відповідача-1: ОСОБА_2, дов. № 165 від 01.09.2016р.
від відповідача-2: ОСОБА_3, дов. № 2 від 01.02.2017р.
Господарським судом Запорізької області розглядається позов Державного підприємства “Сільськогосподарське підприємство “Запорізьке” до відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю “Конвеєр”, відповідача 2 - Фермерського господарства “Хорс Агро” про визнання недійсним договір субемфітевзису від 04.01.2017р., укладений між відповідачем 1 та відповідачем 2.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.01.2017р., справу № 908/163/17 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.
Ухвалою суду від 30.01.2017р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/163/17, присвоєно справі номер провадження 27/19/17 та призначено судове засідання на 13.02.2017р.
13.02.2017р. до початку розгляду справи представники позивача, відповідачів 1, 2 заявили письмове клопотання щодо відмови від здійснення технічної фіксації судового процесу.
Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представникам сторін, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду не заявлено.
У судовому засіданні 13.02.2017р. представник позивача підтримав позовні вимоги, на підставах, викладених у позовній заяві. Надав суду заяву, щодо уточнення позовних вимог, просить суд визнати договір субемфітевзису від 26.01.2017 р. укладений між ТОВ”Конвеєр” та ФГ “Хорс-Агро” (користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб) на площу 1 660,3199 га - недійсним.
Заява позивача про уточнення розміру позовних вимог прийнята судом, відповідно до ст. 22 ГПК України.
Розгляду підлягають позовні вимоги про визнання недійсним договір субемфітевзису від 26.01.2017р. укладений між ТОВ”Конвеєр” та ФГ “Хорс-Агро” (користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб) на площу 1 660,3199 га.
Представник відповідача 1 у судовому засіданні 13.02.2017р. проти позову заперечив, на підставах викладених у письмовому відзиві, який наданий у судовому засіданні 13.02.2017р. (міститься в матеріалах справи), в обґрунтування своїх заперечень зазначив наступне: відповідно до ст. 407 ЦК України, право користування чужою земельною ділянкою (емфітевзис) встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка ви явила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач). На підставі договору емфітевзису від 08.01.2009р. укладеного із Кам'янсько-Дніпровською районною державною адміністрацією Запорізької області, ТОВ «Конвеєр» передані у користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення із земель Ведикознам'янської сільської ради загальною площею 1 660.3199 га. в тому числі: площею 33.7985 га кадастровий номер 2322481800:04:001:0027: площею 39.3580 га кадастро вий номер 2322481800:03:005:0081: площею 235.3437 га кадастровий номер 2322481800:03:005:0083: площею 551.2102 га кадастровий помер 2322481800:02:002:0020: площею 800,6095 га кадастровий номер 2322481800:02:003:0026. Право користування ТОВ «Конвеєр» земельними ділянками, які є об'єктом емфітевзису, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відповідно до вимог ст. 182 Цивільного кодексу України.
Укладений між Кам'янсько-Дніпровською районною державною адміністрацією Запорізької області та ТОВ «Конвеєр» договір емфітевзису від 08.01.2009р.е є недійсним в силу закону та відсутнє судове рішення про визнання його не дійсним.
Будучи законним користувачем спірних земельних ділянок ТОВ «Конвеєр» передало їх в субемфітевзис ФГ «Хорс Агро». Посилання позивача па відсутність у оспорю ваному договорі істотних умов, встановлених ст. 15 Закону України «Про оренду землі» є незаконним, оскільки змістом ст. 1 даного закону, він регулює відносини, пов'язані з орендою землі, в той мас як правовідносини сторін за оспорюваним договором врегульовані положен нями Глави 33 Розділу II Книги третьої Цивільного кодексу України. Також чинним законодавством не передбачено обов'язкове нотаріальне посвідчення договорів емфітевзису та від повідно субемфітевзису.
Крім цього, за змістом ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не
встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дій сність па підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом не
дійсним (оспорюваний правочин). Тобто особа, яка оспорює правочин має бути його сторо ною, або особою, права чи охоронювані законом інтереси порушує такий правочин. Позивач
вказує, що він є користувачем спірних земельних ділянок, проте постановою Кам'янсько-
Дніпровського районного суду Запорізької області від 20.12.2016р. у справі № 318/786/16-а,
яка набрала законної сили, визнано недійсними державні акти па право постійного користування, видані ДП СГП «Запорізьке», у тому числі державні акти на спірні земельні ділянки, скасовано державну реєстрацію права користування земельними ділянками ДП СГП «Запорі зьке», у тому числі земельними ділянками площею 33,7985 га кадастровий помер
2322481800:04:001:0027; площею 39.3580 га кадастровий номер 2322481800:03:005:0081; площею 235.3437 га кадастровий номер 2322481800:03:005:0083: площею 551.2102 га кадастровий номер 2322481800:02:002:0020: площею 800.6095 га кадастровий номер 2322481800:02:003:0026. При розгляді даної справи суд встановив, що Кам'янсько-Дніпровська РДА при передачі земельних ділянок ДП СГП «Запорізьке» та затвердженні те хнічної документації діяла у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений нормами ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України, оскільки не вилучила земельні ділянки із користування ТОВ «Конвеєр». ТОВ «Конвеєр» па підставі договору емфітевзису від 08.01.2009р. користу ється земельними ділянками площею 2 810, 5007 га з моменту укладення договору та станом на час розгляду справи, обробляє земельні ділянки, сплачує плату за користування землею.
Відповідач 1 вважає, що позивачем не доведено, що оспорюваний ним договір субемфі тевзису суперечить закону та порушує його права чи охоронювані законом інтереси.
Представник відповідача 2 у судовому засіданні 13.02.2017 р. проти позову заперечив, на підставах викладених у письмовому відзиві, наданому у судовому засіданні 13.02.2017р. (міститься в матеріалах справи). В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що згідно встановленого порядку (ст. 182 Цивільного кодексу України, ст. 126 Земельного кодексу України, ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») право користування вказаними земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) загальною площею 1 660,3199 га було зареєстровано ФГ «Хорс-Агро» у державному реєстрі речових прав не нерухоме майно та їх обтяжень 27 січня 2017 року державним реєстратором Кам'янсько-Дніпровської районної державній адміністрації ОСОБА_4
Вважаємо, що укладений договір субемфітевзису від 26 січня 2017 року між ТОВ «Конвеєр» та ФГ «Хорс-Агро» відповідає вимогам встановленим ст. 203 Цивільного кодексу України в частині наявності у учасників правочин) необхідного обсягу цивільної дієздатності.
У зв'язку з тим, що договір субемфітевзису від 26.01.2017р. між ТОВ «Конвеєр» та ФГ «Хорс-Агро» пройшов належну державну реєстрацію в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вважаємо, що зміст правочин не може суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Оскільки відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор перед здійсненням державної реєстрації перевіряє подані документи на їх відповідність вимогам чинного законодавства та на наявність підстав для проведення реєстраційних дій.
Твердження позивача про відсутність у договорі субемфітевзису від 26.01.2017р. всіх істотних умов є безпідставним, оскільки спірний договір містить у собі всі умови, визначені для подібного роду догворів.
Відповідач 2 вважає, що договір субемфітевзису від 26.01.2017р. відповідає вимогам встановленим ст. 407-412 ЦК України та ст. 102-1 Земельного кодексу України для подібного роду договорів.
Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, вислухавши представників позивача, відповідачів 1, 2, суд вважає вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Згідно з ч. 1 ст. 13, ч. 1, 2 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Позивач позов обґрунтовує наступним:
Державне підприємство СГП «Запорізьке» випадково стало відомо про укладення договору субемфітевзису від 26.01.2017р. між ТОВ «Конвеєр» та ФГ «Хоре-Агро» щодо передачі землі в користування для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) до 31.12.2058 року площею 1 660,3199 га, вт.ч.
