01033, м.Київ, вул.Жилянська 58-б тел. 284-37-31
Іменем України
13.10.09 р. № 5/055-09
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого судді: Фаловської І.М. (доповідач по справі),
суддів:
Агрикової О.В.
Чорногуза М. Г.
розглянувши апеляційні скарги Всеукраїнської громадської організації Товариство «Знання»України та товариства з обмеженою відповідальністю «Заріччя-буд»на рішення Господарського суду Київської області від 02.07.2009 року,
у справі № 5/055-09 (суддя Подоляк Ю.В.)
за позовом Всеукраїнської громадської організації Товариство «Знання»
України, м. Київ
до 1. товариства з обмеженою відповідальністю «Заріччя-буд»,
м. Обухів,
2. товариства з обмеженою відповідальністю «СТОФФ»,
м. Бровари
про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна,
при секретарі судового засідання Єрмак Л.В.,
за участі представників сторін:
від позивача: Левкович Л.А. -представник за дов. б/н від 01.07.2008р;
від відповідача-1: Білоцький В.В. - представник за дов. б/н від 13.07.2009р.;
від відповідача-2: не з'явились;
Всеукраїнська громадська організація Товариство «Знання»України (далі по тексту -позивач, Товариство «Знання») звернулась до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Заріччя-буд» (далі по тексту -відповідач-1, ТОВ «Заріччя-буд») та товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичні радники»(далі по тексту - відповідач 2, ТОВ «Юридичні радники») про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна - вбудовано-прибудованого приміщення готелю «Знання», загальною площею 1099,7 кв.м., розташованого на перших трьох поверхах в житловому будинку по вул. Микільсько-Ботанічній,31 у Голосіївському районі міста Києва, укладеного 08 травня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Заріччя -буд»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридичні радники»(далі - договір) та нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кривенчуком С.В., зареєстрованого в реєстрі за № 2409.
Рішенням господарського суду Київської області від 02.07.2009 року в позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Всеукраїнська громадська організація Товариство «Знання»України звернулась до Київського міжобласного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 02.07.2009 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Вважає, що в основу судового рішення покладено два висновки, зокрема про те, що оспорюваний правочин порушує публічний порядок, а тому є нікчемним в силу вимог ст. 228 ЦК України (з яким позивач погоджується), та помилковий, на думку позивача, висновок про те, що право особи, яка вважає себе власником майна не підлягає захисту шляхом задоволення позову про визнання угоди недійсною, стороною в якій така особа не є, тобто із застосуванням правового механізму, встановленого ч. 1 ст. 216 ЦК України, незалежно від того чи відповідає спірна угода закону.
Свої доводи Товариство «Знання»України обґрунтовує неправильним застосуванням і порушенням судом норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи, оскільки рішення суду містить неоднозначні висновки, які є принциповими для встановлення дійсних підстав відмови в позові, тому свідчить про порушення положень ст. 15, 16, ч. 1, 2 ст. 203, ч. 3 ст. 215, ст. 216, 228, 236, 658 ЦК України, ст. 20 ГК України, ст.22, 32-36, 43 ГПК України.
Позивач зазначає, що він є законним власником майна, право власності на майно підтверджується постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2007 року, яка залишена в силі постановою Верховного Суду України у справі № 2-666/07-38/385 від 09 грудня 2008 року.
Товариство «Знання»України зазначає, що договір порушує публічний порядок, спрямований на протиправне заволодіння майном особами, які пов'язані єдиним представництвом, а тому є нікчемним в силу вимог ст. 228 ЦК України і визнання його недійсним не вимагається, однак може мати місце відповідно до п. 20 Інформаційного листа ВГС України № 01-8/482 від 13.08.2008 року на вимогу заінтересованої особи, якою є позивач як власник майна.
Також вважає, що правовою підставою для визнання недійсним договору є частина 1 ст. 203, ч.1 ст.215 ЦК України щодо невідповідності його вимогам ст. 658 ЦК України, а саме наявності права продажу товару лише власникові товару та що в даному випадку майно продано особою, яка не має права його продавати, оскільки власником не являється, бо договір купівлі-продажу від 11 серпня 2006 року, як підстава належності спірного майна ТОВ «Заріччя - буд», визнано судом недійсним, що в силу вимог ст.216 ЦК України не тягне юридичних наслідків, крім наслідків, пов'язаних з його недійсністю.
