04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"09" лютого 2017 р. Справа№ 910/31815/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Алданової С.О.
Мартюк А.І.
секретар: Горбунова М.Є.
за участю представників
позивача: Корзаченко В.М.;
відповідача: Белячкова О.В.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 15.09.2016р.
у справі №910/31815/15 (суддя: Головіна К.І.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "ТВК "Укрцентр"
до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"
про стягнення 4 538 334,22 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТВК "Укрцентр" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (далі - відповідач) за договором про закупівлю товарів за державні кошти №110601849 від 09.06.2011р. у загальній сумі 4 538 334,22 грн. (з них: 2 349 839,82 грн. - основний борг, 321 221,02 грн. - 3% річних, 1 867 273,38 грн. - інфляційні втрати), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання з дотримання порядку і строків здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар, внаслідок чого й утворився борг.
Відповідач не заперечував факт порушення зобов'язання перед позивачем, але просив суд відмовити в позові, посилаючись на те, що позивачем було пропущено законодавчо встановлений строк позовної давності.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2016р. у справі №910/31815/15 позов було задоволено частково (том справи - 2, аркуші справи - 10-15), присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 2 349 839,82 грн. основного боргу, 173 736,50 грн. 3% річних, 1 795 474,74 грн. інфляційних втрат та 64 785,77 грн. судового збору.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2016р. рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2016р. у справі №910/31815/15 залишено без змін (том справи - 2, аркуші справи - 50-57).
Постановою Вищого господарського суду України від 01.06.2016р. (том справи - 2, аркуші справи - 89-95) було скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2016р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2016р. у справі №910/31815/15, а справу направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.2016р., винесеним за результатами нового розгляду справи №910/31815/15 (том справи - 2, аркуші справи - 138-144), позов задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 2 349 839,82 грн. основного боргу та 68 075,01 грн. судового збору. У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить в частині задоволення позовних вимог скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2016р. у справі №910/31815/15 та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог.
Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права в частині задоволення вимог позивача. Зокрема, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини:
- судом не надано належної оцінки доказам оплати відповідачем товару на суму 5 055 254,31 грн., зокрема, суд залишив поза увагою наявні у справі банківські виписки по сплаті відповідачем товару та факт визнання позивачем оплат у вказаній сумі, про що сам позивач вказував у позовній заяві та в розрахунку 3% річних і інфляційних втрат;
- суд безпідставно встановив у своєму рішенні, що відповідач не здійснив оплату товару за видатковими накладними №№120/2, 121-123, 125-127, 133-139 на загальну суму 5 055 254,31 грн., з яких сплачено 346 744,19 грн. заборгованості, у зв'язку з чим задовольнив вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 2 349 839,82 грн. При чому, задовольняючи вимоги про стягнення оплати за товар, поставлений по видатковим накладним №№120/2, 121-123, 125-127, 133-138 суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач не заявляв про стягнення боргу за вказаний товар, ним заявлялися лише вимоги про стягнення боргу виключно за товар, поставлений за видатковими накладними №№139-149, відносно яких судом було застосовано позовну давність.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2016р. (головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Мальченко А.О.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 08.12.2016р.
06.12.2016р. через Відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання, призначене на 08.12.2016р.
В судове засідання 08.12.2016р. з'явився лише представник відповідача. Представник позивача не з'явився.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2016р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, клопотання позивача було задоволено, розгляд справи відкладено на 26.01.2017р.
В судовому засіданні 26.01.2017р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2016р. у справі №910/31815/15 в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог.
В судовому засіданні 26.01.2017р. представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було ухвалено з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
В судовому засіданні 26.01.2017р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 09.02.2017р.
Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 07.02.2017р., у зв'язку з перебуванням судді Київського апеляційного господарського суду Мальченко А.О. у відпустці з 06.02.17р. по 10.02.2017р., для розгляду справи №910/31815/15 визначено наступний склад колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2017р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді - Зубець Л.П., суддів: Алданової С.О., Мартюк А.І. та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 09.02.2017р.
В судовому засіданні 09.02.2017р. представник відповідача підтримав пояснення, надані у попередньому судовому засіданні, просив суд апеляційну скаргу задовольнити.
