Унікальний № 761/11887/15-ц Головуючий в 1 інстанції - Піхур О.В.
Апеляційне провадження №22-ц/796/3094/2017 Доповідач - Желепа О.В.
14 лютого 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого Желепи О.В.
суддів Іванченка М.М., Рубан С.М.
при секретарі Перетятько А.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 вересня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», треті особи: Міністерство інфраструктури України, Первинна профспілкова організація Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», голова Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» Амелін Андрій Миколайович про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, -
Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що він працював в ДП «АМПУ» на посаді провідного юрисконсульта відділу організації процедур закупівель служби з організації закупівель та здійснення договірної роботи. Відповідачем 01 квітня 2015 року було видано наказ № 105-к 3-4 про припинення трудового договору з ним на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України у зв'язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці. Підставою звільнення є наказ ДР «АМПУ» № 18-К «Про зміни в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників» від 23 січня 2015 року.
Зазначав, що його звільнено без законних підстав, оскільки питання про зміну умов його трудового договору (зміну істотних умов праці) роботодавець вирішив без згоди профспілкового органу, членом якого він є. Крім того, наказ №18-к в порушення Порядку погодження проектів розпорядчих документів ДП «АМПУ» не був завізований головою профспілкового комітету. Також профспілкова організація за результатами розгляду подання відповідача про надання згоди на його звільнення з роботи не надала такої згоди, про що було направлено лист від 23 березня 2015 року. При звільненні відповідач також порушив строки видачі трудової книжки та розрахунку, оскільки фактично трудову книжку та виписку з наказу про звільнення він отримав лише 07 квітня 2015 року. Незаконним звільненням йому заподіяно моральної шкоди.
З урахуванням викладеного, позивач просив визнати недійсним наказ про припинення трудового договору з ним, поновити його на роботі, визнати недійсним запис № 4 в трудовій книжці про звільнення за п. 6 ст. 36 КЗпП України, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду у розмірі 30 тис. грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Ухвалою ВССУ від 21.12.2016 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В апеляційній скарзі позивач посилався на те, що судом не повно з'ясовані обставини справи, порушені норми матеріального права. При звільненні було порушено ч. 2 ст. 252 КЗпП України щодо отримання попередньої згоди виборного профспілкового органу, членом якого він є. Крім того, наказ, що передбачає зміну умов трудового договору та стосується трудових прав, відповідно до вимог п.п. 2 п. 7 Порядку погодження проектів розпорядчих документів, що діє на підприємстві, мав бути погоджений з головою Первинної профспілкової організації підприємства. Також зазначив, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12.06.2015 року визнано незаконним наказ від 23.01.2015 року №18-к про зміни в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників.
В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача доводи скарги підтримала.
Представник відповідача заперечувала доводи скарги.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має звернутися до суду з позовом про стягнення йому належної заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 23 січня 2015 року головою ДП «АМПУ» був прийнятий наказ № 18-К «Про зміни в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників» з метою оптимізації управлінської діяльності апарату управління ДП «АМПУ» та забезпечення належної організації управління відокремленими підрозділами з найбільш наближеного до них регіону України, створення умов для підвищення продуктивності праці працівників апарату управління ДП «АМПУ» шляхом розміщення їх робочих місць у приміщеннях, закріплених за ДП «АМПУ» у м. Одесі, а також забезпечення економного та раціонального використання матеріальних і фінансових ресурсів підприємства.
Оскаржуваним наказом вирішено провести в апараті управління ДП «АМПУ» зміни в організації виробництва і праці шляхом переведення підрозділів та робочих місць працівників апарату управління ДП «АМПУ» служби з організації закупівель та здійснення договірної роботи і інспектора з запобігання і протидії корупції, які розміщуються в орендованих приміщеннях за адресою: м. Київ, пр-т. Перемоги, 14, до приміщень будівлі ДП «АМПУ» за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 1. У зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, зазначеними в п.1 оскаржуваного наказу, було вирішено перенести робочі місця, які розташовані за адресою: м. Київ, пр-т. Перемоги, 14 до приміщень будівлі ДП «АМПУ» за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 1.
Відповідно до вказаного наказу на службу управління персоналом було покладено обов'язок ознайомити під особистий підпис всіх працівників служби з організації закупівель та здійснення договірної роботи і інспектора з запобігання і протидії корупції, робочі місця яких за посадами визначені за адресою м. Київ, пр-т. Перемоги, 14, з цим наказом та повідомленням про наступну зміну істотних умов, а у разі незгоди працівників від продовження роботи в нових умовах праці здійснити заходи щодо припинення трудового договору згідно з законодавством.
На виконання п. З наказу ДП «АМПУ» № 18-К від 23 січня 2015 року позивача, який працював на посаді провідного юрисконсульту відділу організації процедур закупівель служби з організації закупівель та здійснення договірної роботи, 04 лютого 2015 року було повідомлено про відповідні зміни в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці (повідомлення №02-03/18 від 26 січня 2015 року) під особистий підпис.
Наказом від 01 квітня 2015 року позивача було звільнено з роботи з 06 квітня 2015 року.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що за змістом наказу ДП «АМПУ» № 18-К від 23 січня 2015 року зміна в організації виробництва і праці та зміна істотних умов праці працівників ДП «АМПУ» проведена з метою оптимізації управлінської діяльності апарату управління ДП «АМПУ» та забезпечення належної організації управління відокремленими підрозділами з найбільш наближеного до них регіону України, внаслідок чого і прийнято рішення щодо переміщення робочих місць з м. Києва до м. Одеси. Вказані обставини свідчать про те, що в ДП «АМПУ» відбулась зміна в організації виробництва і праці шляхом переведення підрозділів та робочих місць певних працівників апарату Управління підприємства з м. Києва до м. Одеси. Порушень ч. 2 ст. 252 КЗпП України та Порядку погодження проектів розпорядчих документів ДП «АМПУ», затвердженого наказом ДП «АМПУ» від 23 липня 2014 року № 155, під час винесення наказу № 18-К від 23 січня 2015 року не допущено, оскільки зміст наведених положень не передбачає повноважень виборного профспілкового органу на погодження наказу про зміни в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників. Рішення виборного органу первинної профспілкової організації від 23 березня 2015 року про відмову в наданні згоди на звільнення позивача не обґрунтовано, а тому роботодавець мав право звільнити працівника без згоди профспілкового органу.
Колегія суддів з таким висновком повністю погодитись не може, так як суд не повно з'ясував обставини справи та застосував не всі норми, які підлягали застосуванню.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.
Пунктами третім та четвертим статті 32 КЗпП України передбачено, що у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.
Таким чином, зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-2748цс15 від 23 березня 2016 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.
Судом першої інстанції було встановлено, що рішення щодо переміщення робочих місць з м. Києва до м. Одеси на підставі наказу № 18-К від 23 січня 2015 року було прийнято з метою оптимізації управлінської діяльності апарату управління ДП «АМПУ» та забезпечення належної організації управління відокремленими підрозділами з найбільш наближеного до них регіону України, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про те, що зміни в організації виробництва і праці в ДП «АМПУ» дійсно мали місце.
Згідно ч. 2 ст. 252 КЗпП України, Порядку погодження проектів розпорядчих документів ДП «АМПУ», затвердженого наказом ДП «АМПУ» від 23 липня 2014 року № 155, ст. 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» не передбачено повноважень виборного органу первинної профспілкової організації на підприємстві вирішувати разом з роботодавцем питання щодо проведення змін в організації виробництва і праці на підприємстві.
Крім того, з цих підстав наказ ДП «АМПУ» № 18-К «Про зміни в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників» від 23 січня 2015 року вже оспорювався в іншому провадженні за позовом ОСОБА_2 у тому числі, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 травня 2015 року у задоволенні цього позову було відмовлено.
Судом також було встановлено, що відповідач не довів суду, що позивач відмовився продовжити роботу в змінених умовах праці .
Відповідно до ч. 2 ст. 252 КЗпП України зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу, членами якого вони є.
Згідно ч.7 ст. 43 КЗпП України, ч. 6 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі , якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Аналогічні положення щодо обґрунтованості рішення профспілки про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору з працівником містяться і у висновках Верховного Суду України, що викладені у постановах № 6-703цс15 від 01 липня 2015 року, № 6-119цс15 від 01 липня 2015 року, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для усіх судів України.
З рішення первинної профспілкової організації від 23 березня 2015 року про відмову в наданні згоди на звільнення позивача вказано, що ОСОБА_4 не надав письмової згоди, або відмови продовжити роботу у зв'язку зі зміною істотних умов праці, також було зазначено, що на той час розглядався спір, щодо законності наказу «Про зміни в організації виробництва і праці» № 18-К. Таким чином, профком до закінчення двохмісячного строку, в який позивач, ще міг погодитись продовжити роботу, обґрунтовано не надав згоду на його звільнення .
За змістом ч. З ст. 252 КЗпП України звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об'єднання професійних спілок).
Звільнення члена виборного органу первинної профспілкової організації ДП «АМПУ» без попередньої згоди на це виборного органу первинної профспілкової організації профспілки та вищестоящого органу цієї профспілки є порушенням вимог ст. 252 КЗпП України.
Разом з тим при звільненні позивача , який відповідно до протоколу загальних зборів членів первинної профспілкової організації ДП «Адміністрація морських портів України» від 19 січня 2015 року був обраний до складу профспілкового комітету ППО ДП «АМПУ», додатково згода виборного органу, членом якого він є роботодавцем не запитувалась.
Первинна профспілкова організація не дала згоду на звільнення, оскільки на момент вирішення вказаного питання, іще не закінчився строк , в який позивач мав можливість надати згоду на продовження роботи в змінених умовах праці.
Відповідно звільнення позивача було проведено з порушенням порядку звільнення члена профспілкового комітету, що відповідно до ст.235 КЗпП України є підставою для поновлення позивача на роботі на посаді провідного юрисконсульта відділу організації процедур закупівель служби з організації закупівель та здійснення договірної роботи Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» з 06.04.2015 року.
Також з відповідача на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, який з дати звільнення позивача (06 квітня 2015 року) по дату ухвалення даного рішення в справі (14 лютого 2017 року) становить 468 робочих днів. Середньо-дена заробітна плата позивача складає 436 грн. 31 коп. Середній заробіток за час вимушеного прогулу становитиме суму 204 193 грн., 08 коп., який підлягає стягненню з відповідача.
Вирішуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходить з наступного :
Відповідно до ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику поводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати моральних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
З врахуванням того, що апеляційним судом встановлено, порушення трудових прав позивача при його звільненні, яке спричинило моральні страждання останнього, внаслідок втрати нормальних життєвих зв'язків та необхідності витрачати додаткові зусилля для організації його життя, колегія суддів також вважає частково доведеними позовні вимоги про стягнення моральної шкоди.
Визначаючи розмір відшкодування, колегія суддів враховує тривалість порушення, обставини справи, а також те, що внаслідок стягнення середнього заробітку позивач частково отримує сатисфакцію , та приходить до висновку про наявність підстав для задоволення цих вимог в сумі 5000 грн.
Вимоги позивача про стягнення моральної шкоди в сумі 30 000 грн. є недоведеними.
Також суд вважає за необхідне відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України допустити негайне виконання рішення в частині поновлення позивача на роботі та стягненні на його користь середнього заробітку за один місяць в сумі 9 162 грн. 52 коп.
Керуючись ст. 88 ЦПК України, колегія суддів також вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір, від сплати якого був звільнений позивач при подачі позову, в сумі 2285 (дві тисячі двісті вісімдесят п'ять) грн. 53 коп.
З огляду на викладене, колегія суддів, керуючись вимогами ст. 309 ЦПК України , та враховуючи, що судом були порушені норми матеріального права, не повно з'ясовані обставини справи, які підлягали з'ясуванню, вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 вересня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.
Позов ОСОБА_2 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», треті особи: Міністерство інфраструктури України, Первинна профспілкова організація Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», голова Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» Амелін Андрій Миколайович про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.
Поновити ОСОБА_2 на посаді провідного юрисконсульта відділу організації процедур закупівель служби з організації закупівель та здійснення договірної роботи Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» з 06.04.2015 року.
Стягнути з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 204 193 (двісті чотири тисячі сто дев'яносто три) грн. 08 коп. та у відшкодування моральної шкоди 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та стягнення середнього заробітку за 1 місяць в сумі 9 162 (дев'ять тисяч сто шістдесят дві) грн. 52 коп.
В задоволені решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь держави судовий збір в розмірі 2285 (дві тисячі двісті вісімдесят п'ять) грн. 53 коп.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий Судді: