09 лютого 2017 р. Справа № 473/3461/16-а
Категорія: 2.1 Головуючий в 1 інстанції: Висоцька Г.А.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
доповідача - судді Стас Л.В.
суддів-Турецької І.О., Косцової І.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 листопада 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Вознесенської міської ради Миколаївської області про визнання протиправним та скасування рішення,-
Позивач, ОСОБА_2, звернувся з позовом до Вознесенської міської ради Миколаївської області, в якому просив визнати протиправним та скасувати пункт 1 рішення Вознесенської міської ради Миколаївської області №12 від 15 липня 2011 року «Про обмеження та заборону реалізації слабоалкогольних, алкогольних напоїв та пива на території міста Вонесеньска в нічний час та на окремо визначених його територіях». Крім того позивач просив поновити строк для звернення до суду посилаючись нате, що він не є членом територіальної громади м. Вознесенська, а проживає в м. Винниця, а тому не був обізнаний про публікацію рішення Вознесенської міської ради у місцевій газеті «День за днем».
Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 листопада 2016 року відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду, позов ОСОБА_2 - залишено без розгляду на підставі ч. 1 ст. 100 КАС України, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
В апеляційній скарзі, ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 листопада 2016 року скасувати та постановити нову про направлення справи до суду першої інстанції для подальшого розгляду.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Залишаючи позовну заяву ОСОБА_2 без розгляду та відмовляючи у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що адміністративний позов поданий позивачем з пропуском строку, встановленого ст. 99 КАС України, та відсутні підстави для поновлення цього строку.
Так, відповідно до ч.1 ст.99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч.3 ст.99 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З наведених положень КАС України вбачається, що при встановленні дотримання позивачем строку звернення до суду, перш за все необхідно встановити, коли особа дізналася або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, тобто необхідно виявити початкову дату, з якої починає перебіг строк, встановлений ст. 99 КАС України.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у дній справі є рішення рішення Вознесенської міської ради Миколаївської області №12 «Про обмеження та заборону реалізації слабоалкогольних, алкогольних напоїв та пива на території міста Вонесеньска в нічний час та на окремо визначених його територіях», яке було прийняте 15 липня 2011 року та оприлюднене в міській газеті «День за днем», а в подальшому - на офіційному сайті Вознесенської міської ради.
Перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Так, ст. 57 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти, які визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
Відповідно до ч.1 та 5 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.
Офіційним виданням, в розумінні вищевказаних норм чинного законодавства є газета «День за днем».
Як встановлено судом першої інстанції, оскаржуване рішення міської ради було опубліковано у газеті «День за днем» від 07.09.2011 року, а отже саме з цього часу розпочинається перебіг строку оскарження даного рішення, оскільки на думку колегії суддів індивідуальні акти Вознесенської міської ради є загальнодоступними.
Отже, враховуючи те, що оскаржуване рішення є актом індивідуальної дії та було офіційно опубліковане в офіційному друкованому виданні, будь-яка особа, у тому числі і позивач, мала можливість дізнатися про порушення свого права ще у вересні 2011 року та мала можливість оскаржити їх у встановленому законодавством порядку.
Проте, з адміністративним позовом позивач звернувся до суду 06.11.2016 року, що підтверджується штемпелем поштового відправлення на конверті, надісланому позивачем до суду, тобто с порушенням строку звернення до адміністративного суду.
Крім того, колегія суддів зауважує, що правова необізнаність особи не може бути визнана поважною причиною для пропущення строку звернення до суду, як і підставою для його поновлення, оскільки, як вже зазначалося вище, вказані рішення є доступними необмеженому колу осіб.
Відповідно до статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Поважними за змістом вказаної норми визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивачем не було наведено підстав поважності причин пропуску звернення до суду.
На підставі викладеного колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду та залишення позовної заяви без розгляду.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
У рішенні від 21.02.1975 року у справі «Голдер проти Великої Британії» Європейський суд з прав людини закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції стосується невід'ємного права особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду.
Таким чином, у практиці Європейського суду з прав людини право на звернення до суду також пов'язується лише з волевиявленням особи. За змістом частини п'ятої статті 6 КАС України особа може відмовитися від реалізації права на звернення до суду, однак не від самого права як такого.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
На підставі викладеного колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для поновлення ОСОБА_2 строку звернення до суду та залишення позовної заяви без розгляду.
Доводи апеляційної скарги, на думку колегії суддів, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи, а також на невірному тлумаченні норм права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б були підставою для скасування ухвали суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень процесуального права при вирішенні питання не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ч. 1 ст. 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст. 200, п. 1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст.254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 листопада 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Вознесенської міської ради Миколаївської області про визнання протиправним та скасування рішення - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий:
Судді: