79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"08" лютого 2017 р. Справа № 914/2852/16
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
Головуючого судді Дубник О.П.
суддів Матущака О.І.
ОСОБА_1
при секретарі Лагутіні В.Б.
розглянув апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) “Національна акціонерна компанія (далі - НАК) “Нафтогаз України” №14/4-2008 від 22.12.2016р. (вх. №01-05/84/17 від 10.01.2017р.)
на рішення Господарського суду Львівської області від 21.12.2016 р.
у справі № 914/2852/16 (суддя Манюк П.Т.)
за позовом: ПАТ “НАК “Нафтогаз України”, м. Київ
до відповідача: Комунального підприємства (далі - КП) “Червоноградтеплокомуненерго”, м. Червоноград, Львівська область
про стягнення боргу, інфляційних втрат, 3% річних та штрафних санкцій за неналежне виконання грошового зобов'язання
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_2 -представник (довіреність в матеріалах справи);
від відповідача: ОСОБА_3 -директор.
Судом роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 28 Господарського процесуального кодексу України (надалі -ГПК України).
Відводів складу суду в порядку ст.20 ГПК України не заявлялось. Заяв про технічну фіксацію судового процесу від сторін не надходило, у зв'язку з чим хід судового засідання фіксується у протоколі.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.12.2016 р. у справі №914/2852/16 (суддя Манюк П.Т.) позов задовено частково. Стягнено з КП “Червоноградтеплокомуненерго” на користь ПАТ “НАК “Нафтогаз України” суму в розмірі 10 621 657,03 грн, з них: 7 955 075, 29 грн основного боргу; 1 021 813, 33 грн інфляційних втрат; 285 786, 83 грн 3%; 1 184 505, 58 грн пені; 174 476,00 грн судового збору.
При прийнятті рішення місцевий господарський суд керувався вимогами ст.ст. 509, 526, ч. 3 ст. 551, ст.ст. 611, 625 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України), п. 3 ч. 1 ст. 83, ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України (надалі -ГК України) та прийшов до висновку, що у зв'язку з неналежним виконанням умов договору купівлі-продажу природного газу відповідачем щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого природного газу, згідно п.п. 6.1, 7.2 договору з відповідача підлягає стягненню 7 955 075, 29 грн основного боргу, 1 021 813, 33 грн інфляційних втрат, 285 786, 83 грн 3%, 2 369 011,16 грн пені. Однак, суд застосував ч. 3 ст. 551 ЦК України, п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України щодо зменшення розміру пені, стягнувши її в сумі 1 184 505,58 грн. (50% від суми 2 369 011,16 грн).
Не погодившись із рішенням місцевого господарського суду у частині зменшення судом розміру пені, ПАТ “НАК “Нафтогаз України” оскаржило таке в апеляційному порядку.
Апелянт зазначає, що право на зменшення неустойки (штрафу, пені) виникає у господарського суду виключно за наявності значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків і тільки у разі наявності такого перевищення суд може скористатись наданим йому процесуальним правом на зменшення пені. Вважає, що, оскільки, сума нарахованих штрафних санкцій 2 369 011,16 грн є значно меншою в порівнянні зі збитками кредитора, а саме сумою інфляційних втрат у розмірі 1 021 813, 33 грн, які нараховані на заборгованість у розмірі 7 955 075, 29 грн і відповідно не сплачена навіть станом на момент винесення рішення у справі, суд, на переконання позивача, не мав права зменшувати штрафні санкції. На думку апелянта, в оскаржуваному рішенні в частині зменшення пені суд не врахував жодного аргументу, доводу чи доказу позивача, не зазначив мотивів такого неврахування, чим порушив вимоги ст.ст. 4-2, 43, 84 ГПК України. Стверджує, що відповідачем не надано доказів на підтвердження виняткових обставин, а під час розгляду справи судом не було враховано інтереси позивача. Просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 21.12.2016 р. у справі №914/2852/16 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 1 184 505,58 грн, в цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити у повному обсязі. В іншій частині рішення Господарського суду Львівської області від 21.12.2016 р. у справі №914/2852/16 залишити без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує доводи скаржника, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Відповідач зазначає, що перебуває у важкому матеріальному становищі, не може здійснювати будь-які фінансові операції, накладений арешт на всі кошти на його рахунках, не дивлячись, що підприємство включено в реєстр підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процесі погашення заборгованості відповідно до Закону України “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу”, окрім розподільчих та спецрахунку для виплати лікарняних. Відповідач стверджує, що кошти в погашення заборгованості за газ на рахунок позивача здійснюються у розмірі, визначеному НКРЕКП відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.14 р. № 217.
Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, керуючись нормами ст. 101 ГПК України щодо меж перегляду справи в апеляційній інстанції, вважає, що є можливим прийняти за наслідками розгляду апеляційної скарги постанову в даному судовому засіданні.
Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою та відзивом на неї, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши зібрані по справі докази, та дослідивши фактичні обставини у справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, при цьому, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду встановила наступні обставини та керувалася такими мотивами.
08.12.2014 р. між ПАТ “НАК“Нафтогаз України” (продавець) та КП “Червоноградтеплокомуненерго” (покупець) було укладено договір №2159/15-КП-21 купівлі-продажу природного газу (надалі - договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України НАК “Нафтогаз України” за кодом, згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - природний газ), на умовах цього Договору (а.с. 33-49).
Згідно п. 3.3. Договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (п. 3.4. Договору).
Відповідно до п. 6.1. Договору, оплата за природний газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки природного газу.
Відповідно до п. 7.2 Договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
До Договору №2159/15-КП-21 від 08.12.2014 р. сторонами було укладено додаткові угоди: №1 від 10.02.2015р.; № 2 від 10.03.2015р.; №3 від 15.04.2015р.; № 4 від 15.05.2015р.; № 5 від 10.06.2015р.; № 6 від 20.07.2015р.; № 7 від 30.07.2015р.; № 8 від 15.10.2015р.; № 9 від 22.10.2015р.; № 10 від 02.11.2015р.; № 11 від 25.11.2015р. у яких сторони змінювали ціну та порядок та умови проведення розрахунків.
На виконання зобов'язань за договором, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 11 213 520, 40 грн, що підтверджується актами приймання - передачі природного газу: від 31.01.2015 р. на суму 1 699 275, 13 грн; від 28.02.2015 р. на суму 1 673 075,93 грн; від 31.03.2015 р. на суму 2 808 419,33 грн; від 30.04.2015 р. на суму 455 291,39 грн; від 31.10.2015 р. на суму 711 072,00 грн; від 30.11.2015 р. на суму 1 824 493,39 грн; від 31.12.2015 р. на суму 2 041 893,23 грн (а.с. 50-56).
Відповідач сплачував за поставлений газ згідно договору несвоєчасно та не в повному обсязі внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 7 955 075,29 грн.
У відзиві на позовну заяву відповідач щодо позову не заперечив, однак зазначив, що підприємство не мало змоги вчасно оплачувати борг, оскільки останнє працює на одноставкових сезонних тарифах і в міжопалювальний період поступають незначні кошти, у зв'язку з чим воно не мало змоги вчасно оплачувати борг. Станом на 01.11.2016 р. загальна заборгованість відповідача за спожитий природній газ становить 98 719,90 тис. грн.
Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 7 955 075,29 грн. основної заборгованості за поставлений газ, 2 369 011,16 грн пені, 1 021 813,33 грн інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 285 786,83 грн.
Згідно ч.1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 193 ГК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних умов щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що у разі якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до п. 6.1. Договору, оплата за природний газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки природного газу.
Вказаний пункт договору узгоджується з вимогами ч. 1 ст. 692 ЦК України, відповідно до яких покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Факт виконання умов Договору щодо передання позивачем і прийняття відповідачем природного газу за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року на загальну суму 11 213 520,40 грн підтверджується наявними у матеріалах справи підписаними та скріпленими печатками сторін актами приймання-передачі природного газу. Відповідачем ці обставини справи не заперечуються.
