04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"09" лютого 2017 р. Справа№ 910/31815/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Алданової С.О.
Мартюк А.І.
секретар: Горбунова М.Є.
за участю представників
позивача: Корзаченко В.М.;
відповідача: Белячкова О.В.
ДВС: Пишний А.В.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління
державної виконавчої служби Головного управління
юстиції в м. Києві
на ухвалу Господарського суду міста Києва
від 16.09.2016р. (суддя Спичак О.М.), винесену за результатами
розгляду скарги Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"
на дії Відділу примусового виконання рішень Управління державної
виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві
у справі №910/31815/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРВ "Укрцентр"
до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"
про стягнення 4 538 334,22 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва у справі №910/31815/15 від 16.09.2016р. скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на дії відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві задоволено. Визнано дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві Пишного Артема Володимировича зі стягнення виконавчого збору з відповідача протиправними, а також визнано недійсною постанову від 05.05.2016р. ВП №50980084 про стягнення виконавчого збору.
Не погоджуючись з винесеною ухвалою суду, Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва у справі №910/31815/15 від 16.09.2016р.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. При цьому Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві наголошував на наступному:
- судом при винесенні ухвали не прийнято до уваги вжиті державним виконавцем заходи та вимоги Закону України «Про виконавче провадження»;
- виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених Законом України «Про виконавче провадження»;
- державним виконавцем прийнято рішення про винесення постанови щодо стягнення виконавчого збору у повній відповідності до вимог ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» та фактичним обставинам справи, а оскаржувана ухвала суду ґрунтується виключно на доводах скаржника та не містить посилань на порушення законодавства.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2017р. (головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мальченко А.О.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 26.01.2017р.
В судове засідання 26.01.2017р. з'явилися представники позивача та відповідача. Представник Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 09.02.2017р.
Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 07.02.2017р. у зв'язку з перебуванням судді Київського апеляційного господарського суду Мальченко А.О. у відпустці з 06.02.2017р. по 10.02.2017р., для розгляду справи №910/31815/15 визначено склад колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2017р. апеляційні скарги було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді - Зубець Л.П., суддів: Алданова С.О., Мартюк А.І. та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 09.02.2017р.
В судовому засіданні 09.02.2017р. представники Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві та позивача підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просили суд скаргу задовольнити та скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва у справі №910/31815/15 від 16.09.2016р.
В судовому засіданні 09.02.2017р. представник відповідача заперечував проти апеляційної скарги, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду - без змін як таку, що була ухвалена з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 09.02.2017р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТВК "Укрцентр" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (далі - відповідач) 4 538 334,22 грн. заборгованості (з них: 2 349 839,82 грн. - основний борг, 321 221,02 грн. - 3% річних, 1 867 273,38 грн. - інфляційні втрати).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2016р. у справі №910/31815/15 позов було задоволено частково (том справи - 2, аркуші справи - 10-15), присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 2 349 839,82 грн. основного боргу, 173 736,50 грн. 3% річних, 1 795 474,74 грн. інфляційних втрат та 64 785,77 грн. судового збору.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2016р. рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2016р. у справі №910/31815/15 залишено без змін (том справи - 2, аркуші справи - 50-57).
21.04.2016р. на виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/31815/15 від 19.02.2016р. було видано судовий наказ (том справи - 2, аркуш справи - 61).
У травні 2016 року відповідач звернувся до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві (том справи - 3, аркуші справи - 6-9), в якій просив суд визнати неправомірними дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Пишного А.В. щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 05.05.2016р. у ВП №50980084 та визнати недійсною вказану постанову. При цьому відповідач посилався на те, що державним виконавцем було безпідставно стягнуто виконавчий збір з боржника, оскільки фактично рішення суду було виконано відповідачем, як боржником, самостійно та жодних дій щодо примусового виконання, які передбачено чинним законодавством України, державним виконавцем не вчинялось.
Ухвалою Господарського суду міста Києва у справі №910/31815/15 від 16.09.2016р. вищевказану скаргу відповідача було задоволено (том справи - 3, аркуші справи - 42-47). Визнано дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві Пишного А.В. зі стягнення виконавчого збору з відповідача протиправними, а також визнано недійсною постанову від 05.05.2016р. ВП №50980084 про стягнення виконавчого збору.
Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, викладеними в ухвалі у справі №910/31815/15 від 16.09.2016р., вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно зі ст. 4-5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.
Відповідно до ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження». Даний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (дане посилання на Закон і далі по тексту в редакції, чинній на час винесення оскаржуваної постанови державного виконавця) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з п.1 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, як: виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.
В ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вжити заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Отже, наслідком невиконання самостійно боржником рішення суду у встановлений ч.2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» строк є його примусове виконання, яке своїм початком має день, наступний за останнім днем строку, відведеного для самостійного виконання рішення, та є підставою для стягнення з боржника виконавчого збору.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Як вбачається з матеріалів справи (том справи - 3, аркуші справи - 13-14), 28.04.2016р. державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві було винесено постанову №ВП50980084 про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва у справі №910/31815/15 від 21.04.2016р. та встановлено відповідачу, як боржнику строк для самостійного виконання цього наказу до 04.05.2016р. включно.
05.05.2016р. державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві було винесено постанову №ВП50980084 про стягнення виконавчого збору (том справи - 3, аркуш справи - 11), якою вирішено стягнути з відповідача виконавчий збір у розмірі 438 383,68 грн.
На думку відповідача, як постанова №ВП50980084 від 05.05.2016р., так і дії державного виконавця по її винесенню і стягненню з відповідача виконавчого збору суперечать вимогам діючого законодавства, а тому названа постанова має бути визнана недійсною, а дії державного виконавця зі стягнення виконавчого збору з відповідача - протиправними.
Колегія суддів погоджується з доводами відповідача, вважає їх обґрунтованими, виходячи з наступного.
З наявних в матеріалах справи пояснень і доказів, зокрема, конверту, в якому надійшла постанова державного виконавця, та витягу з офіційного сайту УДППЗ «Укрпошта» вбачається, що відповідач (боржник у виконавчому провадженні №ВП50980084) отримав постанову №ВП50980084 від 28.04.2016р. про відкриття виконавчого провадження лише 04.05.2016р.
Доказів, які б свідчили про протилежне ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.
05.05.2016р. відповідачем було в повному обсязі виконано судове рішення у справі №910/31815/15, а саме переховано грошові кошти на загальну суму 4 538 334,22 грн. на рахунок позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями (том справи - 3, аркуші справи - 21-24).
Однак, як уже зазначалося вище, відділом примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві було винесено постанову №ВП50980084 від 05.05.2016р. про стягнення з відповідача 438 383,68 грн. виконавчого збору.
В своїй апеляційній скарзі Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві наголошував на тому, що поза увагою місцевого господарського суду залишилися вжиті державним виконавцем заходи, а також вимоги Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якими виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».
З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Дійсно, в ч.1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваної відповідачем постанови) передбачено, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.
Водночас, положеннями ч. 3 ст. 27 зазначеного Закону передбачено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.
Колегією суддів враховано, що відповідач отримав постанову про відкриття виконавчого провадження №ВП50980084 від 28.04.2016р. в останній день строку, встановлено для добровільного виконання судового рішення у справі №910/31815/15, тобто 04.05.2016р. і вже на наступний день грошові кошти у повному обсязі були сплачені відповідачем.
Як вірно зазначив місцевий господарський суд, виконавчий збір стягується з боржника виключно у разі невиконання останнім виконавчого документа у строк, встановлений державним виконавцем і лише після початку здійснення примусових дій державним виконавцем та з суми, яка залишилась несплаченою боржником самостійно. Із суми, яка сплачена боржником самостійно до початку здійснення примусових дій державним виконавцем, виконавчий збір не стягується.
Таким чином, в даному випадку сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, які в цьому випадку не вчинялися (аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду України від 28.01.2015р. у справі №3-217гс14, від 06.07.2015р. у справі №6-785цс15 та у постанові Вищого господарського суду України від 16.03.2016р. у справі №38/284).
Належні та допустимих докази, які б свідчили про те, що в межах виконавчого провадження №ВП50980084 державним виконавцем вчинялися дії з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва у справі №910/31815/15 від 21.04.2016р. в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виходячи зі змісту ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє. При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється (аналогічна правова позиція викладена в п.9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України»).
Оскільки в процесі перегляду ухвали Господарського суду міста Києва від 16.09.2016р. у справі №910/31815/15 було встановлено, що відповідач, як боржник, самостійно виконав судове рішення у справі №910/31815/15, а державним виконавцем не вчинялось жодних заходів з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва у справі №910/31815/15 від 21.04.2016р., колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві Пишного А.В. по стягненню виконавчого збору з відповідача (боржника) є протиправними та такими, що порушують права відповідача, а постанова ВП №50980084 від 05.05.2016р. про стягнення судового збору - недійсною.
В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Згідно зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.
Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відділом примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві не надано доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.
Відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що при винесенні ухвали від 16.09.2016р. у справі №910/31815/15 місцевим господарським судом було дотримано норми процесуального права, повно та всебічно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за її подання покладаються на відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві (апелянта).
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-106, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.09.2016р. у справі №910/31815/15 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.09.2016р. у справі №910/31815/15 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/31815/15 повернути до Господарського суду міста Києва.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді С.О. Алданова
А.І. Мартюк