Україна
Харківський апеляційний господарський суд
"19" жовтня 2009 р. Справа № 47/12-09
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя , судді ,
при секретарі Цвірі Д.М.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача -Бацуна Д.В. - довіреність
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 2849Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 26 серпня 2009 року по справі № 47/12-09
за позовом Закритого акціонерного товариства «Автоторгова група «Спецтехніка», м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоком», м. Харків
про зобов'язання вчинити дії,
встановила:
Позивач, Закрите акціонерне товариство «Автоторгова група «Спецтехніка», у липні 2009 р. звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоком», в якому просив (з урахуванням уточнень позовної заяви -арк.справи 72):
зобов'язати відповідача надати позивачу належно оформлені оригінали зворотних актів прийому - передачі на повернення транспортних засобів у кількості 21 одиниці відповідно до договору зберігання № 0111/08 від 01.11.2008 р. та актів прийому - передачі № 1 від 12.11.2008 р. (на 6 одиниць автомобілів ЗИЛ), № 2 від 12.11.2008 р. (на 1 одиницю автомобілю ЗИЛ), № 3 від 01.12.2008р. (14 одиниць автомобілів ЗИЛ);
зобов'язати відповідача надати позивачу належно оформлені оригінали видаткових накладних № АК-0001644 від 01.12.2008 р. дов. № 116 від 01.12.2008 р., № АК-0001677 від 01.12.2008 р., № АК-0001668 від 01.12.2008 р. дов. № 116 від 01.12.2008 р.;
зобов'язати відповідача надати позивачу належно оформлені оригінали податкових накладних на відпущений товар на загальну вартість 4155680,00 грн. для підтвердження податкового кредиту.
Рішенням господарського суду Харківської області від 26 серпня 2009 р. у справі № 47/12-09 (суддя Світлічний Ю.В.) в задоволенні позовних вимог відмовлено. В задоволенні клопотання позивача про зобов'язання відповідача письмово відповісти на запитання (вх.№9310) відмовлено. В задоволенні клопотання позивача про направлення запиту та призначення експертизи (вх. №9309) відмовлено. В задоволенні клопотання позивача про зобов'язання відповідача надати письмові відповіді відмовлено. В задоволенні клопотання відповідача про зобов'язання позивача надати письмові відповіді відмовлено.
Позивач, ЗАТ «Автоторгова група «Спецтехніка», з даним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 26 серпня 2009 р. у справі № 47/12-09 скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити його позовні вимоги та заявлені клопотання. В апеляційній скарзі позивач посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими та порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вимоги скарги позивач обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржуваного рішення суд першої інстанції не врахував тих обставин, що сторони у справі фактично досягли згоди на укладання договору про передачу спірної техніки у власність позивача. Заявлені ж позивачем клопотання про надання відповідачем письмових відповідей на запитання позивача були спрямовані на встановлення таких фактичних обставин, однак, судом першої інстанції у задоволенні таких клопотань відмовлено, чим порушено основні принципи судочинства, в тому числі, і щодо змагальності сторін.
Відповідач, ТОВ «Автоком», проти вимог, викладених в апеляційній скарзі, заперечує, вважає їх незаконними та необґрунтованими, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 26 серпня 2009 р. у справі № 47/12-09 залишити без змін. Відповідач вважає, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка. Відповідач стверджує, що між сторонами у справі існують договірні стосунки на підставі укладеного договору зберігання, згідно з яким позивачу передано на зберігання певну кількість транспортних засобів. Жодних інших стосунків (в тому числі і щодо передачі транспортних засобів у власність позивача) між сторонами не існувало та не існує. Будь-яких домовленостей щодо такої передачі також не було. На думку відповідача, подані позивачем копії накладних на передачу товару не є належними доказами та не можуть створювати юридичні наслідки для сторін по справі. Що ж стосується заявлених позивачем клопотань, відповідач вважає, що такі клопотання не стосуються предмету спору та обґрунтовано не були задоволені судом першої інстанції.
16 жовтня 2009 р. до канцелярії апеляційного господарського суду було подано клопотання позивача про відкладення розгляду справи, яке мотивоване неможливістю представника бути присутнім у судовому засіданні через відрядження. У клопотанні позивач зазначає, що на підприємстві працює один юрисконсульт, який представляє інтереси позивача -Цвікевич О.А. До клопотання також додано копію штатного розкладу підприємства та копію наказу підприємства № 188 від 16 жовтня 2009 р. про відрядження юрисконсульта до м. Києва для ведення переговорів строком на один день -19.10.2009 р.