Оскільки, відповідач умови договору в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого природного газу виконав частково і несвоєчасно, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 7 955 075,29 грн., а розмір даної заборгованості не заперечується відповідачем.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 7 955 075,29 грн.
У відповідності до вимог ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Платіжні операції по оплаті природного газу проводились відповідачем з порушенням строку їх здійснення, у зв'язку із чим, на підставі норм чинного законодавства та відповідно до умов договору позивачем нараховано відповідачу 2 369 011,16 грн пені, 1 021 813,33 грн інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 285 786,83 грн.
Відповідно до п. 7.2 Договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до розрахунку позовних вимог розмір пені становить 2 369 011,16 грн. Даний розрахунок є арифметично правильним, відповідачем не спростований (а.с.25-32).
Перевіривши правильність здійсненого розрахунку, апеляційний господарський суд приходить до висновку про стягнення 2 369 011,16 грн. пені.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Згідно п.3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 233 ГК України. У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню.
Таким чином, майновий стан сторін, стан розрахунків та соціальна значущість підприємств мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.
Суд першої інстанції скористався своїм правом, наданим йому нормами ГПК України (п.3 ч. 1 ст.83 ГПК України) щодо зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача, який порушив зобов'язання, стягнувши його в сумі 1 184 505,58 грн. (50% від суми 2 369 011,16 грн), взявши до уваги відповідне клопотання відповідача, заявлене разом з поданням відзиву на позовну заяву.
Так, судом першої інстанції враховано, що на теплопостачальні організації покладено обов'язок безперебійно постачати теплову енергію споживачам протягом опалювального сезону, а у зв'язку із низькою платоспроможністю значної кількості споживачів теплової енергії, особливо фізичних осіб, відсутністю коштів, підприємство буде позбавлене можливості своєчасно ліквідовувати аварійні ситуації, проводити поточні ремонти теплових мереж та технічне обслуговування обладнання котелень і теплових пунктів, своєчасно та якісно надавати комунальні послуг споживачам міста Червоноград.
Як вбачається з матеріалів справи, важке матеріальне становище відповідача підтверджено Звітом про фінансовий стан на 30 вересня 2016р. та Звітом про сукупний дохід за 9 місяців 2016р., а також постановами про арешт коштів КП “Червоноградтеплокомуненерго”, які містяться у матеріалах справи (а.с.66-75).
З огляду на часткове погашення боржником суми основного боргу, майновий стан сторін та їх інтереси, відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, на 50% відсотків в сумі 1 184 505,58 грн.
Доводи апеляційної скарги щодо безпідставного зменшення судом розміру пені, не заслуговують на увагу, оскільки таке право передбачено статтею 83 ГПК України та можливість такого зменшення обгрунтовано в рішенні суду, а тому судом апеляційної інстанції відхиляються.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України зазначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 217 ГК України визначено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Відповідно до п. 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Відповідно до розрахунку позовних вимог розмір 3% річних становить 285 786,83 грн., інфляційні втрати - 1 021 813,33 грн.
Перевіривши правильність здійсненого розрахунку, апеляційний господарський суд суд приходить до висновку про стягнення 1 021 813,33 грн інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 285 786,83 грн.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з КП “Червоноградтеплокомуненерго” на користь ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” суми в розмірі 10 621 657,03 грн, з них: 7 955 075, 29 грн основного боргу; 1 021 813, 33 грн інфляційних втрат; 285 786, 83 грн 3%; 1 184 505, 58 грн пені.
Доводи, викладені скаржником у апеляційній скарзі, спростовуються вищенаведеними аналізом матеріалів справи та нормами матеріального права.
Усе викладене дає підстави для залишення без задоволення апеляційної скарги, у зв'язку із чим згідно із ст. 49 ГПК України на апелянта покладаються судові витрати.
Керуючись ст. ст. 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 21.12.2016 р. у цій справі без змін.
2. Судові витрати покласти на ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-І Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 13.02.2017р.
Головуючий суддя Дубник О.П.
Суддя Матущак О.І.
Суддя Скрипчук О.С.