14 лютого 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,
суддів: Левенця Б.Б., Мазурик О.Ф.
при секретарі: Синявському Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування витрат по утриманню квартири, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Осокорки - Київ» про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення, приведення приміщень квартири у попередній стан та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Осокорки - Київ» про усунення перешкод у користуванні квартирою, приведення приміщень квартири у попередній стан та повернення майна,
у січні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому, з урахуванням збільшення та зменшення позовних вимог, просив стягнути з останньої на свою користь витрати за утримання квартири у розмірі 18 244, 62 грн.
В обґрунтування позову зазначав, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 19.11.1993 року. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 21.05.2008 року шлюб між ними розірвано. В період шлюбу - у травні 1997 року сторонами було набуто у спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_1. Починаючи з квітня 2007 року сторони не проживають разом та не ведуть спільного господарства, оскільки ОСОБА_2 виїхала до м. Одеса, де мешкає до цього часу. Після поділу квартири як спільного майна подружжя за рішенням Дарницького районного суду м. Києва у 2014 році спірна квартира належить їм на праві спільної часткової власності по 1/2 частині кожному.
Справа № 753/232/13 Апеляційне провадження № 22-ц-796/1094/2017
Головуючий у суді першої інстанції: Парамонов М.Л.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д.
За період з квітня 2007 року по вересень 2014 року ним одноособово було сплачено витрати на утримання будинку (квартири) і прибудинкової території та витрати за постачання теплової енергії (опалення) - у загальному розмірі 39 184, 43 грн. за всю квартиру та на його вимогу відшкодувати йому 1/2 від загальної суми понесених ним витрат ОСОБА_2 відмовилась.
У квітні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просила зобов'язати останнього не чинити їй перешкоди в користуванні жилими приміщеннями у спірній квартирі та вселити її в цю квартиру, зобов'язати відповідача привести приміщення квартири у попередній стан: поставити міжкімнатні двері; прибрати незаконно встановлену стіну у кімнаті, встановити демонтовані унітази та раковини, відновити систему електропостачання (відновити електровимикачі та розетки) посилаючись на те, що ОСОБА_1 з 2007 року чинить їй перешкоди в користуванні квартирою - змінював замки у вхідних дверях, самовільно без її згоди здійснив перепланування приміщень квартири, у 2011 році без її згоди вселив у спірну квартиру ОСОБА_7 з малолітньою дитиною ОСОБА_8, з приводу чого вона та донька ОСОБА_3 неодноразово зверталися до правоохоронних органів. У квартирі ОСОБА_4 були зняті всі міжкімнатні двері, демонтовано три раковини (в кухні, господарській кімнаті та ванній кімнаті), демонтовано два унітази (в господарській та ванній кімнаті), демонтовано вбудовані шафи (в спальні, в кімнаті доньки ОСОБА_3, в прихожій), демонтовано та пошкоджено прилади освітлення, розетки та вимикачі в усіх жилих кімнатах, кухні, ванній, прихожій та господарській кімнатах; ОСОБА_4 здійснив незаконне перепланування (зруйнував несучі стіни, здійснив перепланування мережі електропостачання та мережі теплопостачання, що призвело до неможливості використання квартири для проживання.
