номер провадження справи 33/125/16
13.02.2017 Справа № 908/3171/16
за позовом Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Придніпровська залізниця” Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” (49038, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 108)
до відповідача: Комунальної установи “Міська лікарня № 1” (69104, м. Запоріжжя, вул. Чумаченка, буд. 21-А)
про стягнення суми
Суддя Мірошниченко М.В.
Секретар судового засідання Хилько Ю.І.
За участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - довіреність № 2136 від 25.10.2016 р., ОСОБА_2 - довіреність № 2686 від 30.12.2016 р., ОСОБА_3 - довіреність № 2098 від 25.10.2016 р., ОСОБА_4 - довіреність № 2076 від 25.10.2016 р., ОСОБА_5 - довіреність № 2136 від 25.10.2016 р.
від відповідача: ОСОБА_6Г - довіреність № 1 від 05.01.2017 р.
Публічне акціонерне товариство “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Придніпровська залізниця” Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця”, м. Дніпро звернулося в господарський суд Запорізької області з позовною заявою про стягнення з Комунальної установи “Міська лікарня № 1”, м. Запоріжжя заборгованості в розмірі 47185,06 грн., в т.ч.: 38199,01 грн. основного боргу та 8986,05 грн. пені.
Обґрунтовуючи позов позивач вказує, що між Державним підприємством «Придніпровська залізниця» в особі відокремленого структурного підрозділу «Запорізька дистанція сигналізації та зв'язку» (нині - ПАТ «Українська залізниця» в особі структурного підрозділу Запорізька дистанція сигналізації та зв'язку регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця») та Державним закладом «Відділкова клінічна лікарня ст. Запоріжжя-2 ДП «Придніпровська залізниця» (нині - Комунальна установа «Міська лікарня № 1», був укладений договір від 01.05.2010 р. № ШЧ-11/92 про надання телекомунікаційних послуг. При цьому відзначає, що до початку періоду реорганізації Лікарні, вона знаходилась у відомчому підпорядкуванні і оплата за телекомунікаційні послуги за договором проводились ДП «Придніпровська залізниця» згідно пункту 7.1.3. Колективного Договору ДП «Придніпровська залізниця» на 2011 - 2015р.р. (з внесеними змінами та доповненнями) з віднесенням витрат на Дистанцію. Період реорганізації Лікарні розпочався згідно розпорядження Міністерства інфраструктури України від 05.02.2015 року № 429/45/14-15 та Міністерства охорони здоров'я України від 05.02.2015 року № 100367/3342 щодо передачі майнових комплексів медичних закладів залізничного транспорту з державної у комунальну власність, шляхом запровадження нової моделі фінансового забезпечення місцевих бюджетів та міжбюджетних відносин. За доводами позивача, з 01.01.2015 р. відповідач продовжував користуватись телекомунікаційними послугами, але оплату за отримані послуги не проводив, при цьому акти здавання-приймання послуг за період з січня по жовтень 2015 (включно) за Договором підписано з боку уповноваженої особи Лікарні, що підтверджує факт згоди отримання послуг. Сума основного боргу за період з 01.01.2015 р. по 30.11.2015 р. (включно) складає 38199,01 грн. Вказує, що порушення відповідачем грошового зобов'язання є підставою для покладення на останнього відповідальності у вигляді пені, передбаченої пунктом 5.9 Договору. Посилаючись на приписи ст.ст. 526, 530, 611, 615, 651 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України та умови укладеного між сторонами договору, позивач просить позов задовольнити.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 29.11.2016 р. порушено провадження у справі № 908/3171/16, розгляд якої призначено на 10.01.2017 р.
На підставі ст. 77 ГПК України в судовому засіданні 10.01.2017 р. оголошено перерву до 24.01.2017 р.
Ухвалою від 24.01.2017 р., на підставі ст. 69 ГПК України, строк розгляд справи продовжено на 15 днів - до13.02.2017р., судове засідання відкладено до 13.02.2017 р.
