15.02.17р. Справа № 904/12071/16
За позовом Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремгірмаш" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)
про стягнення суми штрафних санкцій за договором підряду № 2015/д/ОГМ/84 від 28.01.2015 у загальному розмірі 327 566 грн. 19 коп.
Суддя Фещенко Ю.В.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1 - юрисконсульт (довіреність № 52-16/121 від 27.12.2016)
від відповідача: ОСОБА_2 - представник (довіреність від 02.01.2017)
Публічне акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремгірмаш" (далі - відповідач) суму штрафних санкцій за договором підряду № 2015/д/ОГМ/84 від 28.01.2015 у загальному розмірі 327 566 грн. 19 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 307 859 грн. 79 коп. - пеня;
- 19 706 грн. 40 коп. - штраф.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором підряду № 2015/д/ОГМ/84 від 28.01.2015 в частині своєчасного виконання робіт, а саме: відновлення деталей та вузлів обладнання у встановлений договором строк, у зв'язку з чим на підставі пункту 9.2. договору позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 06.09.2016 по 28.09.2016 в сумі 307 859 грн. 79 коп. та штраф в розмірі 15 % від вартості не виконаних в строк робіт у сумі 19 706 грн. 40 коп.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 16.01.2017.
Від відповідача надійшов супровідний лист (вх.суду 1700/17 від 12.01.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи відзив на позовну заяву. Так, у відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував частково, посилаючись на те, що прострочення відповідача сталося не з причини недобросовісного ставлення відповідача до виконання взятих на себе зобов'язань, а через раптовий вихід з ладу обладнання, на якому здійснювались роботи, на підтвердження чого відповідач долучив до матеріалів справи службові записки працівників. Крім того, відповідач зауважує, що вживав заходів щодо недопущення прострочення зобов'язань перед позивач, та звертався до ТОВ "Санторин" та ПАТ "Марганецький рудоремонтний завод" з проханням виконати роботи, визначені договором, оскільки саме ці підприємства мали для цього технічну можливість. На підтвердження вказаних фактів, відповідач долучив до матеріалів справи численне листування з вказаними особами (звернення відповідача та відповіді про неможливість виконання робіт у строки, вказані відповідачем). Крім того, відповідач вважає неправомірним нарахування позивачем пені, виходячи із суми загальної вартості робіт за договором, а не від суми невиконаного зобов'язання, вважаючи це порушенням норм частини 4 статі 231 Господарського кодексу України. У зв'язку з чим відповідач здійснив контррозрахунок пені, за результатами якого визначив, що правомірним розміром пені є 3 695 грн. 34 коп. Також, відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій, посилаючись на те, що зобов'язання виконані відповідачем у повній мірі; період прострочення є незначним; прострочення не завдало збитків позивачу; відповідач вживав заходів щодо недопущення прострочення виконання зобов'язання, а розмір штрафних санкцій є надмірно великим порівняно із вартістю несвоєчасно виконаних робіт.
Від відповідача надійшов супровідний лист (вх.суду 2110/17 від 16.01.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи докази тяжкого матеріального становища підприємства відповідача. У поясненнях до відзиву відповідач також зазначив, що на даний час ТОВ "Ремгірмаш" є молодим підприємством, що розвивається та перебуває на дотаціях учасників, яке зацікавлене в отриманні замовлень від ПАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", які складають велику частку обсягу усіх замовлень, що отримує товариство, проте застосування до ТОВ "Ремгірмаш" таких невиправдано великих штрафних санкцій порівняно із вартістю замовлень ПАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", нівелює сенс діяльності товариства (замовлення виконані на суму 86 448 грн. проти заявлених штрафних санкцій у розмірі 327 566 грн. 19 коп.)
Від позивача надійшли письмові пояснення (вх.суду 2203/17 від 16.01.2017), до яких він долучив витребувані судом докази.
У судове засідання 16.01.2017 з'явилися представники позивача та відповідача.
У судовому засіданні 16.01.2017 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.
