ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
08 лютого 2017 року № 826/2294/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у м. Києві за участю третіх осіб - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про скасування державної реєстрації права власності,-
З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у м. Києві за участю третіх осіб - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про скасування державної реєстрації права власності, в якому просить:
- скасувати державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно від 11.01.2011 року, реєстраційний номер майна 32597414, номер запису: 26224 в книзі: 135-14, д.351-244, розташоване за адресою: АДРЕСА_1;
- зобов'язати відповідача зареєструвати за позивачем право власності на нерухоме майно, а саме на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та видати витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно позивача за зазначеною вище адресою.
Мотивуючи позовні вимоги представник позивача зазначив, що інформація про власників в Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 не відповідає дійсності та підлягає скасуванню.
В ході судового розгляду справи представник позивача позовні вимоги підтримав повністю.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, надав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності. Письмових заперечень проти позову до суду не надав.
Третя особа - ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення позовних вимог, зазначаючи, що позивач помилково та протиправно підміняє процедуру визнання адреси будівлі процедурою визначення адреси земельної ділянки. На думку третьої особи, з метою встановлення або зміни адреси будівлі позивач вправі звернутись у порядку, визначеному Положенням про реєстр адрес у м. Києві до Департаменту містобудування та архітектури або районної в місті Києві державної адміністрації.
Треті особи - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до суду не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
З урахуванням вимог п.6 ст. 128 КАС України суд прийняв рішення про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши думку представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.10.2010 року державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Василевською О.П. посвідчено, що ОСОБА_1 є спадкоємицею майна ОСОБА_7, який помер 02.02.2009 року, про що видане Свідоцтво про право на ну за законом № 7-1342 від 20.10.2009 року та № 7-844 від 26.08.2010 року (спадкова справа №340/2009).
До складу спадщини ОСОБА_1 увійшли всі права та обов'язки ОСОБА_7, а саме майнові права на майно, яке належало йому на праві власності, а саме: житловий будинок площею 36,0 кв.м. з відповідними будівлями, що знаходяться в АДРЕСА_1; земельна ділянка (кадастровий номер НОМЕР_1), площею 0,0451 гектарів, що розташована на території м. Києва на вул. Ставропольській, 12/18, передана для обслуговування жилого будинку і господарських будівель, яка належала померлому на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, НОМЕР_2 виданого Київською міською державною адміністрацією 08.04.1999 року на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 18.08.1997 р. №1256, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю за №88-2-00240.
15.01.2010 року позивачем проведено реєстрацію житлового будинку АДРЕСА_1 в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, про що записано в реєстрову книгу N9 д.50-22 за реєстровим № 22710, що підтверджується наявними матеріалами справи.
Як стверджує позивач, в подальшому вказаний житловий будинок було реконструйовано, добудовано та прийнято в експлуатацію 09.10.2013 року Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна на підставі Декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Загальна площа і після реконструкції та добудови становить 170,1 м. кв.
За матеріалів справи вбачається, що позивач звернулась до державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві з заявою про проведення державної реєстрації власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.
Позивачем разом з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень були надані: Свідоцтво про право на спадщину за законом № 2 від 20.10.2009 року з реєстраційним написом про реєстрацію житлового будинку АДРЕСА_1 в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна на праві приватної власності за ОСОБА_1, записаний в реєстрову книгу д.50-22 за реєстровим №22710 від 15 січня 2010 року; декларація ДАБК про готовність об'єкта до експлуатації та Технічний паспорт на одноквартирний житловий будинок АДРЕСА_1, який прийнято в експлуатацію Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 09 жовтня 2013 року.
Рішенням №21625539 від 27 травня 2015 року державний реєстратор прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві ОСОБА_8 відмовив позивачу у державній реєстрації права власності на житловий будинок, що розташований АДРЕСА_1 на підставі статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав нерухоме майно та їх обтяжень», пунктом 20 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обмежень. Підставою для відмови стала наявність у Реєстрі прав власності на нерухоме майно відомостей про реєстрацію об'єкта нерухомості іншими особами.
