01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
20.10.2009 № 14/212
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Кириленко О.П.- представник за дов. № 22/469-Д від 24.03.2009р.;
Комиляй Ю.В. - представник за дов. № 22/468-Д від 24.03.2009р.;
від відповідача 1 -Коваль О.Б. - представник за дов. № 4/2 від 15.01.2009р.;
від відповідача 2 - Порайко А.М. - представник за дов. № 220/1096д від 22.12.2008р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Служба безпеки України
на рішення Господарського суду м.Києва від 31.07.2009
у справі № 14/212 (суддя
за позовом Служба безпеки України
до Центральне спеціалізоване будівельне управління Міністерства оборони України
Міністерство оборони України
третя особа позивача
третя особа відповідача
про зобов"язання виконати умови договору
Суть рішення і апеляційної скарги:
Служба безпеки України у квітні 2009 року звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України та Міністерства оборони України про зобов'язання Міністерства оборони України виконати умови договору № 172 від 06.04.2001р. та додаткової угоди до нього у частині перерахування на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти в розмірі 1682644,00 грн., а також позивач просив покласти на відповідачів судові витрати.
Рішенням Господарського суду міста Києва № 14/212 від 31.07.2009р. у задоволені позову до Міністерства оборони України відмовлено, в іншій частині провадження у справі припинено.
Рішення суду обґрунтоване приписами ст. 14 Закону України «Про Збройні сили України», ст. 74 Господарського кодексу України, ст. 8 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних силах України», ст.ст. 80, 96 Цивільного кодексу України, а також Положенням про Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове) з огляду на те, що Міністерство оборони України не є стороною спірного договору, крім того, позивач та відповідач 1 уклали мирову угоду, що призвело до припинення зобов'язань між сторонами, які виникли до укладання мирової угоди.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2009р. у справі № 14/212 та постановити нове рішення, яким зобов'язати Міністерство оборони України виконати умови договору № 172 від 06.04.01р. та додаткової угоди до нього, у частині перерахування на розрахунковий рахунок позивача грошових коштів в розмірі 1682644,00 грн.
Апеляційна скарга позивача обґрунтована тим, що визначення відповідача 1 як госпрозрахункової установи не впливає згідно із вимогами ст. 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» на обов'язок Міністерства оборони України нести відповідальність за зобов'язаннями військової частини, якщо військова частина здійснювала на підставі Закону господарську діяльність; суд не прийняв до уваги посилання позивача на положення ст. 619 ЦК України щодо субсидіарної відповідальності відповідача 2; приймаючи рішення Господарський суд міста Києва приймав до уваги мирову угоду, укладену між позивачем та відповідачем 1, яка, на думку позивача, визначає порядок виконання рішення щодо перерахування коштів, а не припиняє первісне зобов'язання.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2009р. у справі № 14/212 апеляційна скарга Служби безпеки України прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.
Відповідачі письмові відзиви на апеляційну скаргу Служби безпеки України не надали, що відповідно до ст. 96 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.
Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/2/3 від 19.10.2009р. „Про зміну складу колегії суддів”, в зв'язку з виробничою необхідністю було доручено розгляд апеляційної скарги у справі № 14/212 колегії суддів у складі - Сулім В.В. - головуючий суддя, суддів Дзюбко П.О., Пантелієнко В.О.
20.10.2009р. в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду представник позивача надав пояснення по справі № 14/212, яке залучено до матеріалів справи.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів, Київський апеляційний господарський суд
06 квітня 2001 року Служба безпеки України та військова частина А 2352 уклали договір № 172 про освоєння інвестицій в будівництві житла для військовослужбовців Служби безпеки України (надалі - Договір), предметом якого є будівництво житлових будинків та придбання житла для військовослужбовців Служби безпеки України та членів їх сімей, що мають право на отримання житла відповідно до чинного законодавства України.
Відповідно до п. 1.2 Договору позивач передає відповідачу 1 матеріальні цінності, векселі, кошти та інші активи, які позиває направляє виключно на будівництво або придбання житла для військовослужбовців Служби безпеки України.
Додатковою угодою № 1 від 28.06.2002р. до Договору сторони погодили обсяги інвестицій позивача за Договором, а також визначили його правовий статус позивача як пайовика у будівництві, а також інші умови.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2005р. у справі № 18/336 щодо існування у Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України паралельного (умовного) найменування - військова частина А 2352 встановлено наступне:
Згідно з директивою Генерального штабу Збройних сил України від 17.01.1995р. № 185/404 друге спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове) (індекс частини 07704460) було перереформовано у Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове).
Відповідно до директив Міністерства оборони України:
- від 13.10.1997р. № Д-115/1/5007 Центральному спеціалізованому будівельному управлінню надано умовне найменування - військова частина А 2352, а попереднє умовне найменування військова частина А 23356 анульовано;
- від 12.05.1998р. № Д-11/1/1811 Центральному спеціалізованому будівельному управлінню (умовне найменування А 2352) надано ідентифікаційний код 24969409, а попередній ідентифікаційний код 07704460 було анульовано;
- від 17.07.2002р. № Д-115/1/07 умовне найменування Центрального спеціалізованого будівельного управління - військова частина анульовано з 01.11.2002р.
Отже, сторонами Договору є позивач та відповідач 1, а відповідач 2 не є стороною Договору. Колегія дослідила Договір і додаткову угоду № 1 до нього та встановила, що він не містить умов, які передбачають субсидіарну відповідальність за невиконання Договору відповідачем 2.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2005р. у справі № 23/414 позов Служби безпеки України до Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України задоволено, стягнуто 10044636,24 грн. основного боргу, 948075,63 грн. інфляційних нарахувань, 103652,58 грн. річних, 661104,70 грн. пені, 25500 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Вищого господарського суду України від 10.05.2006р. у справі № 23/414 рішення господарського суду міста Києва від 21.12.2005р. в частині стягнення з Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України 3 % річних в розмірі 103652,58 грн. скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні відповідних позовних вимог. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 21.12.2005р. залишено без змін, а місцевому господарському суду доручено видати відповідний наказ.
На виконання постанови Вищого господарського суду України від 10.05.2006р. та рішення господарського суду міста Києва від 21.12.2005р. у справі № 23/414 видано наказ № 23/414 від 19.05.2006р.
Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесена постанова від 02.06.2006р. № 143/5 про відкриття виконавчого провадження на підставі вищезазначеного наказу суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2006р. затверджено мирову угоду про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 19.05.2006р. № 23/414, укладену між Службою безпеки України та Центральним спеціалізованим будівельним управлінням Міністерства оборони України.
25 грудня 2006 року Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесена постанова про закінчення виконавчого провадження, а наказ № 23/414 від 19.05.2006р. повернуто до суду.
На виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 21.12.2006р. Центральним спеціалізованим будівельним управлінням Міністерства оборони України сплачено Службі безпеки України частину основного боргу в розмірі 8361922,24 грн., штрафні санкції в розмірі 1609180,33 грн.
Решта зобов'язань в частині підпункту «б» пункту 2 мирової угоди, залишок основної заборгованості в розмірі 1682644,00 грн. Центральне спеціалізоване будівельне управління Міністерства оборони України зобов'язано погасити протягом 90 банківських днів після надання Службою безпеки України (шляхом надсилання цінного листа та/або надання документів по реєстру) боржнику документів щодо фактичного розподілу та заселення квартир в 30-ти квартирному житловому будинку по вул. Достоєвського, 32-В, м. Первомайськ, Миколаївської області.
За відсутністю коштів на рахунку, Центральне спеціалізоване будівельне управління Міністерства оборони України вищезазначене зобов'язання із сплати заборгованості в розмірі 1682644,00 грн. не виконало.
Вищезазначеними обставинами, позивач обґрунтовує позовні вимоги про зобов'язання Міністерства оборони України виконати умови Договору та додаткової угоди до нього в частині стягнення коштів у сумі 1682644,00 грн.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про Збройні сили України» організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.
Згідно із ст. 14 Закону України «Про Збройні сили України» Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування. Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
В той же час, ст. 1 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» встановлено, що господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України (далі - військові частини), пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених цим Законом. Таким чином, для розуміння цього Закону усі суб'єкти Збройних Сил України є військовими частинами, а не лише ті суб'єкти, які мають у своєму найменуванні словосполучення «військова частина».
Отже, відповідач 1 вищезазначеним Законом визнаний військовою частиною, а тому правила, встановлені Законом для військових частин, щодо здійснення господарської діяльності, в тому числі в частині відповідальності за порушення договірного зобов'язання поширюються й на відповідача 1.
У ст. 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» встановлено, що за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, а також за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором. Військова частина як суб'єкт господарської діяльності за своїми зобов'язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов'язаннями військової частини несе Міністерство оборони України. Стягнення за зобов'язаннями військової частини не може бути звернено на майно, за нею закріплене.
Відповідно до Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 21.08.1997р. № 888/97 (чинного на момент утворення і реєстрації Центрального спеціалізованого будівельного управління) Міністерство оборони України, зокрема, відповідно до покладених на нього завдань, утворює, реорганізує та ліквідує в установленому порядку підприємства, установи, організації, контролює їх діяльність.
При здійсненні заходів, пов'язаних з оптимізацією структури квартирно-будівельного комплексу Збройних сил України, Міністерство оборони України, як засновник, утворило Центральне спеціалізоване будівельне управління (умовне найменування - військова частина А 2352), як державну госпрозрахункову установу, засновану на державній власності, підзвітної та підконтрольної Міністерству оборони України, та затверджено його положення від 12.04.2002р. № 129 (надалі - Положення).
Відповідно до п. 12 Положення відповідач 1 є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банку, печатку. Управління не несе відповідальність за зобов'язаннями засновника, а замовник не несе відповідальності за зобов'язаннями управління.
Майно управління формується за рахунок майна, переданого йому засновником, доходів від господарської діяльності, інших надходжень, на заборонених законом. Майно управління є державною власністю і належить йому на праві господарського відання. Прибуток управління залишається у розпорядженні управління, після сплати податків та інших передбачених законодавством обов'язкових платежів (п.п. 11 та 15 Положення).
Положенням про Міністерство оборони України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006р. № 1080, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і відповідно до покладених на нього повноважень утворює, реорганізує та ліквідує в установленому порядку призначені для забезпечення окремих видів діяльності Збройних Сил підприємства, установи та організації, контролює їх діяльність. Утворені Міністерством оборони України підприємства, установи та організації входять до сфери його управління ї є йому підзвітні.
Державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу. Держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов'язаннями, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами (ст. 74 ГК України).
Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом (ст. ст. 80, 96 ЦК України).
Таким чином, Міністерство оборони України, утворюючи Центральне спеціалізоване будівельне управління, чітко визначило правову його природу і наділило його певним майном, що є державною власністю і належить управлінню на праві господарського відання, а також передбачило право управління повно і самостійно розпоряджатись своїми коштами.
Відповідно до п. 12.4 Положення управління не несе відповідальність за зобов'язання перед засновником (Міністерства оборони України), а засновник не несе відповідальність за зобов'язаннями управління. Проте, як вбачається, пункт 12.4 не відповідає приписам чинного законодавства України щодо відповідальності відповідача 2 у разі неможливості виконати відповідачем 1 своїх зобов'язань за зобов'язанням, а тому висновок Господарського суду міста Києва, що відсутні правові підстави для субсидіарної відповідальності Міністерства оборони України є передчасним.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що на виконання рішення Господарського суду міста Києва № 23/414 від 21.12.2005р. в рахунок погашення заборгованості на суму 318427,20 грн., відповідно до наявного в матеріалах справи акту № 14 прийому-передачі квартири від 21.04.2009р., за яким відповідач 1 передав, а позивач прийняв квартиру за адресою: м. Харків, вул. Котлова, 252, кв. 84, вартістю 318427,20 грн., тобто відповідачем 1 було частково виконано обов'язок за рішенням Господарського суду міста Києва № 23/414 від 21.12.2005р.
В той же час, судом першої інстанції правильно встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2006р. у справі № 23/414 було затверджено мирову угоду про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 19.05.2006р. № 23/414, укладену Службою безпеки України та Центральним спеціалізованим будівельним управлінням Міністерства оборони України.
Відповідно до ст. 604 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.
Мирова угода, яка укладена сторонами і затверджена судом, не розірвана та є чинною; ухвала суду, якою затверджена мирова угода не була скасована.
Колегія погоджується із висновком Господарського суду міста Києва, що укладення Службою безпеки України та Центральним спеціалізованим будівельним управлінням Міністерства оборони України вищезазначеної мирової угоди призвело до припинення зобов'язань між сторонами, які виникли до укладання мирової угоди та були предметом позову Служби безпеки України у справі Господарського суду міста Києва № 23/414, тим самим, відбулась новація зобов'язань між кредитором та боржником в порядку ст. 604 Цивільного кодексу України.
Зазначена вище правова позиція відповідає позиції Вищого господарського суду України, викладена у п. 5 Оглядового листа від 26.07.2002р. № 01-8/870, в якому зазначено, що зобов'язання припиняється угодою сторін, зокрема, угодою про заміну одного зобов'язання іншим між тими ж особами. Мирова угода між сторонами, затверджена у процесі виконання судового рішення, є угодою про заміну одного зобов'язання іншим.
Колегія вважає за необхідне вказати на наступне. Правовим наслідком припинення зобов'язання є припинення правового зв'язку між сторонами зобов'язання, у зв'язку з чим сторони зобов'язання звільняються від їхніх прав та обов'язків, що становлять зміст відповідного зобов'язання. Отже внаслідок припинення зобов'язання кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов'язанні дій, а боржник звільняється від обов'язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності. Водночас, кредитор за зобов'язанням втрачає можливість захисту права, що випливає із зобов'язання. З огляду на зазначене, з моменту винесення Господарським судом міста Києва ухвали від 21.12.2006р. у справі № 23/414 про затвердження мирової угоди про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 19.05.2006р. № 23/414, укладеної Службою безпеки України та Центральним спеціалізованим будівельним управлінням Міністерства оборони України, позивач втратив право вимагати від боржника - відповідача 1 виконання передбачених договором № 172 від 06.04.2001 р. та Додатковою угодою дій, а також втратив право на підставі ст. 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» вимагати від відповідача 2 виконання зобов'язань за договором № 172 від 06.04.2001 р. та Додатковою угодою до нього на підставі субсидіарної відповідальності.
Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Сторони не надали колегії належних та допустимих доказів того, що з договору виникли також й інші зобов'язання, що не були предметом розгляду Господарського суду міста Києва у справі № 23/414 за позовом Служби безпеки України.
Таким чином, підстава позовних вимог до Міністерства оборони України - договір № 172 від 06.04.2001р. та додаткова угода до нього, припинилась ще до звернення із цим позовом до Господарського суду міста Києва, про що позивачу було відомо, оскільки він є стороною мирової угоди. В той же час у прохальній частині позову підставою вимог не зазначено мирову угоду про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 19.05.2006р. № 23/414, укладеної Службою безпеки України та Центральним спеціалізованим будівельним управлінням Міністерства оборони України, затверджену ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2006р. у справі № 23/414.
Враховуючи вищенаведене, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги до Міністерства оборони України не підлягають задоволенню як безпідставні.
Крім того, колегія враховує, що позовні вимоги не містять вимог до відповідача 1.
Відповідно до ст. 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього кодексу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.
Згідно із п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
З огляду на вищевикладене, колегія вважає, що апеляційна скарга позивача є необґрунтованою та безпідставною.
Враховуючи вищенаведене, колегія дійшла до висновку, що апеляційна скарга Служби безпеки України не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва залишається без змін.
Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України визначені підстави для скасування чи зміни рішення, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача.
Судові витати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 ГПК України покладаються на апелянта, при задоволенні апеляційної скарги - на іншу сторону. Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. У задоволенні апеляційної скарги Служби безпеки України відмовити повністю, а рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2009р. у справі № 14/212 залишити без змін.
2. Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця.
Головуючий суддя
Судді