Представник відповідача у судовому засіданні 16.01.2017 виклав зміст відзиву на позовну заяву та просив суд задовольнити вимоги позивача частково, а також зменшити належні до стягнення штрафні санкції з підстав, що наведені у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях.
Представник позивача у судовому засіданні 16.01.2017 проти задоволення клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій заперечував, посилаючись на його необґрунтованість.
У судовому засіданні 16.01.2017 у відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 01.02.2017.
У судове засідання 01.02.2017 з'явився представник позивача. Представник відповідача у вказане судове засідання не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив.
У судовому засіданні 01.02.2017 представник позивача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на необхідність надання часу для мирного врегулювання спору. Вказане клопотання було задоволено судом.
У зв'язку з викладеними обставинами, ухвалою суду від 01.02.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 15.02.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі, а також задоволення клопотання позивача.
Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції. Під час розгляду даної справи, судом було враховано, що відповідно до частини 3 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу Українигосподарський суд створює необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
У судове засідання 15.02.2017 з'явилися представники позивача та відповідача.
У судовому засіданні 15.02.2017 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Просив суд відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зменшення належних до стягнення штрафних санкцій.
Представник відповідача у судовому засіданні 15.02.2017 просив суд врахувати під час прийняття рішення по справі доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, а також зменшити належні до стягнення штрафні санкції.
Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 15.02.2017 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору.
Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 15.02.2017 оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача,
Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 28.01.2015 між Публічним акціонерним товариством "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремгірмаш" (далі - підрядник, відповідач) було укладено договір підряду № 2015/д/ОГМ/84 (далі - договір, а.с.19-25), відповідно до умов якого підрядник зобов'язується за дорученням замовника, виконати відновлення деталей та узлів обладнання (в тому числі агрегатів та ін.), яке належить замовнику, а замовник зобов'язується надати об'єми (об'єкти) робіт (ремфонд, запасні частини) підряднику, прийняти виконані роботи по акту та сплатити вартість виконаних робіт (пункт 1.1. договору).
У пункті 13.3. договору сторони погодили строк дії договору: початок - з моменту підписання, закінчення - 31.12.2015. У випадку, якщо на момент закінчення договору у сторін залишаються невиконаними зобов'язання, договір продовжує свою дію до його кінцевого виконання.
Крім того, 30.12.2015 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 2 до договору підряду № 2015/д/ОГМ/84 від 28.01.2015, в якій сторони дійшли згоди внести зміни в пункт 13.3. договору та викласти його в наступній редакції: "Строк дії договору: початок з моменту підписання, закінчення - 31.12.2016. У випадку, якщо на момент закінчення строку дії договору у сторін залишаються невиконаними зобов'язання договір продовжує свою дію до їх кінцевого виконання." (а.с.36).
Доказів визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України.
У пункті 1.2. договору сторони визначили, що конкретні найменування та види робіт погоджуються сторонами в додатках (специфікаціях) до договору.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина 1 статті 843 Цивільного кодексу України).
Так, у розділі 2 договору сторони узгодили вартість робіт та порядок розрахунків за виконані роботи, зокрема, у пункті 2.1. договору вказано, що вартість робіт, доручених до виконання підряднику, погоджена сторонами у відповідних додатках (специфікаціях) до договору. У випадку виникнення додаткових об'ємів робіт або зміни складу робіт сторонами оформлюється відповідні додатки до договору (пункт 2.3. договору).
Відповідно до пунктів 4.1. та 4.2. договору строк виконання робіт вказується в додатках (специфікаціях) до договору; при виникненні обставин, незалежних від підрядника та які перешкоджають виконанню його зобов'язань у встановлені строки, підрядник має право ставити перед замовником питання про перенесення строків закінчення робіт. Для зміни строків виконання робіт, визначених договором сторони укладають відповідну угоду до договору.