Представники позивача у судовому засіданні підтримали доводи, викладені у позовній заяві на наданих суду додаткових поясненнях. Також, у судовому засіданні представником позивача до матеріалів справи долучено Рахунок-фактуру № 948 від 30.10.2015 р. та Акт № 948 від 31.10.2016 р. здавання-приймання послуг за договором на суму 180,87 грн. За поясненнями представника позивача, зазначений Рахунок та Акт було складено у зв'язку із зміною тарифів у жовтні 2015 року з метою коригування Акта № 812 від 31.10.2015р. Крім того, до матеріалів справи надано листи № НФ-07/95 від 07.02.2017 та № БМЕС-147/453 від 09.02.2017 р., які, на думку позивача, свідчать про те, що комунальні послуги та вартість проходження медичного огляду працівниками ДЗ «Відділкова клінічна лікарня ст. Запоріжжя-2 ДП «Придніпровська Залізниця» відповідачем сплачувались, тобто, кошти були наявні.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов та підтримав наведене у відзиві клопотання про застосування строку позовної давності за вимогою про стягнення пені.
За доводами відповідача, у відповідності до ст.ст. 81, 104 ЦК України Державний заклад «Відділкова клінічна лікарня ст. Запоріжжя-2 ДП «Придніпровська залізниця» припинив свою діяльність з 26.09.2016 р., з дня внесення у Єдиний державний реєстр відповідного запису, і до цієї дати на господарські правовідносини сторін розповсюджується дія п. 7.1.3 Колективного договору, яким урегульовано порядок відшкодування витрат за телекомунікаційні послуги. Відносно нарахованої позивачем пені, відповідач заперечує правильність наданого позивачем розрахунку, як такого, що не відповідає вимогам п. 6 ст. 232 ГК України, та вказує на пропуск позивачем строку позовної давності за вимогою про стягнення пені. Зауважує, що згідно листа позивача від 17.11.2015 р. № 3761 про наявність заборгованості позивачу було відомо ще у листопаді 2015 р., строк виконання зобов'язання у листі було визначено до 21.11.2015 р., а позов подано 29.11.2016 р., тобто, за межами спеціального строку позовної давності.
За клопотанням представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.
В судовому засіданні 13.02.2017 р. справу розглянуто, прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини судового рішення.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Матеріали справи свідчать, що 01.05.2010 року між Державним підприємством «Придніпровська залізниця» в особі відокремленого структурного підрозділу «Запорізька дистанція сигналізації та зв'язку» (Оператором телекомунікацій, правонаступником якого є позивач у справі) та Державним закладом «Відділкова клінічна лікарня ст. Запоріжжя-2 ДП «Придніпровська залізниця» (Абонентом, правонаступником якого є відповідач у справі) було укладено договір № ШЧ-11/92 про надання телекомунікаційних послуг (надалі - Договір), предметом якого є надання Оператором телекомунікацій телекомунікаційних послуг, перерахованих в додатку 1, і безкоштовних послуг, перерахованих в додатку 2 (п.1.1 Договору).
Відповідно до підпункту 2.1.1 Договору Оператор телекомунікацій зобов'язався забезпечувати безперебійне і якісне надання телекомунікаційних послуг.
Підпунктом 3.2.8 Договору визначено, що Абонент зобов'язаний своєчасно вносити плату за користування телефоном, міжміські та міжнародні розмови, подані в кредит телеграми та інші послуги, надані по телефону.
За визначенням п. 4.1 Договору, послуги, які надаються Оператором телекомунікацій, оплачуються за тарифами, затвердженими згідно з чинним законодавством.
Відповідно до п. 4.5 Договору розрахунки за фактично отримані в кредит послуги зв'язку за кожний попередній місяць проводяться Абонентом протягом десяти днів з дня одержання рахунка, але не пізніше 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим. За отримані в кредит послуги міжміського та міжнародного телефонного зв'язку справляється додаткова плата в розмірі двох відсотків вартості наданих телекомунікаційних послуг.
Пунктом 5.9 Договору передбачено, що у разі плати за надані телекомунікаційні послуги понад установлений термін (з 21 числа місяця, що настає після розрахункового періоду) Абонент сплачує пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла на період за який нараховується пеня, за кожну добу затримки платежу, згідно з чинним законодавством.
