08.02.2017 Справа № 904/11448/16
За позовом фермерського господарства "ОСОБА_1І",51263, Дніпропетровська обл., Новомосковський р-н, с. Спаське, вул. Степова, 1
до публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк",49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50
про визнання недійсною окремої частини правочину
Суддя Панна С.П.
Представники:
від позивача : ОСОБА_2 - представник за довіреністю № б/н від 01.09.2016 року
від відповідача: ОСОБА_3 - представник за довіреністю № 8437-К-О від 29.12.2016 року.
Фермерське господарство "ОСОБА_1І." звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про визнання недійсним договору фінансового лізингу від 17.10.2013 року №DNH2LN104326, що укладений між Фермерським господарством "ОСОБА_1І." та Публічним акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" в частині пункту 2.4.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що пункт 2.4 Договору, який передбачає винагороду за користування майном у вигляді формули, а не у вигляді певної суми в гривнях або в іноземній валюті, що суперечить акту цивільного законодавства - вимогам ст. 524 Цивільного кодексу України.
Відповідач позов не визнає (заперечення на позовну заяву б/н від 24.01.2017 року), посилаючись на те, що:
- зміст Договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд суду і погоджені ними;
- Договором визначено, у якій валюті здійснюється правочин - національна валюта України - гривня, пунктом 2.4 валюта зобов'язання не змінюється, а виражається у гривні.
Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у справі оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд, -
17 жовтня 2013 року між Фермерським господарством "ОСОБА_1І." (надалі - Лізингоодержувач, Позивач) та Публічним акціонерним товариством комерційним банком "ПРИВАТБАНК" (надалі - Банк, Відповідач) був укладений договір фінансового лізингу №DNH2LNI04326 (надалі - Договір), відповідно до пунктів 1.1 та 1.2 якого Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПРИВАТБАНК" зобов'язався придбати у власність у Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "НОВОФАРМ", а потім передати Лізингоодержувачу, а Лізингоодержувач прийняти від Банка в платне користування, а після виплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені даним договором строки, на умовах фінансового лізингу майно відповідно до Специфікації, наданої в додатку № 1 до даного договору. Вартість майна становить: 1 689 026,92 грн., ПДВ 337 805,39 грн., а всього до оплати 2 026 832,31 грн.
За приписами п. 2.1 Договору, загальна сума цього Договору становить 2 026 832,31 грн. і складається з: суми авансового платежу 520 817,80 грн., згідно з п. 1.4.; загальної вартості лізингових платежів у частині, що йде на викуп вартості переданого в лізинг майна, 1 506 014,51 грн., згідно з графіком внесення лізингових платежів, зазначеним у додатку № 2, що є невід'ємною частиною даного Договору.
Згідно з п.2.2 Договору, розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються графіком внесення лізингових платежів, зазначеним в додатку №2, що є невід'ємною частиною даного договору фінансового лізингу.
Лізингоодержувач сплачує Банку на рахунок, відкритий згідно з п.1.5 цього Договору, згідно Графіку внесення лізингових платежів, також винагороду за користування майном у розмірі згідно з формулою, наведеною у п.2.4 договору.
Позивач вважає, що передбачена пунктом 2.4 договору винагорода за користування майном не відповідає вимогам ст.524 Цивільного кодексу України, оскільки передбачає винагороду за користування майном у вигляді формули, а не у вигляді певної суми в гривнях або в іноземній валюті.
Частиною першою статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Згідно з п. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.
Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує проти його дійсності на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Згідно зі ст.627 Цивільного кодексу України, ст.6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови.
В статті 628 Цивільного кодексу України також вказано, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ст.628 Цивільного кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків
За приписами ст.ст. 806, 807 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно зі ст. 524 Цивільного кодексу України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
У пункті 2.4 договору лізингу сторони договору визначили формулу, за якою лізингодавець здійснюватиме розрахунок винагороди за користування майном, розмір винагороди в даному випадку залежить від курсу долара США до української національної грошової одиниці - гривні та сум, які вже були оплачені.
Позивач просить визнати недійсним договор фінансового лізингу від 17.10.2013 року №DNH2LN104326, що укладений між Фермерським господарством "ОСОБА_1І." та Публічним акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" в частині пункту 2.4, з чим господарський суд не погоджується, виходячи з наступного: для визнання оспорюваного п.2.4. договору недійсним позивач має довести за допомогою належних засобів доказування, що домовленість сторін у пункті 2.4. суперечить вимогам чинного законодавства щодо його форми, змісту, правоздатності і волевиявленню сторін, на момент момент укладення договору свідомо існує об'єктивна неможливість настання правового результату, а також, що внаслідок його укладення порушені права позивача.
Вивчивши матеріалами справи та з'ясувавши зміст пункту 2.4 Договору, яким визначено винагороду за користування майном, суд дійшов висновку, що останній не суперечить вимогам цивільного законодавства, зокрема положенням ст. 524 Цивільного кодексу України, оскільки Договором визначено, у якій валюті здійснюється правочин - національна валюта України - гривня, при цьому пунктом 2.4 валюта зобов'язання не змінюється, а виражається у гривні. Зважаючи на положення ст. 627 Цивільного кодексу України, яким визначено, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору фінансового лізингу №DNH2LNI04326 від 17 жовтня 2013 року в частині пункту 2.4 та задоволення позовних вимог.
Згідно зі ст.ст. 44, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покласти на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
У позові відмовити.
Судовий збір покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 13.02.2017 року.
Суддя ОСОБА_4