У відповідності до вказаних вище умов, між сторонами підписувалися специфікації до договору, в яких сторони погоджували, зокрема, найменування робіт, їх вартість, умови оплати та строки їх виконання, а саме:
- специфікація № 1 від 28.01.2015 до договору № 2015/д/ОГМ/84 від 28.01.2015 щодо виконання робіт на загальну суму 46 819 грн. 20 коп. (а.с.28);
- специфікація № 2 від 11.03.2015 до договору № 2015/д/ОГМ/84 від 28.01.2015 щодо виконання робіт на загальну суму 18 720 грн. 00 коп. (а.с.29);
- специфікація № 3 від 06.04.2015 до договору № 2015/д/ОГМ/84 від 28.01.2015 щодо виконання робіт на загальну суму 22 008 грн. 00 коп. (а.с.30);
- специфікація № 4 від 31.03.2015 до договору № 2015/д/ОГМ/84 від 28.01.2015 щодо виконання робіт на загальну суму 30 000 грн. 00 коп. (а.с.31);
- специфікація № 6 від 08.07.2015 до договору № 2015/д/ОГМ/84 від 28.01.2015 щодо виконання робіт на загальну суму 48 499 грн. 20 коп. (а.с.33);
- специфікація № 7 від 27.07.2015 до договору № 2015/д/ОГМ/84 від 28.01.2015 щодо виконання робіт на загальну суму 46 048 грн. 80 коп. (а.с.34);
- специфікація № 8 від 14.08.2015 до договору № 2015/д/ОГМ/84 від 28.01.2015 щодо виконання робіт на загальну суму 16 440 грн. 00 коп. (а.с.35);
- специфікація № 9 від 16.05.2016 до договору № 2015/д/ОГМ/84 від 28.01.2015 щодо виконання робіт на загальну суму 4 032 грн. 00 коп. (а.с.37);
- специфікація № 10 від 16.05.2016 до договору № 2015/д/ОГМ/84 від 28.01.2015 щодо виконання робіт на загальну суму 102 732 грн. 00 коп. (а.с.38);
- специфікація № 11 від 16.05.2016 до договору № 2015/д/ОГМ/84 від 28.01.2015 щодо виконання робіт на загальну суму 27 336 грн. 00 коп. (а.с.39);
- специфікація № 12 від 19.07.2016 до договору № 2015/д/ОГМ/84 від 28.01.2015 щодо виконання робіт на загальну суму 24 576 грн. 00 коп. (а.с.40);
- специфікація № 13 від 19.07.2016 до договору № 2015/д/ОГМ/84 від 28.01.2015 щодо виконання робіт на загальну суму 158 400 грн. 00 коп. (а.с.41);
- специфікація № 14 від 16.08.2016 до договору № 2015/д/ОГМ/84 від 28.01.2015 щодо виконання робіт на загальну суму 30 720 грн. 00 коп. (а.с.42);
- специфікація № 15 від 16.08.2016 до договору № 2015/д/ОГМ/84 від 28.01.2015 щодо виконання робіт на загальну суму 11 400 грн. 00 коп. (а.с.43).
При цьому, відповідно до пункту 6.1. договору після закінчення робіт у відповідності з діючими нормами та правилами, оформляється акт виконаних ремонтних робіт та акт приймання-передачі відремонтованих деталей та вузлів обладнання.
У відповідності до вказаних умов договору, сторонами виконані за договором роботи передавалися за актами, а саме:
- актом приймання-передачі обладнання (запчастини) в ремонт № 31 від 26.08.2016 на суму 12 472 грн. 72 коп. (а.с.44);
- актом приймання-передачі обладнання (запчастини) в ремонт № 30 від 25.08.2016 на суму 2 947 грн. 46 коп. (а.с.45);
- актом приймання-передачі обладнання (запчастини) в ремонт № 39 від 16.09.2016 на суму 2 947 грн. 46 коп. (а.с.46);
- актом приймання-передачі обладнання (запчастини) в ремонт № 30 від 26.08.2016 на суму 1 245 грн. 53 коп. (а.с.47);
- актом виконаних робіт № 124 від 20.09.2016 на суму 57 360 грн. 00 коп. (а.с.48);
- актом виконаних робіт № 120 від 12.09.2016 на суму 31 896 грн. 00 коп. (а.с.49);
- актом виконаних робіт № 121 від 16.09.2016 на суму 15 360 грн. 00 коп. (а.с.50);
- актом виконаних робіт № 119 від 12.09.2016 на суму 11 400 грн. 00 коп. (а.с.51).
