Справа № 822/2030/16
Головуючий у 1-й інстанції: Козачок І.С.
Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.
09 лютого 2017 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Смілянця Е. С.
суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Кам'янець-Подільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Кам'янець-Подільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В жовтні 2016 року позивач - ОСОБА_2 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Кам'янець-Подільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 16.11.2016 року вказаний позов задовольнив.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову.
У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі в судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_2 є власником транспортного засобу марки Toyota, моделі Land Cruiser Prado 150, об'єм двигуна 3956 куб. см., 2013 року випуску, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, виданим Центром ДАІ 6803.
17.06.2015 року Кам'янець-Подільською об'єднаною Державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Хмельницькій області прийняте податкове повідомлення-рішення №17623-17, яким ОСОБА_2 визначене податкове зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік в розмірі 25 000 грн.
Вважаючи зазначені дії відповідача незаконними позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
За результатом розгляду справи, суд першої інстанції, керуючись положеннями Податкового кодексу України, прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (стаття 1 Податкового кодексу України).
Пунктом 4.3 ст. 4 ПК України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.
При цьому згідно п. 4.4 ст. 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Згідно п. 8.3. ст.8 Податкового кодексу України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким викладено в новій редакції ст.267 Податкового кодексу України та введено новий транспортний податок.
Відповідно до підпункту 265.1.2 пункту 265.1 статті 265 названого Кодексу податок на майно складається з транспортного податку.
В силу вимог пп. 267.2.1 п.267.2 ст.267 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Згідно приписів п. 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов'язково установлюють податок на майно в частині транспортного податку.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 ПК України).
Згідно підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
При цьому, підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Суд першої інстанції під час розгляду справи прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог зазначаючи, що згідно до пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому випадку норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 4 ПК встановлено основні засади податкового законодавства України. Згідно з підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 цієї статті податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі стабільності. Цей принцип законодавцем закріплено в двох аспектах: перший - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки; другий - податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Транспортний податок, як зазначено вище, запроваджено з 1 січня 2015 року, тобто з початку нового бюджетного року, що дає підстави для правової оцінки запровадження транспортного податку як такого, що не порушує принцип стабільності. Крім того, при співвідношенні норми-принципу, якою є норма підпункту 4.1.9 пункту 4.1 ст. 4 ПК, та норм ст. 267 ПК, які є конкретними нормами (регулюють відносини з приводу транспортного податку), слід виходити з того, що норма-принцип є загальною нормою, тоді як конкретна норма - спеціальна норма, яка і підлягає застосуванню для юридичної оцінки обставин у справі.
Встановлюючи перелік місцевих податків і зборів та визначаючи повноваження місцевих рад щодо їх запровадження, стаття 10 ПК розрізняє місцеві податки (збори) на обов'язкові і необов'язкові для встановлення. В залежності від цього визначається правовий режим місцевого податку (збору), який теж різний.
Так, пунктом 10.2 цієї статті закріплено, що місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Імперативу цієї норми відповідає норма підпункту 12.3.5 пункту 12.3 ст. 12 ПК, якою цей імператив підсилюється. Згідно з останньою у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю ( в редакції Закону України від 24.12.2014р. № 71-VІІІ).
Наряду з нормою підпункту 12.3.5 діє норма підпункту 12.3.4 ст. 12 ПК, якою передбачено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Отже, підпункт 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України прямо встановлює особливості справляння відповідних місцевих податків, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, а саме транспортного податку, обов'язковість якого прямо визначена пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України - у разі не прийняття рішення про встановлення транспортного податку такий податок до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок.
При вирішенні питання про співвідношення цих норм в правовому регулюванні місцевих податків, які є обов'язковими згідно з ПК, норма підпункту 12.3.5 є спеціальною. У зв'язку з цим транспортний податок, як обов'язковий місцевий податок, підлягає сплаті, виходячи з норм ст. 267 ПК, починаючи з 1 січня 2015 року, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому підпунктом 12.3.4 пункту 12.3.4 ст. 12 ПК.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Вищого адміністративного суду від 28.09.2016 року у справі № К/800/10935/16.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що саме за державою (в особі органу законодавчої влади) визнається право вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, з метою встановлення правил сплати податків чи інших зборів (в тому числі і підстав для звільнення від їх сплати).
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
В силу ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
У своєму рішенні від 14.10.2010 р. прийнятому в справі "Щокін проти України" (заяви N 23759/03 та N 37943/06) Європейський Суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, у другому реченні першого пункту йде мова про те, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів" (п. 50).
Тому, введення нового виду податку - "транспортного податку" на підставі Закону № 71-VIII та встановлення чітких правил його сплати, слід вважати "законним втручанням" держави у мирне володіння майном особи та узгоджується із практикою Європейський Суд з прав людини.
Таким чином, враховуючи зазначене колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Кам'янець-Подільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області є законними та обґрунтованими, а підстави для їх скасування - відсутні.
На підставі викладеного, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції не дав належної оцінки вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, не правильно застосував норми матеріального права, у зв'язку із чим, ухвалив рішення, яке підлягає скасуванню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції вирішив скасувати її та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог, з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу Кам'янець-Подільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області задовольнити повністю.
Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Кам'янець-Подільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Кам'янець-Подільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області відмовити.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Залімський І. Г. Сушко О.О.