ділянка площею 33,7985 га 2322481800:04:001:0027
ділянка площею 39,3580 га 2322481800:03:005:0081
ділянка площею 235,3437га 232248І800:03:005:0083
дігянка площею 551,2102 га 2322481800:02:002:0020
дііянка площею 800,6095 га 2322481800:02:003:0026
Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги для визнання дійсності правочинів, зокрема: Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Крім того, зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодекс) України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину (договору) є недодержання в момент вчинення правочину сторонами або однією із сторін, зокрема вимоги про те, що зміст правочину не може суперечити ЦКУ. іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Крім цього волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Позивач вважає, що у оскаржуваному договорі субемфітевзису відсутні усі істотні умови, передбачені чинним законодавством (частина друга статті 15 Закону України "Про оренду землі").
Крім того, щодо укладеного господарського договору (субемфітевзису), не забезпечено його нотаріальне посвідчення, як гою вимагає положення глави 5 Закону України «Про нотаріат».
Також, вказаний договір субемфітевзису вважаємо недійсним, виходячи із того, що на земельні ділянки, які є об'єктом укладеного договору емфітевзису у ДП СГП «Запорізьке» наявні державні акти на право постійного користування землею, які пройшли відповідну державну реєстрацію серія ЯЯ № 122917 (кадастровий номер № 2322481800:04:001:0027) площею 33,7985 га, серія ЯЯ № 122918 (кадастровий номер № 2322481800:03:005:0081) площею 39.3580 га, серія ЯЯ № 122923 (кадастровий номер № 2322481800:03:005:0083) площею 235.3437 га, серія ЯЯ № 122921 (кадастровий номер № 2322481800:02:002:0020) площею 551,2102 га, серія ЯЯ № 122922 (кадастровий номер № 2322481800:02:003:0026) площею 800,6095 га.
У зв'язку з тим. що спірні земельні ділянки вказані у вищевказаному договорі субемфітевзису від 26.01.2017р. перетинаються із земельними ділянками, що посвідчуються державними актами на право постійного користування землею, які пройшли відповідну державну реєстрацію серія ЯЯ №. 122917 (кадастровий номер № 2322481800:04:001:0027) площею 33.7985 га, серія ЯЯ № 122918 (кадастровий номер № 2322481800:03:005:0081) площею 39,3580 га, серія ЯЯ № 122923 (кадастровий номер № 2322481800:03:005:0083) площею 235,3437 га, серія ЯЯ № 122921 (кадастровий номер № 2322481800:02:002:0020) площею 551,2102 га. серія ЯЯ № 122922 (кадастровий номер № 2322481800:02:003:0026) площею 800,6095 га, вважаємо предмет оскаржуваного правочину не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки фактично земельні ділянки не можуть знаходитися одночасно в користуванні двох і більше користувачів.
Господарським судом встановлено, що 26.01.2017р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Конвеєр” (землекористувач) та Фермерським господарством “Хорс Агро” (субземлекористувач) укладено договір субемфітевзису (користування земельної ділянки для сільськогосподарських потреб).
Відповідно до п.п. 1, 2 договору землекористувач надає, а субземлекористувач приймає в строкове платне користування для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які знаходяться на території Великознам'янськоі сільської ради Кал: 'яисько-Дніпровського району Запорізької області на строк 42 (сорок два) роки з 01.01.2017 по 31.12.2058.
Земельні ділянки перебувають у користуванні землекористувача на підставі договору емфітевзису від 08.01.2009 (зі змінами від 21.01.2009), укладеного із Кам'янсько-Дніпровською районною державною адміністрацією Запорізької області (в подальшому розпорядник земельних ділянок). Право користування землекористувача земельними ділянками, які є об'єктом емфітевзису, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відповідно до вимог ст. 182 Цивільного кодексу України.