Отже, з системного аналізу наявних у справі доказів вбачається, що відповідачем умови договору в частині своєчасного виконання робіт, погоджених у спірному договорі (специфікаціях до нього), в процесі його виконання були порушені.
В той же час, відповідно до пунктів 9.2. та 9.3. договору у випадку порушення строків виконання робіт з вини підрядника, останній зобов'язаний сплатити замовнику пеню за кожен день прострочення в розмірі 0,3 % від загальної вартості робіт за договором, а також сплачувати на користь замовника штраф в розмірі 15% від вартості не виконаних в строк робіт; у випадку, якщо підрядник не приймає заходи по погашенню відставання від строків виконання робіт, передбачених в пункті 4.1. договору, то замовник має право вимагати сплати штрафів, визначених пунктом 9.2. договору, а також в односторонньому порядку розірвати договір. У випадку, якщо оплата за договором здійснюється шляхом перерахування передоплати - замовник має також право вимагати повернення передоплати в повному об'ємі.
У зв'язку з допущеним відповідачем простроченням виконання робіт, у відповідності до пункту 9.2. договору позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 06.09.2016 по 28.09.2016 в сумі 307 859 грн. 79 коп. та штраф в розмірі 15 % від вартості не виконаних в строк робіт у сумі 19 706 грн. 40 коп. Вказане і є причиною спору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з нормами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Позивачем направлялася на адресу відповідача претензія від 14.11.2016 на суму 12 289 грн. 16 коп., від 14.11.2016 на суму 291 650 грн. 10 коп. та від 14.11.2016 на суму 34 000 грн. 90 коп. (а.с.53-62).
У відповідях на вказані претензії відповідач вважав неправомірним нарахування позивачем пені, виходячи із суми загальної вартості робіт за договором, а не від суми невиконаного зобов'язання, вважаючи це порушенням норм частини 4 статі 231 Господарського кодексу України, у зв'язку з чим наводив свій контррозрахунок штрафних санкцій, визнаючи їх розмір лише частково (а.с.63-68).
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.
При цьому, оскільки обов'язок відповідача щодо своєчасного виконання робіт не є грошовим зобов'язанням, а та обставина, що за порушення строків виконання робіт за договором підрядник зобов'язаний сплатити замовнику пеню в розмірі 0,3% від загальної вартості робіт по договору за кожен день прострочення, не перетворює визначену договором пеню у пеню за порушення грошового зобов'язання,до спірних правовідносин не підлягають застосуванню вимоги Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", яким передбачено застосування відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Щодо заперечень відповідача щодо неправомірного нарахування позивачем пені, виходячи із суми загальної вартості робіт за договором, а не від суми невиконаного зобов'язання, що відповідач вважав порушенням норм частини 4 статі 231 Господарського кодексу України, суд зазначає таке.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Статті 3, 6, 203, 626, 627 Цивільного кодексу України визначають загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлятьумови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Розкриваючи зміст засади свободи договору у статтях 6, 627 Цивільного кодексу України вказано, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.
Так, у пункті 9.2. сторони погодили, що, зокрема, у випадку порушення строків виконання робіт з вини підрядника, останній зобов'язаний сплатити замовнику пеню за кожен день прострочення в розмірі 0,3 % від загальної вартості робіт за договором. З огляду на вказані вище норми законодавства, вказані умови є обов'язковими до виконання.
Крім того, суд звертає увагу, що положення пункту 9.2. договору не суперечать нормам частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, оскільки останні визначають різні способи нарахування пені, які не є виключними (від суми невиконаного зобов'язання або від суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у визначеній сумі).
Отже, заперечення відповідача в цій частині судом не приймаються до уваги, а здійснений відповідачем контррозрахунок пені суд визнає таким, що не відповідає умовам договору та фактичним обставинам справи.
Приймаючи рішення, суд виходив також із слідуючого.
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України .
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України .
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252 та від 09.04.2012 № 20/246-08.
В даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України.
Так, як неодноразово наголошував Верховний Суд України, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 № 3-24гс12, від 09.04.2012 № 3-88гс11.
При цьому, суд вважає за необхідне не застосовувати правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 21.10.2015 у справі № 6-2003цс15, за змістом якої зазначається, що одночасне застосування пені та штрафу за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Так, частиною 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Як вбачається з вищевказаної постанови, вона була прийнята Верховним Судом України за результатами розгляду цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Апекс-Банк" про стягнення з фізичної особи заборгованості за кредитним договором та штрафних санкцій, нарахованих за порушення зобов'язань за кредитним договором, а тому, враховуючи суб'єктний склад сторін, правову природу спірного правочину та умови відповідних пунктів кредитного договору, якими передбачено стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язань за кредитним договором, висновок щодо неможливості одночасного стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язання було зроблено Верховним Судом України лише виходячи з положень статті 549 Цивільного кодексу України, яка і підлягала застосуванню у спірних правовідносинах.
Проте, в даному випадку, обидві сторони спірного правочину є суб'єктами господарювання, відповідачем було порушено саме господарське зобов'язання, а тому згідно з приписів статті 9 Цивільного кодексу України та статті 4 Господарського кодексу України до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Господарського кодексу України, як спеціального закону в частині відповідальності за порушення у сфері господарювання.
Конституція України у статті 61 передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Конституційний Суд України у справі про відповідальність юридичних осіб (рішення № 7-рп/2001 від 30.05.2001 у справі № 1-22/2001) дійшов висновку що загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на такі основні види: цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну. Виходячи зі змісту цього тлумачення не можуть бути ототожнені поняття санкцій та вид відповідальності. Пеня та штраф не є окремими видами відповідальності, а є різновидом штрафних санкцій. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Таким чином, згідно з нормами статті 61 Конституції України не обмежується розмір санкцій чи їх набір при притягненні до одного виду юридичної відповідальності.
Крім того, можливість одночасного застосування штрафу та пені прямо вбачається із Господарського кодексу України (стаття 231 Господарського кодексу України), який передбачає можливість одночасного застосування пені та штрафу.
Аналогічну правову позицію щодо можливості одночасного стягнення штрафу та пені у господарських зобов'язаннях викладено також у постановах Вищого господарського суду України від 11.11.2015 у справі № 911/2418/15, від 27.10.2015 у справі № 924/303/15, від 12.05.2015 у справі № 910/9209/13, від 05.02.2015 у справі № 910/7041/14, від 30.03.2015 у справі № 911/3222/14, від 07.10.2015 у справі № 924/218/15, від 11.11.2015 у справі № 911/2418/15 та багатьох інших.
При цьому, на переконання суду, зазначені вище постанови Верховного Суду України, які приймались у господарських справах, та постанова Верховного Суду України від 21.10.2015 у цивільній справі № 6-2003цс15, не є суперечливими між собою щодо тлумачення норм матеріального права, оскільки вони не є тотожними або подібними, приймались відносно різного суб'єктного складу сторін, а також правовідносин (господарських чи цивільних).
Перевіривши здійснені позивачем розрахунки пені за загальний період з 06.09.2016 по 28.09.2016 в сумі 307 859 грн. 79 коп. та штрафу в сумі 19 706 грн. 40 коп., суд вважає їх арифметично вірним та таким, що відповідають положенням чинного законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.
Разом з цим, частиною 1 статті 617 Цивільного кодексу України зазначено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо воно доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Таким чином, порушення зобов'язання за відсутності вини вважається випадком, який унеможливлює його виконання як непереборною силою, так і будь-якою іншою обставиною, настання якої боржник не міг передбачити. Для того, щоб довести наявність випадку, відповідач повинен довести відсутність його вини.
При цьому, доказів наявності вказаних обставин сторонами суду не надано, а відповідно до статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.
Враховуючи викладені обставини, є наявним факт прострочення відповідачем зобов'язань за договором підряду № 2015/д/ОГМ/84 від 28.01.2015 в частині своєчасного виконання робіт, а саме: відновлення деталей та вузлів обладнання у встановлений договором (специфікаціями) строк.