Позивач також вказує, що характер справ щодо майна товариства «Знання»України рішенням Міжвідомчої комісії з питань протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств від 18.07.2007 року та від 17.12.2008 року визначений як протиправне захоплення.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Заріччя-буд»також подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 02.07.2009 року змінити шляхом виключення із мотивувальної частини рішення посилання на нікчемність договору укладеного 08 травня 2008року між товариством з обмеженою відповідальністю «Заріччя -буд»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридичні радники»(далі- договір) та нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кривенчуком С.В., зареєстрованого в реєстрі за № 2409.
ТОВ «Заріччя-буд»вважає висновок суду першої інстанції щодо невідповідності законодавству обраних позивачем способів захисту його права вірним та вказує, що на момент укладення договору воно було законним власником майна.
Сторонами по справі були подані доповнення та пояснення до апеляційних скарг та відзиви на апеляційні скарги, які залучені апеляційним судом до матеріалів справи та їх доводи враховані під час розгляду справи по суті.
В процесі розгляду справи в апеляційній інстанції товариством «Знання»України надано лист в якому воно інформує суд про те, що відповідачем по справі ТОВ «Юридичні радники»було змінено назву на ТОВ «СТОФФ», про що свідчить витяг з ЄДРПОУ та довідка Головного міжрегіонального управління статистики в м. Києві та просить врахувати це при винесенні рішення.
У зв'язку із цим ухвалою від 08.09.2009 року здійснено заміну товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичні радники»його правонаступником товариством з обмеженою відповідальністю «СТОФФ».
Відповідач 2 в судові засідання не з'являвся, заперечень щодо позову не надав, про дату, час і місце слухання справи повідомлений належним чином, отже є підстави для розгляду справи без участі його представника в судовому засіданні.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу товариства «Знання»України слід задовольнити частково, резолютивну частину рішення місцевого суду залишити без змін, мотивувальну частину рішення викласти в редакції постанови апеляційного господарського суду, а в задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Заріччя-буд»- відмовити повністю, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII ГПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК Україні, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи, 08 травня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Заріччя -буд»та товариством з обмеженою відповідальністю «Юридичні радники»було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна - вбудовано-прибудованого приміщення готелю «Знання», загальною площею 1099,7 кв.м., нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кривенчуком С.В., зареєстрованого в реєстрі за № 2409.
Даний договір укладено у зв'язку з наявністю укладеного між тими ж сторонами 30 листопада 2007 року попереднього договору та рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2008 року у справі №6/4.
Майно, яке являється предметом договору купівлі-продажу, є власністю товариства «Знання»України, що підтверджується постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2007 року, яка залишена в силі постановою Верховного Суду України від 09 грудня 2008 року у справі № 2-666/07-38/385.
Судом встановлено, що позивачем право власності на майно нікому не передавалося та таке право не припинялося відповідно до правил ст.346 ЦК України, а тому не могло виникнути в інших осіб.
Цією ж постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2007 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу майна від 11 серпня 2006 року, укладений між ТОВ «Готельні Інновації»та ТОВ «Заріччя-буд»та встановлено, що спірне майно з володіння позивача як особи, яка створила це майно не вилучалося, право власності на нього не передавалося. Зазначена вище постанова апеляційного суду, яка залишена в силі постановою Верховного Суду України від 09 грудня 2008 року у справі № 2-666/07-38/385 набрала законної сили і відповідно до ч. 4 ст. 35 ГПК України є обов'язковою для господарського суду щодо фактів, які встановлені і мають значення для вирішення спору.
Визнання судом недійсним вищевказаного договору відповідно до ст.216 ЦК України не тягне юридичних наслідків, крім наслідків, пов'язаних з його недійсністю та свідчить про відсутність у ТОВ «Заріччя-буд»правої підстави на укладення договору купівлі-продажу майна ТОВ «Юридичні радники», оскільки відповідно до ст. 658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
Заявляючи позов про визнання недійсним договору в даній справі, товариство «Знання»України діяло в такий самий спосіб захисту свого права як і в справі № 2-666/07-38/385, де, як спосіб захисту його порушеного права, обрано визнання недійсним договору, стороною якого не є позивач та вже визнано недійсним договір купівлі-продажу майна від 11 серпня 2006 року, укладений між ТОВ «Готельні Інновації»та ТОВ «Заріччя-буд»без застосування механізму віндикації, оскільки встановлено, що майно з володіння позивача не вибувало.
При цьому постановою Верховного Суду України від 09.12.2008 року скасовані, як незаконні, судові рішення, в яких, як на спосіб захисту права позивача, містилося посилання про необхідність застосування віндикації.