Розглянувши заявлене позивачем клопотання, колегія суддів вважає його таким, що задоволенню не підлягає враховуючи наступне:
ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 22 вересня 2009 р. про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення її до розгляду, явка представників у судове засідання не була визнана обов'язковою. Відповідну ухвалу позивач отримав завчасно -24 вересня 2009 р., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (арк.справи 102), тобто про час та місце засідання суду позивач був повідомлений належним чином.
Будучи належним чином та завчасно повідомленим про час та місце засідання суду, позивач, разом з тим на виконання вимог цієї ухвали, не надав суду апеляційної інстанції за три дні до початку судового засідання письмові пояснення з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції по справі та докази на підтвердження фактів, викладених в апеляційній скарзі. Жодних доказів чи пояснень з приводу невиконання ухвали апеляційного господарського суду позивачем не надано.
Натомість, генеральним директором позивача саме 16 жовтня 2009 р. (тобто, за три дні до судового засідання) підписано наказ про відрядження юрисконсульта до м. Києва на один день -19 жовтня 2009 р. (тобто, на той день, коли призначено засідання суду, про яке позивач завчасно та належним чином був повідомлений). Ані в наказі про відрядження, ані в заявленому позивачем клопотанні не обґрунтовано необхідність направлення представника позивача у відрядження саме в той день (а не раніше, чи пізніше), коли призначено судовий розгляд його ж апеляційної скарги.
Усе вищенаведене, на думку колегії суддів, свідчить про зловживання позивачем своїми процесуальними правами з метою затягування судового розгляду справи, що дає підстави стверджувати про необґрунтованість заявленого клопотання.
Крім того, колегія суддів також враховує і те, що чинне законодавство не обмежує сторін (в тому числі і позивача по даній справі) у виборі кола осіб, які можуть представляти його інтереси в суді, а тому, у разі дійсної потреби у відрядженні юрисконсульта підприємства саме у той день, коли призначено судове засідання по розгляду його ж апеляційної скарги, позивач міг та повинен був (якщо вважав, що присутність його представника у судовому засіданні повинна бути обов'язковою) направити до суду іншого представника. При цьому, колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що інтереси позивача у суді першої інстанції представляло декілька осіб на підставі довіреностей (Цвікевич О.А. -арк.справи 21, Дмитренко І.О. -арк.справи 58, Нечитайло В.І. -арк.справи 59), однак жодна з цих осіб не з'явилася до суду апеляційної інстанції.
Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів вважає за необхідне у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи відмовити та розглянути справу за наявними у ній матеріалами. При цьому, колегія суддів також враховує, що позивачем не надано жодних додаткових доказів та обґрунтувань на підтвердження вимог апеляційної скарги, не заявлено клопотань про можливість та необхідність залучення додаткових доказів в порядку ст. 101 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноваженого представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, вірно встановлено місцевим господарським судом та не заперечується сторонами, між позивачем та відповідачем 01 листопада 2008 р. було укладено договір зберігання №0111/08, відповідно до умов п.1.1. якого відповідач передає, а позивач приймає на зберігання транспортні засоби та зобов'язується їх повернути у схоронності. Найменування, індивідуальні характеристики автотранспортних засобів, одиниці виміру, кількість, зазначаються в актах приймання-передачі транспортних засобів, які є невід'ємними частинами цього договору.
Відповідно до наявних у справі доказів, в межах вказаного договору зберігання відповідачем передано на зберігання позивачу спірні транспортні засоби у кількості 21 одиниці. Факт передачі підтверджено актами приймання -передачі транспортних засобів №1, №2, №3 до договору зберігання № 0111/08 від 01.11.2008 р. (арк.справи 17-19).
Згідно з актом прийому -передачі транспортного засобу від 03.02.2009 р. позивачем повернуто відповідачу 1 одиниця техніки - ЗИЛ КО-520 №73492041 (арк.справи 20).
Відповідні факти передачі техніки на зберігання та часткового повернення підтверджені обома сторонами.
Таким чином, судом апеляційної інстанції, як і судом першої інстанції, встановлено, що між сторонами існують договірні стосунки в межах укладеного договору зберігання № 011/08 від 01.11.2008 р., строк дії якого встановлений до 31.12.2009 р. (п. 7.3 договору).