Згідно п. 2 договору в користування передаються земельні ділянки сільськогосподарського призначення із земель Великознам'янської сільської ради загальною площею 1 660,3199 га, в тому числі:
ділянка площею 33,7985 га, кадастровий номер 2322481800:04:001:0027, номер реєстрації земельної ділянки 1140755623224, номер запису про інше речове право 18463650; ділянка площею 39,3580 га кадастровий номер 2322481800:03:005:0081, номер реєстрації земельної ділянки 1140879323224, номер запису про інше речове право 18463901; ділянка площею 235,3437га кадастровий номер 2322481800:03:005:0083, номер реєстрації земельної ділянки 1141307223224, номер запису про інше речове право 18464489; ділянка площею 551,2102 га кадастровий номер 2322481800:02:002:0020, кадастровий номер земельної ділянки 1141231123224, номер запису про інше речове право 18464357; ділянка площею 800,6095 га, кадастровий номер 2322481800:02:003:0026, номер реєстрації земельної ділянки 1140985923224, номер запису про інше речове майно.
Земельна ділянка передається в користування без будинків, споруд або інших об'єктів (п. 3 договору).
Згідно встановленого порядку ст. 182 ЦК України, ст. 126 Земельного кодексу України, ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право користування вказаними земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) загальною площею 1 660,3199 га було зареєстровано ФГ «Хорс-Агро» у державному реєстрі речових прав не нерухоме майно та їх обтяжень 27 січня 2017 року державним реєстратором Кам'янсько-Дніпровської районної державній адміністрації ОСОБА_4
На підставі договору емфітевзису від 08.01.2009р. укладеного між Кам'янсько-Дніпровською районною державною адміністрацією Запорізької області та ТОВ «Конвеєр», останньому передані у користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення із земель Великознам'янської сільської ради загальною площею 1 660.3199 га. в тому числі: площею 33.7985 га кадастровий номер 2322481800:04:001:0027; площею 39.3580 га кадастро вий номер 2322481800:03:005:0081: площею 235.3437 га кадастровий помер 2322481800:03:005:0083: площею 551.2102 га кадастровий помер 2322481800:02:002:0020: площею 800,6095 га кадастровий помер 2322481800:02:003:0026. Право користування ТОВ «Конвеєр» земельними ділянками, які є об'єктом емфітевзису зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відповідно до вимог ст. 182 ЦК України.
Відповідно до ст. 407 ЦК України, право користування чужою земельною ділянкою (емфітевзис) встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка ви явила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Відповідно до ст. 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згід но якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Укладений між Кам'янсько-Дпіпровською районною державною адміністрацією Запорізької області та ТОВ «Конвеєр» договір емфітевзис від 08.01.2009р. не є недійсним в силу закону та відсутнє судове рішення про визнання його не дійсним.
Отже, будучи законним користувачем спірних земельних ділянок ТОВ «Конвеєр» передало їх в субемфітевзис ФГ «Хорс-Агро».
Посилання позивача на відсутність у оспорю ваному договорі істотних умов, встановлених ст. 15 Закону України «Про оренду землі» с необґрунтованим, оскільки відповідно ст. 1 Закону України «Про оренду землі» даний Закон регулює відносини, пов'язані з орендою землі, в той час як правовідносини сторін за оспорюваним договором врегульовані положен нями Глави 33 Розділу II Книги третьої Цивільного кодексу України.
Крім того, чинним законо давством не передбачено обов'язкове нотаріальне посвідчення договорів емфітевзису та від повідно субемфітевзису.
Твердження позивача про відсутність у договорі субемфітевзису від 26.01.2017р. всіх істотних умов є безпідставним, оскільки спірний договір містить у собі всі умови, визначені для подібного роду договорів, а саме відповідає вимогам встановленим ст. 203 Цивільного кодексу України в частині наявності у учасників правочину необхідного обсягу цивільної дієздатності.
Волевиявлення сторін, які підписали оскаржуваний правочин було вільним і відповідало внутрішній волі кожного учасника цивільних відносин.
Особливостями правового режиму нерухомості є спеціальні правила укладення правочинів з нерухомістю (нотаріальна форма, державна реєстрація), виконання зобов'язання про передання нерухомого майна за місцем його знаходження (ст. 532 ЦК), більш тривалі строки набувальної давності на нерухомість (ст. 344 ЦК), державна реєстрація речових прав на рухомість (ст. 182 ЦК).
Питання необхідності правильного визначення моменту вчинення правочину зазначено у п. 8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 06 листопада 2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Аналізуючи положення ч. 1 ст. 215 ЦК, статей 205 - 210, 640 ЦК, Верховний Суд України зазначає про те, що є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.