В судовому засіданні 09.02.2017р. представник позивача також підтримав раніше надані пояснення, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення.
В судовому засіданні 09.02.2017р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, надані у попередніх судових засіданнях, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
09.06.2011р. між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", правонаступником якої є відповідач, як покупцем, та позивачем, як постачальником, було укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти №110601849 (далі - Договір закупівлі) (том справи - 1, аркуші справи - 16-18).
За умовами Договору закупівлі (розділ 1) постачальник зобов'язується у 2011-2012 роках поставити покупцеві товари - плити, листи, плівка, фольга та стрічки з пластмас без підкладки та без з'єднання з іншими матеріалами (стрічка та обгортка ізоляційна без підклеючого шару (типу ПВХ) для захисту підземних трубопроводів від корозії), зазначені у специфікації, яка наведена в додатку 1 до цього договору, а покупець - прийняти і оплатити такі товари. Найменування (номенклатура, асортимент) товарів (товару), кількість товарів, зазначені у специфікації, яка наведена в Додатку 1 до цього Договору. Товар має бути новим та таким, що не був у використанні. Обсяги закупівлі товарів можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків.
Постачальник повинен передати (поставити) покупцю товари, якість яких відповідає умовам технічних вимог і якісних характеристик, визначених в Додатку 2 до цього Договору (п.2.1 Договору закупівлі).
Ціна договору погоджена сторонами в розділі 3 Договору закупівлі, згідно з яким ціна договору становить 7 405 094,17 грн., в тому числі ПДВ - 1 234 182,36 грн. Ціна цього Договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін. Ціна за одиницю товару, з урахуванням умов поставки, зазначена у специфікації, яка наведена в додатку 1 до цього договору.
Порядок здійснення оплати врегульований в розділі 4 Договору закупівлі, відповідно до п.п.4.1, 4.2 якого розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем товару по факту поставки (за кожну партію поставленого товару) протягом 45-ти календарних днів. Постачальник надає товар покупцю із рахунком-фактурою. Розрахунки здійснюються у безготівковій формі із застосуванням платіжних доручень. При цьому до рахунку-фактури на кожну партію товарів постачальником додаються оригінали видаткової та податкової накладних.
Строк поставки товарів: червень 2011 року - квітень 2012 року, але не пізніше 30-ти календарних днів після надання покупцем рознарядки (п.5.1 Договору закупки).
В п.10.1 Договору закупівлі передбачено, що останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом одного року, а в частині проведення розрахунків - до повного їх здійснення.
25.04.2012р. та 27.12.2012р. між сторонами були укладені додаткові угоди №1 та №2 до Договору закупівлі (том справи - 1, аркуші справи - 24-25), в яких сторони дійшли згоди внести зміни до п.5.1 договору, скоригувавши строк поставки.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на виконання умов Договору закупки позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 7 405 094,13 грн., про що сторонами було складено та підписано видаткові накладні. Однак відповідач не здійснив розрахунок за отриманий товар, що призвело до виникнення заборгованості, яка за розрахунком позивача на дату звернення з позовом до суду становила 2 349 839,82 грн.