У грудні 2014 року ОСОБА_9, як третя особа із самостійними вимогами на предмет спору, звернулася до суду позов до ОСОБА_4, в якому просила зобов'язати останнього привести спірну квартиру у попередній стан, придатний для проживання, шляхом повернення демонтованого сантехнічного обладнання, а також відновлення мережі електропостачання та водопостачання; зобов'язати ОСОБА_4 повернути демонтовані ним меблі з кімнати, де вона проживала (шафу-купе, письмовий стіл, ліжко, кондиціонер, офісний стілець, полички та освітлювальні прилади), а також міжкімнатні двері (у трьох кімнатах, туалеті, кухні та ванній кімнаті); зобов'язати ОСОБА_4 не чинити їй перешкоди в користуванні квартирою, посилаючись на те, що останній не виконує рішення суду, яким його зобов'язано не чинити їй перешкод у користуванні спірною квартирою та привів квартиру у непридатний для проживання стан, пошкодивши при цьому і речі, які їй належали.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 10.08.2016 року зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у користуванні спірною квартирою. Вселено ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_2. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 11 293, 80 грн. В задоволенні решти вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - відмовлено. Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду в частині задоволених вимог ОСОБА_2 до нього та відмовити в позові в цій частині, скасувати рішення суду в частині задоволених вимог ОСОБА_3 до нього та закрити провадження в цій частині, змінити рішення суду в частині задоволених його вимог до ОСОБА_2, стягнувши з останньої на його користь 18 244, 62 грн. та скасувати рішення суду в частині стягнення судового збору з нього на користь держави 1 188, 90 грн., на користь ОСОБА_3 - 350 грн. та на користь ОСОБА_2 - 114, 70 грн.. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд не врахував, що після вселення у спірну квартиру ОСОБА_3, яка змінила замки на вхідних дверях, він не має доступу до квартири та не звернув увагу на ту обставину, що ОСОБА_2 проживала в м. Одесі з новою сім'єю, а він з дітьми залишився проживати у спірній квартирі за домовленістю між ними. Наявність усної домовленості щодо користування квартирою є поважною причиною того, що він раніше не звертався з позовом про відшкодування витрат, а тому вважає, що його позов підлягає задоволенню у повному обсязі. Суд не взяв до уваги, що є рішення суду про вселення ОСОБА_3 до спірної квартири, відтак справа в частині вимог ОСОБА_3 до нього про зобов'язання не чинити перешкоди у користуванні квартирою підлягає закриттю на підставі ч. 1 ст. 205 ЦПК України. 03.03.015 року представнику ОСОБА_2 було вручено ключі від квартири, а тому остання також має до неї доступ. Суд не врахував його заяву про застосування позовної даності до вимог про усунення перешкод у користуванні квартирою. Крім того, судом неправильно стягнуто судовий збір, а в резолютивній частині рішення не зазначено чи задоволено його позов та позови інших осіб.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду в частині стягнення коштів з неї на користь ОСОБА_1 в розмірі 11 293, 80 грн. та ухвалити нове, яким задовольнити її зустрічні позовні вимоги у повному обсязі. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, судом не застосовано ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та ст. 346 ЦК України, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, оскільки право власності ОСОБА_1 на частину квартири у встановленому порядку не зареєстроване. Відтак відповідно до свідоцтва про право власності та довідки БТІ вона є єдиним власником спірної квартири. Суд не врахував, що ОСОБА_1 з 2007 року перешкоджав їй користуватися спірною квартирою, вселяв у квартиру сторонніх осіб та здійснив перепланування квартири, збільшивши її площу на 25 %, що призвело до збільшення оплати за квартиру. Відтак вона не повинна сплачувати за послуги, які споживали інші особи. Крім того, просила винести окрему ухвалу та направити матеріали до правоохоронних органів з приводу порушення ОСОБА_1 за сприяння голови ОСББ «Осокорки-Київ» ОСОБА_10 закону та ухиленням від сплати податків.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_11 підтримав свою апеляційну скаргу, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 просив відхилити.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_12 підтримав свою апеляційну скаргу, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив відхилити. При цьому ОСОБА_12 зазначив, що у даному судовому засіданні він не представляє інтереси ОСОБА_3 незважаючи на те, що довіреність не скасована та є чинною.
Інші сторони в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку, причини неявки не повідомили, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розгляд справи у їх відсутності, за правилами ч. 2 ст. 305 ЦПК України.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 і ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 19.11.1993 року, від якого мають двох дітей - доньку ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 21.05.2008 року шлюб між сторонами розірвано.
