Україна
Харківський апеляційний господарський суд
19 жовтня 2009 р. Справа № 27/112-09
Колегія суддів у складі:
головуючого-судді - Могилєвкіна Ю.О., суддів -Пушай В.І., Плужник О.В.
при секретарі -Голозубової О.І.
за участю представників сторін:
позивача -Гончаренко О.Л.
відповідача -Строєва О.Є.
розглянувши апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2763Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 20.07.09 р. по справі № 27/112-09
за позовом - ТОВ "АВІАБУДСЕРВІС", м. Київ
до - ТОВ "Харківський завод будівельних матеріалів АСТОР", м. Харків
про стягнення 273345,62 грн., -
встановила:
Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою згідно якої, після уточнення позовних вимог, просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором № 109/Т поставки від 11.01.2008 р. в розмірі 266298,62 грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 20.07.09 р. по справі № 27/112-09 (суддя Мамалуй О.О.) позовні вимоги задоволені повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача - заборгованість в розмірі 266298,62 грн., суму сплаченого державного мита в розмірі 2733,46 грн. та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заборгованість відповідача перед позивачем з урахуванням інфляційних втрат та річних підтверджена наданими до матеріалів справи доказами та розрахунком.
Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу в який просить рішення скасувати та прийняти нове яким в позові відмовити.
Як зазначає відповідач у своїй скарзі cуд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не витребувавши довіреності на отримання відповідачем товару, таким чином, не з'ясував, на підставі чого позивач передавав відповідачеві товар. Так, у мотивувальній частині рішення зазначено, що відповідач здійснив оплату за договором в розмірі 2090000,00 грн. та в розмірі 7137,00 грн. Несплачена сума основної заборгованості становить 202863,00 грн. Також відповідач повинен сплатити позивачу 6268,77 грн. як 3 відсотки річних, інфляційні витрати в розмірі 30350,00 грн. та пеню у розмірі 26726,85 грн. У резолютивній частині рішення суд задовольняє позовні вимоги в розмірі 266298,62 грн., що не може дорівнювати арифметичній сумі основної заборгованості, 3 % річних, інфляційних та пені. Допущення судом арифметичної помилки порушує майнові права відповідача, в результаті чого судом було прийнято незаконне рішення.
Як вважає відповідач порушення норм процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення. Відповідно до п. 5 Постанови № 11 від 29.12.1976 р., зі змінами Пленуму Верховного Суду України "Про судові рішення", в описовій частині рішення необхідно, зокрема, вказати зміст і підстави позовних вимог відповідно до позовної заяви; внесені зміни підстав, предмету, розміру позовних вимог; чи визнає відповідач позов; якщо визнає - повністю або частково; в разі заперечень - у чому суть заперечень проти позову; зміст пояснень прокурора, заявників, заінтересованих і третіх осіб; пояснення (висновки) органів, організацій та громадян, які захищають в силу закону права інших осіб. В описовій частині рішення господарський суд вказав лише зміст і підстави позовних вимог відповідно до позовної заяви, внесені зміни розміру позовних вимог, але не вказав, чому відповідач заперечує проти позову, у чому полягають заперечення проти позову.
Згідно ч. З ст. 84 ГПК України у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення. Згідно з ч. 2 п. 4 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 10.12.1996 № 02-5/422 "Про судове рішення", з наступними змінами і доповненнями, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обгрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
У мотивувальній частині рішення суд не навів правові обгрунтування, з огляду на які доводи відповідача не взято до уваги судом, чим порушив вимоги ст.ст. 4-2, 84 ГПК України.
У відзиві на позовну заяв відповідач звертав увагу суду, що згідно п. 11.4. Договору поставки № 109/Т від 11.01.08 р. передбачено, що всі спірні питання, які виникають між сторонами, вирішуються шляхом переговорів або у судовому порядку.
Статтею 6 ГПК України визначено порядок вирішення спірних питань шляхом переговорів пред'явленням претензії, у якій, зокрема, зазначаються обставини, на підставі яких пред'явлено претензію, докази, що підтверджують ці обставини; посилання на відповідні нормативні акти, перелік документів, що додаються до претензії, а також інших доказів.
Проте, позивач таких заходів досудового врегулювання у розумінні ст. 6 ГПК України не вжив.
Натомість відповідач звертався до позивача із пропозиціями щодо досудового врегулювання спору (зокрема, лист від 05.05.09 № 154) та на підтвердження свого наміру розрахуватися за поставлений товар перерахував позивачу 7137,00 грн. (платіжне доручення № 1250 від 18.05.09 р.). Однак відповіді щодо узгодження графіку погашення заборгованості так і не отримав.
Зазначені обставини не були враховані судом при прийнятті рішення в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій.
Позивач вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим і просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст.101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про часткове скасування рішення суду першої інстанції та часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції 11.01.2008 р. між ТОВ "Авіабудсервіс" та ТОВ "Харківський завод будівельних матеріалів АСТОР" був укладений договір № 109/Т на поставку автобетононасосу SY 5295 ТНВ-37 та комплектуючих до нього. Відповідно до п. 3.1. договору, вартість товару та ціна договору становить 2300000,00 грн.
Відповідно до п. 4.1. договору, відповідач зобов'язаний був здійснити оплату за товар протягом трьох банківських днів з дати підписання сторонами акту здачі в експлуатацію товару.
Товар був отриманий відповідачем 16.04.2008 р. і зазначене підтверджується видатковою накладною № 4714/2 від 16.04.2008 р.
Згідно з п. 2.1.2. договору, позивач взяв на себе зобов'язання з ведення в експлуатацію товару.
Пунктом 6.3. передбачено, що зобов'язання позивача з ведення в експлуатацію товару вважаються виконаними з дати підписання уповноваженими представниками сторін акту здачі в експлуатацію товару.
Позивач ввів в експлуатацію товар, що підтверджується актом здачі введення експлуатацію автобензонасосу від 18.04.2008 р.
Незважаючи на взяті на себе зобов'язання щодо оплати товару, відповідач з порушенням строків розрахунків, частково здійснив оплату за договором в розмірі 2090000,00 грн.
Також, після подання позивачем позову, відповідач частково сплатив суму заборгованості в розмірі 7137,00 грн., що підтверджується банківською випискою з поточного рахунку ТОВ "Авіабудсервіс" від 18.05.2009 р. таким чином, несплачена сума основної заборгованості становить 202863,00 грн., котра і повинна бути стягнута з відповідача.
Приймаючі рішення суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тому суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача інфляційні витрати за весь період заборгованості в розмірі 30350,00 грн.
Однак, суд першої інстанції не перевірив наданих позивачем розрахунків річних і безпідставно визнав, що відповідач повинен сплатити 6268,77 грн. як три відсотки річних від суми заборгованості за період з 24.04.2008 р. по 10.04.2009 р., оскільки згідно проведених судовою колегією розрахунків за зазначений період, відповідач повинен сплатити -6046,51 грн. річних. Тому, рішення в частині стягнення 222,26 грн. річних підлягає скасуванню.
Пунктом 7.1.1. договору встановлена відповідальність відповідача за порушення строків розрахунків в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення оплати. Однак позивач, також невірно нарахував пеню на суму - 26726,85 грн., оскільки згідно проведених судовою колегією розрахунків з відповідача підлягає стягненню -25085,24 грн. пені. Тому, рішення в частині стягнення -1641,61 грн. підлягає скасуванню.
В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Посилання відповідача на те, що позивач не вжив заходів досудового врегулювання спору у розумінні ст. 6 ГПК України безпідставне.
Відповідно до вимог ст. 5 ГПК України, сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою.
Згідно пункту 11.4. Договору всі спірні питання, які виникнуть між сторонами, вирішуються шляхом переговорів або в судовому порядку. Тобто сторони в укладеному договорі не передбачили обовязковість досудового врегулювання спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 ГПК України - підприємства та організації, що порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії.
Приймаючі рішення суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що позивач неодноразово повідомляв відповідача про необхідність погашення заборгованості за договором, а також сплати штрафних санкцій. Відповідач був повідомлений належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення.
За таких обставин, доводи викладені в апеляційній скарзі не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення основного боргу, а також правомірно нарахованих інфляційних втрат річних та пені.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст.5, 6, 49, 99, 101, п.2 ст. 103, п.1 ст. 104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -
постановила:
Апеляційну скаргу задовольнити частково. Рішення господарського суду Харківської області від 20.07.09 р. по справі № 27/112-09 в частині стягнення 1641,61 грн. пені, 222,26 грн. річних та 18,64 грн. держмита скасувати та в позові в цій частині відмовити. В іншій частині рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Стягнути з ТОВ "Авіабудсервіс" (03124, м. Київ, бульвар І. Лепсе, 8, корп. 59/4, р/р 26009025370 в ВАТ "банк Український капітал", МФО 320371, код 32485297) на користь ТОВ "Харківський завод будівельних матеріалів "АСТОР" (61106, м. Харків, вул. Індустріальна, 3, р/р 260023001993 в АКБ "Меркурій" в м. Харкові, МФО 351663, код 32359553) -9,32 грн. держмита, сплаченого за подання апеляційної скарги.
Наказ доручити видати господарському суду Харківської області.
Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.
судді Пушай В.І.
Плужник О.В.
Повний текст постанови підписаний 22.10.2009 року.