Спірний правочин вчинено у письмовій формі, та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки відповідно до акту приймання-передачі від 26.01.2017р., який є невід'ємною частиною договору субемфітевзису від 26.01.2017р. вищевказані земельні ділянки загальною площею 1660,3199 га були передані від ТОВ «Конвеєр» для сільськогосподарських потреб в строкове платне користування ФГ «Хорс-Агро».
У зв'язку з тим, що договір субемфітевзису від 26.01.2017р. пройшов належну державну реєстрацію в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а отже зміст правочину не може суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, оскільки відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор перед здійсненням державної реєстрації перевіряє подані документи на їх відповідність вимогам чинного законодавства та на наявність підстав для проведення реєстраційних дій.
Договір субемфітевзису (користування земельної ділянки для сільськогосподарських потреб) від 26.01.2017р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Конвеєр” (землекористувач) та Фермерським господарством “Хорс Агро” (субземлекористувач) укладено відповідно до вимог законодавства, а саме відповідно до вимог Цивільного та Земельного кодексів України. Окрім того, зазначені види земель не належать до земель державної чи комунальної форми власності, а належать до приватної.
Вимога про визнання правочину (договору) недійсним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. У випадку визнання договору недійсним можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги 5 Цивільного кодексу України, а також визнання недійсним договору оренди у зв'язку з відсутністю у ньому істотних умов встановлених статтею 15 Закону України «Про оренду землі». Зазначені позивачем вимоги про визнання договору недійсним не відповідають вимогам, встановленим законодавством України.
Відповідно до ст.ст. 1, 2 ГПК України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.
Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд встановлює наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними”).
Визнання договору недійсним є одним із способів захисту порушеного права (охоронюваного законом інтересу), який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону; орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Правовідносини сторін врегульовано договором субемфітевзису (користування земельної ділянки для сільськогосподарських потреб).
Згідно ст. 395 ЦК України одним із видів речових прав на чуже майно є право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).
Відповідно до ст. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч.1 статті 627 ЦК України.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, на підставі ч. 1 ст. 628 ЦК України.
Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, суд дійшов висновку, що укладаючи договір субемфітевзису (користування земельної ділянки для сільськогосподарських потреб) від 26.01.2017р., Товариством з обмеженою відповідальністю “Конвеєр” (землекористувач) та Фермерським господарством “Хорс Агро” (субземлекористувач) дотримано вимоги статті 203 Цивільного Кодексу України та мало на меті реальне настання правових наслідків, про що свідчить той факт, що сторони приступили до виконання договору, а відтак, відсутні правові підстави для визнання його недійсним.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Приписами ст. 208 Цивільного кодексу України встановлено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма. Частиною 1 ст. 206 ЦК України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.
За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
В силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача. Недодержання форми правочину, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність правочину лише у разі, коли це прямо передбачено законом, зокрема, статтями 547, 981, 1055, 1059, 1107 ЦК України (договори страхування, кредитні угоди та ін.), оскільки зазначена форми або процедури не є елементом форми правочину. І тільки у зазначених випадках правочин є нікчемним.
У випадку, якщо позивач вважає, що відповідач порушив свої зобов'язання за договором, він має право на захист своїх прав у інший спосіб, передбачений чинним законодавством.
Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Згідно з частинами 4, 7 статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Аналогічні приписи встановлені ст. 638 Цивільного кодексу України.
Статтею 627 ЦК визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір субемфітевзису від 26.01.2017р. відповідає вимогам встановленим ст.ст. 407-412 ЦК України та ст. 102-1 Земельного кодексу України для подібного роду договорів, а саме: у оскаржуваному договорі сторони дійшли згодили щодо усіх істотних умов договору в частині об'єкту емфітевзису (кількості та цільового призначення земельних ділянок): строку надання права користування; нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що передається в користування; розміру плати за користування землею та порядок його зміни; встановлено порядок і умови передачі в користування і повернення об'єкту емфітевзису; визначено обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки, закріплено права та обов'язки землекористувача та субземлекористувача, узгоджено порядок зміни умов договору і припинення його дії, обумовлено ризик випадкового знищення або пошкодження об'єкта користування чи його частини та визначено відповідальність сторін у випадку невиконання умов цього договору.