Тобто, за даних обставин справи, позивач вірно обрав спосіб захисту порушеного права.
Частина 1 ст. 203 ЦК України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Частина 1 ст. 215 ЦК України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Укладення договору відбулося після винесення постанови Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2007 року, яка залишена в силі постановою Верховного Суду України від 09 грудня 2008 року у справі № 2-666/07-38/385.
Постановою ВГС України від 04.02.2009 року скасовано рішення господарського суду міста Києва від 04.02.2008 року у справі №6/4 за позовом ТОВ «Юридичні радники»до ТОВ «Заріччя-буд»про зобов'язання укласти договір купівлі-продажу приміщення Готелю «Знання»на підставі попереднього договору, укладеного між цими ж сторонами 30.11.2007 року, а справу направлено на новий розгляд.
Скасування судового рішення, на підставі якого було зобов'язано укласти договір, свідчить про те, що відсутні підстави для укладення цього договору, оскільки скасовані судові рішення не можуть бути підставою права на майно, бо факт скасування судового рішення свідчить про його незаконність. Такий же висновок міститься і в постанові Верховного Суду України від 09.12.2008 року у справі № 2-666/07-38/385 щодо цього спору з приводу цього ж майна.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 13.10.2009 року у справі № 5/054-09 за позовом Товариства «Знання»України до ТОВ «Заріччя-буд», ТОВ «Юридичні радники»про визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу приміщення Готелю «Знання»від 30.11.2007 року встановлено, що попередній договір порушує публічний порядок, бо спрямований на незаконне заволодіння майном позивача, а тому є нікчемним.
Встановлення судом цього факту щодо попереднього договору, який передував укладенню основного договору, свідчить про те, що відсутні законні підстави для укладення такого основного договору, який є предметом оскарження в даній справі.
Колегія суддів вважає, що у відповідачів відсутні будь-які законні підстави для укладення договору купівлі продажу .
Враховуючи, що суд вирішує справу на даний час, то, з точки зору дії закону в просторі та часі, укладення оспорюваного правочину фактично мало місце в період наявності права власності на майно у позивача, наявності арешту на майно, Акту опису й арешту майна від 13.10.2006 року та відсутності такого права у ТОВ «Заріччя-буд», а також відсутності майна в його фактичному володінні, як на час укладення попереднього договору, так і на час укладення основного договору вслід попередньому.
Отже, судова колегія погоджується з думкою позивача, що вбачаються підстави для визнання договору недійсним.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує висновки, викладені в постанові Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2007 року, правомочність якої підтверджена постановою Верховного Суду України від 09 грудня 2008 року у справі № 2-666/07-38/385 щодо способу захисту прав позивача (визнання угоди недійсною, стороною якої не є позивач) за умови встановлення обставин справи, що майно ніколи у позивача не вилучалося, нікому не передавалося, використовується ним до цього часу.
З договорів, укладених з третіми особами на обслуговування майна, його охорону тощо, які надано в матеріали даної справи та досліджені апеляційним судом, також вбачається наявність майна у володінні, обслуговувані саме позивача на час укладення попереднього договору, що унеможливлювало здійснення продажу спірного майна відповідачем 1 відповідачеві 2 та передачі цього майна за актом прийому-передачі.
Зважаючи на встановлені вище обставини справи, колегія суддів вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на норми законодавства, які передбачають застосування механізму віндикації як способу захисту прав позивача на майно у даному конкретному випадку під час визнання недійсним договору, оскільки, по-перше, ч. 3 ст. 215 ЦК України передбачає, що, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин), а по - друге, відсутні підстави для витребування майна у відповідачів, оскільки воно у фактичному володінні відповідачів не знаходиться, в зв'язку з чим віндикація не може бути способом захисту порушеного права позивача у цьому випадку.
Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту права про визнання недійсним договору відповідає законодавству та фактичним обставинам справи.