Відповідно до п. 7.1 Договору цей договір набирає чинності з дня підписання і діє 5 років.
Якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не повідомила про його припинення, то договір вважається дійсним на той же термін та на тих же умовах (п. 7.2 Договору).
Додатком 1 до Договору сторони узгодили перелік телекомунікаційних послуг, які надаються Абоненту за кошти (з урахуванням відповідних відміток).
В Додатку 4 до Договору визначено номери 43 (сорока трьох) технічних засобів та місць встановлення.
Як вказує позивач і підтверджується наданими до матеріалів справи Рахунками-фактур та Актами здавання-приймання послуг, ним в період: з січня 2015 року по 30.11.2015 року, включно, надавалися відповідачу телекомунікаційні послуги, вартість яких відповідачем не сплачено. За доводами позивача, за зазначений період за відповідачем рахується заборгованість за Договором в сумі 38199,01 грн.
Також позивач зазначає, що згідно із п. 2.2.3 Договору з боку відокремленого структурного підрозділу «Запорізька дистанція сигналізації та зв'язку» на адресу відповідача протягом 2015 року неодноразово направлялися повідомлення та претензії про сплату заборгованості.
17.11.2015 р. позивачем на адресу відповідача направлено претензію вих. № 3761 з вимогою сплати заборгованості в розмірі 36256,19 грн. та з попередженням, що у разі несплати та не переукладення договору з відокремленим структурним підрозділом «Запорізька дистанція сигналізації та зв'язку», стосунки за Договором від 01.05.2010 р. №ШЧ-11/92 буде розірвано в односторонньому порядку з 01.12.2015 р.
Зважаючи на вказаний лист позивача та відсутність оплати заборгованості, Договір від 01.05.2010 р. № ШЧ-11/92 вважається розірваним з 01.12.2015 р.
ОСОБА_7 від 12.10.2016 р. за вих. № 3600 позивач звернувся до відповідача з вимогою сплатити заборгованість в розмірі 38199,01 грн. та 6308,50 грн. пені.
ОСОБА_7 була залишена відповідачем без задоволення.
Позовні вимоги про стягнення з Комунальної установи “Міська лікарня № 1” заборгованості в розмірі 47185,06 грн., в т.ч.: 38199,01 грн. основного боргу та 8986,05 грн. пені стали предметом судового розгляду у даній справі.
Приймаючи рішення у даній справи, суд виходить насамперед з наступного.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 р. № 200 утворено публічне акціонерне товариство “Українська залізниця”, 100 % акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту (код згідно з ЄДРПОУ 00034045) (далі - Укрзалізниця), підприємств та установ залізничного транспорту загального користування (далі - підприємства), які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з додатком 1; товариство є юридичною особою з дня державної реєстрації.
Відповідно до додатку 1 до даної постанови “Перелік підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, на базі яких утворюється публічне акціонерне товариство “Українська залізниця”, до переліку увійшло Державне підприємство «Придніпровська залізниця» - код ЄДРПОУ 01073828.
Згідно з ч. 6 ст. 2 Закону України “Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування”, публічне акціонерне товариство “Українська залізниця” є правонаступником усіх прав і обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 р. № 735 затверджений Статут публічного акціонерного товариства “Українська залізниця”, відповідно до п. 2 якого товариство утворено як публічне акціонерне товариство, 100 % акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Укрзалізниці, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовано шляхом злиття, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 р. № 200. ПАТ “Укрзалізниця” є правонаступником усіх прав і обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.
Наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України від 30.11.2015 р. № 512-Ц/од визначено, що 30.11.2015 р. є датою закінчення господарської діяльності Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств і установ залізничного транспорту, які реорганізуються шляхом злиття, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 р. № 200.
Відповідно до ст. 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Таким чином, відповідно до положень Закону України «Про особливості утворення Публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 р. № 200 "Про утворення Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", Статуту Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 р. № 735, публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» є правонаступником усіх прав і обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту з моменту державної реєстрації товариства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 27.12.2016 р. по справі №916/1539/16.
