Копія
Постанова
Іменем України
21.09.2009 Справа № 2-а-470/09/0109
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ілюхіної Г.П.,
суддів Іщенко Г.М.
Кучерука О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополя Автономній Республіці Крим на постанову Київського районного суду м. Сімферополя ( Тихопой О.О. ) від 18.05.09 у справі № 2-а-470/09
за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Сімферополя Автономної Республіки Крим (вул.Дм.Ульянова, 6, м.Сімферополь, 95013)
про зобов'язання до певних дій
25.03.2009 позивач звернувся до Київського районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Сімферополя Автономної Республіки Крим про зобов'язання здійснити перерахунок недоотриманої за період з 01.01.2006 по теперішній час підвищеної пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком в порядку статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”(арк.с.2-3).
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач має статус дитини війни та має право на пільги, передбачені Законом України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 № 2195-IV, зокрема, на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, з 01.01.2006; позивач просить поновити строк звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Постановою Київського районного суду м. Сімферополя від 18.05.09 позов задоволено частково: визнано неправомірними дії Управління Пенсійного Фонду України у Київському районі м. Сімферополя по невиконання вимог ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"; зобов'язано Управління Пенсійного Фонду України у Київському районі м. Сімферополя нарахувати і виплатити позивачу щомісячну соціальну грошову допомогу, яка передбачена ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", у розмірі 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком за період з 22.05.08 по 18.05.2009 ; стягнуто з місцевого бюджету Київському району м. Сімферополя на користь позивача 3 грн. 40 коп. судових витрат; в задоволенні решти позивних вимог відмовлено (арк.с. 16).
Постанова суду мотивована тим, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону; зупинення Законами України “Про Державний бюджет України” на відповідний рік виплати підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі, встановленому статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, визнано неконституційним, тому це підвищення підлягає виплаті у зазначеному розмірі; строк звернення до суду за захистом своїх прав за 2006, 2007 роки позивачем пропущений та поновленню не підлягає, оскільки не надані докази поважної причини пропуску цього строку, відповідач наполягає на застосуванні положень статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України про відмову в задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Управління Пенсійного Фонду України в Київському районі м. Сімферополя, 21.07.09 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову повністю (арк.с. 19-20).
Доводи апеляції мотивовані тим, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, суд застосував положення частини другої статті 6, частини першої статті 19, частини другої статті 95 Конституції України, статті 7 закону України “Про соціальний захист дітей війни”, частини третьої статті 28, частини другої статті 72, частини першої та другої статті 73 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”; але не прийняв до уваги, що для надбавок до пенсії поняття “мінімальна пенсія за віком” не застосовується; відсутній порядок розрахунку надбавки, встановленої статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”; передбачене Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” визначення розміру мінімальної пенсії за віком застосовується для розрахунку пенсії, призначеної відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”; фінансування виплат по цьому закону здійснюється з Державного бюджету України, у відповідача відсутні зобов'язання по перерахунку пенсії і забезпеченню її виплати.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2009 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі Автономної Республіки Крим в порядку письмового провадження відповідно до статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження, якщо всі особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про вирішення справи за їхньої відсутності (арк.с.22-23).
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196, 197 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення абзацу другого в іншій редакції, з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач -ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, має статус дитини війни відповідно до статті 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, згідно з якою дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02.09.1945) Другої світової війни було менше 18 років, що підтверджується відповідним посвідченням НОМЕР_1 (арк.с.5), у зв'язку з чим має право на всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
За даними позивача відповідачем за 2006 та 2007 роки позивачу підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, не виплачувалось.
Згідно відомостей відповідача позивачу в 2008 році виплачена надбавка «дітям війни»в сумі:
- за період з січня по березень - 47,00 грн. щомісячно;
- за період з квітня по червень -48,10 грн. щомісячно;
- за липень -вересень -48,20 грн. щомісячно;
- з жовтня 2008 року -49,80 грн. щомісячно (арк.с. 10).
