79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
29.07.09 Справа № 30/82
м. Львів
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Процика Т.С.
суддів Дубник О.П.
Скрипчук О.С.
при секретарі судового засідання Трускавецькому В.П.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнього підприємства „Єврогурт” Товариства з обмеженою відповідальністю „УРС” (далі ДП „Єврогурт” ТОВ „УРС”) за вих. № 29/05 від 29.05.2009 р.
на рішення Господарського суду Львівської області від 21.05.2009 р.
у справі № 30/82
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) „Едемс”, м. Львів
до відповідача ДП „Єврогурт” ТОВ „УРС”, м. Львів
про стягнення 54 653,72 грн.
за участю представників:
від позивача -Нагорний А.М. -представник;
від відповідача -не з'явився.
Права та обов'язки сторін, передбачені ст.22 ГПК України, роз'яснено, заяви про відвід суддів не поступало, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.05.2009 р. у справі № 30/82, суддя Мороз Н., позов задоволено повністю, стягнуто з ДП „Єврогурт” ТОВ „УРС” на користь ТОВ „Едемс” 54 653,72 грн. боргу, 546,54 грн. державного мита та 118 грн. вартості витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення суду першої інстанції мотивоване положеннями норм ст.ст. 509, 525, 530, 599 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), а також зокрема тим, що відповідач не оплатив у повному обсязі отримані від позивача за наявними в матеріалах справи видатковими накладними товар на суму 54 867,21 грн. З матеріалів справи вбачається, що відповідач провів часткову оплату за поставлений товар в розмірі 213,49 грн. А відтак, заборгованість позивача перед відповідачем на час розгляду справи становить 54 653,72 грн. боргу, які підлягають стягненню; доказів оплати або доказів на спростування цієї заборгованості відповідачем не подано.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ДП „Єврогурт” ТОВ „УРС”, відповідач у справі, подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 21.05.2009 р. у справі № 30/82 скасувати.
Скаржник посилається зокрема на те, що оскаржене рішення місцевого господарського суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, суд першої інстанції, відхиливши клопотання ДП „Єврогурт” ТОВ „УРС” про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою представника відповідача, позбавив останнього організувати належний захист своїх прав та законних інтересів, надати заперечення по справі, які мають значення для об'єктивного вирішення справи по суті і винесення правильного рішення.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав, в судовому засіданні представник позивача просить суд апеляційної інстанції залишити рішення Господарського суду Львівської області від 21.05.2009 р. у справі № 30/82 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з підстав правомірності та обґрунтованості рішення суду.
Відповідач участі свого уповноваженого представника не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання.
Враховуючи те, що розгляд справи ухвалою суду від 17.06.2009 р. участь представників сторін обов'язковою не визнавалась, додаткові докази не витребовувалися, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило, то судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника скаржника.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заслухавши представника позивача у судовому засіданні, суд встановив наступне.
ТОВ „Едемс” звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до ДП „Єврогурт” ТОВ „УРС” про стягнення з нього 54 653,72 грн. основного боргу та судових витрат.
Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, ТОВ „Едемс” поставило ДП „Єврогурт” ТОВ „УРС” товар, що підтверджується видатковими накладними № Е-00009348 від 19.09.2008 р., № Е-00009765 від 03.10.2008 р., № Е-00010337 від 21.10.2008 р., № Е-00010463 від 24.10.2008 р., № Е-00010670 від 31.10.2008 р., № Е-00010759 від 04.11.2008 р., № Е-00010892 від 07.11.2008 р., № Е-00010953 від 11.11.2008 р., № Е-00011111 від 14.11.2008 р., № Е-00011192 від 18.11.2008 р., № Е-00011355 від 21.11.2008 р., № Е-00011585 від 28.11.2008 р., № Е-00011778 від 05.12.2008 р., які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств, на загальну суму 54 867,21 грн. (а.с. 6-28).
Відповідач здійснив часткову оплату вартості товару, на суму 213,49 грн., про що вказує позивач у позовній заяві.
Враховуючи наведене, залишок заборгованості відповідача на час розгляду справи становить 54 653,72 грн. Доказів оплати або доказів на спростування цієї заборгованості відповідачем не подано.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.01.2009 р. позивачем на адресу відповідача була направлена вимога за вих. № 3 на суму 54 653,72 грн. (а.с. 31-32). Ця вимога була залишена без реагування.
Крім того, в матеріалах справи міститься акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.02.20009 р. між сторонами, з якого вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем складає 54 653,72 грн. (а.с. 37). Цей акт підписаний представниками сторін, скріплений печатками підприємств та сторонами не заперечується.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
У відповідності до ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно з ч.1, ч.2, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, ст.202 Господарського кодексу України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.
Як вбачається з матеріалів справи, сума основного боргу, не спростована документальними доказами відповідачем становить 54 653,72 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.
За таких обставин місцевий господарський суд правомірно задоволив позов про стягнення суми боргу в розмірі 54 653,72 грн. як обґрунтовано заявлений.
Посилання скаржника на порушення судом першої інстанції норм процесуального права судовою колегією відхиляються з огляду на наступне. Ухвалою суду першої інстанції від 06.04.2009 р. про порушення провадження у справі розгляд справи було призначено на 07.05.2009 р. та зобов'язано сторін подати документи та матеріали, необхідні для вирішення спору. Однак, відповідач вимоги ухвали суду від 06.04.2009 р. не виконав, в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомленим про час і місце засідання суду. Ухвалою суду від 07.05.2009 р. суд повторно зобов'язав відповідача виконати вимоги ухвали суду від 06.04.2009 р. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач вимоги ухвали суду від 07.05.2009 р. не виконав, відзиву на позовну заяву не подав, а відтак, суд першої інстанції правомірно розглянув справу № 30/82 за наявними в ній матеріалами справи, на підставі ст. 75 ГПК України.
Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи положення норм ст.ст.43, 32, 33, 34, 43 ГПК України, скаржник не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтовували неправомірність та безпідставність рішення суду першої інстанції.
Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -
Львівський апеляційний господарський ПОСТАНОВИВ:
1. Залишити рішення Господарського суду Львівської області від 21.05.2009 р. у справі № 30/82 без змін, а апеляційну скаргу ДП „Єврогурт” ТОВ „УРС”, м. Львів - без задоволення.
2. Судові витрати покласти на скаржника.
Ця постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя Процик Т.С.
Суддя Дубник О.П.
Суддя Скрипчук О.С.