Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"07" лютого 2017 р.Справа № 922/2786/15
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Байбака О.І.
при секретарі судового засідання Рученко К.Д.
розглянувши справу
за позовом Прокурора Орджонікідзевського району м. Харкова
до 1) Харківська міська рада, м. Харків , 2) Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Елара", м. Харків , 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Крокус-Монт", м. Харків треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів 1) ОСОБА_1 служба Харківського міського управління юстиції, м. Харків; 2) Управління Держгеокадастру у місті Харкові Харківської області, м. Харків
про визнання незаконним та скасування рішення
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_2 (службове посвідчення № 036152 від 29.10.2015 р.);
1-го відповідача - ОСОБА_3 (довіреність № 08-11/44/2-17 від 05.01.2017 р.);
2-го відповідача - не з'явився;
3-го відповідача - не з'явився;
1-ої третьої особи - не з'явився;
2-ої третьої особи - не з'явився;
Прокурор Орджонікідзевського району міста Харкова (далі за текстом - прокурор, прокуратура) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради (далі за текстом - 1-й відповідач), Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Елара", м. Харків (далі за текстом - 2-й відповідача), Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанію Крокус-Монт", смт. Покотилівка (далі за текстом - 3-й відповідач) в якому просить суд визнати незаконним та скасувати п. 30.3. додатку 1 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 29.04.2009 р. № 85/09. (далі - спірне рішення).
Заявлений позов обґрунтовано прокурором з посиланням на те, що Харківська міська рада при прийнятті спірного рішення порушила вимоги ст. ст. 13, 144 Конституції України, ст. ст. 12, 93, 125, 126, 189 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст. 19 Конституції України, ст. 41 Земельного Кодексу України, ст. ст. 133, 134, 137 Житлового кодексу УРСР, Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Кабінету міністрів УРСР № 168 від 30.04.1985 р., оскільки проігнорувала той факт, що Обслуговуючий кооператив "ЖБК "Елара", м. Харків створений з порушенням зазначених положень Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, а тому за організаційно-правовою формою фактично не є житлово-будівельним кооперативом, а є обслуговуючим кооперативом, та в зв'язку з цим не має права на безоплатне отримання земельної ділянки згідно з цим спірним рішенням.
В процесі розгляду справи 1-й відповідач, зокрема, зазначав, що прокурор при зверненні до суду з позовом по даній справі пропустив встановлений законом строк позовної давності, в зв'язку з чим, наполягав на його застосуванні до спірних правовідносин.
Розглядаючи справу суд залучив до її участі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_1 службу Харківського міського управління юстиції, м. Харків (далі за текстом - третя особа - 1) та Управління Держгеокадастру у місті Харкові Харківської області, м. Харків (далі за текстом - третя особа - 2).
Рішенням господарського суду Харківської області від 21.09.2015 р., в задоволенні позову відмовлено.
При прийнятті зазначеного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Харківська міська рада прийняла спірне рішення в відповідності до вимог чинного законодавства України, зокрема ст. 41 Земельного кодексу України; положення Примірного статуту та ЖК УРСР (в частині, що стосується створення та діяльності житлово-будівельних кооперативів), на порушення яких наполягає прокурор при створенні Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Елара", м. Харків, та на не врахуванні зазначених обставин при прийнятті Харківською міською радою спірного рішення, підлягають застосуванню виключно в тій частині, що не суперечить приписам Закону України «Про кооперацію»; що ст. 41 ЗК України не передбачає будь-яких виключень для тих житлово-будівельних та/або гаражно-будівельних кооперативів, які створені та діють відповідно до положень Закону України «Про кооперацію», а не про ЖК УРСР та Примірного статуту.
При цьому, суд констатував факт пропуску прокурором при зверненні до суду позовної давності, проте, не застосував її до спірних правовідносин, оскільки заявлений позов не підлягає задоволенню у зв'язку з цього недоведеністю та необґрунтованістю.
З зазначеними висновками суду першої інстанції погодився і Харківський апеляційний господарський суд, зокрема залишивши без змін зазначене судове рішення згідно з постановою від 09.12.2015 р. по справі № 922/2786/15.
Однак, постановою Вищого господарського суду України від 02.03.2016 р. по справі № 922/2786/15 касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області задоволено частково. ОСОБА_4 Харківського апеляційного господарського суду від 09.12.2015 року та рішення господарського суду Харківської області від 21.09.2015 року у справі № 922/2786/15 в частині позовних вимог до Харківської міської ради скасовано. В скасованій частині справу передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області. В решті позовних вимог судові рішення з даної справи залишено без змін.
Підставами для часткового скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції Вищий господарський суд вказав неповне з'ясування судами обставин, які мають істотне значення для справи, та зазначив про необхідність під час нового розгляду справи звернення уваги на підстави заявленого позову, врахувати особливості безоплатного передання земельної ділянки у приватну власність обслуговуючим кооперативам, дослідити всі обставини, які вимагаються Земельним кодексом України, Житловим кодексом УРСР, Законом "Про кооперацію", Примірним статутом для такого передання, зокрема: мету створення такого кооперативу, порядок організації та діяльності, а відповідно і перевірити чи на момент прийняття рішення Харківської міської ради таке рішення відповідало вимогам Закону та чи не були порушені інтереси територіальної громади міста Харкова.