Правовідносини сторін регулюються статтями 1, 3, 6, 8, 19, 21, 22, 46, 56, 58, 64, 68, 75, 92, 95, 96, 152 Конституції України, Законом України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-IV від 18.11.2004 (зі змінами та доповненнями), в редакції, що діяла в спірний період (далі -Закон № 2195-IV), Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»від 20.12.2005 № 3235-ІV, Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006, Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№ 107-VI від 28.12.2007.
Суд першої інстанції здійснив аналіз зазначеного діючого законодавства України та норм міжнародного права і дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог частково.
Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені соціальні виплати з бюджету і який є діючим, та Закону України «Про Державний бюджет»на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.
Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «ОСОБА_2 проти Росії»).
У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).
Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Оскільки правові положення, які передбачають соціальні виплати, встановлені статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-IV від 18.11.2004, є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є дитиною війни, тому має право на їх одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
Право на отримання підвищення у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленого статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-IV від 18.11.2004, не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Отже, положення Закону України № 489-V, не можуть бути застосовані в частині розрахунку розміру допомоги дітям війни, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України та міжнародному праву.
При викладених обставинах, висновки суду першої інстанції відповідають як нормам національного законодавства, так і міжнародного -Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною законодавства України, і практиці Європейського Суду з прав людини, як джерелу права.
Таким чином, стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»з 22.05.2008 (дати прийняття рішення Конституційного Суду України) діє у попередній редакції, згідно з якою дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.
Згідно з частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до статті 62 Закону України № 489-V розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2007 -380,00грн., з 01.04.2007 -406,00грн., з 01.10.2007 -411,00грн.
Частиною третьою статті 62 Закону України № 489-V встановлено, що у 2007 році для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»№ 1058-IV від 09.07.2003 з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої статті 62 Закону України № 489-V, збільшений на 1 відсоток.
Статтею 58 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№ 107-VІ від 28.12.2007 встановлений розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2008 -470,00грн., з 01.04.2008 -481,00грн., з 01.07.2008 -482,00грн., з 01.10.2008 -498,00грн.
Строк звернення до суду про нарахування недоплаченої щомісячної державної допомоги за 2006, 2007 роки позивачем пропущений, оскільки він звернувся до суду 25.03.2009, тобто поза межами річного строку, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно зі статтями 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Доказів поважності причини пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав в цій частині позивач не надав.
Відповідач в запереченнях на позов наполягав на застосуванні положень статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України в частині відмови в задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду (арк.с. 8-9).
За таких підстав судом першої інстанції з урахуванням зазначених положень правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог про нарахування недоплаченої щомісячної державної допомоги за 2006, 2007 роки.
Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.
Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.
Однак, судом першої інстанції при задоволенні позову не зазначена сума, яка підлягає нарахуванню та виплаті позивачу, позивачем же в позовній заяві зазначена сума недоплаченої допомоги, у зв'язку з чим судова колегія дійшла висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог в порядку частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню частково в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, дітям війни за з травня 2008 року по травень 2009 року (після прийняття рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008) у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до статті 6 Закону України №2195-IV в сумі 1278,40 грн., згідно наступного розрахунку:
з травня по червень 2008 року 288,60грн. = (481,00грн. х 30%) х 2,
з липня по вересень 2008 року 433,80грн. = (482,00грн. х 30%) х 3,
з жовтня 2008 року по травень 2009 року 1195,20 грн. =(498,00грн. х 30%) х 8,
з урахуванням виплаченого підвищення в сумі:
з травня по червень 2008 року -48,10грн. х 2 = 96,20грн.,
з липня по вересень 2008 року -48,20грн. х 3 = 144,60грн.,
з жовтня 2008 року по травень 2009 року - 49,80 грн. х 8 = 398,40 грн.
(288,60 грн. + 433,80 грн. + 1195,20 грн.) - (96,20 грн. + 144,60 грн. + 398,40 грн.) = 1278,40 грн.
Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про визнання неправомірною бездіяльності Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Сімферополя Автономної Республіки Крим в частині ненарахування позивачу щомісячної державної соціальної допомоги в розмірі, встановленому статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з травня 2008 року по травень 2009 року, не обґрунтував та не встановив обставини, що свідчать про неправомірність бездіяльності відповідача в цій частині, а саме, судом не з'ясовано чи були відповідні перерахування бюджетних коштів на рахунок відповідача для виплати їх особам, на яких розповсюджується дія Закону України № 2195-IV, з якого розрахунку на кожну особу надходили ці кошти, чи має відповідач право проводити виплати за рахунок інших платежів.
Позивачем також не надані належні та допустимі докази неправомірності бездіяльності відповідача в зазначеній частині, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Також, судом першої інстанції помилково стягнуто судові витрати з місцевого бюджету Київського району м.Сімферополя, а не з Державного бюджету України.
Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої якщо судове рішення ухвалене на користь особи, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню з Державного бюджету України 3,40 грн. судового збору.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, передбачена статтею 6 Закону України № 2195-IV допомога дітям війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону мають статус дітей війни, а також формою реалізації ними конституційного права на соціальний захист.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначене підвищення. Однак, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання цього підвищення, яке прямо передбачене законом.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судовою колегією не приймається до уваги.
Враховуючи те, що позивач є дитиною війни та наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання зазначеного підвищення.
Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.
Головним розпорядником коштів для виплати підвищення, передбаченого статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є Пенсійний фонд України.
Згідно з частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Посилання відповідача на частину третю статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»№ 1058-IV від 09.07.2003 щодо її застосування виключно для визначення розмірів пенсій, призначених за Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також на те, що для надбавок до пенсії по інших нормативних актах поняття «мінімальна пенсія за віком»не застосовується, в законодавстві відсутнє визначення розміру, з якого обчислюється надбавка до пенсії по статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»безпідставні та необґрунтовані, так як згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена в його постановах від 27.05.2008 №08/111, 08/119, 08/138, 08/151, 08/152, 08/153 застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, з якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»№ 1058-IV від 09.07.2003 не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до розрахунку інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті визначення розміру мінімального розміру пенсії за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті визначення розміру мінімального розміру пенсії за віком, що не суперечить його застосуванню відповідно до частини сьомої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Мінімальна пенсія в розмірі 19,91 грн., встановлена для нарахування соціальних надбавок Постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2002 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету», не підлягає застосуванню для соціальної допомоги дітям війни, оскільки суперечить нормам діючого законодавства.
Доводи відповідача щодо відсутності, невиділення, неперерахування бюджетних коштів на забезпечення виплат допомоги в розмірі, передбаченому Законом, а не підзаконним нормативним актом, неправомірні, неспроможні і не можуть бути прийняті до уваги та бути підставою для відмови в позові, так як відповідач є органом, який зобов'язаний здійснювати нарахування та виплату зазначених сум підвищення у встановлених Законом розмірах.
Конституційний Суд України неодноразово в своїх рішеннях №6-рп/2007 від 09.07.2007, №10-рп/2008 від 22.05.2008, №26-рп/2008 від 27.11.2008 підкреслював, що Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік має чітко визначену сферу регулювання, та ним не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, встановлювати інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших Законів України, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
Згідно з частиною першою статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Все вищеперелічене є підставою для зміни судового рішення в порядку пункту 1 частини першої статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення абзацу другого в іншій редакції.
Керуючись статтею 11, частиною третьою статті 24, статтями 99, 100, 160, 167, частиною першою статті 195, статтями 196, 197, пунктом 2 частини першої статті 198, пунктом 1 частини першої статті 201, частиною другою статті 205, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополя Автономній Республіці Крим на постанову Київського районного суду м. Сімферополя від 18.05.09 у справі № 2-а-470/09 залишити без задоволення.
2. Постанову Київського районного суду м. Сімферополя від 18.05.09 у справі № 2-а-470/09 змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини в наступній редакції:
"Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Сімферополя Автономної Республіки Крим нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну соціальну допомогу, як дитині війни, за за період з травня 2008 року по травень 2009 року в сумі 1278,40 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3,40 грн. судового збору".
3. В іншій частині постанову Київського районного суду м. Сімферополя від 18.05.09 у справі № 2-а-470/09 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанову може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя підпис Г.П.Ілюхіна
Судді підпис Г.М. Іщенко підпис О.В.Кучерук
З оригіналом згідно
Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна