04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"09" лютого 2017 р. Справа№ 910/15937/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Тищенко А.І.
Отрюха Б.В.
За участю представників сторін:
від позивача: Недотопа М.М. - за дов.
від відповідача: не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича
на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2016
у справі №910/15937/16 (суддя Літвінова М.Є.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВГФ 2014»
про визнання нікчемного правочину недійсним
Публічне акціонерне товариство «Банк національний кредит» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича (далі, позивач або Банк) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВГФ 2014» (далі, відповідач) про визнання недійсним нікчемного Договору про внесення змін №1 від 27.06.2014 та нікчемного Договору про внесення змін від 29.04.2015 до Депозитного договору №DU1236/2014-1 в частині незастосування заниженої процентної ставки при достроковому розірванні договору з ініціативи вкладника.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Договір про внесення змін №1 від 27.06.2014 та Договір про внесення змін від 29.04.2015 до Депозитного договору №DU1236/2014-1 є нікчемними з підстав, визначених статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у зв'язку із незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою, внаслідок чого позивач відмовився від власних майнових вимог, що потягло за собою необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів у розмірі 341 698,63 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2016 у справі №910/15937/16 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, з якими закон пов'язує недійсність оспорюваного правочину, у зв'язку з чим позовні вимоги не можна вважати обґрунтованими.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2016 у справі №910/15937/16 та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
За твердженнями скаржника, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки Договору про депозитний вклад «Стандартний» №DU1236/2014-1 строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) від 26.06.2014 та Договору про внесення змін №1 від 27.06.2014 і Договору про внесення змін від 29.04.2015, укладаючи які Банк відмовився від власних майнових вимог, у зв'язку із виключенням із депозитного договору умови про перерахунок процентів за заниженою ставкою при достроковому розірванні за ініціативою вкладника.
Укладаючи вищезазначені договори про внесення змін до депозитного договору, сторони виключили з депозитного договору умову про перерахування та сплату відсотків за ставкою 2% річних, що призвело до необґрунтованої виплати відповідачу 341 698,63 грн. процентів, що в результаті призвело до погіршення фінансового стану Банку, порушило права третіх осіб, а саме вкладників та кредиторів банку, вимоги яких повинні задовольнятись у черговості відповідно до статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу позивача у справі №910/15937/16 було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Отрюх Б.В.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2016 апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 24.01.2017.
Представник позивача у судове засідання, призначене на 24.01.2017, не з'явився та направив на електронну пошту Київського апеляційного господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи.
У судове засідання, призначене на 24.01.2017, представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
У зв'язку з неявкою у судове засідання представників сторін та враховуючи клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2017 розгляд справи було відкладено на 09.02.2017.
Представник відповідача у судове засідання, призначене на 09.02.2017, знову не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення відповідача про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а саме повідомлення про вручення поштових відправлень, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.
Представник позивача у судовому засіданні просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2016 у справі №910/15937/16 та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як підтверджується матеріалами справи, 26.06.2014 між позивачем (Банк) та відповідачем (Вкладник) було укладено Договір про депозитний вклад «Стандартний» №DU1236/2014-1 строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) (далі, Договір), відповідно до пункту 2.1. якого Вкладник передає, а Банк приймає на депозитний рахунок №26156099516002 в ПАТ «Банк національний кредит», Код Банку 320702, грошові кошти в сумі 2 000 000,00 гривень в національній валюті на умовах цього Договору.
Згідно пункту 2.2. Договору Депозит розміщується на строк з 26.06.2014 по 27.06.2015 включно.
Пунктом 2.3. Договору сторони погодили, що Банк сплачує Вкладнику процентну ставку за користування депозитом у розмірі 22% річних.
Пунктом 3.2. Договору передбачено, що період нарахування процентів починається з наступного дня після надходження від Вкладника грошових коштів і закінчується в той день, який передує поверненню грошових коштів Вкладнику або списанню з депозитного рахунку Вкладника.
Відповідно до пункту 3.7. Договору Вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання Договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це Банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми Депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання заяви про дострокове розірвання дії Договору. Датою розірвання Договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів Вкладнику. Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів з дня подання Вкладником заяви про дострокове розірвання дії Договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок Вкладнику №26005099516001, відкритий у ПАТ «Банк національний кредит», Код банку 320702. У випадку розірвання цього Договору з ініціативи Вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2,0% річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.
Згідно пункту 3.8. Договору якщо сума раніше сплачених Вкладнику процентів перевищує суму Процентів, що належить до виплати по перерахуванню, то різниця між ними утримується Банком в момент дострокового повернення вкладу з суми вкладу або вноситься Вкладником на рахунок Банку.