Місцевий господарський суд позов задовольнив частково, визнавши нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими вимоги позивача лише в частині стягнення з відповідача 2 349 839,82 грн. основного боргу. В іншій частині позовних вимог відмовлено. При цьому у своєму рішенні місцевий господарський суд зазначив наступне:
- покупець не вказував призначення сплачуваних ним на користь позивача сум, як це було передбачено договором (за рахунком-фактурою по кожній партії товару), натомість зазначав у своїх платіжних дорученнях однакове призначення платежу: «оплата за поставку МТР зг. дог. від 09.06.2011 №110301849 "ЗУ 2289" в т.ч. ПДВ». Окрім того, суми часткової оплати відповідача не співпадали з сумами, вказаними у рахунках-фактури та видаткових накладних, що свідчить про порушення відповідачем умов здійснення розрахунків;
- часткова оплата вартості товару була здійснена відповідачем не у спосіб, визначений договором, а тому надані до матеріалів справи банківські виписки та інші платіжні документи про часткову оплату поставленого товару судом не прийнято як належні та допустимі докази у розумінні ст. ст. 33-34 Господарського процесуального кодексу України;
- оскільки доказів оплати вартості товару відповідачем не надано, суд прийшов до висновку, що у відповідача виникла заборгованість у сумі 7 405 094,13 грн.;
- з урахуванням п.4.1 Договору закупівлі судом встановлено, що строк оплати видаткових накладних у відповідача закінчився наступним чином: за видатковою накладною №139 від 20.06.2012р. - 05.08.2012р.; №140 від 16.07.2012р. - 30.08.2012р.; №141 від 20.07.2012р. - 03.09.2012р.; №142 від 27.07.2012р. - 10.09.2012р.; №143 від 01.08.2012р. - 16.09.2012р.; №144 від 17.08.2012р. - 01.10.2012р.; №145 від 21.08.2012р. - 07.10.2012р.; №146 від 28.08.2012р. - 14.10.2012р.; №147 від 11.09.2012р. - 28.10.2012р.; №148 від 20.09.2012р. - 04.11.2012р.; №149 від 23.10.2012р. - 09.12.2012р.;
- позивач просив суд поновити йому строки на звернення до суду за захистом порушеного права у зв'язку з визнанням відповідачем свого боргу та вчиненням дій, направлених на його погашення, про що свідчать часткові оплати простроченого зобов'язання, зокрема, оплата частини заборгованості 28.02.2014р. Однак, під час нового розгляду справи місцевий господарський суд дослідив усі обставини, пов'язані із вчиненням відповідачем дій, які б свідчили про визнання ним свого боргу та у кожному випадку встановив, що покупцем такі дії не вчинялись, оскільки часткова оплата за вказаними видатковими накладними відповідачем не здійснювалась, претензії постачальника відповідач не визнавав, а тому в даному випадку відсутні підстави для поновлення пропущеного строку позовної давності;
- заборгованість за видатковими накладними №139 від 20.06.2012р.; №140 від 16.07.2012р.; №141 від 20.07.2012р.; №142 від 27.07.2012 р.; №143 від 01.08.2012р.; №144 від 17.08.2012р.; №145 від 21.08.2012р.; №146 від 28.08.2012 р.; №147 від 11.09.2012р., №148 від 20.09.2012р., №149 від 23.10.2012р. на загальну суму 2 473 433,70 грн. стягненню не підлягає у зв'язку зі спливом строку позовної даності, про застосування якого заявив відповідач;
- решта видаткових накладних, а саме: №120/2 від 18.07.2011р., №121 від 22.07.2011р., №122 від 22.07.2011р., №123 від 05.08.2011р., №125 від 12.09.2011р., №126 від 19.09.2011р., №127 від 27.09.2011р., №133 від 16,12.2011р., №134 від 23.12.2011р., №135 від 27.03.2012р., №136 від 04.05.2012р., №137 від 24.05.2012р., №138 від 01.06.2012р., №150 від 22.05.2013р. на загальну суму 5 240 015,91 грн. залишились не оплаченими, при цьому відповідач не просив застосувати до них позовну давність, у зв'язку з чим борг на вказану суму є доведеним, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими;
- з урахуванням розміру та меж позовних вимог, заявлених на суму 2 349 839,82 грн., а також приписи ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, суд задовольнив вимоги позивача про стягнення основної заборгованості у заявлених позивачем межах на суму 2 349 839,82 грн.;
- за видатковими накладними №139 від 20.06.2012р.; №140 від 16.07.2012р.; №141 від 20.07.2012р.; №142 від 27.07.2012р.; №143 від 01.08.2012р.; №144 від 17.08.2012р.; №145 від 21.08.2012р.; №146 від 28.08.2012р.; №147 від 11.09.2012р., №148 від 20.09.2012р. №149 від 23.10.2012р., за якими сплив термін позовної давності за основним зобов'язанням, спливла також і позовна давність стосовно вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення відповідачем зобов'язань за цими накладними. Отже, в цій частині позов задоволенню не підлягає;
- стосовно стягнення іншої частини матеріальних втрат, нарахованих за видатковими накладними №120/2 від 18.07.2011р., №121 від 22.07.2011р., №122 від 22.07.2011р., №123 від 05.08.2011р., №125 від 12.09.2011р., №126 від 19.09.2011р., №127 від 27.09.2011р., №133 від 16,12.2011р., №134 від 23.12.2011р., №135 від 27.03.2012р., №136 від 04.05.2012р., №137 від 24.05.2012р., №138 від 01.06.2012р., №150 від 22.05.2013р., суд вирішив відмовити в їх задоволенні, оскільки нарахування 3% річних та інфляційних втрат за цими накладними здійснювались позивачем за власним розрахунком. При цьому позивач на свій розсуд взяв до уваги період з 02.09.2011р. по 06.05.2014р., а також часткові оплати відповідачем основної заборгованості, які судом були відхилені, як не доведені належними доказами. З урахуванням цих обставин, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення матеріальних втрат по зазначених накладних є необґрунтованими та належним чином не доведеними, а тому суд відмовив у їх задоволенні;
- позовні вимоги про стягнення 4 538 334,22 грн. підлягають частковому задоволенню, а саме на суму 2 349 839,82 грн.;
- судом не прийнято до уваги посилання відповідача на те, що стягнення заборгованості з нього вже відбулося в межах виконавчого провадження за рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2016р. у даній справі, оскільки сплата відповідачем вказаних сум була здійснена не на підставі Договору поставки (про що свідчать матеріали виконавчого провадження та відповідні платіжні документи, наявні у справі), а на підставі судового рішення, яке є окремою правовою підставою для грошового зобов'язання та було скасовано, а тому такі доводи відповідача не мають значення для правильного вирішення спору, що виник з Договору закупівлі.
Київський апеляційний господарський суд частково погоджується з висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступні обставини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).
В процесі судового розгляду встановлено, що умовами Договору закупівлі сторони погодили поставку товару окремими партіями та оплату кожної партії товару згідно з товаросупроводжувальною документацією у конкретний для кожної партії строк, тобто протягом 45 днів з дня поставки товару.
На виконання умов Договору закупівлі позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 7 405 094,13 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи підписані сторонами видаткові накладні, податкові накладні, довіреності на отримання товару та рахунки-фактури (том справи - 1, аркуші справи - 28-122).
Місцевий господарський суд в своєму рішенні зазначив про те, що відповідач, здійснюючи оплату вартості поставленого позивачем товару, не вказував призначення сплачуваних ним сум, як це було передбачено договором (за рахунком-фактурою по кожній партії товару), натомість відповідач вказував у своїх платіжних дорученнях однакове призначення платежу, а саме: «оплата за поставку МТР зг. дог. від 09.06.2011 №110301849 "ЗУ 2289" в т.ч. ПДВ».
За висновком місцевого господарського суду, суми часткової оплати відповідача не співпадали з сумами, вказаними у рахунках-фактури та видаткових накладних, що свідчить про порушення відповідачем умов здійснення розрахунків. Отже, часткова оплата вартості товару була здійснена відповідачем не у спосіб, визначений договором, а тому надані до матеріалів справи банківські виписки та інші платіжні документи про часткову оплату поставленого товару не є належними та допустимими доказами у розумінні ст. ст. 33-34 Господарського процесуального кодексу України і загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем становить 7 405 094,13 грн.
З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Передусім, з матеріалів справи, зокрема, позовної заяви та розрахунку позовних вимог, вбачається, що за даними позивача останній поставив відповідачу товар на загальну суму 7 405 094,13 грн., з яких відповідачем було оплачено 5 055 254,31 грн.
Зокрема, позивач у своєму розрахунку позовних вимог зазначив про те, що відповідач здійснив часткову оплату товару, а саме: по видатковій накладній №120/2 від 18.07.2011р. на суму 321 355,66 грн., по видатковій накладній №121 від 22.07.2011р. на суму 584 309,20 грн., по видатковій накладній №122 від 22.07.2011р. на суму 184 870,85 грн., по видатковій накладній №123 від 05.08.2011р. на суму 597 888,02 грн., по видатковій накладній №125 від 12.09.2011р. на суму 263 586,64 грн., по видатковій накладній №126 від 19.09.2011р. на суму 320 296,02 грн., по видатковій накладній №127 від 27.09.2011р. на суму 622 312,63 грн., по видатковій накладній №133 від 16.12.2011р. на суму 657 226,87 грн., по видатковій накладній №134 від 23.12.2011р. на суму 61 623,32 грн., по видатковій накладній №135 від 27.03.2012р. на загальну суму 353 860,76 грн., по видатковій накладній №136 від 04.05.2012р. на суму 353 097,42 грн., по видатковій накладній №137 від 24.05.2012р. на суму 224 233,72 грн., по видатковій накладній №138 від 01.06.2012р. на суму 163 849,01 грн., по видаткові накладній №139 від 20.06.2012р. на суму 346 744,19 грн.
