Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"01" лютого 2017 р.Справа № 922/4153/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жельне С.Ч.
при секретарі судового засідання Федоровій Т.О.
розглянувши справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО", м. Київ
до Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія", м. Харків
про стягнення коштів у сумі 3 836,13 грн.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_2 за дов. №ГН-270Ю/2016 від 03.01.17 року;
від відповідача: ОСОБА_3 за дов. №677 від 13.05.16 року.
Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 3 836,13 грн., з яких 2 252,72 грн. складає матеріальна шкода в межах фактичних витрат, 1439,52 грн. інфляційні нарахування та 143,89 грн. 3% річних . Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що згідно зі ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", до страховика (позивача), який сплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник (позивач) має до особи, відповідальної за заподіяння шкоди, тобто до відповідача.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 05.12.2016р. було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 22.12.2016 р. об 11:00 год.
22.12.2016 р. та 24.01.2017 р. у судовому засідання було оголошено перерву до 01.02.2017 р. о 10:00 год.
20.12.2016р. через канцелярію суд представник відповідача надав письмовий відзив на позовну заяву разом з заявою про застосування строків позовної давності (вх.№43542), в якій він просить застосувати у справі №922/4153/16 загальний строк позовної давності.
Відповідач, у відзиві на позовну заяву, заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на те, що відповідачем не було порушено законних прав та інтересів позивача, оскільки позивач не звертався до нього з вимогою щодо виплати страхового відшкодування у відповідності до ст.35 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.
У судовому засіданні 01.02.2017р. представник позивача позов підтримав, проти задоволення заяви про застосування строків позовної давності заперечував, зазначивши, що дані строки у відповідності до положень ст.264 ЦК України були перервані у зв'язку із поданням ПрАТ"Страхова компанія "ВУСО" до Київського районного суду м.Харкова позовної заяви про відшкодування шкоди до водія ОСОБА_4 та до ТДВ "МСК", вимоги за якою до відповідача ТДВ "МСК" ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 14.07.2015 року було виділено в окреме провадження та справу №640/5890/15-ц закрито.
Представник відповідача проти позову заперечував, підтримав заяву про застосування строків позовної давності.
Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
20.06.2012 р. у м. Харкові по вул.Польова, 98 сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участю двох транспортних засобів:
1) "Hyundai Matrix", державний номерний знак АХ0874BE, під керуванням ОСОБА_5;
2) "МАЗ-533702", державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4
Внаслідок ДТП автомобілі отримали технічні ушкодження.
Відповідно до постанови Київського районного суду м. Харкова від 06.09.2012р. винним у скоєнні вищевказаної ДТП було визнано ОСОБА_4 та притягнуто до адміністративної відповідальності.
Таким чином, у ОСОБА_5 виникло право вимоги до ОСОБА_4 щодо відшкодування спричиненої шкоди.
Відповідно до умов полісу №АВ/355039 відповідач здійснював страхування цивільно-правової відповідальності водія (ОСОБА_4Г.) під час керування ними забезпеченим транспортним засобом МАЗ-533702, державний номерний знак НОМЕР_1. Страхування здійснювалось на умовах і підставі Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (надалі - Закон).
24.10.2007 р. між позивачем та ОСОБА_5 був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту №68415-20-02 (надалі - договір страхування), за яким позивач застрахував майнові інтереси вищевказаної фізичної особи, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу - автомобіля "Hyundai Matrix", державний номерний знак АХ0874BE.
Страховим випадком, згідно з умовами вказаного договору страхування, визначається подія, у разі якої внаслідок ДТП завдано технічних пошкоджень автомобілю страхувальника.
Згідно умов договору страхування одним із страхових випадків, визначається подія, у разі якої внаслідок ДТП було завдано шкоду автомобілю Страхувальника (п.4.1.1. Договору страхування).Розмір страхового відшкодування визначається Страховиком виходячи із суми заподіяного в результаті настання страхвоого випадку матеріального збитку, але не більше розміру страхової суми.Підставою для визначення розміру збитків є рахунок станції технічного обслуговування, рекомендованої ПрАТ "СК "ВУСО" (п.5.2. Договору страхування).
Відповідно до Рахунку-фактури №ЗиФ-0155128 від 25.06.2012 р. вартість відновленого ремонту пошкодженого транспортного засобу "Hyundai Matrix", державний номерний знак АХ0874BE склала 4 344,55 грн.
20.06.2012 року позивачем було виплачено страхове відшкодування у розмірі 3 252,72 грн., що підтверджується страховим актом №2873-02 від 17.08.2012 року та платіжним дорученням №10204 від 17.08.2012 року.
Таким чином, з моменту виплати страхового відшкодування здійсненого на користь страхувальника у позивача виникло право зворотньої вимоги до ТДВ "МСК" пров відшкодуванню сплаченого страхового відшкодування в межах фактичних витрат понесених ПрАТ "СК "ВУСО" за вирухуванням франшизи (1000 грн), які складають суму у розмірі 2252,72 грн.
26.06.2014 р. позивач, після виплати страхового відшкодування за договором страхування, звернувся до відповідача з претензією вих.№3158 від 25.06.2014 р. про регрес страхового відшкодування в сумі 2 252,72 грн., яку відповідач отримав 01.07.2014 р., про що свідчить копія повідомлення про вручення поштового відправлення. Проте на час розгляду справи у суді вимоги позивача так і не були задоволені.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно з ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно з ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є видом обов'язкового страхування згідно з пунктом 9 статті 7 Закону України „Про страхування”.
