Справа № 127/7798/14-ц Провадження № 22-ц/772/167/2017Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1
Категорія 27 Доповідач Медяний В. М.
09 лютого 2017 рокум. Вінниця
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:
головуючого Медяного В.М.,
суддів: Матківської М.В., Сопруна В.В.,
за участю секретаря Сніжко О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,
за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2015 року,
встановила:
У квітні 2014 року ПАТ КБ “ПриватБанк” звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідно до укладеного кредитного договору №VIH0GF00840873 від 07.11.2005 року ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 32500 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,72 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 05.11.2015 року.
Позивач ПАТ КБ “ПриватБанк” свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, видавши відповідачу ОСОБА_2 кредит в розмірі 32500 доларів США.
Однак, відповідач ОСОБА_2 в порушення умов договору зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 10.04.2013 року у нього утворилась заборгованість перед позивачем за кредитним договором на загальну суму 14051,77 доларів США, що еквівалентно 112273 грн. 64 коп.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_2 07.11.2005 року укладено договір іпотеки №VIH0GF00840873, згідно з яким відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру загальною площею 57,70 кв.м., житловою площею 37,70 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки складає 205426 грн.
Боржнику та іпотекодавцю позивачем направлялись вимоги добровільно звільнити квартиру.
Враховуючи вищевикладене, позивач з урахуванням поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог (т. 1 а.с.118, 119) просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № VIH0GF00840873 від 07.11.2005 року в розмірі 8872,82 долари США, що за курсом 23,50 відповідно до службового розпорядження НБУ від 3.04.2015 року складає 208 511,27 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру № 50, що знаходиться по вул. Писарєва, буд. 4 у м. Вінниці та виселити відповідача з цієї квартири.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2015 року в задоволенні позову ПАТ КБ “ПриватБанк” відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 16 вересня 2015 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ “ПриватБанк” задоволено.
В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 07 листопада 2005 року № VIH0GF00840873 у розмірі 8 371,77 дол. США, що за курсом НБУ від 16 вересня 2015 року складало 184 163 грн. 58 коп. звернуто стягнення на квартиру, загальною площею 57,70 кв. м, житловою площею 37,70 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форми власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» усіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмета іпотеки, з визначенням початкової ціни предмета іпотеки в розмірі 335 295 грн.
Виселено ОСОБА_2 без надання іншого житлового приміщення з квартири за адресою: АДРЕСА_1.
Вирішено питання про розподіл між сторонами судових витрат.
Проте, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2016 року рішення Апеляційного суду Вінницької області від 16 вересня 2015 року в частині виселення скасовано, а справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У іншій частині рішення суду залишено без змін.
У апеляційній скарзі позивач у справі ПАТ КБ «Приватбанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення суду першої інстанції від 06 травня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник скаржника - позивача у справі ПАТ КБ «Приватбанк» - ОСОБА_3 апеляційну скаргу з урахуванням ухвали суду касаційної інстанції від 09.11.2016 року в частині виселення повністю підтримав та просив її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.
Відповідач ОСОБА_2 та його представники в судове засідання не з'явилися, тому відповідно до вимог ст. 74, ч. 2 ст. 305 ЦПК України справа розглянута у їх відсутність.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині виселення - скасуванню з ухваленням нового рішення, виходячи з наступних підстав.
Згідно ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України, при ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст.ст. 10, 57, 60 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобов'язана доказами довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для справи.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Колегія суддів переконана, що рішення суду першої інстанції в частині виселення зазначеним вимогам відповідає не повністю.
Судом установлено, що 07 листопада 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № VIH0GF00840873, відповідно до умов якого Банк надав зобов'язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом надання готівки через касу на строк до 05.11.2015 р. включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 37707, 00 доларів США на наступні цілі: купівля нерухомості у сумі 32500 доларів США та на сплату страхових платежів у сумі 5207,00 доларів США, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,06 %на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і комісією за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,40 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати комісії за дострокове погашення кредиту відповідно до п. 3.11 даного договору (т. 1 а.с.20-21).
З метою забезпечення виконання вказаного кредитного договору 07 листопада 2005 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, предметом якого є надання іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в п. 6 цього договору, а саме квартири № 6 , загальною площею 57,70 кв. м, житловою площею 37,70 кв. м, що знаходиться АДРЕСА_2, яка належить відповідачу ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири (т. 1 а.с. 24-25).
Позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» взяті на себе зобов'язання згідно укладеного 07 листопада 2005 року кредитного договору № VIH0GF00840873 виконав повністю, надавши відповідачу ОСОБА_2 вищезазначені кредитні кошти.
Відповідач ОСОБА_2, отримавши згідно укладеного кредитного договору кредитні кошти, придбав за вказані кошти у свою власність нерухоме майно, а саме квартиру №6 , загальною площею 57,70 кв. м, житловою площею 37,70 кв. м, що знаходиться АДРЕСА_2, вартістю 164100 гривень (що відповідає розміру отриманих ним кредитних коштів на ці цілі - 32500 дол. США за курсом відповідно до національної валюти України), що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 07 листопада 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_4 07.11.2005 року, зареєстрованого у реєстрі за № 5391, разом з тим, взяті на себе зобов'язання перед позивачем належним чином не виконував, внаслідок чого у нього станом на 16 вересня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 8 371,77 доларів США.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, виходив з того, що сума заборгованості за кредитом є неспівмірною вартості іпотечного майна.
Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, виходячи з наступних підстав.
Згідно із ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється з урахуванням положень ст. 39 Закону України «Про іпотеку».
Відповідно до частин першої, другої ст. 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
Разом з тим, частиною третьою ст. 39 цього Закону передбачено, що суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.
Отже, законодавством не передбачено такої підстави для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, як неспівмірність заборгованості за основним зобов'язанням з вартістю майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення належного його виконання.
Зазначене положення може враховуватися лише в разі, якщо порушенням основного зобов'язання іпотекодержателю не завдано збитків.
Таким чином, звернення стягнення на зазначений предмет іпотеки в рахунок погашення вказаної заборгованості відбувається з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною, що становить 335 295 грн, визначеною суб'єктом оціночної діяльності, що узгоджується із вимогами ст. ст. 38, 39 Закону України «Про іпотеку».
Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 16 вересня 2015 року яким скасовано рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2015 року та ухвалено нове рішення, позов ПАТ КБ “ПриватБанк” задоволено та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 07 листопада 2005 року № VIH0GF00840873 у розмірі 8 371,77 дол. США, що за курсом НБУ від 16 вересня 2015 року складало 184 163 грн. 58 коп. звернуто стягнення на квартиру, загальною площею 57,70 кв. м, житловою площею 37,70 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форми власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» усіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмета іпотеки, з визначенням початкової ціни предмета іпотеки в розмірі 335 295 грн. - набрало законної сили.
У зв'язку з цим колегія суддів не може погодитись з викладеними судом першої інстанції підставами відмови в задоволенні позову в частині виселення.
Так судом установлено та підтверджується доказами у справі те, що згідно умов укладеного 07 листопада 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 кредитного договору № VIH0GF00840873,позивач надав відповідачу ОСОБА_2 кредитні кошти шляхом надання готівки через касу у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 37707, 00 доларів США на наступні цілі: купівля нерухомості у сумі 32500 доларів США та на сплату страхових платежів у сумі 5207,00 доларів США, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,06 %на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і комісією за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,40 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати комісії за дострокове погашення кредиту відповідно до п. 3.11 даного договору.
З метою забезпечення виконання вказаного кредитного договору 07 листопада 2005 року між позивачем і відповідачем укладено договір іпотеки, згідно якого відповідачем як іпотекодавцем надано позивачу як іпотекодержателю в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в п. 6 цього договору, а саме квартиру №6 , загальною площею 57,70 кв. м, житловою площею 37,70 кв. м, що знаходиться АДРЕСА_2, яка належить відповідачу ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири.
Позивач ПАТ КБ «Приватбанк» направляло на адресу відповідача ОСОБА_2 письмову вимогу про повернення суми кредиту в повному обсязі , а також процентів, комісії та штрафних санкцій в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги (а.с. 16), що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення та реєстром поштових відправок (а.с. 17-18).
Частиною першою ст. 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.
За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити жилий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють жилий будинок або жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Разом з тим, при виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.
Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 03 лютого 2016 року в справі № 6-1449цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.
Колегією суддів встановлено, що іпотечне майно, що забезпечене іпотекою, придбане відповідачем ОСОБА_2 саме за рахунок наданого йому кредиту, що підтверджується вищевикладеними та наявними у справі належними та допустимими доказами, а тому доводи позивача у справі ПАТ КБ «Приватбанк» про наявність передбачених законом підстав для виселення відповідача ОСОБА_2 із зазначеного іпотечного майна без надання йому іншого постійного житла заслуговують на увагу колегії суддів.
За таких обставин, колегія суддів прийшла до висновку, що відповідно до вимог п.п.1, 3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції в частині виселення залишатись в законній силі не може та підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 в цій частині.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 304, 307, 309, 316, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,
вирішила:
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2015 року в частині виселення скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Позов публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 в частині виселення задовольнити частково.
Виселити ОСОБА_2 без надання іншого житлового приміщення з квартири за адресою: АДРЕСА_1, яка належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 07 листопада 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_4 07.11.2005 року, зареєстрованого у реєстрі за № 5391.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий : /підпис/ ОСОБА_5
Судді : /підпис/ ОСОБА_6
/підпис/ ОСОБА_7
Згідно з оригіналом: