Справа: № 826/7414/16 Головуючий у 1-й інстанції: Мазур А.С. Суддя-доповідач: Пилипенко О.Є.
Іменем України
14 лютого 2017 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Пилипенко О.Є.
суддів - Глущенко Я.Б., Шелест С.Б.,
при секретарі - Грабовській Т.О.,
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1,
відповідача та третьої особи - Молодницької І.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу громадянина Шрі-Ланки ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом громадянина Шрі-Ланки ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
У травні 2016 року позивач - громадянин Шрі-Ланки ОСОБА_2, звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві, в якому просить:
визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві, на підставі якого громадянину Шрі Ланки ОСОБА_2 було видане повідомлення № 39 від 01.03.2016 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 19-16 від 18.04.2016 про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову у прийнятті заяви про визнання громадянина Шрі Ланки ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Шрі Ланки ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу громадянина Шрі-Ланки ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року - без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що при розгляді заяви громадянина Шрі-Ланки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідачем вивчено матеріали особової справи шукача притулку та досліджено інформацію про країну походження, у зв'язку з чим з урахуванням імперативних приписів частини 6 статті 5 Закону України №3671-IV Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві правомірно відмовило позивачу у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує захисту.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, ОСОБА_2 є громадянином Шрі-Ланки, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Джафна, за національністю - таміл, за віросповіданням-індуїст, неодружений, освіта середня спеціальна.
Громадянин Шрі Ланки ОСОБА_2 29.10.2012 звертався до Управління Державної міграційної служби України в місті Києві із заявами про надання статусу біженця та про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішенням Державної міграційної служби України від 05.04.2013 № 219-13 позивачу відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Не погоджуючись з вказаним вище рішенням, останній оскаржив його до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.07.2013 у справі №826/7464/13-а , залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 у задоволенні позовних вимог громадянина Шрі-Ланки відмовлено.
27.03.2014 громадянин Шрі-Ланки ОСОБА_2 звернувся до міграційного органу з заявою-анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
23.04.2014 позивач отримав повідомлення Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві від 18.04.2014 № 27 про відмову у оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
28.04.2014 позивач звернувся зі скаргою до Державної міграційної служби України, в якій просив скасувати наказ від 15.04.2014 № 172 Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві про відмову у оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві прийняти стосовно громадянина Шрі-Ланки ОСОБА_2 рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
23.06.2014 Державною міграційною службою України прийнято висновок за результатами розгляду скарги на рішення органу міграційної служби про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яким відхилено скаргу на рішення Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки ДМС України не встановлено фактів щодо можливості застосування до заявника смертної кари, виконання вироку про смертну кару, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання в разі повернення на батьківщину.
01.07.2014 Державною міграційною службою України винесено рішення №20-14 про відхилення скарги громадянина Шрі-Ланки ОСОБА_2 на рішення органу міграційної служби про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту
Не погоджуючись з оскаржуваними наказом та рішенням відповідачів та вважаючи їх такими, що підлягають скасуванню, останній оскаржив їх до Окружного адміністративного суду міста Києва. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2014 у справі № 826/12254/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2014 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.12.2015, у задоволенні позовних вимог громадянина Шрі-Ланки відмовлено.
01.03.2016 року позивач звернувся до Управління Державної міграційної служби України в м. Києві з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Заява була обґрунтована тим, що в травні 2014 року набули чинності зміни до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», згідно до яких було розширене поняття «особа, яка потребує додаткового захисту». Як підставу звернення за захистом, зазначивши, що був змушений залишити свою країну у 2009 році через політичне переслідування, так як є етнічним тамілом, а уряд Шрі Ланки вважав, що всі таміли входять до організації Тигри визволення Таміл Іламу («Тигри»), хоча він ніколи не приймав участь в діяльності цієї організації. На даний момент уряд переслідує таких тамілів, які довго знаходяться за кордоном.
Наказом т.в.о. начальника Головного управління державної міграційної служби України в місті Києві від 01.03.2016 №147 позивачу відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі частини 6 статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Повідомленням №39 позивача 01.03.2016 сповіщено про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особо, яка потребує додаткового захисту.
04.03.2016 позивач звернувся зі скаргою до Державної міграційної служби України, в якій просив скасувати рішення про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_2, про яке йдеться в повідомленні Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві №39 від 01.03.2016 щодо відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язати Головне управління ДМС України в м. Києві прийняти до розгляду заяву про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту громадянина Шрі Ланки ОСОБА_2.