21.10.2015 р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про проведення державної реєстрації юридичної особи - Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, яке є правонаступником юридичної особи - Державне підприємство «Придніпровська залізниця», код ЄДРПОУ 01073828.
Таким чином, з моменту державної реєстрації 21.10.2016 р. Публічне акціонерне товариство “Українська залізниця” є правонаступником прав і обов'язків ДП «Придніпровська залізниця».
Регіональна філія «Придніпровська залізниця» в єдиному державному реєстрі (код ЄДРПОУ 40081237) значиться як відокремлений підрозділ юридичної особи ПАТ «Українська залізниця».
В свою чергу, згідно Положення про структурний підрозділ «Запорізька дистанція сигналізації та зв'язку» є структурним підрозділом регіональної філії «Придніпровська залізниця», створеним відповідно до законодавства України та статуту публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та Положення про регіональну філію «Придніпровська залізниця ПАТ «Українська залізниця».
Отже, Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» є належним позивачем у справі №908/3171/16.
Також, судом встановлено, що відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб-підприємців та громадських формувань, Комунальна установа «Міська лікарня № 1» є правонаступником Державного закладу «Відділкова клінічна лікарня станції Запоріжжя-2 ДП «Придніпровська залізниця» (державна реєстрація шляхом перетворення).
В пункті 1.1 Статуту відповідача зазначено, що комунальна установа «Міська лікарня № 1» заснована на комунальній власності територіальної громади міста Запоріжжя, є правонаступником усіх прав та обов'язків державного закладу «Відділкова клінічна лікарня станції Запоріжжя-2 ДП «Придніпровська залізниця». Лікарня є бюджетною установою охорони здоров'я, яка підпорядкована, підзвітна та підконтрольна департаменту охорони здоров'я Запорізької міської ради.
Наведене свідчить, що Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» та Комунальна установа «Міська лікарня № 1» є правонаступниками у господарських правовідносинах сторін за договором № ШЧ-11/92 про надання телекомунікаційних послуг від 01.05.2010 р.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України, згідно з якою господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.
Обставини справи свідчать, що правовідносини сторін у спірний період ґрунтувалися на договорі № ШЧ-11/92 від 01.05.2010 р., який за своєю правовою природою є договором про надання послуг.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Пунктом першим статті 193 Господарського Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Аналогічна норма міститься і в статті 526 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з вимогами пункту 7 статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Як вбачається з долучених до матеріалів справи копій Актів здавання-приймання послуг, позивачем в період січень 2015 р. - листопад 2015 р., включно, було надано відповідачу обумовлені Договором телекомунікаційні послуги та виставлено відповіді рахунки, а саме:
- акт № 48 здавання-приймання від 31.01.2015 р. на суму 4439,98 грн.,
- акт № 135 здавання-приймання від 28.02.2015 р. на суму 4451,78 грн.,
- акт № 229 здавання-приймання від 31.03.2015 р. на суму 4440,65 грн.,
- акт № 313 здавання-приймання від 30.04.2015 р. на суму 3772,19 грн.,
- акт № 404 здавання-приймання від 31.05.2015 р. на суму 3774,18 грн.,
- акт № 494 здавання-приймання від 30.06.2015 р. на суму 3772,71 грн.,
- акт № 579 здавання-приймання від 31.07.2015 р. на суму 2539,00 грн.,
- акт № 668 здавання-приймання від 31.08.2015 р. на суму 3063,13 грн.,
- акт № 758 здавання-приймання від 30.09.2015 р. на суму 3057,23 грн.,
- акт № 842 здавання-приймання від 31.10.2015 р. на суму 2787,59 грн.,
- акт № 926 здавання-приймання від 30.11.2015 р. на суму 1942,82 грн.,
- акт № 948 здавання-приймання від 31.10.2015 р. на суму 180,87 грн. (перерахунок за надані телекомунікаційні послуги (рахунок № 842 від 07.10.2015 р.).
Отже, позивач свої зобов'язання за Договором у наведений період виконав в повному обсязі.
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вже зазначалося вище, пунктом 4.5 Договору узгоджено, що розрахунки за фактично отримані в кредит послуги зв'язку за кожний попередній місяць проводяться Абонентом протягом десяти днів з дня одержання рахунка, але не пізніше 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим.
Матеріали справи свідчать, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати позивачу передбачених Договором послуг, всупереч умов договору та вимог закону, не виконав, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість за Договором.
За розрахунком позивача, сума заборгованості за період з 01.01.2015р. по 30.11.2015р. станом на момент подання позову складає 38199,01 грн.
Разом з тим, судом встановлено, що позивачем у розрахунку основного боргу не враховано оплату - 20.02.2015 р. в сумі 15,74 грн. та 23.02.2015 р. в сумі 4,10 грн., що зазначено самим позивачем у переліку рахунків за період з 01.01.2015 по 30.11.2015 р. р.
Таким чином, за заявлений позивачем період сума заборгованості відповідача за отримані від позивача телекомунікаційні послуги складає 38 179,17 грн.
Доказів погашення суми боргу відповідачем суду не надано.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово надсилав на адресу відповідача ОСОБА_7 з вимогою погасити заборгованість за Договором, які відповідачем були залишені без задоволення.
З наданих відповідачем відповідей на претензії позивача вбачається, що факт отримання телекомунікаційних послуг за Договором та суми за відповідними актами і рахунками ним не заперечується.
Акти здавання-приймання послуг у спірний період (крім актів № 948 від 31.10.2015 р. та № 926 від 30.11.2015 р.) підписані повноважним представником відповідача та скріплено печаткою Лікарні, що також свідчить про отримання відповідачем послуг за Договором.
Відносно не підписаних з боку відповідача актів здавання-приймання № 948 від 31.10.2015 р. та № 926 від 30.11.2015 р., суд вважає за необхідне зазначити наступне.
В силу ст. 203 ЦК України умовами чинності правочинів є дотримання вимог: щодо змісту правочину; щодо цивільної дієздатності суб'єктів правочину; щодо відповідності волевиявлення внутрішній волі суб'єкта (суб'єктів) правочину; щодо форми правочину; щодо реальності правочину та щодо дотримання спеціальних умов.
Тобто, правочини є вольовими актами, спрямованими на досягнення певного правового результату.
Цивільно-правовий договір, будучи видом правочину, являє собою правову форму, у яку втілюються узгоджені волевиявлення сторін. Сам процес узгодження волевиявлень називається укладанням договору.
Відповідно до пункту пунктом 4.5 Договору розрахунки за фактично отримані в кредит послуги зв'язку за кожний попередній місяць проводяться Абонентом протягом десяти днів з дня одержання рахунка, але не пізніше 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим.
Вказаний пункт Договору узгоджується з вимогами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, відповідно до яких покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Таким чином, п. 4.5 Договору встановлено конкретний строк остаточного розрахунку за отримані послуги - до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим. Вказана умова Договору, яка відповідає приписам ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, не містить жодних застережень щодо настання обов'язку відповідача з оплати послуг після повернення одного примірника оригінала акта позивачу.
Отже, неповернення відповідачем підписаного акта здавання-приймання послуг за відповідний місяць жодним чином не змінює встановлений п. 4.5 Договору конкретний строк оплати телекомунікаційних послуг. Тобто, настання обов'язку з оплати отриманих послуг не прив'язується до моменту підписання та повернення актів.
Таким чином, прострочення грошового зобов'язання відповідача за Договором не пов'язане з моментом реального підписання відповідного акта та його повернення позивачу, а відтак неповернення відповідачем відповідного акта ніяк не впливає на момент виникнення прострочення за грошовим зобов'язанням відповідача.
Доводи відповідача, що до 26.09.2016 р., дня реєстрації припинення діяльності Державного закладу «Відділкова клінічна лікарня ст. Запоріжжя-2 ДП «Придніпровська залізниця», на господарські правовідносини сторін розповсюджується дія п. 7.1.3 Колективного договору, яким урегульовано порядок відшкодування витрат за телекомунікаційні послуги, суд відхиляє в силу наступного.
Так, згідно наданої до матеріалів справи копії витягу з Колективного договору Державного підприємства «Придніпровська залізниця» на 2011-2015 р.р. (із внесеними змінами та доповненнями), до початку періоду реорганізації Державного закладу «Відділкова клінічна лікарня ст. Запоріжжя-2 ДП «Придніпровська залізниця», цей заклад знаходився у відомчому підпорядкуванні і оплату за телекомунікаційні послуги проводила ДП «Придніпровська залізниця» згідно пункту 7.1.3. Колективного договору.
Разом з тим, згідно розпорядження Міністерства інфраструктури України від 05.02.2015 року № 429/45/14-15 та Міністерства охорони здоров'я України від 05.02.2015 року № 100367/3348 на виконання п. 3 протокольного рішення Урядової селекторної наради від 31.01.2015 р. надано роз'яснення щодо функціонування та подальшого фінансування відомчих медичних закладів залізничного транспорту. Зокрема зазначено, що відповідно до ст. 38 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» визначені у додатку №10 до цього Закону заклади та установи (до переліку якого входить і Державний заклад «Відділкова клінічна лікарня станції Запоріжжя-2 державного підприємства «Придніпровська залізниця», м. Запоріжжя) з 1 січня 2015 року повинні фінансуватися/отримувати фінансову підтримку з місцевих бюджетів. Видатки для фінансового забезпечення функціонування закладів, визначених у додатку № 10 до Закону, були включені до загального обсягу медичної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам.
Наведене свідчить про безпідставність посилання відповідача на встановлений п.7.1.3 Колективного договору порядок фінансування, в тому числі відшкодування у спірному періоді витрат відповідача за телекомунікаційні послуги, оскільки відповідно до наведених положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» саме з 1 січня 2015 року фінансування спеціальних медико-санітарних частин МОЗ України та закладів охорони здоров'я Укрзалізниці передано до місцевих бюджетів.
Також, суд приймає до уваги, що згідно наданих відповідачем у відзиві на позов пояснень, факт отримання телекомунікаційних послуг у спірний період ним не заперечується, заборгованість за надані позивачем телекомунікаційні послуги станом на момент розгляду справи залишається не сплаченою.
Відносно доводів представника відповідача, що місцевим бюджетом не передбачено фінансування витрат відповідача на телекомунікаційні послуги, суд вважає їх безпідставними та зазначає, що законодавством не передбачена залежність сплати отриманих послуг від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів.
Частина 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставиною, яка є підставою для звільнення від відповідальності.
Частиною 1 ст. 28 Закону України «Про Державний бюджет на 2015 рік» визначено Кабінету Міністрів України до 1 січня 2015 року забезпечити передачу в установленому порядку закладів, установ, організацій та заходів, визначених у додатку № 10 до цього Закону, на фінансування/надання фінансової підтримки з місцевих бюджетів.
Згідно з ч. 2 цієї статті передбачено - установити, що видатки на фінансування/надання фінансової підтримки закладам, установам, організаціям та проведення заходів, визначених у додатку № 10 до цього Закону, плануються на 2015 рік у відповідних місцевих бюджетах.
Отже, зважаючи на наведене, з 01.01.2015 року Державний заклад «Відділкова клінічна лікарня станції Запоріжжя-2 державного підприємства «Придніпровська залізниця», правонаступником якого є відповідач у справі, передано на фінансування місцевого бюджету.
При цьому суд звертає увагу, що на підставі ч. 2 ст. 617 ЦК України та ч. 2 ст. 218 ГК України, з урахуванням рішення Європейського суду з прав людини у справі “Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України” від 18.10.2005 р., відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.
Така ж позиція викладена в п. 5 оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013 р., в постановах Верховного Суду України від 15.05.2012 р. у справі № 11/446, від 15.05.2012 р. у справі № 3-28гс12 та постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 р. у справі № 15/5027/715/2011.
Зважаючи на те, що Комунальна установа «Міська лікарня № 1», в порушення умов Договору, свої зобов'язання щодо оплати наданих позивачем телекомунікаційних послуг належним чином та у повному обсязі не виконала, суд вважає вимогу про стягнення з неї основного боргу на користь Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Придніпровська залізниця” Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” обґрунтованою частково в сумі 38179,17 грн. і в цій частині вимога задовольняється. В іншій частині вимоги про стягнення суми 29,84 грн. основного боргу суд відмовляє з огляду на необґрунтованість.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611 ЦК України.
Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 ГК України).
Положенням ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно зі ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Разом з тим, статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Вирішуючи спір, суд бере до уваги наведені вище приписи законодавства, представлені докази, а також роз'яснення, викладені у п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 р. № 14, відповідно до якого з огляду на вимоги ч.1 ст. 4-7 і ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Вимога про стягнення пені заявлена позивачем на підставі п. 5.9 Договору, яким передбачено, що у разі плати за надані телекомунікаційні послуги понад установлений термін (з 21 числа місяця, що настає після розрахункового періоду) Абонент сплачує пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла на період за який нараховується пеня, за кожну добу затримки платежу, згідно з чинним законодавством.
Позивач просить стягнути з відповідача суму 8986,05 грн. пені за зобов'язаннями, що виникли за Договором за період з 21.01.2015 р. по 31.05.2016 р. Оскільки відповідачем не виконувались своєчасно та належним чином зобов'язання щодо сплати телекомунікаційних послуг за Договором, позивачем нарахована до сплати пеня.
В даному випадку, факт порушення відповідачем умов Договору щодо строків оплати підтверджується матеріалами справи.
Таким чином, оскільки сплата неустойки у вигляді пені за сам факт невиконання відповідачем грошового зобов'язання, передбачена умовами договору без будь-яких обумовлень (у тому числі щодо відсутності вини), тому позивач обґрунтовано заявив пеню до стягнення.
Разом з тим, розглянувши наданий позивачем розрахунок, судом встановлено, що він є невірним. Наданий позивачем розрахунок пені здійснений позивачем на власний розсуд, із збільшенням суми заборгованості у кожному місяці на суму попереднього місяця за наростаючим підсумком, що не відповідає приписам діючого законодавства. Також позивачем невірно визначено дату виникнення зобов'язання по оплаті послуг, з 21 числа поточного місяця, тоді як за умовами договору (п. 4.5 Договору) передбачено розрахунки за кожний попередній місяць не пізніше 20-го числа, наступного за розрахунковим. Таким чином, за зобов'язаннями січня 2015 р. граничний строк оплати - 20 лютого 2015 р., і так за кожний наступний місяць.
Судом здійснено розрахунок пені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство”. При цьому, суд виходив з обставин щодо виникнення спірного боргу (окремо по кожному місяцю за заявлений період), умов Договору, суми простроченого боргу, що існувала протягом розрахункового періоду, дати початку нарахування, дат здійснених відповідачем оплат, обмеження терміну нарахування пені в пів року згідно ч. 6 ст. 232 ГК України та приписів ч.5 ст.254 ЦК України, якою передбачено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Суд відзначає, що вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню. Так, за заявлений позивачем період належний розмір суми пені на користь позивача становить суму 4892,69 грн., а саме:
- за зобов'язаннями січня 2015 р. (4439,98 грн.) сума пені складає 646,48 грн.,
- за зобов'язаннями лютого 2015 р. (4431,94 грн.) сума пені складає 661,52 грн.,
- за зобов'язаннями березня 2015 р. (4436,04 грн.) сума пені складає 631,74 грн.,
- за зобов'язаннями квітня 2015 р. (3771,89 грн.) сума пені складає 514,63 грн.,
- за зобов'язаннями травня 2015 р.(3772,21 грн.) сума пені складає 485,12 грн.,
- за зобов'язаннями червня 2015 р. (3772,21 грн.) сума пені складає 464,12 грн.,
- за зобов'язаннями липня 2015 р. (2539,00 грн.) сума пені складає 295,01 грн.,
- за зобов'язаннями серпня 2015 р. (3063,13 грн.) сума пені складає 336,87 грн.,
- за зобов'язаннями вересня 2015 р. (3057,23 грн.) сума пені складає 336,66 грн.,
- за зобов'язаннями жовтня 2015 р. (2968,46 грн.) сума пені складає 317,89 грн.,
- за зобов'язаннями листопада 2015 р. (1942,82 грн.) сума пені складає 202,65 грн.
