"08" лютого 2017 р. м. Київ К/9991/64513/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Швеця В.В.,
Стародуба О.П.,
Штульман І.В.,
провівши у порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи
за позовною заявою ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування наказів та поновлення на роботі,
провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 липня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2012 року, -
У травні 2012 року ОСОБА_4 пред'явила в суд позов, в якому, з урахуванням уточнень, просила:
- скасувати наказ ДПІ у Солом'янському районі м. Києві від 22 березня 2012 року №40-о «Про звільнення ОСОБА_4»;
- скасувати наказ ДПІ у Солом'янському районі м. Києві від 27 березня 2012 року №49-о «Про внесення змін до наказів»;
- поновити її на роботі та надати рівнозначну посаду, яку вона займала до звільнення, а саме, посаду начальника управління реєстрації та обліку платників податків Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 липня 2012 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2012 року, позов задоволено частково. Скасовано наказ Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва від 22 березня 2012 року №40-о «Про звільнення ОСОБА_4» та скасовано пункт 1 наказу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва від 27 березня 2012 року №49-о «Про внесення змін до наказів» в частині внесення змін до наказу від 22 березня 2012 року №40-о «Про звільнення ОСОБА_4». Поновлено ОСОБА_4 на роботі та допущено негайне виконання рішення в частині поновлення позивача на роботі. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування ухвалених ними рішень та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судами встановлено, що позивач з вересня 1997 року працювала на різних посадах в органах податкової служби.
Наказом Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва від 09 серпня 2010 року №317-о ОСОБА_4 переведено на посаду начальника управління реєстрації та обліку платників податків.
Відповідно до Указу Президента України від 9 квітня 2010 року №1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», Указу Президента України від 12 травня 2011 року №584/2011 «Про Положення про Державну податкову службу України», Постанови Кабінету Міністрів України від 21 вересня 2011 року №981 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби», припинено діяльність Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва та створено Державну податкову інспекцію у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби.
Згідно з передавальним актом Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва у зв'язку з припиненням шляхом перетворення у Державну податкову інспекцію у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби, затвердженого Головою Комісії з проведення реорганізації Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва 28 лютого 2012 року, до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби переходять права і обов'язки передбачені законодавством, щодо трудових відносин з працівниками, трудові книжки яких обліковуються у відділі персоналу та передаються від Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби.
Головою Комісії з проведення реорганізації Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва, заступником голови Державної податкової адміністрації у Донецькій області, позивача 25 січня 2012 року попереджено про наступне вивільнення з займаної посади начальника управління реєстрації та обліку платників податків з 26 березня 2012 року відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Одночасно при попередженні про наступне вивільнення позивачу запропоновано переведення на вакантну посаду ГДПРІ відділу податкового контролю юридичних осіб на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_6 до дня фактичного виходу її на роботу.
Відповідно до Акту затвердженого начальником Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби 12 березня 2012 року, комісія у складі першого заступника начальника інспекції, начальника відділу персоналу, начальника організаційно-розпорядчого відділу засвідчила, що позивач відмовилась від запропонованої посади та від підпису під пропозицією щодо переведення її на запропоновану посаду.
Наказом Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби від 22 березня 2012 року №40-о «Про звільнення ОСОБА_4» позивача з 26 березня 2012 року звільнено з посади начальника управління реєстрації та обліку платників податків у зв'язку з реорганізацією та скороченням штатної чисельності ДПІ у Солом'янському районі міста Києва за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.
Пунктом 1 наказу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби від 27 березня 2012 року №49-о «Про внесення змін до наказів» внесено зміни щодо дати звільнення позивача, а саме: з 27 березня 2012 року.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивач звернулась до суду за захистом свого порушеного права.
Задовольняючи частково позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що в при прийнятті оскаржуваних наказів відповідачем не було дотримано процедуру звільнення, тобто звільнення відбулось з порушенням норм чинного законодавства про працю.
Проте, повністю погодитися з висновками судів першої та апеляційної інстанцій не можна.
Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Всупереч вищенаведеній нормі закону висновки суду як першої, так і апеляційної інстанцій зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі.
Статтею 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною 2 статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Судами встановлено, що відповідачем дотримано вимоги статті 49-2 КЗпП України щодо попередження працівника про наступне вивільнення за два місяці, оскільки позивач був повідомлений про наступне вивільнення 25 січня 2012 року.
При цьому, як встановили суди, відповідач передумовою для звільнення позивача визначив зміни в організації виробництва і праці, що відбулись в Державній податковій інспекції у Солом'янському районі м. Києва та полягали в реорганізації останньої шляхом перетворення у Державну податкову інспекцію у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби.
Відповідно до пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч.3 ст.36 КЗпП України). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.
Отже, підставами для звільнення працівника за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України можуть бути зміни в організації виробництва і праці шляхом реорганізації підприємства, установи чи організації або зміни в організації виробництва і праці шляхом скорочення чисельності або штату працівників.
При цьому, скорочення чисельності та скорочення штату не тотожні поняття, адже скорочення чисельності передбачає звільнення працівників, натомість скорочення штату - зменшення кількості або ліквідацію певних посад, спеціальностей, професій тощо; при цьому, одночасно можуть вводитись інші посади, спеціальності, професії тощо, в результаті чого кількість працівників може і не зменшуватись, а в окремих випадках навіть збільшуватись.
Як встановлено судами, наказом Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби від 22 березня 2012 року №40-о позивача звільнено з займаної посади у зв'язку реорганізацією та скороченням штатної чисельності.
При розгляді даної справи суди фактично звели свою позицію до тієї обставини, що в результаті введення в дію штатного розпису на 2012 рік, затвердженого 28 лютого 2012 року Головою Державної податкової служби України, штатна чисельність встановлена у кількості 389 одиниць, з передбаченням посади заступника начальника управління інформатизації та обліку платників податків, на яку нібито претендувала позивач шляхом написання заяви 25 січня 2012 року та яку відповідачем їй не було запропоновано.
Однак при цьому, суди попередніх інстанцій належним чином не з'ясували та не дослідили чи дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці та чи потягли вони за собою скорочення чисельності або штату працівників, чи мало перепрофілювання своїм наслідком скорочення одних посад, професій, спеціальностей, і потреба в працівниках інших посад, професій, спеціальностей, кваліфікацій при такій самій або навіть більшій їх загальній чисельності, чи була скорочена посада, яку обіймала позивач, чи ця посада збереглася після реорганізації з тим самим колом посадових обов'язків.
Крім того, посилання судів на заяву позивача від 25 січня 2012 року про переведення її на вакантну посаду заступника начальника управління інформатизації та обліку платників податків Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби, є безпідставним, оскільки така заява відсутня в матеріалах справи та докази її існування також відсутні.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
За таких обставин, рішення судів підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають значення для справи, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Згідно з частинами першою та четвертою статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення, суд касаційної інстанції ухвалює рішення за наслідком попереднього розгляду справи, без повідомлення осіб, які беруть участь у справі.
Керуючись статтями 220-1, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 липня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2012 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.
Судді В.В. Швець
О.П. Стародуб
І.В. Штульман