ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01014, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
15 липня 2011 року 14:23 № 2а-7553/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Хижняк І. В. та представників:
позивача: ОСОБА_1;
відповідача: ОСОБА_2
розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу
за позовомПриватного акціонерного товариства “БІ ЕНД ЕЙЧ”
доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 15 липня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
26 травня 2011 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Приватне акціонерне товариство “БІ ЕНД ЕЙЧ” (далі по тексту -позивач, ПрАТ “БІ ЕНД ЕЙЧ”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва (далі по тексту -відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 12 травня 2011 року №0002742303.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2011 року відкрито провадження в адміністративній справі №2а-7553/11/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 21 червня 2011 року.
В судовому засіданні 21 червня 2011 року, у зв'язку з необхідністю витребування додаткових доказів, оголошено перерву до 15 липня 2011 року.
В судовому засіданні 15 липня 2011 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечив.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 12 травня 2011 року №0002742303 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.2 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” ПрАТ “БІ ЕНД ЕЙЧ” збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 99 088,00 грн., в тому числі за основним платежем -79 270,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -19 818,00 грн.
Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі акта від 20 квітня 2011 року №914/2303/20006513 “Про результати виїзної позапланової перевірки Приватного акціонерного товариства “БІ ЕНД ЕЙЧ” (код за ЄДРПОУ 20006513) щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків Товариством з обмеженою відповідальністю “Медіамаркет Груп” (код ЄДРПОУ 33597510) за період з 01.01.2007р. по 28.02.2011 р.” (далі по тексту -Акт перевірки).
В Акті перевірки встановлено, що між ПрАТ “БІ ЕНД ЕЙЧ” та ТОВ “Медіамаркет Груп” укладено ряд договорів про надання рекламних послуг, організації презентацій фільмів тощо, які підписані від імені ТОВ “Медіамаркет Груп” директором ОСОБА_3; згідно висновку почеркознавчої експертизи №1964/11-11 від 12 березня 2011 року підпис на договорах належить не ОСОБА_3
Також в Акті перевірки зазначено, що допитаний в кримінальній справі директор ТОВ “Медіамаркет Груп” ОСОБА_3 пояснив, що він лише формально рахувався директором підприємства та підписував документи, не розуміючи їх суті; назва ПрАТ “БІ ЕНД ЕЙЧ” йому не відома, договорів з даним підприємством не укладав, йому не відомо чи надавало ТОВ “Медіамаркет Груп” які-небудь послуги ПрАТ “БІ ЕНД ЕЙЧ”.
Враховуючи наведену інформацію, відповідач вказав, що акти виконаних робіт, підписані від імені директора ТОВ “Медіамаркет Груп”, не мають юридичної сили та не є первинними документами бухгалтерського обліку.
Далі по тексту Акта перевірки, посилаючись на норми Бюджетного та Цивільного кодексів України, Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”, відповідач встановив нікчемність правочинів, укладених між ПрАТ “БІ ЕНД ЕЙЧ” та ТОВ “Медіамаркет Груп”.
З огляду на викладене, в Акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств за І півріччя 2008 року на загальну суму 79 270,00 грн.
Позивач не погоджується висновками Акта перевірки та прийнятим на їх підставі податковим повідомленням-рішенням, обґрунтовуючи позов наступним: валові витрати позивача за господарськими операціями з ТОВ “Медіамаркет Груп” підтверджуються відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами; відповідачем не встановлено, що ТОВ “Медіамаркет Груп” не надавало послуг позивачу; підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” стосується лише випадків повної відсутності розрахункових, платіжних та інших документів, які в свою чергу були в наявності на момент перевірки; послуги, що надавалися ТОВ “Медіамаркет Груп”, використані позивачем в межах господарської діяльності; податковим законодавством не встановлено солідарної відповідальності платника податків за дії його контрагента; відповідачем не наведено жодного належного доказу та обставини, які б свідчили про нікчемність договорів, укладених з ТОВ “Медіамаркет Груп”.
Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.
Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, що стали підставою для збільшення позивачу сум грошового зобов'язання з податку на прибуток, виходячи з наступних мотивів.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування валових витрат при придбанні товарів, робіт чи послуг є подальше використання таких товарів, робіт, послуг у власній господарській діяльності підприємства.
Матеріали справи свідчать, що 01 березня 2007 року між Закритим акціонерним товариством “БІ ЕНД ЕЙЧ” (колишня назва (організаційно-правова форма) позивача) (замовник) та ТОВ “Медіамаркет Груп” (виконавець) укладено договір №0103/07, за умовами якого замовник замовляє, а виконавець бере на себе організацію та проведення презентацій до фільмів.
01 жовтня 2007 року між ЗАТ “БІ ЕНД ЕЙЧ” (рекламодавець) та ТОВ “Медіамаркет Груп” (рекламіст) укладено договір №1-01/10/07 про надання рекламних послуг, предметом якого є загальні умови надання рекламістом рекламодавцю рекламних послуг в мережі Інтернет; рекламіст надає рекламодавцю послуги на підставі наданих йому рекламодавцем рекламних матеріалів, що включають в себе: виготовлення електронних рекламних листів та оголошень, адаптацію веб-сайтів рекламодавця до пошукових машин в мережі Інтернет.
01 липня 2008 року між ЗАТ “БІ ЕНД ЕЙЧ” (замовник) та ТОВ “Медіамаркет Груп” (виконавець) укладено договір №1-02/08-F про надання послуг, відповідно до якого виконавець зобов'язується за завданням замовника надавати за плату наступні послуги: організація поїздки Українських представників засобів масової інформації до Москви на прес-конференцію, яка призначена фільму “Точка обстрілу”, а замовник зобов'язується оплачувати послуги.
Згідно додатків до цього договору в період І півріччя 2008 року ТОВ “Медіамаркет Груп” надало послуги по розміщенню реклами в мережі Інтернет стосовно художніх фільмів, зокрема, таких як “Монстро”, “ОСОБА_4 Вілсона”.
На виконання зазначених договорів сторонами підписано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), в тому числі, за період І півріччя 2008 року, згідно яких ТОВ “Медіамаркет Груп” надало позивачу послуги з розміщення реклами на інтернет-сайті по художнім фільмам “Монстро”, “ОСОБА_4 Вілсона”, “Королівство”, “Любов не за правилами”, “Залізна людина” “Хроніки Нарнії: ОСОБА_5” “ОСОБА_6 та королівство кришталевого черепа”; організації поїздки в Москву на прес-конференцію художнього фільму “Точка обстрілу”; організації презентації для медіа-партнерів художніх фільмів “Старим тут не місце”, “Руїни”, “Хроніки Нарнії: ОСОБА_5”, “Залізна людина”.
Розрахунки за товар здійснені у повному обсязі шляхом перерахування позивачем на розрахунковий рахунок ТОВ “Медіамаркет Груп” грошових коштів, про що свідчать відповідні виписки баку, копії яких знаходять в матеріалах справи.
Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Пункт 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Як встановлено судом та як свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основним видом діяльності ПрАТ “БІ ЕНД ЕЙЧ” є діяльність з розповсюдження фільмів.
Позивач надав в матеріали справи докази, які підтверджують права ПрАТ “БІ ЕНД ЕЙЧ” на публічний показ художніх фільмів “Монстро”, “ОСОБА_4 Вілсона”, “Королівство”, “Любов не за правилами”, “Залізна людина” “Хроніки Нарнії: ОСОБА_5” “ОСОБА_6 та королівство кришталевого черепа”; “Точка обстрілу” та ін.
Такими доказами є копії державних прокатних посвідчень на право розповсюдження і демонстрування художніх фільмів. Права на публічну демонстрацію художніх фільмів позивач набував за умовами договорів, укладених з іноземними юридичними особами SONY PICTURES RELEASING INTERNATIONAL CORPORATION, UNITED INTERNATIONAL PICTURES B.V., BUENA VISTA INTERNATIONAL INC.
