про повернення позовної заяви
16.02.2017 Справа № 904/1354/17
Суддя Назаренко Н.Г. , розглянувши матеріали
за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ТК КРЕДИТ", м. Київ
до Приватного підприємства "ТВВ", м. Дніпро
про стягнення 25 396 074,27 грн. за договором про надання овердрафту
Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ТК КРЕДИТ" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства "ТВВ" про стягнення 25 396 074,27 грн. за договором про надання овердрафту.
Стаття 63 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує суддю, який вирішує питання про прийняття позовної заяви, повернути позовну заяву з підстав неправильного оформлення позовної заяви та доданих до неї документів.
Суд досліджує позовну заяву за формальними ознаками, не вивчаючи питання по суті позовних вимог.
Позовна заява підлягає поверненню, якщо вона за формою та змістом не відповідає вимогам статей 54 - 58 Господарського процесуального кодексу України.
Стаття 65 Кодексу визначає дії судді з підготовки справи до розгляду, які полягають у здійсненні певних заходів і процесуальних дій, спрямованих на правильне і своєчасне вирішення спору.
Суддя самостійно на власний розсуд визначає, які саме дії слід учинити виходячи з конкретних обставин справи, ступеня підготовленості матеріалів самими сторонами, а також тих клопотань, що подані позивачем разом із позовною заявою.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 Господарського процесуального кодексу до позовної заяви додаються документи на підтвердження сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі.
Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (зі змінами та доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 22.05.2015р. № 484-VІІІ) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Частиною 2 ст. 4 Закону України „Про судовий збір” встановлені ставки судового збору, а саме: за подання до господарського суду: позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
В порушення вказаних вимог, позивачем до позовної заяви не додано доказів сплати судового збору.
Водночас, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ТК КРЕДИТ" разом з позовною заявою подало клопотання про відстрочення сплати судового збору від 09.02.2017р. № 49, мотивоване тим, що з 08.04.2016р. розпочато процедуру ліквідації ПАТ КБ "ТК КРЕДИТ", у зв'язку з чим у відповідача відсутні доходи, в підтвердження чого надав кошторис.
Розглянувши клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору, господарський суд не вбачає підстав для його задоволення з огляду на наступне.
Статтею 8 Закону України "Про судовий збір" передбачена можливість відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від сплати цього збору з урахуванням майнового стану сторони.
Відповідно до п. 3.1. інформаційного листа Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір" Єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону, є врахування ним майнового стану сторін. Клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до господарського суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.
При цьому оскільки статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, отже в тому числі й органів державної влади, то самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися підставою для звільнення від такої сплати.
При цьому суд приймає до уваги правову позицію Вищого господарського суду України, викладену в абз. 1 п.п. 3.5 п. 3 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", згідно якої недодержання вимог статей 54, 56 та пунктів 2 і 3 частини першої статті 57 Господарського процесуального кодексу України щодо форми, змісту і додатків до позовної заяви тягне за собою наслідки, передбачені статтею 63 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на вищевикладене, клопотання про звільнення від сплати судового збору задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", - право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до порушення провадження у справі.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 року у справі "Креуз проти Польщі" Суд зазначив, що "право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю правовою природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов'язків", пункт 1 статті 6 залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети.
Положення пункту 1 статті 6 про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.
Відповідно суд постановляє, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції.
За таких обставин повернення позову для надання позивачеві можливості усунути допущені порушення не є порушенням його права на доступ до правосуддя, оскільки тимчасове обмеження відповідає чинному законодавству і не позбавляє права позивача на судовий захист.
Враховуючи вищевикладене, позовна заява та додані до неї документи підлягають поверненню без розгляду.
Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, п. 4 ч. 1 ст. 63, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України,-
Повернути позовну заяву і додані до неї документи без розгляду.
Додаток:
- позовна заява з доданими до неї додатками на 61 арк.;
- конверт.
Суддя ОСОБА_1