Згідно свідоцтва про право власності на квартиру від 14.05.1997 року квартира АДРЕСА_3 була зареєстрована на ім'я ОСОБА_15. Квартира складається з трьох кімнат, жилою площею 54,8 кв. м, загальною площею 104,3 кв. м. У квартирі зареєстровані чотири особи - ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_9 та ОСОБА_16.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18.12.2013 року, яке частково змінено рішенням Апеляційного суду м. Києва від 12.06.2014 року в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частину спірної квартири за кожним.
Згідно з розрахунком плати за утримання будинку, прибудинкової території та теплопостачання (опалення) за період з квітня 2007 року по вересень 2014 року включно ОСОБА_4 було сплачено 36 489, 23 грн.; ОСОБА_2 було сплачено 498,18 грн.; за період з грудня 2010 року по вересень 2014 року було сплачено всього 23 085, 79 грн..
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що інший співвласник квартири має нести витрати на утримання квартири відповідно до своєї частики. При визначенні розміру витрат, які підлягають стягненню, судом за заявою відповідачки застосовано позовну давність. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 суд виходив з того, що ОСОБА_1 чинить їй перешкоди у користуванні спірною квартирою.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального права.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками спірної квартири у рівних частках. Доводи апеляційної скарги про те, що оскільки спірна квартира зареєстрована лише на ім'я ОСОБА_2, то єдиним власником спірної квартири є лише вона колегія суддів вважає безпідставними.
Рішенням суду, яке набрало законної сили, в порядку поділу майна подружжя право власності на 1/2 частину спірної квартири визнано за кожним із них.
Згідно зі ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відтак у даному випадку сама по собі відсутність реєстрації ( як похідної дії після ухвалення рішення про визначення часток у праві спільної власності на квартиру) 1/2 частини спірної квартири за ОСОБА_1 не усуває останнього від права власності на цю частку.
Згідно зі ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання і збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести зобов'язання перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово - комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно з п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року № 572, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2006 року № 45 власник квартири зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за,вирахуванням частки, яка припадає на нього.
Оскільки ОСОБА_1 сплачувалися кошти на утримання квартири та прибудинкової території суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що останній має право на отримання від іншого співвласника 1/2 частини квартири половини від сплачених сум.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що вона не проживала у квартирі, а тому не повинна нести витрат колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки з розрахунку заборгованості та квитанцій про сплату за житлово - комунальні послуги вбачається, що у суму, яка підлягає стягненню не включено витрати на постачання холодної та гарячої води, водовідведення та електроенергію, які оплачувалися ОСОБА_1 за даними лічильників. Експлуатації ж витрати, витрати на опалення та охорону нараховуються незалежно від того, проживають власники у житловому приміщенні, чи відсутні. Спірна квартира є єдиним цілим, збільшення площі кватири відбулося в межах квартири, яке є невід'ємною частиною самої квартири, а тому доводи апеляційної скарги про те, що суд мав відокремити плату за цю частину квартири колегія суддів вважає безпідставними.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної карги ОСОБА_1 щодо неправильного застосуванням судом першої інстанції строків позовної давності.
Так, відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 цього ж Кодексу сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Поважних причин пропуску позовної давності судом першої інстанції не встановлено. Колегія суддів не може погодися з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що домовленість сторін щодо порядку користування квартирою є поважною причиною пропуску строку давності.
Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Оскільки за матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 чинив іншому співвласнику перешкоди у користуванні квартирою, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про підставність позовних вимог ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою. Між сторонами тривалий час існують суперечки щодо користування квартирою, а тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 має ключі від квартири та він не чинить їй перешкод у користуванні квартирою не спростовують висновків суду, оскільки достатніх та належних доказів про те, що на час ухвалення рішення ОСОБА_2 мала вільний доступ до спірної квартири ОСОБА_1 не надав.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільної часткової власністю.
Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог ОСОБА_2 про приведення спірної квартири у попередній стан, оскільки не доведено сторонами, що перепланування здійснено без згоди іншого співвласника, а також не надано достатніх та допустимих доказів як про попередній стан квартири, так і після проведення ремонтних робіт.