Отже, суд дійшов висновку про правомірність застосування відповідальності, встановленої пунктом 9.2 договору.
Крім того, обґрунтованим є розмір пені за загальний період з 06.09.2016 по 28.09.2016 в сумі 307 859 грн. 79 коп. та штрафу в сумі 19 706 грн. 40 коп.
При цьому, згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
В пункті 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України також зазначено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Відповідно до пункту 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання,невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. В аспекті права на справедливий суд, передбаченого міжнародним договором, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.
При цьому, розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги таке:
- ступінь виконання зобов'язання: зобов'язання за спірним договором виконані відповідачем у повному обсязі;
- причини неналежного виконання: причиною прострочення став раптовий вихід з ладу обладнання, за допомогою якого відповідачем здійснювалися роботи за договором (а.с.108-110);
- з системного аналізу матеріалів справи вбачається, що даний випадок є винятковим, оскільки прострочення відповідача за період дії договору відбулося лише в вересні 2016 року, у зв'язку з виходом з ладу обладнання;
- незначність прострочення виконання: прострочення відповідача носило незначний характер, найбільше прострочення складало лише 14 днів;
- вжиття заходів до виконання зобов'язання: відповідач невідкладно почав вживати заходи щодо недопущення прострочення його зобов'язань за договором перед позивачем, надсилаючи численні звернення до підприємств, які мали технічну можливість виконати відповідний вид робіт (а.с.111, 114, 116, 118), однак отримав відповіді щодо неможливості їх виконання у такі короткі строки;
- невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони: загальна вартість робіт, які були виконані із простроченням, складає близько 130 000 грн., в той же час, за прострочення їх виконання позивачем нараховано більше 320 000 грн. штрафних санкцій, що суперечить нормам частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України, в якій визначено, що зобов'язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості. При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право;
- відповідач, підтверджуючи свою добросовісність, не ухилявся від відповідальності за порушення умов договору, наявність протсрочення визнавав;
- пеня та штраф є лише санкціями за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може, тому при зменшенні розміру пені та штрафу позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані.
Надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи поведінку відповідача, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені в сумі 307 859 грн. 79 коп. та штрафу в сумі 19 706 грн. 40 коп. до 50%, а саме: до 153 929 грн. 90 коп. та 9 853 грн. 20 коп., відповідно.
Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню частково у сумі 153 929 грн. 90 коп. (307 859,79 грн. - 50%); вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу підлягає задоволенню частково у сумі 9 853 грн. 20 коп. (19 706,40 грн. - 50%).
З огляду на все вищенаведене, заявлені позовні вимоги в цілому визнаються судом обґрунтованими, але такими, що підлягають частковому задоволенню, з підстав, що описані вище.
Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила 1 378 грн. 00 коп.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 378 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат (206 700 грн. 00 коп.).
Ціна позову становить 327 566 грн. 19 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 4 913 грн. 49 коп. (1,5 відсотка ціни позову).
В той же час, відповідно до платіжного доручення № 174872 від 13.12.2016 позивачем було сплачено 4 913 грн. 50 коп. судового збору.
При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" (у разі надходження відповідного клопотання позивача) повернути позивачу суму надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 0 грн. 01 коп. (4 913,50 - 4 913,49).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України.
У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім того, відповідно до приписів пункту 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
У відповідності до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору в сумі 4 913 грн. 49 коп. покладаються на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремгірмаш" (50026, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Широківське Шосе, будинок 9; ідентифікаційний код 37861325) на користь Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (50026, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг; ідентифікаційний код 00191000) - 153 929 грн. 90 коп. - пені, 9 853 грн. 20 коп. - штрафу, 4 913 грн. 49 коп. витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (50026, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг; ідентифікаційний код 00191000) надмірно сплачений судовий збір у сумі 0 грн. 01 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № 174872 від 13.12.2016, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 16.02.2017.
Суддя ОСОБА_3