14 лютого 2017 року справа № П/811/1306/16
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Шлай А.В.
суддів: Прокопчук Т.С. Чабаненко С.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Апеляційного суду Кіровоградської області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року по справі №П/811/1306/16 за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Кіровоградської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправною бездіяльність Апеляційного суду Кіровоградської області щодо невиплати їй вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою та зобов'язати Апеляційний суд Кіровоградської області нарахувати та виплатити їй вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року адміністративний позов задоволено. Суд визнав протиправною бездіяльність Апеляційного суду Кіровоградської області щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, зобов'язавши його нарахувати та виплатити вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Не погодившись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нове рішення, відмовивши у задоволенні адміністративного позову. Апелянт зазначає, що станом на момент звільнення позивача у відставку постановою Верховної Ради України від 25 грудня 2014 року на законодавчому рівні були відсутні підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги, оскільки Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166 була виключена стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка передбачала виплату позивачеві вихідної допомоги при виході у відставку в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
У відповідності до статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість оскарженої постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених позовних вимог, дійшла висновку про наявність підстав для її скасування та відмови у задоволенні позовних
вимог.
Як встановлено судом першої інстанції на підставі письмових доказів, що наявні в матеріалах справи ОСОБА_1 з 21.06.1982 року по 25.02.1985 рік перебувала на посаді народного судді Новоукраїнського районного народного суду Кіровоградської області, з 03.01.1994 року по 11.06.2009 рік - судді Вільшанського районного суду Кіровоградської області, з 12.06.2009 року по 26.12.2014 рік - судді Апеляційного суду Кіровоградської області (а.с.29-44, 50). 18 грудня 2013 року ОСОБА_1 подала заяву до Вищої ради юстиції про звільнення її з посади судді Апеляційного суду Кіровоградської області у зв'язку із поданням заяви про відставку, відповідно до пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України. 11 лютого 2014 року Вища рада юстиції прийняла рішення №179/0/15-14 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду Кіровоградської області у зв'язку з поданням заяви про відставку (а.с.9, 10). Постановою Верховної Ради України № 59-VIII від 25 грудня 2014 року ОСОБА_1 звільнена з посади судді Апеляційного суду Кіровоградської області відповідно до пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України у зв'язку із поданням заяви про відставку. ОСОБА_1 звернулась до Апеляційного суду Кіровоградської області із заявою про здійснення нарахування та виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат як судді, який вийшов у відставку. Листом від 22 вересня 2016 року за вих. № 533/16 ОСОБА_1 була повідомлена в.о. голови суду про те, що на момент її звільнення з посади судді у відставку стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка передбачала виплату вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат судді, який вийшов у відставку, виключена Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 року №1166-VII (а.с.8).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що право на відставку позивачем набуто до набрання чинності Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» і це право щодо належного матеріального та соціального захисту позивача не може бути обмежено, про що вказав Конституційний Суд України у рішенні №10-рп/2013 від 19.11.2013 року у справі №11/2013. Крім того, виключення законодавцем норми, яка встановлювала виплату судді вихідної допомоги при виході у відставку не зумовлює припинення вже набутого та реалізованого позивачем права. Невиплата позивачу вихідної допомоги суперечить принципу «легітимних очікувань» та є втручанням у майнові права у розумінні статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою гарантований захист права власності від 04.11.1950 року.
Колегія суддів вважає на необхідне зазначити наступне.
Частина 1 статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній на день подання позивачем заяви про відставку (18 грудня 2013 року), передбачала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Проте, Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України», який набрав чинності 01 квітня 2014 року, внесені зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і стаття 136 цього Закону була виключена.
Отже, на момент прийняття Верховною Радою України постанови від 25 грудня 2014 року № 59-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді, виплата вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена.
Оскарженим рішенням суд першої інстанції визнав протиправною бездіяльність відповідача в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 вихідної допомоги, яка передбачалась нормою Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що втратила чинність. Незважаючи на приписи частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, суд зобов'язав виконати вимоги правової норми, яка була виключена законодавцем і втратила свою дію на час виникнення спірних правовідносин. Суд проігнорував юридичний постулат, закріплений у статті 58 Конституції України, про те, що закон зворотної сили не має, тобто не поширюється на правовідносини, які виникли до його видання. До конкретного факту чи випадку необхідно застосовувати закон, який діяв у момент настання такого випадку. Так, правовідносини між позивачем та Апеляційним судом Кіровоградської області виникли у зв'язку із не нарахуванням та невиплатою вихідної допомоги. Проте, підставою для такої виплати до 01 квітня 2014 року була обставина прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення судді, а не обставина подачі заяви судді про звільнення. Відмова у виплаті такої допомоги Апеляційним судом Кіровоградської області зумовлена внесенням законодавцем змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якими скасовано виплату вихідної допомоги, і зазначений Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України» неконституційним не визнавався.
Відповідно до частин 2, 6 статті 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, яка діяла на час прийняття постанови Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 25 грудня 2014 року №59-VIII), питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України. За змістом частини 3 статті 122 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.
Тобто, датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а не дата подання позивачем заяви про відставку до Вищої ради юстиції. Повноваження судді також припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.
З урахування наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідачем у справі - Апеляційним судом Кіровоградської області допущена бездіяльність, яка порушує права ОСОБА_1 на отримання вихідної допомоги при звільненні у відставку, оскільки на час її звільнення з посади - 25 грудня 2015 року законодавчі підстави для такої виплати, як і стягнення її у судовому порядку, відсутні внаслідок внесених законодавцем змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які неконституційними у встановленому законом порядку не визнані.
Також колегія суддів зазначає, що закон, як нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, є обов'язковим для виконання. За приписами частини 5 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі виникнення сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акту Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.
В оскарженому рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про те, що Закон України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України" не підлягає застосуванню до спірних правовідносин через те, що його прийняття призвело до звуження прав позивача, що є порушенням статті 22 Конституції України. Проте, стаття 9 Кодексу адміністративного судочинства України містить механізм реалізації принципу законності при розгляді адміністративних справ. Так, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу (частина 4). У разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.
Зробивши висновок про невідповідність зазначеного вище Закону положенням Конституції України, суд першої інстанції не скористався процесуальними можливостями, визначеними у зазначеній вище частині 5 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язавши відповідача виконати вимоги закону, який втратив чинність.
Крім того, статтею 56 Конституції України гарантовано право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Статтею 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, у тому числі, і доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Зазначені виплати, які були передбачені статтею 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", є майном у розумінні змісту статті 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суб'єктом відшкодування завданої шкоди є держава і шкода відшкодовується за рахунок державного бюджету. Статтею 25 Бюджетного кодексу України передбачено, що казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
На думку колегії суддів, захист порушеного права позивача на отримання вихідної допомоги внаслідок тривалого нерозгляду Верховною Радою України подання про звільнення позивача у відставку з посади судді, має відбуватись шляхом відшкодування шкоди (збитків) після встановлення у судовому порядку обставини протиправності допущеної бездіяльності Верховною Радою України.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до ухвалення помилкового рішення, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржена постанова - скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову за наведених вище підстав.
Керуючись статтями 195-196, 198, 202, 207 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Апеляційну скаргу Апеляційного суду Кіровоградської області - задовольнити.
Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року по справі №П/811/1306/16 - скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Апеляційного суду Кіровоградської області - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складення у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: А.В. Шлай
Суддя: Т.С. Прокопчук
Суддя: С.В. Чабаненко