Крім того, суд касаційної інстанції також зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що оскаржуване рішення Харківської міської ради не було реалізоване 2-м відповідачем і припиняючи провадження в частині позовних вимог до 2-го відповідача, тобто до особи, якій за оскаржуваним рішенням було безоплатно передано у власність земельну ділянку, належним чином не дослідили в якому порядку було припинено юридичну особу чи є правонаступники обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Елара", а відповідно дійшли до передчасного висновку про відсутність правових підстав для визнання оскаржуваного рішення міської ради незаконним.
Як свідчать матеріали справи, під час її нового розгляду рішенням господарського суду Харківської області від 14.06.2016 р. у позові відмовлено частково. В частині позовних вимог до Харківської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Крокус-Монт" відмовлено. В частині позовних вимог до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Елара" провадження у справі припинено.
ОСОБА_4 Харківського апеляційного господарського суду від 27.07.2016 р. по справі № 922/2786/15 апеляційну скаргу Прокуратури Харківської області залишено без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 14.06.2016 р. залишено без змін.
При прийнятті зазначених судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій, зокрема зазначили, що 2-го відповідача - ОК ЖБК «Елара» створено з недотриманням ст. 133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Кабінету міністрів УРСР № 168 від 30.04.1985 р.; що Харківська міська рада при прийнятті спірного рішення та вирішенні питання про надання ОК "ЖБК "Елара" безоплатно земельної ділянки не з'ясувала правовий статус, мету та підстави створення цього кооперативу відповідно до ЖК УРСР та Примірного статуту.
Враховуючи невідповідність спірного пункту 30.3 додатку 1 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 29.04.2009 р. № 85/09 вимогам статті 41 Земельного кодексу України, статей 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, суди вважали позовні вимоги прокурора до Харківської міської ради про визнання незаконним та скасування зазначеного пункту рішення правомірними та обґрунтованими.
Проте, враховуючи той факт, що позовну заяву було подано прокурором до господарського суду Харківської області після спливу позовної давності (ст. 257 ЦК України), а Харківською міською радою заявлено про застосування наслідків пропуску позовної давності (ч. 2 ст. 258 ЦК України), суд першої інстанції прийняв рішення про відмову в задоволенні позовних вимог прокурора до Харківської міської ради. З даними висновками погодився і суд апеляційної інстанції.
Однак, постановою Вищого господарського суду України від 16.11.2016 р. по справі № 922/2785/15 касаційну скаргу Прокуратури Харківської області задоволено частково. ОСОБА_4 Харківського апеляційного господарського суду від 27.07.2016 р. у справі № 922/2786/15 та рішення Господарського суду Харківської області від 14.06.2016 р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.
Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій Вищий господарський суд вказав, що перш ніж застосовувати позовну давність, необхідно з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про застосування наслідків її спливу зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.
Однак, відмовляючи у позові, суди попередніх інстанцій наведеного вище не врахували і застосували наслідки спливу позовної давності, не встановивши чи було порушене через ухвалення спірного рішення право позивача, яке б підлягало судовому захистові за умови, якщо б цей строк не було пропущено або при визнанні причини пропуску цього строку поважною.
З огляду на те, що постановою Вищого господарського суду України від 02.03.2016 р. по справі № 922/2786/15 було скасовано постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09.12.2015 року та рішення господарського суду Харківської області від 21.09.2015 року у справі № 922/2786/15 в частині позовних вимог до Харківської міської ради, та в скасованій частині справу передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області, а в решті позовних вимог судові рішення з даної справи залишено без змін.
Зазначене свідчить про те, що позовні вимоги прокурора до Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Елара" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Крокус-Монт", м. Харків вже вирішені по суті згідно з рішенням господарського суду Харківської області від 21.09.2015 року та постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.12.2015 року у даній справі, що в відповідній частині були залишені без змін постановою Вищого господарського суду України від 02.03.2016 р.
Таким чином, під час повторного перегляду справи, предметом розгляду суду є позовні вимоги Прокурора Орджонікідзевського району міста Харкова до Харківської міської ради.
Під час нового розгляду протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.12.2016 р., суддею-доповідачем по справі № 922/2786/15 визначено суддю Байбак О.І.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 15.12.2016 р. № 922/2786/15 зазначену справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 10.01.2017 р.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.01.2017 р. розгляд спарви відкладено на 24.01.2017 р.
В процесі нового розгляду справи прокуратура надала суду письмові пояснення (вх. № 309 від 10.01.2017 р.) по даній справі, в яких повідомляє суд про незаконність спірного рішення Харківської міської ради та обґрунтовує власну правову позицію по справі. Зокрема, прокурор наполягає на тому, що позовну давність щодо звернення з позовними вимогами в межах даної справи ним пропущено з поважних, та в зв'язку з цим, вважає, що вона не підлягає затосуванню до спірних правовідносин.
1-й відповідач надав суду відзив з урахуванням вказівок ВГСУ (вх. № 477 від 10.01.2017 р.), в якому заперечує проти позову, наполягає на законності передачі земельної ділянки 2-ому відповідачу згідно зі спірним рішенням, та наполягає на застосуванні до спірних правовідносин позовної давності.
Також 1-й відповідач надав суду письмові пояснення в яких зазначає перелік справ з подібних правовідносин, коли прокурору було відмовлено в задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності. Судові рішення у цих правах були залишені без змін відповідними постановами Харківського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України.
На судове засідання 06.02.2017 р. прибули представники прокуратури та 1-го відповідача.
Прокурор просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник 1-го відповідача просить суд відмовити прокурору в задоволенні позову.
2-й та 3-й відповідачі, а також третя особа - 1 та третя особа - 2 на судове засідання своїх представників не направили, про причини їх неприбуття суд не повідомили.
В процесі розгляду даної справи 2-й відповідач - Обслуговуючий кооператив "ЖБК "Елара", м. Харків був ліквідованим, про що також буде зазначено нижче.
В пункті 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», зокрема зазначено, що Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Суд зазначає, що законодавство України, в тому числі ГПК України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 ЦК України та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
З метою повідомлення 3-го відповідача та третіх осіб про час та місце розгляду справи, судом засобами поштового зв'язку направлялася ухвала від 15.12.2016 р. на адреси, зазначені як юридичні адреса підприємства та установ в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.
На ті ж адреси судом направлено копію інших ухвали по даній справі.
Третя особи зазначені копії ухвал отримали.
Копії ухвал, надіслані на адресу 3-го відповідача повернулися на адресу суду з відміткою «через не запит» (а. с. т. 5 а. с. 12-13).
З урахуванням викладеного, судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 2.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України, погодженої листом Вищого господарського суду України від 19.02.2013 р. та затвердженої наказом Державної удової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28.
Оскільки неявка на судове засідання представників 2-го, 3-го відповідача та третіх осіб не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за необхідне розглядати справу за відсутності останніх, за наявними в матеріалах справи документами та матеріалами, як це передбачено ст. 75 ГПК України.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив:
Як свідчать матеріали справи, прокурор при зверненні до суду з позовом по даній справі обґрунтовує необхідність такого звернення в інтересах держави наступним:
Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках визначених законом. Відповідно до статті 123 Конституції України організацію і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.
Статтею 1 Закону України “Про прокуратуру” прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Згідно ч. З ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року у справі №1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
З урахуванням того, що “інтереси держави” є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Згідно з ч. 2 ст. 2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор зазначає про це в позовній заяві.
Про обов'язок прокурора зазначити у позовній заяві про відсутність такого органу також вказано в абз. 4 п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 7 Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам (у редакції, викладеній у пункті 6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 16.01.2013 №2 Про внесення до деяких постанов пленуму Вищого господарського суду України доповнень і змін, що стосуються участі прокурора у судовому процесі), У даному випадку такий орган відсутній, оскільки особа, яка наділена територіальною громадою міста відповідними повноваженнями, у даному випадку виступає у якості відповідача.
Відповідно до п. 2.1. наказу Генерального прокурора України №6гн від 28.11.2012р. Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень пріоритетним напрямом представницької діяльності є захист інтересів держави у сфері земельних відносин.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв'язку з чим захист інтересів держави у сфері земельних правовідносин є одним із пріоритетних напрямів представницької діяльності прокурорів.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 6 ч. 1 ст. 12 ГПК України передбачено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.
Згідно з ч. 9 ст. 16 ГПК України справи у спорах, передбачених пунктом 6 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням об'єктів земельних відносин або основної їх частини, за винятком справ, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Розглянувши зазначені доводи прокурора, суд приходить до висновку про те, що вони можуть бути підставами для звернення прокурора до суду з позовом по даній справі.
Як вже було зазначено вище, постановою Вищого господарського суду України від 02.03.2016 р. по даній справі суд касаційної інстанції частково скасував судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій якими відмовлено в задоволенні позову не з підстав застосування позовної давності, а в зв'язку з відсутністю порушеного права, на захист якого прокурором подано позов.
Однак при повторному перегляді справи, постановою від 16.11.2016 р. Вищий господарський суд України скасував судові рішення судів першої та апеляційної інстанції якими встановлено правомірність позовних вимог прокурора, проте застосовано до спірних правовідносин позовну давність, та з цих підстав відмовлено в задоволенні позовних вимог. При цьому, суд касаційної інстанції вказав про необхідність встановлення, чи було порушене через ухвалення Харківською міською радою спірного рішення право позивача, яке б підлягало судовому захистові, та тільки за наслідками встановлення зазначених обставин прийняти рішення про необхідність застосування до спірних правовідносин позовної давності.
Статтею 111-12 ГПК України передбачено, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
ОСОБА_4 касаційної інстанції не може містити вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.
З урахуванням вказівок, які містять постанови Вищого господарського суду України від 02.03.2016 р. та від 16.11.2016 р., суд надає наступну правову кваліфікацію спірним правовідносинам.
Відповідно до Статуту обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Елара» він є кооперативом обслуговуючого типу, заснованим рішенням зборів засновників від 17.03.2009р.
Метою діяльності кооперативу є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативу на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправлінню та самоконтролю, а саме забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках передбачених законодавством, -одно, і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями за власні кошти кооперативу з допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).
Засновниками кооперативу є ОСОБА_5, який мешкає: АДРЕСА_1; ОСОБА_6, який мешкає АДРЕСА_1; ОСОБА_7, який мешкає АДРЕСА_2.
Відповідно до п. 5.1. Статуту, членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених цим статутом, і користуються правом ухвального голосу. Фізична особа може бути членом кооперативу за умови досягнення 16-річного віку та якщо вона виявила бажання брати участь у його діяльності.
Кооператив є юридичною особою за законодавством України. Кооператив набуває права та обов'язки юридичної особи з дня державної реєстрації у встановленому чинним законодавством України порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, п. 30.3 додатку 1 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 5 скликання Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування від 29.04.2009р. № 58/09 ОК «ЖБК «Елара» надано у власність земельну ділянку площею 6,4016 га для будівництва об'єкту зі зміною функціонального призначення під житлову забудову по вул. Луї Пастера та подальшої експлуатації об'єкту. Будівництво необхідно виконати до 01.09.2014р.
Прокурор при зверненні до суду з позовом по даній справі просить суд визнати незаконним та скасувати зазначений пункт рішення Харківської міської ради, посилаючись на те, що його прийнято всупереч вимогам ст.41 Земельного кодексу, ст.ст.133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту. Прокурор зазначає, що під час прийняття вказаного рішення Харківська міська рада при вирішенні питання про надання ОК ЖБК "Елара" безоплатно спірної земельної ділянки була зобов'язана з'ясувати правовий статус, мету та підстави створення цього кооперативу відповідно до ЖК та Примірного статуту. Прокурор зазначає, що Харківська міська рада мала можливість з'ясувати вказані обставини, в зв'язку з тим, що рішення про створення ОК ЖБК "Елара" та список його членів у разі створення саме ЖБК повинен був затвердити виконавчий комітет саме Харківської міської ради, оскільки на підставі абз. 1 п. 8 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм житлових приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Кабінету Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11.12.1984 року № 470, облік таких громадян здійснює виконавчий комітет саме Харківської міської ради, і статут ОК ЖБК "Елара" зареєстрований саме в цьому виконавчому комітеті. Крім того, прокурор вказує на те, що ОК ЖБК "Елара" не є житлово-будівельним кооперативом, що на його думку підтверджується витягом з ЄДРПОУ, де зазначено, що видом економічної діяльності є комплекс обслуговування об'єктів (код 81.10).
Розглянувши відповідні вимоги прокурора, суд зазначає наступне.
Надаючи правову кваліфікацію існуючим між сторонами правовідносинам суд виходить з наступного:
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно зі ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень Харківської міської ради, у тому числі, віднесено розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Положеннями ст. 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
Частиною 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Земельного кодексу України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
Наведеною нормою передбачена можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність юридичної особи для здійснення житлового будівництва за умови, що така особа створена як житлово-будівельний кооператив, а тому при вирішенні питання щодо безоплатного надання земельної ділянки в порядку, визначеному наведеною нормою, слід враховувати саме мету створення кооперативу, яка має відповідати встановленим вимогам до порядку створення такого кооперативу.
Відповідно до статті 94 Господарського кодексу України кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо).
Створення та діяльність житлово-будівельних кооперативів регулюються Цивільним та Господарським кодексами України, Законом України Про кооперацію, а також чинними на даний час Житловим кодексом Української РСР та прийнятим на його основі Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу, що затверджений постановою ОСОБА_4 Міністрів Української РСР від 30.04.1985 зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про кооперацію" законодавство про кооперацію базується на нормах Конституції України і Цивільного кодексу України, цього Закону, інших нормативно-правових актів з питань кооперації.
Закон України "Про кооперацію" містить загальні вимоги до створення та діяльності різних видів та типів кооперативів. Разом з тим створення та діяльність безпосередньо житлово-будівельних кооперативів як одного з видів обслуговуючих кооперативів регулюється нормами глави 5 Житлового кодексу УРСР та прийнятого на виконання ст. 137 цього Кодексу Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу.
Житловий кодекс УРСР є чинним і його дію може бути припинено виключно Верховною ОСОБА_4 України як єдиним органом законодавчої влади. Житловий кодекс УРСР не визнавався нечинним ні Законом України Про кооперацію, ні іншим законодавчим актом, а відтак його норми є обов'язковими до виконання всіма юридичними та фізичними особами, органами влади та посадовими особами. Більш того, окремі норми глави 5 Житлового кодексу УРСР уточнялися Законом України від 29.06.2010 № 2367-VI Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державного регулювання у сфері будівництва житла.
Статтею 6 Закону України "Про кооперацію" (в редакції, чинній на момент прийняття рішення) встановлено, що кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.
Статус житлово-будівельного кооперативу закріплено в Житловому кодексі Української РСР, порядок його створення, організації, порядок вступу до кооперативу, хто може бути членом кооперативу, статтями 133 та 137 якого встановлено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру. Однією із умов вступу до житлово-будівельного кооперативу є перебування на квартирному обліку в даному населеному пункті. Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється, зокрема, цим Кодексом та Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства Української РСР.
Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу і зареєстрованого в установленому порядку. Громадяни, яких включено до затвердженого виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ОСОБА_4 народних депутатів списку осіб, що вступають до організовуваного житлово-будівельного кооперативу, вважаються членами цього кооперативу з дня реєстрації статуту, а громадяни, яких прийнято до діючого житлово-будівельного кооперативу, - з дня затвердження виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ОСОБА_4 народних депутатів рішення загальних зборів членів кооперативу про прийом до кооперативу (частини 5, 6 статті 137 Житлового кодексу).
Згідно зі ст. 133 Житлового кодексу УРСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру.
Відповідно до ч. 1 ст. 134 Житлового кодексу УРСР на облік бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу беруться громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і потребують поліпшення житлових умов.
При цьому, згідно з ч. 4 ст. 134 Житлового кодексу УРСР облік громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ОСОБА_4 народних депутатів.
Порядок обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, встановлюється законодавством Союзу РСР і Української РСР.
Правила обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, затверджуються ОСОБА_4 Міністрів Української РСР і Українською республіканською радою професійних спілок.
ОСОБА_4 Міністрів Української РСР і Української ОСОБА_8 професійних спілок від 05.06.1985 № 228 затверджено Правила обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу.
Відповідно до пункту 2 Правил обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, кооперативний облік здійснюється, як правило, за місцем проживання громадян у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ОСОБА_8 народних депутатів.
Частиною 5 статті 7 Закону України “Про кооперацію” встановлено, що чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи.
Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів визначається ст. 137 Житлового кодексу УРСР.
Так, ч. 3 вказаної статті передбачено, що Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства Української РСР.
Частиною 4 ст. 137 Житлового кодексу УРСР чітко визначено, що Примірний статут житлово-будівельного кооперативу затверджується ОСОБА_8 Міністрів Українській РСР.
Згідно з ч. 5 ст. 137 Житлового кодексу УРСР Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, і зареєстрованого в установленому порядку.
Таким чином, з огляду на приписи ст. ст. 133, 134, 137 Житлового кодексу УРСР засновниками житлово-будівельного кооперативу можуть бути виключно громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і потребують поліпшення житлових умов.
Пунктом 1 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою ОСОБА_8 міністрів УРСР № 168 від 30.04.1985 року передбачено, що житлово - будівельний кооператив організується з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, - одно - і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями за власні кошти кооперативу з допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).
Згідно з п. З Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу число громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, повинно відповідати кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва. Крім того, при будівництві одно - і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ОСОБА_8 народних депутатів, але не може бути менше 5 чоловік.
Суд вважає, що при вирішенні питання, яким нормативно-правовим актом слід керуватись при створенні Житлово-будівельного кооперативу: ст. 7 Законом України Про кооперацію або Житловим кодексом України та Примірним статутом необхідно врахувати, що зазначені нормативно-правові акти співвідносяться як загальний (Закон України Про кооперацію) та спеціальний (Житловий кодекс України та Примірний статут), а тому слід застосовувати норми спеціальних нормативно-правових актів.
До аналогічного висновку прийшла колегія суддів Вищого господарського суду України при прийнятті рішення від 14.03.2013 у справі № 5002-22/1870-2012.
Однак, як свідчать матеріали справи, ОК «ЖБК «Елара» створено із порушенням вищевказаних положень Закону.
Зокрема, всупереч зазначеним положенням Закону та Примірного статуту рішення про створення кооперативу та список його членів, затверджений протоколом загальних зборів засновників, однак не затверджено виконавчим комітетом Харківської міської ради.
Відповідно до статуту ОК «ЖБК «Елара» не створений при виконавчому комітету місцевої ради народних депутатів, при підприємстві, установі чи організації, що суперечить ст. 137 Житлового кодексу.
ОК ЖБК «Елара» створено із порушенням вищевказаних норм, оскільки цей кооператив згідно зі статутом створений в організаційно-правовій формі обслуговуючого кооперативу, фактично він не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні вимог глави 5 ЖК України та ст.41 ЗК України. Вказаний кооператив є обслуговуючим, тому що мета його створення, порядок створення, організації та діяльності не відповідає вимогам щодо житлово-будівельного кооперативу.
Матеріали справи не містять жодного доказу того, що члени кооперативу на момент його створення, потребували поліпшення житлових умов, що суперечить вимогам ст. 135 ЖК України та абз. 1 п.8 Примірного статуту.
Вимога щодо необхідності поліпшення житлових умов повинна бути передбачена у матеріалах реєстраційної справи та статутних документах.
Всупереч п. 5 Примірного статуту, з урахуванням того, що число членів кооперативу не визначено виконавчим комітетом Харківської міської ради, число його членів не повинно бути менше п'яти. При цьому відповідно до переліку членів кооперативу - число його членів три.
Крім того, в статуті ОК "ЖБК "Елара" не зазначено, що члени кооперативу повинні постійно проживати у місті Харкові і потребувати поліпшення житлових умов (перебувати на відповідному обліку), що суперечить ст. 133 ЖК УРСР та абз. 1 п. 8 Примірного статуту .
На момент створення ОК ЖБК Елара" три члени кооперативу були у віці понад 30 років, що суперечить абз. 2 п. 7 Примірного статуту.
У статуті ОК "ЖБК "Елара" не визначено кількість квартир у житловому будинку, які заплановано до будівництва кооперативом, що суперечить меті.
Наведені обставини свідчать, що ОК ЖБК Елара" не було створено як житлово-будівельний кооператив в розумінні Житлового кодексу Української РСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою ОСОБА_8 Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186, що свідчить про відсутність у нього правових підстав на безоплатне отримання у власність спірної земельної земельних в порядку, визначеному ст.41 Земельного кодексу України.