14.04.2016 Державною міграційною службою України прийнято висновок за результатами розгляду скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яким відхилено скаргу громадянина Шрі Ланки ОСОБА_2 від 04.03.2016 на рішення Головного управління ДМС у м. Києві про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Висновок вмотивований тим, що ДМС України не встановлено фактів щодо можливості застосування до заявника смертної кари, виконання вироку про смертну кару, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання в разі повернення на батьківщину. За час перебування заявника в Україні події для обґрунтованого побоювання щодо умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців або осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не виникло.
18.04.2016 Державною міграційною службою України винесено рішення №19-16 про відхилення скарги громадянина Шрі-Ланки ОСОБА_2 на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Повідомленням №128 від 27.04.2016 позивача сповіщено про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Вважаючи оскаржувані наказ та рішення протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом.
Обговорюючи правомірність вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Згідно зі статтею 14 Загальної декларації прав людини кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.
Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України від 17.07.1997 року жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України від 08.07.2011 №3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» ( далі - Закон України №3671-VI) біженець-особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Таким чином, особа може бути визнана біженцем тільки у випадку, якщо відповідає умовам визначення, приведеного вище. Інші - економічні, особисті, побутові або інші обставини, через які особа залишила та не може або не бажає повернутися до країни походження, не дають підстав для отримання статусу біженця в Україні.
Пунктом 13 частини першої статті 1 Закон України №3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Відповідно до частини другої статті 5 Закону України №3671-VI особа з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Підставами для відмови у прийнятті від особи заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначеними частиною шостою статті 5, зокрема, є якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Відповідно до частини першої та другої статті 7 Закону України №3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника. Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.
Згідно з частиною сьомою статті 7 Закону України №3671-VI до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
За приписами частини шостої статті 8 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону України №3671-VI поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця, це: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.
У відповідності з пунктами 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.
Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо). Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування, - державні органи чи ні.
Разом із цим значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в окремих випадках може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця має довести, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Законом України від 21.10.1999 було ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво щодо процедур та критеріїв встановлення статусу біженців, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік), що встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.
Позицією ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців» встановлено, що факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Заявник повинен переконати посадову особу компетентного органу у правдивості своїх фактичних тверджень.
Згідно пункту 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Зважаючи на Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27.04.2004 №8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Згідно абзацу першого пункту 20 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» від 25.06.2009 № 1 (із змінами і доповненнями) іноземець чи особа без громадянства, які з наміром бути визнаними біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, незаконно перетнули державний кордон України, повинні без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, чи посадової особи Державної прикордонної служби України із заявами про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, а також надати посадовим особам Державної прикордонної служби України пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. Якщо у таких осіб відсутні документи, які посвідчують особу, або такі документи є фальшивими, вони повинні повідомити про цю обставину, а також викласти причини зазначених ситуацій у поясненні.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідно до анкети громадянин Шрі Ланки ОСОБА_2 є громадянином Шрі-Ланки, таміл за національністю, індуїст за віросповіданням.
З анкети особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вбачається, що державні органи та політичні, релігійні, військові, етнічні, громадські організації не вчиняли дій, які б свідчили про загрозу життю позивача.
Як свідчать матеріали особової справи, позивач за жодною з конвенційних ознак на батьківщині не переслідувався, побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджується, інформаційні матеріали носять загальний характер і не підтверджують існування умов для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Отже, як правильно зауважено судом першої інстанції, аналіз матеріалів особової справи з урахуванням інформації по країні походження та індивідуальних обставин свідчать, що не існує розумної можливості того, що позивачу буде спричинено шкоду або неприйнятні страждання у разі його повернення в країну громадянської належності.
Крім того, судом враховано, що позивач неодноразово звертався до органів міграційної служби з заявами - анкетами про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
При цьому судом встановлено, що рішення ДМС від 01.07.2014 №20-14 за скаргою громадянина Шрі-Ланки ОСОБА_2 та розгляд справи в судовому порядку здійснювався після внесення змін, пов'язаних із розширенням поняття «особа, яка потребує додаткового захисту».
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість заяви і відсутність у заявника обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками зазначеними в пунктах 1, 13 частини першої статті 1 Закону України №3671-VI.
Матеріали справи свідчать, що при розгляді заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідачем вивчено матеріали особової справи шукача притулку та досліджено інформацію про країну походження, у зв'язку з чим з урахуванням імперативних приписів частини 6 статті 5 Закону України №3671-IV Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві правомірно відмовило позивачу у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує захисту.
Під час апеляційного розгляду справи позивачем не було спростовано належними доказами наведених вище обставин справи та висновків суду.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу громадянина Шрі-Ланки ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу громадянина Шрі-Ланки ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко
Суддя: Я.Б.Глущенко
С.Б. Шелест
Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 14.02.2017.
Головуючий суддя Пилипенко О.Є.
Судді: Глущенко Я.Б.
Шелест С.Б.