Справа: № 826/8897/16 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.
Іменем України
14 лютого 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Глущенко Я.Б.,
суддів Пилипенко О.Є., Кузьмишиної О.М.,
розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києві від 28 вересня 2016 року, -
ОСОБА_2 звернувся у суд із позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 24 червня 2015 року №36568-17.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києві від 28 вересня 2016 року позов задоволено.
Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати постанову місцевого суду та прийняти нову про відмову у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що застосування контролюючим органом норм ст. 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.
З таким висновком суду не можна не погодитися.
З матеріалів справи убачається, що позивач є власником транспортного засобу марки Toyota, Land Cruiser 150, з об'ємом двигуна 3956 куб. см., 2010 року випуску, дата реєстрації транспортного засобу - 20 березня 2015 року.
24 червня 2015 року відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №36568-17, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 20833,33 грн.
Не погоджуючись із рішенням податкового органу, позивач звернувся у суд.
Надаючи оцінку діям відповідача, колегія суддів виходить з наступного.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII), який набув чинності з 01 січня 2015 року, ст. 267 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 (далі - ПК), якою передбачено сплату транспортного податку, було викладено у новій редакції.
Так, відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 ПК платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Об'єктом оподаткування, відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК, є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Сторонами не заперечується, що позивач є власником транспортного засобу марки Toyota, Land Cruiser 150, з об'ємом двигуна 3956 куб. см., 2010 року випуску.
Таким чином, відповідачем було зроблено правильний висновок про те, що вказаний транспортний засіб є об'єктом оподаткування транспортним податком, а позивач - платником такого податку відповідно до ст. 267 ПК.
Однак, податковим органом не було враховано, що транспортирний податок належить до місцевих податків, особливості введення якого передбачені, зокрема ст.ст. 8, 10, 12 ПК.
Так, згідно з п.п. 8.1, 8.3 ст. 8 ПК в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Відповідно до п. 10.1 та п. 10.2 ст. 10 ПК до місцевих податків належить податок на майно. Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Положеннями пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК передбачено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Таким чином, транспортний податок, як місцевий податок, підлягав би сплаті у 2015 році виключно у разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про його встановлення до 15 липня 2014 року.
Однак, у місті Києві транспортний податок був встановлений рішенням Київської міської ради від 28 січня 2015 року № 58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629», яке опубліковане у січні 2015 року у газеті «Хрещатик», випуск № 13/1.
Таким чином, ураховуючи, що рішення Київської міської ради про встановлення транспортного податку було прийняте та оприлюднене після 15 липня 2014 року, підстави для сплати транспортного податку у 2015 році відсутні.
Положеннями п. 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 71-VIII, органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Також вказаною нормою права було установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Разом з цим, вказаний Закон № 71-VIII не передбачав що до рішень органів місцевого самоврядування про встановлення транспортного податку не застосовуються правила, зазначені у ст. 12 ПК.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що у відповідача були відсутні підстави для нарахування позивачу транспортного податку у 2015 році та винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Аналогічна правова позиція також викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 30 серпня 2016 року у справі №826/22028/15.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права. Тому, відсутні підстави для задоволення вимог апелянта.
Отже, рішення місцевого суду прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін на підставі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 197, 198, 200, 206, 212, 254, КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києві від 28 вересня 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко
суддя О.Є.Пилипенко
суддяО.М. Кузьмишина
Головуючий суддя Глущенко Я.Б.
Судді: Пилипенко О.Є.
Кузьмишина О.М.