Разом з тим, зважаючи на заяву відповідача про пропущення позивачем строку позовної давності за вимогою про стягнення пені, суд зазначає наступне.
Пунктом 2 ст. 258 ЦК України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Статтею 267 ЦК України (п. п. 3, 4) передбачено: позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
В даному випадку, відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності щодо нарахування позивачем пені, яке відображено у письмових запереченнях № б/н від 05.01.2017 р. При цьому відповідач просить в позові відмовити в повному обсязі.
Пунктом 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 року зазначено, якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором). Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за угодою сторін, тому, зокрема, умови договору, за якими сторони встановили, що така давність обчислюється не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом зворотного відрахування шести місяців від дати пред'явлення вимоги, суперечать вимогам закону і не застосовуються судом.
Господарським судом, було з'ясовано не дотримання позивачем правил обчислення процесуальних строків щодо вимоги про стягнення пені, які є важливими для господарського процесу взагалі та для забезпечення прав і свобод учасників судового процесу особливо.
Частина 5 ст. 261 ЦК України передбачає, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Якщо строк виконання зобов'язання не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про його виконання.
Господарським судом встановлено, що пеня нарахована відповідачу з 01.01.2015 р. по 31.05.2016 р. Позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою лише 24.11.2016 р. (згідно штампу відділення поштового зв'язку на конверті), тобто після спливу спеціального строку позовної давності за вимогами про стягнення пені за період з 01.01.2015 р. по 24.11.2015 р.
Згідно із загальним правилом, після закінчення строку позовної давності особа втрачає можливість удатися до судового захисту порушеного права.
Сплив позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України), незалежно від того, чи має місце порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Позивач не звертався до суду з клопотанням про поновлення пропущеного строку позовної давності.
За таких обставин, господарський суд не знаходить правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача пені за період з 01.01.2015 р. по 24.11.2015 р.
Зважаючи на положення вищезазначених правових актів, суд зазначає, що в даному випадку строк позовної давності визначається виходячи з дати подання позовної заяви до суду, а саме 24.11.2015 року, тому клопотання відповідача про застосування строку позовної давності задовольняється судом частково щодо періоду нарахування пені за зобов'язаннями з 01.01.2015 р. по 24.11.2015 р.
Таким чином, за висновком суду, з урахуванням застосуванням строків позовної давності, суму пені слід нараховувати за період з 24.11.2015 р., тому, за період з 24.11.2015 р. по 31.05.2016 р. належний розмір пені складає 2015,87 грн. В іншій частині вимоги про стягнення пені слід відмовити.
Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
При цьому, згідно з приписами ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідач не навів передбачених законом обставин, які б звільняли його від виконання обов'язку щодо належного виконання умов Договорів та, відповідно, від відповідальності у вигляді пені за прострочку виконання грошового зобов'язання.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме: в сумі 38179,17 грн. основного боргу та в сумі 2015,87 грн. пені. В решті заявлених вимог суд відмовляє через їх необґрунтованість.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми 1173,86 грн. судового збору.
Керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Комунальної установи “Міська лікарня № 1” (69104, м. Запоріжжя, вул. Чумаченка, буд. 21-А, код ЄДРПОУ 20498781) на користь Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Придніпровська залізниця” Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” (49038, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 108, код ЄДРПОУ 40081237) суму 38179 (тридцять вісім тисяч сто сімдесят дев'ять) грн. 17 коп. основного боргу, суму 2 015 (дві тисячі п'ятнадцять) грн. 87 коп. пені та суму 1173 (одна тисяча сто сімдесят три) грн. 86 коп. витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення оформлено у повному обсязі та підписано згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 17.02.2017 р.
Суддя М.В. Мірошниченко