Твердження позивача щодо того, що спірні земельні ділянки вказані у вищевказаному договорі субемфітевзису від 26.01.2017р. перетинаються із земельними ділянками, що знаходяться в його користуванні на підставі державних актів на право постійного користування землею, які також пройшли відповідну державну реєстрацію серія ЯЯ № 122917 (кадастровий номер 2322481800:04:001:0027) площею 33,7985 га, серія ЯЯ № 122918 (кадастровий номер 2322481800:03:005:008!) площею 39,3580 га, серія ЯЯ № 122923 (кадастровий номер 2322481800:03:005:0083) площею 235,3437 га, серія ЯЯ № 122922 (кадастровий номер 2322481800:02:002:0020) площею 551,2102 га5 серія ЯЯ № 122922 (кадастровий номер 2322481800:02:003:0026) площею 800,6095 га, є безпідставними, на підставі наступного: згідно з постановою Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 20.12.2016р. у справі № 318/786/16-а, яка набрала законної сили та ніким не оскаржена в апеляційному порядку, адміністративний позов ТОВ «Конвеєр» до Кам'янсько-Дніпровської районної державної адміністрації, голови Кам'янсько-Дніпровської районної державної адміністрації, треті особи без самостійних вимог Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, ДП "СГП "Запорізьке" про визнання дій, бездіяльності та тішень протиправними, визнання права та зобовязання вчинити певні дії задоволено, а саме:
- визнано недійсними Державні акти на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ № 122917 (кадастровий номер 2322481800:04:001:0027) площею 33,7985 га. серія ЯЯ № 122918 (кадастровий номер 2322481800:03:005:0081) площею 39,358 га, серія ЯЯ № 122919 (кадастровий номер 2322481800:04:001:0026) площею 131,7035 га, серія ЯЯ №122921 (кадастровий номер 2322481800:02:002:0020) площею 551,2102 га., серія ЯЯ № 122922 (кадастровий номер 2322481800:02:003:0026) площею 800,6095 га, серія ЯЯ № 122923 (кадастровий номер 2322481800:03:005:0083) площею 235,3437 га, серія ЯЯ № 122926 (кадастровий номер 2322481800:03:001:0075) площею 655,72 га, серія ЯЯ № 122929 (кадастровий номер № 2322481800:03:002:0092) площею 155,3259 га, серія ЯЯ № 122930 (кадастровий номер № 2322481800:03:002:0091) площею 223,4711 га, в частині, що чіпають інтереси ТОВ «Конвеєр» згідно договору емфітевзису від 08.01.2009р. зі змінами від 21.01.2009р. площею 2810,5007 га.
- скасовано запис в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі № 031027000001 від 01.02.2010р., № 031027000002 від 01.02.2010р. № 031027000004 від 01.02.2010р., № 031027000014 від 01.02.2010р., № 031027000016 від 01.02.2010р., № 031027000018 від 01.02.2010р., № 031027000019 від 17.02.2010р., № 031027000020 від 17.02.2010р. та № 031027000021 від 17.02.2010р.