Колегією суддів встановлено, що 27.06.2014 між сторонами було укладено Договір про внесення змін №1 до Договору про депозитний вклад «Стандартний» №DU1236/2014-1 строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті від 26.06.2014, яким пункт 3.7. Договору викладено в новій редакції, а саме: «3.7. Вкладник має право після припинення дії Договору застави майнових прав №04-1277/1-11 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27.06.2014, звернутися з проханням про дострокове розірвання Договору і повернення суми Депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це Банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання дії Договору. Датою розірвання Договору вважається дата повернення суми Депозиту та нарахованих процентів Вкладнику. Після припинення дії Договору застави майнових прав № 04-1277/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27.06.2014, банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів з дня подання Вкладником заяви про дострокове розірвання Договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок Вкладника №26005099516001/980, відкритий у ПАТ «Банк національний кредит», МФО 320702.».
29.04.2015 сторонами укладено Договір про внесення змін до Договору банківського вкладу «Стандартний» №DU1236/2014-1 строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) від 26.06.2014, яким пункт 3.7. Договору викладено в новій редакції, а саме: «3.7. Вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання Договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми Депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання заяви про дострокове розірвання дії Договору. Датою розірвання Договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів Вкладнику. Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів з дня подання Вкладником заяви про дострокове розірвання дії Договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок Вкладнику №26005099516001, відкритий у ПАТ «Банк національний кредит», Код Банку 320702. У випадку розірвання цього Договору з ініціативи Вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 22,00% річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.».
20.04.2015 відповідач звернувся до банку із заявою про дострокове розірвання депозитного договору, в зв'язку з чим 28.08.2015 Банком були перераховані Вкладнику грошові кошти в сумі 2 367 671,23 грн., з яких 2 000 000,00 грн. депозиту та 367 671,23 грн. нарахованих відсотків. Зазначена обставина встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 13.04.2016 у справі №910/2417/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 15.11.2016 у справі №910/2417/16.
На підставі постанови Правління Національного банку України №358 від 05.06.2015 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №114 від 05.06.2015 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Банк національний кредит», згідно з яким 08.06.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Банк «Національний Кредит».
Постановою Правління Національного банку України №563 від 28.08.2015 розпочата процедура ліквідації ПАТ «Банк національний кредит».
Згідно рішення №159 від 28.08.2015 виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та на виконання постанови Правління Національного банку України №563 від 28.08.2015 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк «Національний Кредит» та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича.
Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №1554 від 18.08.2016 строк здійснення процедури ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» та повноваження ліквідатора Паламарчука В.В. продовжено на 2 роки по 31.08.2018 включно.
Здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків регулюється Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який набув чинності 22.09.2012.
Так, статтею 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначені повноваження уповноваженої особи Фонду.
Частиною 2 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Так, уповноваженою особою Фонду було здійснено перевірку Договору про внесення змін до Договору банківського вкладу № DU1236/2014-1 від 26.06.2014 та зроблено висновок, що він є нікчемним з підстав, визначених пунктом 1 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», про що відповідачу було направлено повідомлення № 04-08/9911 від 22.12.2015 (том 1, а.с. 19-20).
Позивач зазначає, що оспорювані правочини про внесення змін до Договору банківського вкладу є нікчемними на підставі пункту 1 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у зв'язку із незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою, внаслідок чого Банк відмовився від власних майнових вимог, що потягло за собою необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів в сумі 341 698,63 грн., яка розрахована як різниця між процентами за ставкою 22% річних, що за розрахунком позивача становить 367 671,23 грн., та заниженою ставкою 2% річних, що становить 25 972,60 грн.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
Загальні підстави визнання угод недійсними та настання відповідних правових наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно частини 2-3 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
В силу статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Як зазначено у пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Пунктом 2.5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» передбачено, що необхідно з урахуванням приписів статті 215 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 Цивільного кодексу України, частина друга статті 207 Господарського кодексу України, стаття 13 Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України»), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 Цивільного кодексу України, частина перша статті 207 Господарського кодексу України). За змістом частини другої статті 215 Цивільного кодексу України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.
Як роз'яснено у другому та четвертому абзацах пункту 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд, за наявності спору сторін щодо дійсності нікчемного правочину, не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.
Отже, посилання позивача на нікчемність правочину за ознаками пункту 1 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не є безспірним, враховуючи те, що інша сторона заперечує дану обставину, у зв'язку з чим необхідно надати правову оцінку нікчемному договору з урахуванням усіх обставин у спірних правовідносинах, тобто спірний правочин є оспорюваним.
Так, пунктом 1 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», на який посилається позивач, передбачено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором банківського вкладу.
Згідно з частинами 1, 3 статті 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Відповідно до частини 1, 2 статті 1060 Цивільного кодексу України (в редакції чинній станом на дату розірвання депозитного договору), договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
Частинами 1 та 2 статті 1061 Цивільного кодексу України передбачено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Банк має право змінити розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з частиною 3 статті 1060 Цивільного кодексу України (в редакції чинній станом на дату розірвання депозитного договору) якщо відповідно до договору банківського вкладу вклад повертається вкладникові на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, проценти за цим вкладом виплачуються у розмірі процентів за вкладами на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий процент.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, в пункті 3.7. Депозитного договору передбачені умови повернення депозиту та сплати відсотків у разі дострокового розірвання договору.
Абзацом 3 пункту 3.7. Договору передбачено, що у випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2,0% процента річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.
Однак, як уже зазначалося вище, 27.06.2014 між Банком та ТОВ «ВГФ 2014» було укладено договір про внесення змін №1 до депозитного договору, яким, зокрема, було змінено пункт 3.7. депозитного договору з викладенням вказаного пункту повністю в іншій редакції.
Відповідно до пункту 3.7. Депозитного договору, в редакції Договору про внесення змін №1 від 27.06.2014, Вкладник має право після припинення дії договору застави майнових прав №04-1277/1-1 від 27.06.2014 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27.06.2014, звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це Банк за 10 (десять) робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання дії договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів Вкладнику.
Після припинення дії Договору застави майнових прав №04-1277/1-1 від 27.06.2014 Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 (десяти) днів з дня подання Вкладником заяви про дострокове розірвання договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок Вкладника.
При цьому, в Договорі про внесення змін №1 від 27.06.2014 не міститься застережень про залишення в силі третього абзацу пункту 3.7. Депозитного договору в попередній редакції.
Проаналізувавши положення депозитного договору та договору про внесення змін №1 і встановивши наведені обставини, суд дійшов висновку, що уклавши договір про внесення змін №1 від 27.06.2014 до депозитного договору та виклавши пункт 3.7. Депозитного договору в іншій редакції, сторони виключили з пункту 3.7. положення третього абзацу, які передбачали виплату процентів по депозиту за заниженою відсотковою ставкою у разі дострокового розірвання договору.
Нормою пункту 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України закріплено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (частини 2, 3 статті 6 Цивільного кодексу України).
За змістом частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З огляду на викладене, як правильно зазначив суд першої інстанції, виклавши пункт 3.7. у новій редакції, сторони дійшли згоди про виключення з депозитного договору умови щодо виплати відсотків за зменшеною ставкою у разі дострокового розірвання договору, і положення вказаного пункту у зміненій сторонами редакції не суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки право сторін договору банківського вкладу встановлювати в договорі розмір процентів на банківський вклад, в т.ч. і більш високий розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу, передбачено частиною 3 статті 1060 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній станом на дату укладення договору №1 від 27.06.2014 про внесення змін до депозитного договору) та частинами 1, 2 статті 1061 Цивільного кодексу України.
У свою чергу, Договір про внесення змін від 29.04.2015 до депозитного договору, на нікчемність якого посилається позивач, фактично не змінює умов виплати відсотків за депозитом у разі дострокового розірвання депозитного договору на вимогу вкладника, оскільки на дату підписання договору про внесення змін від 29.04.2015 положення про застосування зниженої відсоткової ставки за погодженням сторін вже були виключені із умов депозитного договору на підставі договору про внесення змін № 1 від 27.06.2014.
Аналогічні висновки викладені у рішенні Господарського суду міста Києва від 13.04.2016 у справі №910/2417/16, залишеному без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 15.11.2016, у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВГФ 2014» про зобов'язання повернути кошти в сумі 341 698,63 грн.
Таким чином, виплата банком відсотків за користування депозитом з розрахунку 22% річних є належним виконанням Банком своїх зобов'язань за депозитним договором і не може вважатись відмовою банку від власних майнових вимог в розумінні статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому підстави вважати нікчемними Договір про внесення змін №1 від 27.06.2014 та Договір про внесення змін від 29.04.2015 до Депозитного договору № DU1236/2014-1 в частині незастосування заниженої процентної ставки при достроковому розірванні договору з ініціативи вкладника відсутні.
Колегією суддів не встановлено, а позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність оспорюваного правочину, у зв'язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.
Відповідно до статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на вищевикладене, посилання скаржника на порушення норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2016 у справі №910/15937/16 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2016 у справі №910/15937/16 залишити без змін.
Матеріали справи №910/15937/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді А.І. Тищенко
Б.В. Отрюх