Предметом позовних вимог позивача є зобов'язання відповідача надати позивачу належно оформлені оригінали зворотних актів прийому - передачі на повернення транспортних засобів у кількості 21 одиниці відповідно до договору зберігання № 0111/08 від 01.11.2008 р. та актів прийому - передачі № 1 від 12.11.2008 р. (на 6 одиниць автомобілів ЗИЛ), № 2 від 12.11.2008 р. (на 1 одиницю автомобілю ЗИЛ), № 3 від 01.12.2008р. (14 одиниць автомобілів ЗИЛ); зобов'язання відповідача надати позивачу належно оформлені оригінали видаткових накладних № АК-0001644 від 01.12.2008 р. дов. № 116 від 01.12.2008 р., № АК-0001677 від 01.12.2008 р., № АК-0001668 від 01.12.2008 р. дов. № 116 від 01.12.2008 р.; зобов'язання відповідача надати позивачу належно оформлені оригінали податкових накладних на відпущений товар загальною вартістю 4155680,00 грн. для підтвердження податкового кредиту.
При цьому позивач вказує, що після передачі йому транспортних засобів на зберігання, відповідач передав позивачу у власність 26 одиниць транспортних засобів, в кількість яких також входили 21 одиниця транспортних засобів, які були передані на зберігання. При цьому, як стверджує позивач, відповідачем належним чином не було оформлено передачу товару у власність, через що позивачем і подано відповідну позовну заяву.
На підтвердження своїх вимог позивачем надано копії видаткових накладних № АК-0001644 від 01.12.2008 р., № АК-0001677 від 01.12.2008 р., № АК-0001668 від 01.12.2008 р. (арк.справи 13-15), з яких ніби-то вбачається, що на підставі рахунків-фактур від 01.12.2008 р. ТОВ «Автоком»передало ЗАТ «Автоторгова група «Спецтехніка»26 одиниць транспортних засобів.
Разом з тим, відповідні видаткові накладні не містять підпису представника (повноважної особи) відповідача про передачу товару, а відповідач такий факт заперечує. Відповідачем до матеріалів справи надано докази того, що станом на 10.08.2009 р. (тобто, на дату подання відповідних доказів) спірні транспортні засоби обліковуються в бухгалтерському обліку відповідача (арк. справи 52-54).
До матеріалів справи позивачем не надано ані доказів укладання з відповідачем письмових договорів купівлі-продажу (поставки, ін.) про передачу спірного товару у власність позивача, ані інших доказів, які б підтверджували відповідний факт.
Згідно зі ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти в письмовій формі.
Ст. 207 ЦК України встановлені вимоги до письмової форми правочину. Зокрема, положення ч. 2 названої статті містять вказівки на те, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Ч. 1 ст. 626 ЦК кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до п. 4 ст. 179 та ст. 184 ГК України, сторони при укладанні господарських договорів визначають їх зміст на основі їх вільного волевиявлення.
З урахуванням вищенаведених норм чинного законодавства та фактичних обставин справи, колегія суддів, як і суд першої інстанції, дійшла висновку, що між сторонами у належній формі не було досягнуто згоди на укладання договору про передачу позивачу у власність спірних транспортних засобів, не дотримана передбачена законом письмова форма правочину, додані до матеріалів справи накладні свідчать лише про намір позивача отримати від відповідача у власність певні транспортні засоби, однак, згода відповідача на укладання такого правочину відсутня, оскільки документи (накладні) не підписані уповноваженою особою відповідача та не скріплені його печаткою.
Таким чином, позовні вимоги позивача фактично є вимогами про зобов'язання відповідача укласти з позивачем договір поставки (купівлі-продажу), що суперечить положенням ст. 187 ГК України, оскільки спір між сторонами не виник за державним замовленням, укладання такого договору не є обов'язковим на підставі закону, відповідне не передбачено угодою сторін (така угода відсутня), попередній договір по спірній ситуації не укладався.
У суді першої інстанції позивач вказував, що вищенаведений договір зберігання було укладено з метою подальшої реалізації транспортних засобів, однак дані твердження не знайшли свого відображення ані у матеріалах справі, ані в умовах договору зберігання.
Аналіз положень договору зберігання № 0111/08 від 01.11.2008 р. свідчить про те, що право власності на майно до позивача не переходить, воно не може бути застосоване у господарському обороті позивача або бути передано до третіх осіб без вказівки відповідача (п. 1.2 договору). П.2 договору передбачено обов'язок позивача забезпечити схоронність майна та по-першій вимозі відповідача повернути його зі зберігання.
Вимоги відповідача про повернення майна позивачем до матеріалів справи не надано, строк дії договору зберігання станом на дату подання позову не скінчився, договір зберігання не розірвано та не визнано недійсним у встановленому законом порядку, а тому вимоги позивача про зобов'язання відповідача надати позивачу належно оформлені оригінали зворотних актів прийому - передачі на повернення транспортних засобів у кількості 21 одиниці відповідно до договору зберігання № 0111/08 від 01.11.2008 р. та актів прийому - передачі № 1 від 12.11.2008 р. (на 6 одиниць автомобілів ЗИЛ), № 2 від 12.11.2008 р. (на 1 одиницю автомобілю ЗИЛ), № 3 від 01.12.2008р. (14 одиниць автомобілів ЗИЛ) не узгоджуються ані з приписами чинного законодавства, ані з фактичними обставинами справи.
При цьому, колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що позивачем не здійснено жодного посилання на положення чинного законодавства в цій частині позовних вимог. Також, виходячи зі змісту положень спірного договору, ст. 949 ЦК України та звичаїв ділового обороту, суд першої інстанції вірно зазначив, що саме на зберігача (позивача) покладений обов'язок повернення речі зі зберігання, за наявності на те відповідних обставин, а тому саме позивач зобов'язаний надати акт про повернення спірного майна для підписання відповідачу як замовнику, однак доказів надання вищенаведеного акту позивачем також надано не було.
Що ж стосується вимог про зобов'язання відповідача надати позивачу належно оформлені оригінали видаткових та податкових накладних, колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача в цій частині фактично направлені на позбавлення відповідача його права власності, що є порушенням ст. 316, 317 ЦК України, якими передбачене право власника на володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідні вимоги також суперечать положенням ч.1 ст.328 ЦК України, якою передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження переходу до нього права власності на спірне майно від відповідача.
Усе вищенаведене дає підстави стверджувати, що між сторонами існували та до цього часу існують договірні стосунки на підставі договору зберігання № 0111/08 від 01.11.2008 р., в межах якого позивач зобов'язаний забезпечити повне зберігання майна, турбуватися про нього, як про власне, приймати заходи для його збереження від знищення та, на вимогу відповідача, повернути таке майно у тому стані, що було передано йому на зберігання.
Разом з тим, як свідчать матеріали справи, встановлено судом першої інстанції та не заперечується позивачем, він, всупереч умовам п. 2.1.3., 2.1.4., 2.1.5., 2.1.6. договору, неналежним чином виконував умови договору в частині зберігання товару, що підтверджується актом обстеження схоронності майна, переданого на зберігання за договором №0111/08 від 01.11.2008р., яке знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Шевченко, 111, яким встановлено відсутність 22 автомобілів, переданих відповідачем позивачу на зберігання. У своїй позовній заяві позивач також підтвердив продаж вказаного майна та відніс суми ПДВ до складу податкового зобов'язання.
Відповідачем також на підтвердження своєї правової позиції надано до суду першої інстанції наказ № 1/09 від 04.08.2009 р., яким директор підприємства відповідача зобов'язав повернути позивачу кошти у розмірі 987600,00 грн., як помилково отримані у зв'язку з тим, що видаткова накладна № АК-0001644 від 01.12.2008 р. (яка зазначена як підстава перерахування грошових коштів) не була підписана відповідачем та не виписувалася ним.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції, як і місцевий господарський суд, приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки вони не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, є необґрунтованими та не підтверджуються відповідними засобами доказування.
Одночасно колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позовні вимоги позивача також суперечать приписам ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, оскільки позивачем вибраний невірний спосіб захисту своїх інтересів. Такі висновки колегією суддів зроблені виходячи з того, що акти приймання-передачі, видаткові та податкові накладні за своєю правовою природою не є документами, які створюють, змінюють чи припиняють правовідношення сторін, а є лише первинними документами, які є підставою для відображення в бухгалтерському обліку фактичного здійснення господарської операції.
Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів також вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано було відмовлено у задоволенні клопотань позивача про зобов'язання відповідача письмово відповісти на запитання позивача (вх.№9310), клопотання позивача про направлення запиту та призначення експертизи (вх. №9309), клопотання позивача про зобов'язання відповідача надати письмові відповіді та клопотання відповідача про зобов'язання позивача надати письмові відповіді (відповідні клопотання залучені до матеріалів справи), оскільки дані клопотання направлені не на всебічне, повне та об'єктивне вирішення справи, а на зволікання розгляду справи, вищенаведені клопотання не стосуються предмету спору та не впливають на суть прийнятого судового рішення за відсутності у позивача права на звернення з даним позовом та за умови непідтвердження ним належними доказами своїх позовних вимог.
Таким чином, колегія суддів вважає, що твердження позивача, викладені ним в апеляційній скарзі, ґрунтуються на припущеннях, не доведені жодним належним доказом, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 99,101,102, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-
постановила:
У задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи відмовити.
Рішення господарського суду Харківської області від 26 серпня 2009 р. у справі № 47/12-09 залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Головуючий суддя
Суддя
Суддя