Тобто, ані позивачем, ані відповідачем не заперечується відсутність спору між ними щодо оплати товару на загальну суму 5 055 254,31 грн.
Як уже зазначалося вище, про факт поставки і отримання товару свідчать надані до матеріалів справи видаткові накладні та довіреності на отримання товару. Проведення часткових розрахунків між сторонами підтверджується наданими безпосередньо позивачем банківськими виписками по його рахунку (том справи - 1, аркуші справи - 123-168).
Жодних пояснень та доказів, які б свідчили про те, що позивачем було повернуто сплачені відповідачем кошти або зарахування цих коштів в оплату за іншим договором, ніж договір про закупівлю товарів за державні кошти №110601849 від 09.06.2011р. ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.
В ч.1 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
За наведених обставин, факт проведення відповідачем часткової оплати вартості поставленого за Договором закупівлі товару у загальній сумі 5 055 254,31 грн. підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача, не заперечується жодною із сторін, а тому може не доказуватися перед судом.
Колегією суддів враховано посилання в рішенні місцевого господарського суду на те, що суми часткової оплати відповідача не співпадали з сумами, вказаними у рахунках-фактури та видаткових накладних. Однак сплата відповідачем на користь позивача грошових коштів окремими платежами, розмір яких не є абсолютно ідентичним сумам, які вказані у видаткових накладних чи виставлених позивачем на оплату рахунках-фактури жодним чином не спростовує сам по собі факт оплати коштів за Договором закупівлі, оскільки в графі призначення платежу відповідачем було чітко вказано посилання на номер та дату укладеного з позивачем договору. Тобто, відповідачем при здійсненні перерахування коштів позивачу було зазначено ідентифікуючу ознаку цих платежів - реквізити договору, оскільки в даному випадку відповідно до положень ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України саме Договір закупівлі є підставою виникнення зобов'язань сторін, а саме: у позивача обов'язку з поставки товару; у відповідача - обов'язку по оплаті товару.
Жодних заперечень (зауважень) з приводу неможливості ідентифікації платежів, які надходили від відповідача, позивачем не подавалося. Доказів, які б свідчили про протилежне суду не надано.
Позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість по партіях товару, поставлених згідно з видатковими накладними №139 від 20.06.2012р. у розмірі 68 877,84 грн., №140 від 16.07.2012р. на загальну суму 62 876,78 грн., №141 від 20.07.2012р. на загальну суму 87 817,69 грн., №142 від 27.07.2012р. на загальну суму 101 327,18 грн., №143 від 01.08.2012р. на загальну суму 208 27,36 грн., №144 від 17.08.2012р. на загальну суму 175 274,65 грн., №145 від 21.08.2012р. на загальну суму 198 623,74 грн., №146 від 28.08.2012р. на загальну суму 114 413,28 грн., №147 від 11.09.2012р. на загальну суму 145 101,50 грн., №148 від 20.09.2012р. на загальну суму 346 838,53 грн., №149 від 23.10.2012р. на загальну суму 308 355,48 грн. та №150 від 23.05.2013р. на загальну суму 531 505,79 грн. Загальний розмір вказаної заборгованості становить 2 349 839,82 грн.
Жодних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за іншими видатковими накладними, а саме №120/2 від 18.07.2011р., №121 від 22.07.2011р., №122 від 22.07.2011р., №123 від 05.08.2011р., №125 від 12.09.2011р., №126 від 19.09.2011р., №127 від 27.09.2011р., №133 від 16.12.2011р., №134 від 23.12.2011р., №135 від 27.03.2012р., №136 від 04.05.2012р., №137 від 24.05.2012р., №138 від 01.06.2012р., №139 від 20.06.2012р. позивачем не ставилося, заперечення щодо оплати товару, поставленого за цими накладними, від позивача також не надходило.
