8 лютого 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,
Закропивного О.В., Хопти С.Ф.,
розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Першотравенське міське житлово-комунальне підприємство, приватне підприємство «Комунальщик-3», про поділ фінансово-особового рахунку за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 25 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2016 року,
У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що згідно з ордером на зайняття жилої площі, виданого виконавчим комітетом Першотравенської міської ради народних депутатів від 11 березня 1998 року, він є основним наймачем квартири АДРЕСА_1, а його дочка - ОСОБА_4 - входила до кола осіб, які вселилися по ордеру з правом на жилу площу. 10 січня 2014 року за місцем реєстрації його дочки також був зареєстрований її син і, відповідно, його онук - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Позивач указував про те, що рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 19 березня 2015 року, що набрало законної сили, ОСОБА_4 визнано такою, що втратила право користування вищевказаним житловим приміщенням.
Зазначав про те, що малолітня дитина зареєстрована у вищевказаній квартирі, проте фактично у ній не проживає, а відповідачі, як його законні представники, самоусунулися від несення витрат за житло, унаслідок чого вважав, що він знаходиться у несправедливому становищі, оскільки оплата за комунальні послуги ускладнюється наявністю лише одного особливого рахунку, а згоди щодо сплати за вказані послуги між ними у добровільному порядку не досягнуто.
З урахуванням наведеного ОСОБА_3 просив суд розділити фінансово-особовий рахунок зі сплати комунальних послуг (вивезення твердих побутових відходів, за теплопостачання та плату за утримання будинку та прибудинкової території) між ним та ОСОБА_4, ОСОБА_5, як законними представниками малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у рівних частках за квартиру АДРЕСА_1.
Рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 25 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що плата за теплопостачання та утримання будинку і прибудинкової території нараховується виключно з площі житлового приміщення, а не з кількості зареєстрованих осіб у ньому. Крім того, малолітній ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та його батьки, відповідачі у справі, у спірній квартирі не проживають, комунальними послугами не користуються, а вимог про визначення конкретного порядку користування квартирою позивач не заявляв, а, отже, підстави для поділу особового рахунку відсутні.
Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Судом установлено, що згідно з ордером на зайняття жилої площі, виданого виконавчим комітетом Першотравенської міської ради народних депутатів від 11 березня 1998 року, ОСОБА_3 є основним наймачем квартири АДРЕСА_1, а його дочка - ОСОБА_4 - входила до кола осіб, які вселилися по ордеру з правом на жилу площу.
10 січня 2014 року у вказаній квартирі був зареєстрований син ОСОБА_4, а ОСОБА_3 онук - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 19 березня 2015 року, що набрало законної сили, ОСОБА_4 визнано такою, що втратила право користування вищевказаним житловим приміщенням.
Суди, посилаючись на те, що позивач не заявляв вимоги про поділ особового рахунку не звернули увагу на те, що підставою позову було посилання на ст. 104 ЖК УРСР (а.с. 2-3).
Згідно зі ст. 104 ЖК УРСР член сім'ї наймача вправі вимагати, за згодою інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, укладення з ним окремого договору найму, якщо жилу площу, що припадає на нього, може бути виділено у вигляді приміщення, яке відповідає вимогам ст. 63 цього Кодексу.
У разі відмовлення членів сім'ї дати згоду на укладення окремого договору найму, а також у разі відмови наймодавця в укладенні такого договору спір може бути вирішено в судовому порядку.
Відповідно до п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судом установлено, що сторони у добровільному порядку не можуть дійти згоди щодо оплати комунальних послуг (вивезення твердих побутових відходів, за теплопостачання та плату за утримання будинку та прибудинкової території), унаслідок чого позивач на підстави вищевказаної норми закону звернувся до суду з позовом.
Таким чином, суди у порушення зазначених положень житлового законодавства, вимог ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України на вказане уваги не звернули, вимоги ОСОБА_3 на підставі ст. 104 ЖК УРСР не розглянули, у порушення п. 1 ч. 6 ст. 130 ЦПК України не уточнили в цій частині позовні вимоги, належним чином не дослідили доводи позивача про відсутність згоди між сторонами щодо оплати за житлово-комунальні послуги.
Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 25 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
В.І.Журавель
О.В.Закропивний
С.Ф.Хопта