79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
30.09.09 Справа № П-9/71
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючої-судді Дубник О.П.
суддів Краєвської М.В.
Скрипчук О.С.
При секретарі судового засідання Ніколайчук С.В.
розглянув апеляційну скаргу філії акціонерного комерційного банку (далі АКБ) «Національний кредит»в м.Коломия від 30.06.09р. №07-93
на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 23.06.09р.
у справі №П-9/71
за позовом Прокурора м.Коломиї в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України в особі Коломийського експериментального заводу «ПРУТ», м.Коломия
до відповідача АКБ «Національний кредит»в особі філії АКБ «Національний кредит»в м.Коломия, м.Коломия
про виконання умов договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування
за участю представників
від позивача -Ковбаснюк Н.Д. -представник (дов. у справі);
від відповідача -не з'явився (належно повідомлений);
від прокурора - не з'явився (належно повідомлений).
Розпорядженням голови суду, яке знаходиться в матеріалах справи, проведено зміни в складі колегії суддів.
Сторони та прокурор належно повідомлені про час та місце засідання суду, докази чого знаходяться в матеріалах справи.
Права та обов'язки згідно ст.22 ГПК України роз'яснено, заяв про відвід суддів не поступало.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 23.06.09р. у справі №П-9/71 (суддя Фанда О.М.) позов прокурора м.Коломиї в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України в особі Коломийського експериментального заводу «ПРУТ» до АКБ «Національний кредит»в особі філії АКБ «Національний кредит»в м.Коломия задоволено частково та зобов'язано відповідача здійснювати банківські операції відповідно до умов договору №38 від 19.03.01р. В решті позову відмовлено.
Рішення судом в частині задоволених позовних вимог мотивовано ст..124 Конституції України, ст.ст.11, 202, 509, 525, 526, ч.ч.1, 3 ст.1066, ч.3 ст.1068, ст.1074 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.2, 80, 81, 85 Закону України «Про банки та банківську діяльність», на підставі яких місцевим господарським судом зроблено висновок про підставність вимоги позивача про зобов'язання відповідача здійснювати банківські операції відповідно до умов договору №38 від 19.03.01р. на здійснення розрахунково-касового обслуговування, оскільки зупинення виконання банком його договірних зобов'язань по обслуговуванню поточних операцій власників розрахункових рахунків, відкритих у банку, яким в даному випадку є позивач під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів є не неправомірним, так як дія мораторію на дані правовідносини не поширюється.
Відмовляючи в задоволенні решти позову суд, керуючись ч.1 ст.15 ЦК України, констатував, що вимога позивача про перерахування коштів, наявних на його поточному рахунку, саме на розрахунковий рахунок Пенсійного фонду України є передчасною. Така вимога не ставилась позивачем до банку до порушення провадження у даній справі.
З підстав, зазначених в апеляційній скарзі, відповідач оскаржив рішення суду, стверджуючи, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, адже останнім не враховано того, що у зв'язку із введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців з 19.12.08р. по 18.06.09р., відповідач відповідно до вимог чинного законодавства (п.1 ч.4 ст.80 Закону України «Про банки та банківську діяльність») мав право (тимчасовий адміністратор) продовжувати або припиняти будь-які операції банку.
Також, апелянт наполягає на тому, що оскаржуване рішення в частині стягнення судових витрат суперечить чинному законодавству (ст.49 ГПК України); в даному випадку судові витрати підлягали пропорційному стягненню з обох сторін відповідно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі вищевикладеного, апелянт просить частково скасувати оскаржуване рішення суду в частині задоволених позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач не погоджується з такими доводами апелянта та вважає, що оскаржуване рішення суду прийнято законно та з дотриманням норм матеріального права, зокрема, звертає увагу суду на те, що згідно ст.85 Закону України «Про банки та банківську діяльність»мораторій не поширюється на обслуговування поточних операцій; відсутність на кореспондентському рахунку банку коштів не звільняє останнього від обов'язку виконати платіжні документи клієнта.
Розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, судом встановлено наступне:
прокурор м.Коломия заявив позов в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України в особі Коломийського експериментального заводу «ПРУТ»про зобов'язання АКБ «Національний кредит»в особі філії АКБ «Національний кредит»в м.Коломия здійснювати банківські операції відповідно до умов договору №38 від 19.03.01р. та, враховуючи уточнення позовних вимог, про зобов'язання банку зарахувати на підставі платіжних доручень кошти Коломийського експериментального заводу «ПРУТ» у розмірі 31284,12 грн. на розрахунковий рахунок №256023131055, МФО 336503 Івано-Франківського обласного управління Пенсійного фонду України на сплату внесків до Пенсійного фонду України.
Як вбачається зі справи, 19.03.01р. між АКБ «Національний кредит»в особі філії АКБ «Національний кредит» в м.Коломия та Коломийським експериментальним заводом «ПРУТ»(клієнт) укладено договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування №38, згідно умов якого банк зобов'язувався відкрити Коломийському експериментальному заводу «ПРУТ»поточний рахунок відповідно до Інструкції НБУ "Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті" та здійснювати його розрахунково-касове обслуговування.
Також сторони у договорі передбачили, що банк і клієнт використовують як платіжні інструменти платіжні доручення та інші розрахункові документи, передбачені Законом України «Про банки та банківську діяльність»та Інструкцією "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України».
Клієнт має право самостійно розпоряджатися коштами на своєму рахунку з дотриманням вимог чинного законодавства, за винятком безспірного стягнення та безакцептного списання коштів та помилково зарахованих коштів; вимагати повного та своєчасного здійснення розрахунків та інших обумовлених цим договором послуг (п.п.2.1, 2.3 договору).
В свою чергу згідно п.п.4.1, 4.2 цього ж договору банк бере на себе зобов'язання належним чином виконувати умови договору; своєчасно здійснювати розрахункові операції відповідно до Інструкції «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України».
Судом першої інстанції встановлено, що 04.11.08р. позивач виставив банку платіжне доручення №25 про перерахування ПДВ в сумі 31000 грн., яке банк, прийнявши до виконання таке платіжне доручення, не виконав в зв'язку з відсутністю коштів на кореспондентському рахунку Розрахункової палати АКБ "Національний кредит" м. Київ.
На розрахунковому рахунку позивача станом на 01.05.08р. знаходились кошти в сумі 31284,12 грн.
Вищевикладене сторонами не заперечується та підтверджується документально.
Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 цього ж Кодексу).
Між тим, відповідач вказує на те, що не виконав свої договірні зобов'язання через те, що постановою Правління Національного банку України №439 від 19.12.08 року в АКБ "Національний кредит" було призначено тимчасову адміністрацію терміном на один рік - з 19 грудня 2008 року до 18 грудня 2009 року, для тимчасового управління банком та вжиття відповідних заходів для проведення його діяльності у відповідність до банківського законодавства та з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців з 19 грудня 2008 року до 18 червня 2009 року.
Згідно ст.2 Закону України «Про банки та банківську діяльність»мораторій - це зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Мораторій не поширюється на обслуговування поточних операцій, здійснюваних тимчасовим адміністратором, на вимоги щодо виплати заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, а також на задоволення вимог кредиторів, що виникли у зв'язку із зобов'язаннями банку під час здійснення тимчасової адміністрації банку (ч.4 ст.85 вказаного Закону).
Статтею 1074 ЦК України передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Таким чином, судова колегія вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем порушено умови договору та не виконано належним чином своїх договірних зобов'язань, тому в цій частині позов задоволено правомірно.
В задоволенні позовної вимоги позивача про зобов'язання банку зарахувати на підставі платіжних доручень кошти Коломийського експериментального заводу «ПРУТ»у розмірі 31284,12 грн. на розрахунковий рахунок №256023131055, МФО 336503 Івано-Франківського обласного управління Пенсійного фонду України на сплату внесків до Пенсійного фонду України суд першої інстанції відмовив, оскільки до порушення провадження у даній справі позивач не заявляв такої вимоги до банку, а отже таке право позивача не було порушено.
В цій частині рішення суду апелянтом не оскаржується.
Однак, апелянт стверджує, що місцевим господарським судом невірно розподілено судові витрати.
Відповідно до вимог ст.49 ГПК України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, в даному випадку судові витрати підлягають розподілу між сторонами пропорційно задоволеним позовним вимогам, у зв'язку із чим оскаржуване рішення в цій частині слід змінити.
З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст.103, 104, 105 ГПК України,
Львівський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу задоволити частково.
2. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 23.06.09р. у цій справі змінити в частині розподілу судових витрат, в решті судове рішення залишити без змін.
3. Місцевому господарському суду видати накази про стягнення з відповідача на користь Державного бюджету -42,50 грн. державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу -156,52 грн.
4. Видати відповідачу довідку на повернення зайво сплаченого державного мита в сумі 113,92 грн. за розгляд справи в апеляційному порядку.
5. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена згідно ст.ст.107, 109 ГПК України.
6. Справу повернути в місцевий господарський суд.
Головуюча-суддя О.П. Дубник
суддя М.В.Краєвська
суддя О.С.Скрипчук
Постанова підписана 15.10.2009р.