Відповідач у відзиві на позов просив місцевий господарський суд застосувати строк позовної давності до вимог позивача про стягнення основного боргу у загальній сумі 2 349 839,82 грн., тобто заборгованості за товар, поставлений за видатковими накладними №139 від 20.06.2012р., №140 від 16.07.2012р., №141 від 20.07.2012р., №142 від 27.07.2012р., №143 від 01.08.2012р., №144 від 17.08.2012р., №145 від 21.08.2012р., №146 від 28.08.2012р., №147 від 11.09.2012р., №148 від 20.09.2012р., №149 від 23.10.2012р. та №150 від 23.05.2013р., а також вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. ст. 256, 258 Цивільного кодексу України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Згідно з положеннями ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Водночас за змістом ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст. 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (аналогічна правова позиція наведена в постанові Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).
Як вірно було встановлено місцевим господарським судом, по вимогам про стягнення заборгованості за видатковими накладними №139 від 20.06.2012p., №140 від 16.07.2012p., №141 від 20.07.2012p., №142 від 27.07.2012p., №143 від 01.08.2012p., №144 від 17.08.2012p.; №145 від 21.08.2012p., №146 від 28.08.2012p., №147 від 11.09.2012p., №148 від 20.09.2012p., №149 від 23.10.2012р. на загальну суму 2 473 433,70 грн. строк позовної давності сплинув.
Водночас, місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини справи щодо оплати відповідачем товару, поставленого за укладеним з позивачем Договором закупівлі по видатковим накладним №120/2 від 18.07.2011р., №121 від 22.07.2011р., №122 від 22.07.2011р., №123 від 05.08.2011р., №125 від 12.09.2011р., №126 від 19.09.2011р., №127 від 27.09.2011р., №133 від 16.12.2011р., №134 від 23.12.2011р., №135 від 27.03.2012р., №136 від 04.05.2012р., №137 від 24.05.2012р., №138 від 01.06.2012р. та частково по видаткові накладній №139 від 20.06.2012р., за якими відповідачем було оплачено 5 055 254,31 грн.
Як уже зазначалося вище, місцевий господарський суд не надав належної оцінки доказам, які свідчили про здійснення відповідачем оплати вартості товару, поставленого позивачем за вищезгаданими накладними, а саме банківським випискам, та тій обставині, що позивачем не заперечувався факт надходження від відповідача 5 055 254,31 грн. грошових коштів за Договором закупівлі.
В своїх поясненнях на апеляційну скаргу позивач зазначав про те, що в банківських виписках відсутнє посилання на конкретні видаткові накладні, а лише вказано реквізити Договору закупівлі, у зв'язку з чим ним здійснювався розрахунок загальної суми оплати та вираховувалася загальна сума боргу по договору без вказівки на окремі видаткові накладні. Також позивач не вважає за доцільне та можливе здійснювати розрахунок позовної давності за кожною окремою поставкою (видатковою накладною).
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що в розрахунку позовних вимог позивач чітко відносив здійсненні відповідачем проплати за конкретними видатковими накладними із зазначенням дати платежів.
Окрім того, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 01.06.2016р. у справі №910/31815/15 зазначив про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо переривання перебігу позовної давності на підставі ст. 264 Цивільного кодексу України з виконання обов'язку по сплаті вартості товару за всіма видатковими накладними, а також висновку про початок перебігу позовної давності з 17.12.2012р.
Тобто, в даному випадку необхідно встановлювати початок перебігу позовної давності по окремо кожній видатковій накладній.
Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів вважає помилковим висновок місцевого господарського суду про нездійснення відповідачем оплати товару на загальну суму 5 055 254,31 грн., поставленого позивачем за видатковими накладними №120/2 від 18.07.2011р., №121 від 22.07.2011р., №122 від 22.07.2011р., №123 від 05.08.2011р., №125 від 12.09.2011р., №126 від 19.09.2011р., №127 від 27.09.2011р., №133 від 16.12.2011р., №134 від 23.12.2011р., №135 від 27.03.2012р., №136 від 04.05.2012р., №137 від 24.05.2012р., №138 від 01.06.2012р. та частково по видаткові накладній №139 від 20.06.2012р., яка оплачена на суму 346 744,19 грн.