Разом з тим, частина 2 ст. 215 ЦК України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до вимог ст. 228 ЦК України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
В період часу з жовтня 2006 року до тепер в провадженні судів перебували справи:
- справа № 2-666/07-38/385 за позовом Товариства «Знання»України до ТОВ «Заріччя-буд», КП Готель «Знання», ТОВ «Готельні Інновації», Попової В.Е., Брагана С.І. про визнання права власності на приміщення готелю, визнання недійсним договору купівлі-продажу готелю від 11.08.2006 року, зобов'язання відповідачів припинити зловживання своїми правами, визнання недійсними установчих документів ТОВ «Готельні Інновації»тощо і зустрічним позовом ТОВ «Заріччя-буд»про визнання договору укладеним у відповідності до вимог законодавства України, визнання приміщення готелю придбаним в порядку встановленому діючим законодавством та визнання його добросовісним набувачем майна;
- справа № 7/491 за позовом ТОВ «Заріччя-буд»до ТОВ «Готельні Інновації»про захист права власності у спосіб припинення дій ТОВ «Готельні Інновації»спрямованих на відчуження майна третім особам;
- справа № 6/4 за позовом ТОВ «Юридичні радники»до ТОВ «Заріччя-буд»про зобов'язання укласти договір купівлі-продажу приміщення готелю «Знання»на підставі попереднього договору, укладеного між цими ж сторонами 30.11.2007 року.
Представниками відповідачів у справі № 2-666/07-38/385 та представниками позивачів і відповідачів у справах № 7/491, № 6/4 були одні і ті ж особи.
В силу ст. 237 ЦК України, особи яких представляють (в даному разі-юридичні особи) через своїх представників були обізнані про належність майна позивачу, наявність судових спорів навколо майна та про наявність постанови Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2007 року в період, коли укладали оспорювані правочини.
Доводи позивача щодо укладення оспорюваного договору в період наявності навколо нього судових спорів, заборони на відчуження майна, яка діяла відповідно до ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 11.10.2006 року, наявності Акту опису й арешту майна від 13.10.2006 року, а також заборони відповідачам зловживати своїми правами (зокрема у спосіб укладення угод із майном) відповідно до постанови Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2007 року, залишеної в силі постановою Верховного Суду України від 09.12.2008 року, обізнаності відповідачів щодо вказаних обставин, зловживання відповідачами своїми правами та вчинення відповідачами дій, спрямованих на незаконне заволодіння майном позивача, наявність нікчемності попереднього договору щодо спірного майна, також знайшли своє підтвердження наданими в матеріали справи доказами і свідчать про порушення публічного порядку.
Таким чином, оспорюваний договір є нікчемним, що, в силу вимог частини 2 ст. 215 ЦК України свідчить, що він є недійсним, оскільки порушує публічний порядок, вчинений за відсутності у ТОВ «Заріччя-буд»права власності на нерухоме майно, яке є предметом договору та повноважень щодо розпорядження ним і спрямований на незаконне заволодіння майном позивача.
У зв'язку із наведеним суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови в позові про визнання недійсним договору, оскільки договір купівлі-продажу нерухомого майна - вбудовано-прибудованого приміщення готелю «Знання», загальною площею 1099,7 кв.м., укладений 08 травня 2008року між ТОВ «Заріччя -буд»та ТОВ «Юридичні радники»і нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кривенчуком С.В., зареєстрований в реєстрі за № 2409, порушує публічний порядок та є нікчемним.
Що стосується вимог апеляційної скарги ТОВ «Заріччя-буд», то вони є незаконними, оскільки матеріалами справи доведено наявність підстав для визнання договору недійсним та висновку про його нікчемність, в зв'язку з цим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість доводів апелянта ТОВ «Заріччя-буд»та наявність підстав для відмови в задоволенні його апеляційної скарги.
Викладене свідчить, що мотивувальна частина рішення містить висновки, які частково ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права. Отже, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду, на підставі наявних в справі матеріалів та отриманих від сторін в процесі апеляційного провадження пояснень, прийшла до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги Всеукраїнської громадської організації Товариство «Знання» України. Враховуючи те, що резолютивна частина рішення місцевого суду містить вірний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог, то зміні підлягає лише мотивувальна частина рішення, а тому резолютивна частина рішення залишається без змін.
Разом з тим, апеляційну скаргу ТОВ «Заріччя-буд»необхідно залишити без задоволення повністю.
На підставі наведеного вище, керуючись ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, -
1. Апеляційну скаргу Всеукраїнської громадської організації Товариство «Знання»України задовольнити частково.
2. Резолютивну частину рішення господарського суду Київської області від 02.07.2009 року залишити без змін.
3. Мотивувальну частину рішення господарського суду Київської області від 02.07.2009 року викласти в редакції постанови Київського міжобласного апеляційного господарського суду.
4. В задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Заріччя-буд»відмовити повністю.
5. Справу повернути до місцевого господарського суду.
Головуючий суддя: Фаловська І.М.
Судді:
Агрикова О.В.
Чорногуз М. Г.
Дата відправки