Пункт 3 частини 1 статті 988 ЦК України встановлює обов'язок страховика у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
Стаття 990 ЦК України зазначає, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Статтею 512 ЦК України встановлено, що крім випадків, визначених в цій статті, кредитор у зобов'язанні може бути замінений і в інших випадках, встановлених законом.
Згідно з ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Одним із таких випадків є суброгація - перехід від страхувальника до страховика прав кредитора до боржника, відповідального за настання страхового випадку.
Суброгація встановлена статтею 993 ЦК України та ст. 27 Закону України „Про страхування”, згідно якої до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, позивач, сплативши страхувальнику страхове відшкодування, набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, тобто відбулася заміна сторони в зобов'язанні.
Згідно з п. 36.4. ст. 36 вищевказаного закону виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Отже, позивач набув право вимоги до страховика цивільної відповідальності (відповідача) стосовно сплаченого страхового відшкодування, оскільки страховик цивільної відповідальності - відповідач взяв на себе відповідальність за заподіяні збитки по страховому полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів та відповідно до Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.
Тобто у даних правовідносинах відбулася передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Таким чином, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок з відшкодування шкоди не виконала.
Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (стаття 262 ЦК України).
Отже, зважаючи на викладене та на ту обставину, що позивач, виплативши страхове відшкодування потерпілому за договором страхування, отримав від останнього права кредитора до особи, відповідальної за завдані збитки, саме положення статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» регулюють спірні правовідносини між сторонами у справі.
Оскільки у спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, тому строк позовної давності є загальним (три роки), а його перебіг починається від дня настання страхового випадку.
Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 р. по справі №6-112цс13 та від 17.02.2016 р. по справі №2471цс15.
Відповідно до п. 35.1 ст. 35 Закону для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 повідомила позивача про настання ДТП 20.06.2012 р., а 01.07.2014 р. відповідач одержав від позивача претензію вих.№3158 від 25.06.2014 р.
З огляду на викладене, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Такою особою, в даному випадку, є ОСОБА_4 Однак, у разі якщо його цивільно-правова відповідальність перед третіми особами застрахована у певного страховика, то останній стає відповідальною особою, адже, внаслідок укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страховик в межах страхової суми несе відповідальність за шкоду, завдану застрахованою ним особою, тобто, бере на себе всю відповідальність за свого страхувальника, що виникає внаслідок заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки, оскільки застрахував такий страховий ризик, як відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.
Таким чином відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля “hyundai Matrix”, держ. реєстр. №АХ0874ВЕ, відповідно до положень Закону України “Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів” в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс №АВ/355039), а до позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки.
Доводи позивача відповідачем не спростовані, що є підставою для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача завданої матеріальної шкоди у розмірі 2 252,72 грн.
Крім зазначеної вище вимоги, позивач також просить стягнути з відповідача інфляційні нарахування у розмірі 1 439,52 грн. та 3% річних у розмірі 143,89 грн.
Відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний, зокрема, у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК України).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Враховуючи те, що після отримання 01.07.2014р. відповідачем претензії №3158 ним так і не було здійснено виплати страхового відшкодування, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість позовних про стягнення з відповідача 1439,52 грн. інфляційних втрат та 143,89 грн 3% річних.
Разом з тим суд зазначає наступне.
Як зазначалося вище, відповідачем разом з відзивом на позовну заяву до суду було подане клопотання про застосування строків позовної давності.
Відповідно до положень ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).
Тобто, строк позовної давності в три роки для стягнення страхового відшкодування встановлений ст. 257 Цивільного кодексу України є строком в межах якого позивач мав право звернутись до суду з відповідною вимогою.
Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до постанови ВСУ від 17.02.2016 р. по справі №2471цс15 при суброгації строк позовної давності починає сплив з моменту дати ДТП, тобто в даному випадку з 20.06.2012 р.
Як роз'яснено у пункті 4.4.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” №10 від 29.05.2013 року, за змістом частини другої статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 54, 56, 57 ГПК. Тому, якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено (стаття 62 ГПК) або її повернуто (стаття 63 названого Кодексу), то перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ.
Частиною 3 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Частиною 5 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі, коли суд визнає поважними причини пропущення позовної давності порушене право підлягає захисту.
За наслідками розгляду справи в порядку цивільного судочинства відповідно до ухвали Київського районного суду м.Харкова від 14.07.2015 року провадження по справі №640/5890/15-ц в частині позовних вимог до відповідача було закрите з підстав того, що спір між двома юридичними особами не підвідомчий місцевому суду, а має розглядатись в порядку господарського судочинства.
Отже, юридична необізнаність позивача щодо підвідомчості спорів не є поважною причиною визнання пропуску строку позовної давності з поважних підстав.
Аналогічна правова позиція ВГСУ викладена у постанові від 05.06.2014 р. по справі №905/9017/13. ВСУ також дійшов аналогічного висновку в постанові від 02.12.2015 р.
Дослідивши обставини справи суд не визнає поважними причини пропущення позовної давності, оскільки юридична необізнаність позивача щодо підвідомчості спорів не є поважною причиною визнання пропуску строку позовної давності з поважних причин.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Оскільки обґрунтованих причин звернення до суду з позовом поза межами строку давності не наведено, а відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по оплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 256, 257, 262, 264, 267, 512, 514, 979, 988, 990, 993, 1166, 1188 ЦК України, ст.ст. 3, 7, 27 Закону України "Про страхування", ст.ст. 35 - 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст.ст. 33-35, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України,
В позові відмовити повністю.
Повне рішення складено 06.02.2017 р.
Суддя ОСОБА_1