Вимоги ОСОБА_3 про повернення їй певних меблів та речей також не доведено у судовому засідання та не встановлено наявність таких речей на час розгляду справи, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відмову у позові в цій частині.
Разом з тим, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції не звернув уваги на те, що остання до позовної заяви не додала документ, який би посвідчував її право користування спірною квартирою та взяв за основу довідку ф. 3 про зареєстрованих у спірній квартирі осіб, яка видана 27.12.2012 року. Обставини щодо права користування ОСОБА_3 спірною квартирою на час подачі позову (17.12.2014 року) суд не перевірив. При розгляді справи у апеляційному порядку встановлено, що ОСОБА_3 знята з реєстрації за адресою спірної квартири з 02.04.2016 року, тобто на час ухвалення рішення остання не мала права користування спірною квартирою.
Оскільки ОСОБА_3 на час ухвалення судом першої інстанції рішення не мала права користування спірною квартирою рішення суду в частині задоволення її вимог по усунення перешкод у користуванні квартирою підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.
Доводи апеляційної скарги про те, що провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_3 підлягає закриттю, так як є рішення суду про її вселення та усунення перешкод у користуванні квартирою колегія суддів не може визнати обґрунтованими, оскільки у даній справі позов ОСОБА_3 заявлено з інших підстав.
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що у резолютивній частині рішення не зазначено про задоволення чи часткове задоволення позову кожного з позивачів. Проте зазначена обставина не є підставою для скасування рішення чи його зміни, оскільки у рішенні чітко зазначені зобов'язання сторін та розмір стягнення. Крім того, порядок роз'яснення рішення суду передбачено ст. 221 ЦПК України.
Визначаючи розмір судового збору суд першої інстанції не вказав за які позовні вимоги розраховані суми судового збору. На думку колегії суддів судовий збір судом першої інстанції визначено невірно.
Так, ОСОБА_1 за подачу позову у січні 2013 року сплачено судовий збір у розмірі 229 грн. Надалі він збільшив позовні вимоги до 30 527,29 грн., сплативши ще судовий збір у розмірі 114,70 грн., а потім зменшив до 18 244,62 грн. Проте судовий збір при збільшенні позовних вимог складав мінімальну суму 487,20 грн. Оскільки сума судового збору є мінімальною, незважаючи на те, що задоволено позов частково та незважаючи на зменшення позовних вимог вона підлягає стягненню у повному обсязі. А тому з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 344,10 грн. та на користь держави 143,10 грн.
ОСОБА_2 заявила вимогу немайнового характеру про вселення та усунення перешкод у користуванні квартирою у квітні 2013 року та сплатила 114,70 грн., проте мала сплатити 458,80 грн. У серпні 2014 року збільшила позовні вимоги ще однією вимогою немайнового характеру та мала сплатити судовий збір у розмірі 487,20 грн., проте збір не сплатила. Оскільки в позові про зобов'язання привести квартиру у попередній стан відмовлено сума несплаченого судового збору у розмірі 487,20 грн. підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь держави. Вимоги про вселення та усунення перешкод у користуванні квартирою задоволено, а тому з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 114,70 грн. та на користь держави 344,10 грн.
Оскільки ОСОБА_2 має сплатити ОСОБА_1 344,10 грн. судового збору, а ОСОБА_1 має сплатити ОСОБА_2 114,70 грн., то різниця цих сум 229,40 грн. підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1
При розгляді справи колегією суддів не встановлено правових підстав для постановлення окремої ухвали щодо ОСОБА_1 та голови ОСББ «Осокорки- Київ».
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 серпня 2016 року в частині задоволення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Осокорки - Київ» про усунення перешкод у користуванні квартирою скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.
Рішення в частині стягнення судових витрат змінити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 143,10 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 229,40 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 831,30 грн.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий
Судді