суддя-доповідач 1 інстанції - Кошкош О.О.
суддя - доповідач - Радіонова О.О.
09 жовтня 2009 року справа № 2-а-1229/09/0570
приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого: Радіонової О.О.
суддів : Міронової Г.М., Яманко В.Г.
при секретарі судового Крючковій К.М.
засідання
за участю представників сторін:
від позивача Петріва Т.В.
від відповідача
Різник Т.Г. представник за дов.
не з»явився, повідомлений належним
чином
розглянувши апеляційну скаргу у відкритому судовому засіданні Донецького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів м. Донецьк
на постанову Донецького окружного адміністративного суду
від 05 травня 2009 року
по справі № 2-а-1229/09/0570 (суддя Кошкош О.О.)
за позовом Донецького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів м. Донецьк
до Фізичної особи підприємця
ОСОБА_1 м. Торез Донецької області
про стягнення санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів
Донецьке обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів м.Донецьк звернулося до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 м. Торез Донецької області про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2007 році у сумі 2606,25 грн. та пені у сумі 254,80 грн., разом 2861,05 грн.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 05.05.2009р. у задоволенні позову Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач (арк. справи 43-45) просить скасувати постанову суду першої інстанції, як прийняту з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги, посилаючись на те, що в законодавстві України не міститься жодного положення про звільнення підприємства від адміністративно-господарських санкцій за недодержання нормативу працевлаштування інвалідів у зв»язку з тим, що інваліди не направлялись на підприємство і за таких умов відрахування адміністративно-господарських санкцій та пені до Фонду фактично набувають характеру обов»язкового платежу.
Позивач у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з»явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, але звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи без його участі, яке судом задоволено на підставі ч. 4 ст. 196 КАС України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Відповідно до показників статистичної звітності форми №10-ПІ за 2007р., середньооблікова кількість штатних працівників у відповідача в 2007р. становила 8 осіб, кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, відповідно до нормативу 1, кількість нестворених робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів 1.
На підставі ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та даних статистичної звітності Ф№10-ПІ позивачем нарахована сума штрафних санкцій за не створення 1 робочого місця, яка складає 2 606,25грн., пені 254,80 грн., а разом 2861,05 грн. Відповідач зазначену суму штрафних санкцій позивачу не перерахував і тому позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача у доход Державного бюджету відповідних штрафних санкцій.
За приписами ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” ( далі - Закон) визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами.
Відповідно до ст.20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” в редакції Закону України від 23.02.2006р. № 3483-1У підприємства, установи і організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніш установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, в тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом .
Згідно зі ст.18 Закону працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місяцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Крім того, відповідно до п.10 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості органами Міністерства соціального захисту, місцевими радами, суспільними організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
У матеріалах справи відсутні докази щодо направлення до відповідача відповідними органами інвалідів для працевлаштування, тому можна зробити висновок щодо неможливості покладення на відповідача відповідальності за неналежне виконання своїх обов'язків органами, зазначеними у ст.18 Закону. Відповідно до п.2 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 314 від 03.05.1995р. “Робочим місцем інваліда може бути:
- звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування;
- спеціалізоване робоче місце інваліда - робоче місце, обладнане спеціальним технічним оснащенням, пристосуваннями і пристроями для праці інваліда залежно від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання та з урахуванням рекомендації медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), професійних навичок і знань інваліда”.
Тобто, інвалід може бути працевлаштований як на спеціалізоване робоче місце так і звичайне робоче місце.
Разом з тим, згідно з пунктом 5 Положення підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. Пунктом 14 Положення визначено, що підприємства, зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Відповідно до вимог пункту 3 Положення робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядоохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Тільки за таких обставин на відповідача діюче законодавство покладає відповідальність за неналежне виконання своїх обов'язків щодо працевлаштування інвалідів органами, зазначеними у ст. 18 Закону.
Порушенням є саме непрацевлаштування відповідачем встановленої для його підприємства кількості інвалідів, а не факт несплати ним штрафних санкцій за недодержання нормативу для працевлаштування інвалідів. Штрафні санкції є відповідальністю за недодержання нормативу.
Позивачем не доведено факт направлення уповноваженими органами інвалідів для працевлаштування до відповідача, так само як і не доведено безпосереднє звернення інвалідів до відповідача з метою працевлаштування. Докази направлення інвалідів жодним із передбачених законодавством органів на підприємство відповідача для працевлаштування в матеріалах справи відсутні.
На підставі наведеного колегія суддів не приймає заперечення позивача щодо вини відповідача у невиконанні вимог чинного законодавства щодо додержання встановленого нормативу та створення робочих місць для інвалідів та вважає, що чинне законодавство не зобов'язує підприємства самостійно займатися працевлаштуванням інвалідів та з»ясовувати, які саме інваліди потребують роботи, якої відповідної нозології. За таких обставин, покладати на відповідача відповідальність у вигляді штрафних санкцій за неналежне виконання своїх обов»язків спеціально уповноваженими органами є неправомірним і суперечить як загальним принципам права, так і ст. 19 Конституції України.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обгрунтованим.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.
Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Донецького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів м.Донецьк - залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05 травня 2009 року по адміністративній справі №2-а-1229/09/0570 - залишити без змін.
Ухвала проголошена у судовому засіданні 09 жовтня 2009 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України безпосередньо протягом одного місяця з дня її проголошення.
Головуючий суддя О.О.Радіонова
Судді Г.М.Міронова
В.Г.Яманко
Згідно з оригіналом.
Суддя: О.О.Радіонова