Враховуючи викладене вище, суд прийшов до висновку, що Рішення Харківської міської ради № 35/15 від 23.12.2015р., в оскаржуваній частині, порушує спільні інтереси територіальної громади міста Харкова.
Суд також враховує, що Харківська міська рада, вирішуючи питання про наявність правових та фактичних підстав для ухвалення спірного рішення, мала можливість в силу покладених на неї публічних функцій, та була зобов'язана діяти в інтересах усієї територіальної громади, а також була зобов'язана з'ясувати правовий статус, мету та підстави створення ОК "ЖБК "Житло буд-1", мала переконатись у додержанні ОК "ЖБК "Житлобуд 1" порядку його створення та у відповідності його вимогам чинного законодавства, що регулює порядок передачі землі житлово-будівельним кооперативам. Однак, всього вищевказаного Харківської міською радою зроблено не було.
За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що при прийняті оскаржуваного рішення Харківською міською радою не було дотримано підстав набуття земельних ділянок житлово-будівельними кооперативами, визначених ст. 41 Земельного кодексу України, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 27.01.2015 р. у справі № 910/4626/14.
Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої не відповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
У відповідності до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
При цьому, суд вважає безпідставними доводи 1-го відповідача відносно того, що на діяльність житлово-будівельних кооперативів не розповсюджуються вимоги ЖК УРСР та Примірного статуту житлово - будівельного кооперативу, затвердженого ОСОБА_4 Міністрів УРСР від 30.04.1985 та про пріоритет виключно норм закону України “Про кооперацію”, оскільки, як вже було зазначено вище Житловий кодекс УРСР в сукупності з Примірним статутом є спеціальними нормами права, які регулюють порядок створення житлового кооперативу, станом на момент винесення даного рішення він є чинним і його дію може бути припинено виключно Верховною ОСОБА_4 України як єдиним органом законодавчої влади. Житловий кодекс УРСР не визнавався не чинним ні Законом України “Про кооперацію”, ні іншим законодавчим актом, а відтак його норми є обов'язковими до виконання всіма юридичними та фізичними особами, органами влади та посадовими особами.
Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 ГПК України Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-28 цього Кодексу є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
В постанові Верховного суду України від 17.06.2014 року по справі № 21-195а14 вказано: “при вирішенні відповідною радою питання про надання житлово-будівельним (житловим) кооперативам безоплатно земельної ділянки має враховуватися мета створення такого кооперативу, порядок його організації відповідно до ЖК та Примірного статуту”.
Таким чином, Харківська міська рада при прийнятті оскаржуваного рішення про виділення ОК "ЖБК "Елара" ірної земельної ділянки, зобов'язана була перевірити мету створення цього обслуговуючого кооперативу та порядок його організації на відповідність вимогам саме Житлового Кодексу УРСР та Примірного статуту.
Крім того, Вищий господарський суд України дійшов до однозначної правової позиції щодо обов'язкового врахування положень ст.ст. 133, 134, 137 Житлового кодексу УРСР та вимог Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою ОСОБА_4 міністрів УРСР № 168 від 30.04.1985 року щодо мети створення кооперативу та порядку його організації при прийнятті місцевою радою рішення про безоплатну передачу у власність житлово-будівельного кооперативу земельної ділянки в порядку, передбаченому ст. 41 Земельного кодексу України, а саме, в постанові від 01.06.2016р. по справі № 922/4176/15 ВСУ вказав: “Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що передаючи земельну ділянку у власність ОК "ЖБК "Атлант-Сервіс", Харківська міська рада мала врахувати мету створення такого кооперативу, порядок його організації та діяльності відповідно до вимог Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту. З'ясування саме цих обставин при наданні земельних ділянок ОК "ЖБК "Атлант-Сервіс". як спеціальному суб'єкту, передбаченому статтею 41 Земельного кодексу України, зобов'язує раду з'ясовувати правовий статус, мету та підстави його створення.
ОК "ЖБК "Атлант-Сервіс" створено із порушенням вищевказаних норм, оскільки згідно статуту утворено в організаційно-правовій формі обслуговуючого кооперативу, а тому фактично воно не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні вимог глави 5 Житлового кодексу України та статті 41 Земельного кодексу України. Вказаний кооператив є обслуговуючим, тому що мета його створення, порядок створення, організації та діяльності не відповідає вимогам до житлово-будівельного кооперативу, оскільки його засновниками виступили лише три громадянина, які не перебували на обліку осіб, котрі потребують поліпшення житлових умов”.
Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що спірний п. 30.3 додатку 1 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 5 скликання Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування від 29.04.2009р. № 58/09 прийнятий з порушенням вищезазначених законодавчих актів, та без дослідження Харківською міською радою мети та порядку створення ОК "ЖБК "Елара" .
Разом з тим, судом встановлено, що ОК "ЖБК "Елара" державний акт на право власності земельної ділянки не оформлено, житловий будинок не побудовано та не зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку площею 6,4016 га, кадастровий номер 6310138200:04:007:0010, що підтверджується листом Управління Держземагенства у м. Харкові Харківської області від 17.06.2015 р. №2753/0/2-15 станом 29.12.2012 р. та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно № 36168937 від 09.04.2015 р. (т. 1 а.с. 76, 77).
Отже, спірне рішення Харківської міської ради не було реалізоване ОК ЖБК Елара".