- скасовано державну реєстрацію за Державним підприємством СГП «Запорізьке» в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Державному земельному кадастрі (Поземельній книзі) право постійного користування земельними ділянками, що були зареєстровані на підставі державних актів на право постійного користування земельною білянкою серія ЯЯ № 122917 (кадастровий номер 2322481800:04:001:0027) площею 33,7985 га, серія ЯЯ № 122918 (кадастровий номер 2322481800:03:005:0081) площею 39,358 га, серія ЯЯ № 122919 (кадастровий номер 2322481800:04:001:0026) площею 131,7035 га, серія ЯЯ № 122921 (кадастровий номер 2322481800:02 002:0020) площею 551,2102 га, серія ЯЯ № 122922 (кадастровий номер 2322481800:02:003:0026) площею 800,6095 га, серія ЯЯ № 122923 (кадастровий номер 2322481800:03:005:0083) площею 235,3437 га, серія ЯЯ № 122926 (кадастровий номер № 2322481800:03:001:0075) площею 655,72 га, серія ЯЯ № 122929 (кадастровий номер № 2322481800:03:002:0092) площею 155,3259 га. серія ЯЯ № 122930 (кадастровий номер № 2322481800:03:002:0091) площею 223,4711 га. в частині, що чіпають інтереси ТОВ «Конвеєр» згідно договору емфітевзису від 08.01.2009р. зі змінами від 21.01.2009р. площею 2 810,5007 га (в т.ч. 33,7985 га. 39,358 га. 131,7035 га, 551,2102 га, 800.6095 га. 235,3437га, 639.6803га. 155.3259га та 223.4711 га.).
Отже, на момент розгляду справи № 908/163/17 з боку ТОВ Конвеєр та ФГ «Хорс-Агро» не має будь-яких порушень прав та інтересів ДП СГП «Запорізьке» щодо права користування спірними земельними ділянками, оскільки право користування земельними ділянками, на які посилається позивач згідно державних актів серія ЯЯ № 122917 площею 33,7985 га, серія ЯЯ № 122918 площею 39,358 га, серія ЯЯ № 122921 площею 551,2102 га, серія ЯЯ № 122922 площею 800,6095 га, серія ЯЯ № 122923 площею 235.3437 га, було скасовано згідно постанови Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 20.12.2016р. у справі № 318/786/16-а.
Щодо доводів позивача щодо необхідності обов'язкового нотаріального посвідчення договорів подобного виду, господарський суд зазначає наступне наступне.
Відповідно до ст. 209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
При цьому, будь-яких домовленостей щодо нотаріального посвідчення договору субемфітевзису від 26.01.2017р. між ТОВ «Конвеєр» та ФГ «Хорс-Агро» не розглядалось та не узгоджувалось.
Крім того, ні в Земельному кодексі України, ні Цивільним Кодексом України, а так само ні Законом України «Про нотаріат» вимог про нотаріальне посвідчення договору користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб не міститься.
Крім того, господарський с уд звертає увагу позивача на те, що відповідно до ст.ст. 102-1 Земельного кодексу України та ст. 407-412 Цивільного кодексу України, спірний договір за своєю суттю є договором на право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, а не договором оренди землі, умови та порядок укладення яких регулюються ст. 93 Земельного кодексу України та Законом України «Про оренду землі».
Відповідно до вимог ст.ст. 22, 33 ГПК України сторони зобов'язані вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, ст. 34 ГПК України.
Відповідно до п 2.2 Постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013р. " Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", передбачено, що за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.
Суд оцінивши матеріали та обставини справи, дійшов висновку, що зміст договору субемфітевзису (користування земельної ділянки для сільськогосподарських потреб) від 26.01.2017р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Конвеєр” (землекористувач) та Фермерським господарством “Хорс Агро” (субземлекористувач) не суперечить ні Цивільному кодексу України, ні іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені позивачем та відповідачем.
Таким чином, виходячи з підстав заявленого позову, суд дійшов висновку, що позивач не довів господарському суду, що в даному випадку має місце ознака, встановлена Цивільним кодексом України, необхідна для визнання недійсним договору субемфітевзису (користування земельної ділянки для сільськогосподарських потреб) від 26.01.2017р.
За таких обставин, у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні 13.02.2017р.судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення, в позові відмовлено.
Судовий збір, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України покладається на позивача - при відмові в позові.
Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд
У задоволенні позовних вимог Державного підприємства “Сільськогосподарське підприємство “Запорізьке”, с. Велика Знам'янка, Кам'янсько-Дніпровський район, Запорізька область до Товариства з обмеженою відповідальністю “Конвеєр”, с. Велика Знам'янка, Кам'янсько-Дніпровський район, Запорізька область, Фермерського господарства “Хорс Агро”, м. Запоріжжя відмовити.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення оформлено та підписано 17.02.2017р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.