Згідно витягу в Реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 наявна наступна інформація: реєстраційний номер майна - 32597414, номер запису 26224 в книзі: 135-14, д. 351-244, дата прийняття рішення про державну реєстрацію 11.01.2011 року за ОСОБА_2 (частка власності 1/2 на підставі свідоцтва про право на спадщину 6-1536 від 12.11.2010 року, виданого Київською державною нотаріальною конторою №1), ОСОБА_3 (частка власності 1/6 на підставі свідоцтва про право на спадщину 6-1555 від 16.11.2010 року, виданого Київською державною нотаріальною конторою №1), ОСОБА_4 (частка власності 1/6 на підставі свідоцтва про право на спадщину 6-1559 від 16.11.2010 року, виданого Київською державною нотаріальною конторою №1), ОСОБА_5 (частка власності 1/6 на підставі свідоцтва про право на спадщину 6-1551 від 16.11.2010 року, виданого Київською державною нотаріальною конторою №1).
З листа №1030 (И-2016) від 29.01.2016 року Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна вбачається, що реєстрація права власності на об'єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, проведена за різними фізичними особами. На даний об'єкт сформовано дві окремі реєстраційні справи.
Позивач, вважаючи, що державна реєстрація права власності за третіми особами на майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2, а зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1, звернулась до суду з даним позовом з метою захисту своїх порушених прав.
При вирішенні спору по суті, суд виходить з наступного.
Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав (далі - Закон №1952-VI (тут і надалі в редакції, станом на момент виникнення відносин, тобто 11.01.2011 року).
Відповідно до ст. 1 Закону №1952-VI державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону №1952-VI обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно.
Статтею 10 Закону №1952-VI визначено, що державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані права і обтяження, суб'єктів прав, об'єкти нерухомого майна, документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, і картографічні (графічні) дані. Невід'ємною складовою частиною Державного реєстру прав є база даних про реєстрацію заяв і запитів та реєстраційні справи.
Відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, мають відповідати даним реєстраційної справи, яка містить документовані записи щодо прав на нерухоме майно та їх обтяжень. У разі їх невідповідності пріоритет мають дані реєстраційної справи (ч.3 ст. 10 Закону №1952-VI).
На підставі наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що за однією адресою (АДРЕСА_1) фактично знаходиться два різні об'єкти нерухомого майна, а саме - два житлових будинки, власниками яких є різні особи.
При цьому, за цією адресою - АДРЕСА_1 зареєстровано тільки один будинок, що підтверджується листом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) №261 (з) від 25.01.2016 року.
Зокрема, як зазначено у вказаному листі, в реєстрі адрес. Який розробляється в м. Києві відповідно до рішення Київської міської ради від 22.05.2013 року №337/9394 «Про деякі питання ведення реєстрів адрес, вулиць та інших поіменованих об'єктів у місті Києві», зареєстровано будинок, який знаходиться на перетині вулиць Ставропольська та Шаумяна та має адресу АДРЕСА_1 у Шевченківському районі міста Києва.
З викладеного можна зробити висновок, що при реєстрації адреси «АДРЕСА_1» не враховано, що на перетині вулиць Ставропольська та Шаумяна знаходиться, як вже зазначено вище, два будинки.
Наслідком існування зазначених розбіжностей став висновок відповідача про те, що власниками об'єкта нерухомого майна, на який позивачем заявлено право власності, являються інші особи.
Тобто державним реєстратором відмовлено у проведенні державної реєстрації права власності позивача на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, у зв'язку із державною реєстрацією права власності на зазначений будинок за іншими особами.
Отже, наявна у Реєстрі прав власності інформація, яка стала підставою для відмови у державній реєстрації права власності позивача, свідчить про фактичне існування спору про право на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.
За таких обставин, суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, а саме оскарження рішення про державну реєстрацію права власності інших осіб на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, призведе не до поновлення порушеного права позивача, а навпаки до порушення прав інших осіб, за якими зареєстровано право власності на об'єкт нерухомості, який, як і об'єкт нерухомості, на який позивачем заявлено право власності, знаходиться за адресою.
Водночас, ч. 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Зважаючи на наведене, суд приходить до висновку, що спосіб захисту, застосований судом у судовому рішенні, має призводити до поновлення права особи.
Крім того, здійснюючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Наведене свідчить, що в даному випадку необхідним є звернутись позивачу до суду відповідної юрисдикції з позовом про визнання права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1.
Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова, відповідно до ч. 1 статті 254 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Є.В. Аблов