Разом з тим, зі змісту Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 16.05.2016 р. вбачається, що юридичну особу ОК "ЖБК "Елара" (код ЄДРПОУ 36371574) припинено 19.08.2015 р. шляхом ліквідації за рішенням засновників (т. 3 а.с. 96-97).
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно з ч. ч. 1, 7 ст. 59 ГК України припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, - за рішенням суду.
Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Такий запис вноситься у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".
Відповідно до ст. 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" юридична особа припиняється, зокрема, в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням державного органу, прийнятим у випадках, передбачених законом. Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.
Отже, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 19.08.2015 р. (після подання прокурором до суду даного позову) було внесено запис про припинення за рішенням засновників юридичної особи - ОК "ЖБК "Елара". При цьому докази правонаступництва вказаної юридичної особи в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, земельна ділянка, яка передана ОК "ЖБК "Елара" згідно з п. 30.3 додатку 1 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 5 скликання Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування від 29.04.2009р. № 58/09, станом на момент винесення рішення перебуває у володінні територіальної громади м. Харкова.
Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Частиною 1 статті 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до п. 2.3 ОСОБА_4 Пленуму Вищого господарського суду «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» від 17.05.2011р. №6 державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Кабінету Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування. Разом з тим господарським судам слід враховувати, що право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, а тому з огляду на приписи частини першої статті 16 ЦК України та статті 152 ЗК України захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку.
З огляду на вищезазначений висновок, суд приходить до висновку про прийняття п. 30.3 додатку 1 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування» від 29.04.2009р. № 58/09 з порушенням вищезазначених положень Закону, а отже і про наявність порушеного права, на захист якого прокурором подано позов в межах даної справи.
Таким чином, судом під час розгляду даної справи, на виконання постанови Вищого господарського суду України від 16.11.2016 р. по даній справі досліджено питання про наявність або відсутність порушеного права, на захист якого прокурором подано позов в межах даної справи.
Як вже було зазначено вище, Харківською міською радою заявлене клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності.
В пункті 2.2. ОСОБА_4 Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», зокрема зазначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Тобто, перш ніж застосовувати наслідки спливу позовної давності, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Згідно зі ст. 256 ЦК України, позовна давність, це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 Цивільного кодексу України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України).
Водночас необхідно мати на увазі, що, оскільки закон (пункт 10 частини другої статті 16, стаття 21 Цивільного кодексу України, абзац третій частини другої статті 20 Господарського кодексу України) визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність.
Таким чином, до спірних взаємовідносин встановлюється загальна позовна давність, яка згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України становить три роки (п. 1.1. ОСОБА_4 Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» ).
В пункті 4.1. ОСОБА_4 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 року також зазначено, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 Цивільного кодексу України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.
Частинами 1, 2, 4 ст. 29 ГПК України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 27.05.2014 року у справі №3-23гс14 та від 23.12.2014 року у справі №916/2414/13.
Тобто, у разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор, позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.
Як вбачається з протоколу засідання 33 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 29.04.2009р., на пленарному засіданні Харківської міської ради безпосередньо був присутній прокурор м. Харкова ОСОБА_9 (т. 1, а.с. 66).
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, супровідним листом від 25.05.2009 р. Харківською міською радою було надано прокурору міста Харкова ОСОБА_9 рішення 33-ї сесії Харківської міської ради 5 скликання від 29.04.2009 р. (т. 1, а.с. 67).
У мотивувальній частині постанови Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 29.10.2014р. №6-152цс14 визначено наступне: «ОСОБА_2 частини першої статті 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача. Оскільки позивач, як юридична особа, набуває та здійснює свої права і обов'язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин».
Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Отже, у зв'язку із обізнаністю з 25.05.2009 р. прокурора м. Харкова про прийняття оскаржуваного рішення Харківської міської ради, згідно із позицією викладеною у постанові Верховного Суду України від 29.10.2014р. №6-152цс14, також є обізнаними всі інші органи прокуратури, оскільки вони становлять єдину централізовану систему відповідно до ст. 6 Закону України «Про прокуратуру». Крім того, з урахуванням правової позиції зазначеної у постанові Верховного Суду України №З-23гс14 від 27.05.2014р., початок перебігу строку позовної давності починає свій відлік не з дати здійснення прокурором перевірки оскаржуваного рішення, а з дати коли прокурору було відомо про існування оскаржуваного рішення (ст. 253 Цивільного кодексу України).
Таким чином, початок перебігу позовної давності щодо оскарження рішення Харківської міської ради від 29.04.2009р., починається саме з цієї дати прийняття рішення, оскільки його прийняття відбувалось безпосередньо у присутності прокурора міста Харкова, який перебував на пленарному засіданні, та у відповідності до ст. 257 Цивільного кодексу України строк позовної давності за вимогами щодо оскарження цього рішення сплинув 29.04.2012р.
Згідно із п. 10 наказу Генеральної прокуратури України від 18.10.2010р. «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів, з метою підвищення ефективності наглядової діяльності за додержанням і застосуванням законів», керуючись статтями 1,15,19-24 Закону України Про прокуратуру, було наказано, зокрема, періодично, але не рідше одного разу на місяць, перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Використовувати право участі у засіданнях цих органів.
Відповідним суб'єктом здійснення державою своїх цивільних прав в даному випадку є прокурор, який згідно із ст. 1 Закону України «Про прокуратуру», здійснює прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів місцевими Радами, їх виконавчими органами, з відповідними наслідками прокурорського нагляду, в тому числі і шляхом звернення до суду з позовом в інтересах держави.
Крім цього, спірне рішення було направлено на адресу прокурора міста Харкова листом від 25.05.2009р., що свідчить про об'єктивні можливості для здійснення перевірки законності цього рішення і звернення до суду, в разі наявності порушень під час його прийняття.
Як зазначає прокурор, безпосередні дані, які свідчать про порушення порядку передачі земельної ділянки ОК «ЖБК «Елара», прокуратурою міста виявлено у липні 2014 року.
Втім, судова колегія вважає, що оскільки про прийняття рішення прокурору було відомо з моменту його прийняття, то з цього часу прокурор мав можливість отримати ті дані, які на його думку свідчать про порушення передачі земельної ділянки та є підставою для звернення до суду.
Спірне рішення було прийнято ще у 2009 році, а не здійснення прокурором перевірки законності рішення є лише підтвердженням бездіяльності прокурора, оскільки цей обов'язок був передбачений відповідними наказами Генерального прокурора, які є обов'язковими до виконання згідно із ст. 15 Закону України Про прокуратуру.
Частиною 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Позовна заява подана до суду прокурором після спливу трирічного строку позовної давності. Причини пропуску позовної давності прокурором під час розгляду справи в суді документально не обґрунтовані.
Матеріали даної справи свідчать про бездіяльність прокурора щодо перевірки законності виділення земельної ділянки ОК «ЖБК «Елара» згідно з п. 30.3 додатку 1 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування» від 29.04.2009р. № 58/09, оскільки останній, в силу покладених на нього функцій мав можливість та був зобов'язаний здійснити перевірки законності виділення земельної ОК «ЖБК «Елара» та в межах позовної давності ініціювати в судових органах питання про визнання недійсним вищезазначеного рішення, проте відповідних дій з невідомих причин не вчинив.
Зазначене спростовує твердження прокурора, подані в межах даної справи, стосовно поважності причин пропуску ним позовної давності щодо звернення до суду з позовом по даній справі, та необхідності застосування до спірних правовідносин ч. 5 ст. 267 ЦК України.
Вищевказане також спростовує посилання прокурора на висновки, викладені в постанові Вищого господарського суду України від 24.11.2016 р. по справі № 922/4175/15. Тим більше, що в матеріалах даної справи наявні докази обізнаності прокурора про прийняття п. 30.3 додатку 1 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування» від 29.04.2009р. № 58/09, та вчасне невжиття прокурором заходів щодо проведення перевірки правомірності цього рішення.
Крім того, відповідні правові висновки узгоджуються з висновками Верховного суду України та Вищого господарського суду України, викладеними в постановах під час розгляду справ з аналогічних або майже аналогічних правовідносин, а саме:
ОСОБА_4 Верховного Суду України від 29.10.2014 у справі № 6-152цс14,
ОСОБА_4 Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14,
ОСОБА_4 Верховного Суду України від 30.09.15 у справі № 910/4626/14,
ОСОБА_4 Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі № 6-178цс15,
ОСОБА_4 Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі № 6-68цс15,
Постанові Верховного суду України від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16
ОСОБА_4 Вищого господарського суду України від 06.04.2016 у справі № 922/2694/15
ОСОБА_4 Вищого господарського суду України від 12.04.2016 у справі № 922/4239/15
ОСОБА_4 Вищого господарського суду України від 12.04.2016 у справі № 922/4442/15
ОСОБА_4 Вищого господарського суду України від 23.04.2016 у справі № 922/4326/15
ОСОБА_4 Вищого господарського суду України від 19.04.2016 у справі № 922/4715/15
ОСОБА_4 Вищого господарського суду України від 19.04.2016 у справі № 922/3396/15
ОСОБА_4 Вищого господарського суду України від 19.05.2016 у справі № 922/3009/15
ОСОБА_4 Вищого господарського суду України від 18.05.2016 у справі № 922/2961/15
ОСОБА_4 Вищого господарського суду України від 26.10.2016 у справі № 922/3289/15
ОСОБА_4 Вищого господарського суду України від 27.09.2016 у справі № 922/1170/15
Враховуючи викладене, а також те, що прокурор звернувся до суду з пропуском встановленого законом строку позовної давності, суд визнає заяву відповідача про застосування строку позовної давності обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Зазначене зумовлює прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову Прокурора Орджонікіджзевського району м. Харкова до Харківської міської ради.
Щодо позовних вимог прокурора до Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Елара" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Крокус-Монт", м. Харків, то як вже було зазначено вище, вони вже вирішені по суті згідно з рішенням господарського суду Харківської області від 21.09.2015 року та постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.12.2015 року у даній справі, що в відповідній частині були залишені без змін постановою Вищого господарського суду України від 02.03.2016 р. по даній справі.
За таких обставин, підстави для повторного розгляду зазначених позовних вимог під час нового розгляду справи відсутні.
Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 4-5, 22, 44, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд, -
В задоволенні позову Прокурора Орджонікідзевського району міста Харкова до Харківської міської ради відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 13.02.2017 р.
Суддя ОСОБА_10