79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
07.10.09 Справа № 11/98
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючої-судді Мурської Х.В.
суддів Краєвської М.В.
Якімець Г.Г.
при секретарі судового засідання Куцик-Трускавецькій О.Б.
розглянув матеріали апеляційної скарги Приватного сільськогосподарського підприємства «Костопільптахопром», с. Мирне Рівненської області, вих. № 12 від 13.07.2009р.
на рішення Господарського суду Рівненської області від 24.06.2009 року
у справі № 11/98, суддя Грязнов В.В.,
за позовом Виробничо-наукового об'єднання птахівничої промисловості «Укрптахопром», м. Київ
до Приватного сільськогосподарського підприємства «Костопільптахопром», с. Мирне Рівненської області
за участю третьої особи на стороні позивача Відкритого акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», м. Київ
про розірвання договору поставки та стягнення боргу,
за участю представників
від позивача: Кучма Н.В. -представник;
від відповідача: Лазарчук П.М. -представник;
третя особа: Горбачова О.В. -юрисконсульт.
Розпорядженням голови суду від 06.10.2009р. в склад судової колегії внесено зміни, замість суддів Давид Л.Л. та Кордюк Г.Т. введено суддів -Краєвську М.В. та Якімець Г.Г.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 24.06.2009 року у справі № 11/98 позов Виробничо-наукового об'єднання птахівничої промисловості «Укрптахопром»(далі -Об'єднання) задоволено. Розірвано договір № 63-8-213 на поставку соєвого шроту і повернення валютного кредиту згідно з програмою ПЛ-480-95 від 2 жовтня 1995 року. З рахунку Приватного сільськогосподарського підприємства «Костопільптахопром»(далі -Підприємство) на користь позивача стягнуто 52 110, 54 грн. боргу по оплаті шроту соєвого, 6 253, 31 грн. по оплаті відсотків, 1 783, 13 грн. пені, 2 551, 49 грн. -7% штрафу та 1 093, 48 грн. -3% річних. Позивачу відшкодовано судові витрати.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, Підприємство звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Рівненської області від 24.06.2009 року у даній справі скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог -відмовити, мотивуючи свої доводи, тим, зокрема, що позивачем не доведено факт поставки відповідачу товару.
В судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Об'єднання у відзиві на апеляційну скаргу заперечило проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу -без задоволення з підстав, викладених у ньому. На виконання вимог ухвали суду від 16.09.2009р. Об'єднання подало оригінал квитанції № 34102259 від 22.11.1995р.
Представник Об'єднання підтримала доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
Представник третьої особи на стороні позивача в судовому засіданні підтримала доводи позивача у справі, просить у задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити, оскаржуване судове рішення -залишити без змін. Окрім того, представник третьої особи подала на розгляд суду документально підтверджену заяву про зміну найменування юридичної особи, якою просить при розгляді справи використовувати нове найменування третьої особи - Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України».
Судова колегія задоволила подану заяву.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення Господарського суду Рівненської області від 24.06.2009 року у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 02.10.1995р. між ВНО ПП «Укрптахопром»та Птахорадгосп -племрепродуктор «Березнівський», правонаступником якого є ВАТ «Березнівськептахо підприємство», було укладено договір № 63-8-213 на поставку соєвих шротів і повернення валютного кредиту згідно з програмою ПЛ-480 на 1995 рік (далі -Договір).
Відповідно до умов Договору Об'єднання взяло на себе зобов'язання поставити соєвий шрот у кількості 50 т по ціні за одну тонну -250 доларів США, а Підприємство -оплатити:
- 20 доларів за кожну тонну соєвого шроту до 15.10.1995р.;
- вартість соєвого шроту протягом 1996-2010 рр.;
- відсотки за користування товарним кредитом з 1996 по 2010 рр.;
- вартість розвантаження і доставки товару.
Додатком № 3 до Договору сторонами було затверджено новий графік платежів з новими термінами сплати, а саме: основний борг рівними частинами по 1 368, 09 доларів США щорічно починаючи з 2002р. до 2010р. включно, відсотки за кредит починаючи з 1996 року по 2010 рік включно та платежі Укрексімбанку за обслуговування кредиту.
На виконання умов Договору Об'єднання в листопаді 1995 року поставило Підприємству 49 800 т соєвого шроту загальною вартістю 12 450 доларів США.
Заперечуючи позовні вимоги, Підприємство посилається на те, зокрема, що Об'єднанням не подано доказів, які б підтверджували факт отримання відповідачем соєвого шроту згідно договору № 63-8-213 від 02.10.1995р..