Отже, за перевірений період, зокрема період за який визначено суму податкового зобов'язання, позивач володів правами на публічну демонстрацію художніх фільмів на підставі укладених з іноземними суб'єктами господарювання договорів ат мав право на розповсюдження ат демонстрування художніх фільмів.
Крім того, судом залучено матеріалів справи макети банерів та копій сторінок з Інтернет-сайтів, в яких наводиться рекламна інформація про художні фільми, права на які належали позивачу.
Загальновідомим є той факт, що реклама сприяє збільшенню попиту, зокрема, у сфері розповсюдження фільмів, і, як наслідок, приросту доходу, тому цілком логічно, що рекламні послуги у ТОВ “Медіамаркет Груп” придбавалися з метою їх використання у господарській діяльності позивача.
Крім того, за даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, одним із видів діяльності ТОВ “Медіамаркет Груп” є рекламна діяльність.
Таким чином, викладене підтверджує, що господарські операції позивача з ТОВ “Медіамаркет Груп” є реальними та такими, що здійснені в межах звичайної господарської діяльності підприємств, а послуги, що придбавалися позивачем у ТОВ “Медіамаркет Груп”, придбавалися з метою використання та були використані у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.
На переконання суду, підписання договору від імені юридичної особи-контрагента не особою директора, за умови встановлення факту реальності господарських операцій, не є підставою для не підтвердження формування валових витрат підприємством-покупцем та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями первинні документи.
За правилами підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
В Акті перевірки не встановлено відсутність на момент перевірки у позивача таких розрахункових, платіжних та інших документів.
Матеріалах справи містяться всі необхідні документи, а саме: договори, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунки-фактури, виписки банку, які підтверджують правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат вартості послуг, наданих ТОВ “Медіамаркет Груп”.
Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 цього Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;
або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
В матеріалах справи містяться копії виписок банку та платіжних доручень, які підтверджують перерахування позивачем на користь ТОВ “Медіамаркет Груп” коштів в рахунок оплати за придбані послуги.
Обставини справи свідчать, що підставою для висновку ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про порушення позивачем норм Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та про нікчемність угод, укладених між ним та ТОВ “Медіамаркет Груп” є висновок почеркознавчої експертизи №1964/11-11 від 12 березня 2011 року, згідно якого підпис на господарських договорах від імені директора ТОВ “Медіамаркет Груп” належить не ОСОБА_3 та показання ОСОБА_3 в рамках кримінальної справи про непричетність до фінансово-господарської діяльності ТОВ “Медіамаркет Груп”.
Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
За визначенням статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуд'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до статті 208 цього Кодексу якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Конфіскаційні санкції, передбачені даною нормою, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.
Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемними угод, укладених між ПрАТ “БІ ЕНД ЕЙЧ” та ТОВ “Медіамаркет Груп”, а також не надано доказів, які б свідчили, що правочин в межах спірних правовідносин, був вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Суд також звертає увагу, що порушення кримінальної справи відносно особи не є доказом її вини у вчиненні злочину. Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Крім того, суд встановив, що на час здійснення спірних операцій ТОВ “Медіамаркет Груп” було зареєстроване як суб'єкт підприємницької діяльності та включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Відповідно до статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
На думку суду позивач, як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.
Враховуючи викладене, беручи до уваги наявність підтверджуючих розрахункових та інших документів, а також використання позивачем придбаних послуг у власній господарській діяльності, висновки Акта перевірки про порушення позивачем підпункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” є помилковими, а збільшення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на 79 270,00 грн. -протиправним.
Відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.
Згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
З огляду на відсутність факту заниження позивачем податкових зобов'язань, безпідставним є також збільшення грошового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями на 19 818,00 грн.
Таким чином, позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 12 травня 2011 року №0002742303 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ПрАТ “БІ ЕНД ЕЙЧ” підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства “БІ ЕНД ЕЙЧ” задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва від 12 травня 2011 року №0002742303.
3. Присудити з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства “БІ ЕНД ЕЙЧ” судові витрати у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.А. Кузьменко