Фактично місцевий господарський суд задовольнив вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу у сумі 2 349 839,82 грн., вказавши про те, що це заборгованість за товар, поставлений по видатковим накладним №120/2 від 18.07.2011р., №121 від 22.07.2011р., №122 від 22.07.2011р., №123 від 05.08.2011р., №125 від 12.09.2011р., №126 від 19.09.2011р., №127 від 27.09.2011р., №133 від 16,12.2011р., №134 від 23.12.2011р., №135 від 27.03.2012р., №136 від 04.05.2012р., №137 від 24.05.2012р., №138 від 01.06.2012р. Однак при цьому з позовної заяви, доданого до неї розрахунку вбачається, що позивач не заявляв про стягнення боргу за вказаними видатковими накладними, а просив стягнути заборгованість, яка виникла з оплати вартості товару, поставленого за іншими видатковими накладними, а саме: №139 від 20.06.2012р., №139 від 20.06.2012р., №140 від 16.07.2012р., №141 від 20.07.2012р., №142 від 27.07.2012р., №143 від 01.08.2012р., №144 від 17.08.2012р., №145 від 21.08.2012р., №146 від 28.08.2012р., №147 від 11.09.2012р., №148 від 20.09.2012р, та №149 від 23.10.2012р., відносно яких за заявою відповідача судом було застосовано строк позовної давності.
Жодних клопотань в порядку ст. 83 Господарського процесуального кодексу України про вихід за межі позовних вимог до місцевого господарського суду не надходило, що в свою чергу свідчить про порушення судом положень п.2 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.
Підсумовуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 2 349 839,82 грн. основного боргу, який виник у зв'язку з порушенням відповідачем строків здійснення оплати вартості товару, поставленого позивачем за Договором закупівлі по видатковим накладним №139 від 20.06.2012р., №139 від 20.06.2012р., №140 від 16.07.2012р., №141 від 20.07.2012р., №142 від 27.07.2012р., №143 від 01.08.2012р., №144 від 17.08.2012р., №145 від 21.08.2012р., №146 від 28.08.2012р., №147 від 11.09.2012р., №148 від 20.09.2012р, та №149 від 23.10.2012р., оскільки відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності до названих вимог і з урахуванням наявних у справі доказів та пояснень, ця заява відповідача є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, а в позовних вимогах у цій частині має бути відмовлено.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є похідними від вимоги позивача про стягнення основного боргу.
За висновком колегії суддів, зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених ст. ст. 536, 625 Цивільного кодексу України, та сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж ст. 625 Цивільного кодексу України, незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу (аналогічна правова позиція наведена в п.5.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 321 221,02 грн. 3% річних та 1 867 273,38 грн. інфляційних втрат задоволенню не підлягають.
В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Згідно зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.
Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доводи апеляційної скарги підтвердились під час розгляду даної справи, що в свою чергу свідчить про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи, а також невірне застосування норм матеріального і процесуального права під час вирішення спору в частині задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Приймаючи до уваги обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2016р. у справі №910/31815/15 - скасуванню в частині задоволення позову з прийняттям в цій частині вимог нового рішення про відмову у позові. В іншій частині вказане судове рішення має бути залишено без змін.
Зважаючи на відмову в задоволенні позову, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за його подання покладаються на позивача.
У зв'язку із задоволенням апеляційної скарги, витрати по сплаті судового збору за її подання підлягають відшкодуванню відповідачу (апелянту) за рахунок позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2016р. у справі №910/31815/15 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2016р. у справі №910/31815/15 частково скасувати, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:
«В задоволенні позову відмовити повністю».
3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ТВК "Укрцентр" на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" 74 882,52 грн. (сімдесят чотири тисячі вісімсот вісімдесят дві гривні 52 копійки) судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
4. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ із зазначенням необхідних реквізитів сторін.
5. Матеріали справи №910/31815/15 повернути до Господарського суду міста Києва.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді С.О. Алданова
А.І. Мартюк