Однак, як свідчать матеріали справи, факт поставки соєвого шроту у кількості 49 800 т за Договором, та його отримання Підприємством підтверджується наявними в матеріалах справи: квитанцією про передачу вантажу залізниці № 34102259 від 22.11.1995р.; повідомленням про відвантаження № 7863; додатком № 3 до Договору «Уточнений графік платежів по погашенню кредиту та відсотків по ньому за одержаний в 1995 році соєвий шрот»; протоколом звірки взаєморозрахунків; доказами часткової проплати Підприємством відсотків за товарний кредит та частини основного боргу, що свідчить про отримання відповідачем соєвого шроту за Договором.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до правовідносин має застосовуватись та редакція закону, що діяла на момент спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 245 Цивільного кодексу УРСР від 18.07.63 (чинного на момент спірних правовідносин) за договором поставки організація-поставщик зобов'язується передати у певні строки або строк організації-покупцеві (замовникові) у власність (в оперативне управління) певну продукцію згідно з обов'язковим для обох організацій плановим актом розподілу продукції; організація-покупець зобов'язується прийняти продукцію і оплатити її за встановленими цінами. Договором поставки є також договір, що укладається між організаціями за їх розсудом, за яким поставщик зобов'язується передати покупцеві продукцію, що не розподіляється в плановому порядку, в строк, який не збігається з моментом укладення договору.
Разом з тим, згідно ст. 128 вказаного Кодексу право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. При цьому, передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.
На момент спірної поставки товару діяв Статут залізничних доріг СРСР (від 06.04.1964р.) за змістом п.п. 37, 38, 64, 148 якого по договору залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язана доставити довірений їй вантажовідправником вантаж до пункту призначення та видати його уповноваженій на отримання особі. В посвідчення приймання вантажу для перевезення станція видає вантажовідправнику квитанцію. Вантажоотримувач при отриманні вантажу розписується в дорожніх відомостях. Відповідальність за зберігання вантажу з моменту приймання його до перевезення і до моменту видачі вантажоотримувачу покладена на залізницю. В матеріалах справи наявні: повідомлення про відвантаження № 7863, квитанція про передачу позивачем вантажу залізниці № 34102259 від 02.12.1995р. із зазначенням отримувачем товару відповідача.
Таким чином, доводи скаржника про те, що Об'єднанням не доведено факт поставки товару Підприємству, оскільки не надано суду доказів отримання ним зазначеного товару, є безпідставними.
Згідно приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, відповідно до ст. 42 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Отже, правовий аналіз норм процесуального законодавства свідчить про те, що законодавчо визначено обов'язок доказування не лише позивача, а й відповідача у справі.
Крім того, колегія суддів зазначає, що спірний Договір (на виконання умов якого заявлено вимоги про стягнення боргу) є довгостроковим, та таким, що на момент подання позову продовжував свою дію (до 2010р.). Факту визнання недійсним чи розірвання такого Договору в установленому законом порядку відповідачем не доведено.
Щодо покликань скаржника на безпідставність нарахування відсотків за 2009-2010рр., то як зазначає позивач і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, Додатком № 3 до Договору (уточнений графік платежів) встановлено, що сума кредиту складається з платежів інобанку, куди включено погашення основного боргу та відсотків по кредиту, платежі Укрексімбанку за обслуговування кредиту, що в сукупності становлять платежі по кредиту. Відсотки по кредиту складаються з одноразової комісії, що нарахована на суму кожного акредитиву та комісії за авізування (кошти в розмірі 25 доларів США по кожному акредитиву).
Доводи скаржника про те, що позивачем неправомірно проведено нарахування, а судом задоволено вимоги про стягнення штрафних санкцій, передбачених п. 2 ст. 231 ГК України, а також про те, що у зв'язку з достроковим розірванням договору Підприємство не повинно сплачувати відсотки за 2009-2010рр. також є необґрунтованими, виходячи з наступного.
Відповідно до п.2 ст.231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачене законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1% вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
Зазначена норма ГК передбачає, що право застосування вказаної санкції належить учаснику відносин у сфері господарювання - суб'єкту, що належить до державного сектора економіки, який є кредитором у спірних відносинах.
Місцевим господарським судом визначено, що в даних правовідносинах оплата поставленого шроту соєвого здійснена за рахунок державних коштів згідно з міжурядовою програмою США та України ПЛ-480-95, а тому нарахування позивачем штрафних санкцій на підставі даної правової норми, є правомірним, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
При зверненні до суду з позовом, Об'єднання, окрім стягнення боргу, ставило вимогу про дострокове розірвання договору № 63-8-217 від 02.10.1995р. на поставку соєвих шротів і повернення валютного кредиту, мотивуючи свої доводи неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань по оплаті коштів за отриманий шрот.
Судова колегія вважає правомірними висновки місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог і в цій частині з огляду на те, що позивачем доведено наявність істотного порушення відповідачем умов договору.
Оцінивши докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відповідність рішення Господарського суду Рівненської області законодавству, матеріалам та дійсним обставинам справи, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105, 107 ГПК України,
Львівський апеляційний господарський суд , П О С Т А Н О В И В :
1. Рішення Господарського суду Рівненської області від 24.06.2009 року у справі № 11/97 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
3. Матеріали справи повернути місцевому господарському суду.
Головуючий-суддя Мурська Х.В.
Суддя Краєвська М.В.
Суддя Якімець Г.Г.