01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
15.10.2009 № 30/192
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипка І.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -не з'явився
від відповідача -Чиркова О.М. - довіреність № 03-15/5324 від 29.12.2008 року
від третьої особи: не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізична особа - підприємець ОСОБА_2
на рішення Господарського суду м.Києва від 18.06.2009
у справі № 30/192 (суддя
за позовом Фізична особа - підприємець ОСОБА_2
до Севастопольська міська рада
Севастопольське міське Головне управління земельних ресурсів
про спонукання до укладення договору оренди
На розгляд Господарського суду м. Києва були передані позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Севастопольської міської ради, третя особа Севастопольське міське Головне управління земельних ресурсів про спонукання відповідача прийняти відповідне рішення та заключити довгостроковий договір оренди з позивачем на земельну ділянку площею 0,045 га, що знаходиться в бухті Омега, з побудованим на ньому та зданим в експлуатацію об'єктом Кафе-бар “Морський Барон” строком на 49 років з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування кафе -бара “Морський барон”.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.06.2009 року у справі № 30/192 в задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач через Господарський суд м. Києва звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 18.06.2009 року у справі № 30/192, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норми матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.07.2009 року апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 24.09.2009 року.
Згідно з розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2009 року змінено склад колегії суддів.
23.09.2009 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшла телеграма, в якій було викладене клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку представника у судове засідання.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з задоволенням заявленого клопотання та нез'явленням у судове засідання 24.09.2009 року позивача, представників позивача, відповідача та третьої особи, колегією суддів ухвалою від 24.09.2009 року розгляд справи було відкладено на 15.10.2009 року.
25.09.2009 року позивачем поштою на адресу Київського апеляційного господарського суду було подано заяву про перенесення розгляду справи з 24.09.2009 року на більш пізній термін.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції, заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду м. Києва від 18.06.2009 року у справі № 30/192 залишити без змін.
Позивач, представники позивача та третьої особи в судове засідання 15.10.2009 року не з'явились, будучи належним чином повідомленими про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу в апеляційному порядку за наявними в ній матеріалами у відповідності до ст.75 Господарського процесуального кодексу України та без участі позивача, представників позивача та третьої особи.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарським судом м. Києва встановлено, що 14.05.1999 року між позивачем та Державним комунальним підприємством “СКБ” було укладено договір № 70/99 про сумісну діяльність, відповідно до якого останнім було надано під забудову позивачу земельну ділянку площею 0,045 га.
Позивач зазначає, що після підготовки ЗАТ “КримНДОпроект” технічного звіту та розробки робочого проекту на будівництво спеціалізованою організацією, позивачем було отримано дозвіл на виконання будівельних робіт інспекцією ДАБК № 164/283 від 19.05.1999 року.
Позивач вказує на те, що будівництво кафе-бару повністю відповідало генеральному плану забудови бухти Омега. Після закінчення будівельних робіт державна технічна комісія прийняла його в експлуатацію та видала відповідний Акт від 21.05.1999 року.
Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 зазначає, що після прийняття кафе-бару в експлуатацію вона зверталась до Фонду комунального майна міста Севастополя з проханням видати свідоцтво про право власності на новостворене майно, однак їй було в цьому відмовлено у зв'язку з тим, що у неї відсутній договір оренди земельної ділянки з Севастопольською міською Радою.
Позивач вказує на те, що в травні 2007 року вона звернулась до відповідача із заявою про відведення їй земельної ділянки, на якій розташований належний їй об'єкт площею 0,045 га та передачу її в оренду строком на 49 років, однак відповіді на свою пропозицію позивач не отримала.
Оцінюючи подані позивачем докази, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
У відповідності до ч. 1 ст. 142 Конституції України, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Згідно до ч. 1 ст. 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Відповідно до ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Згідно п. 5 ст. 16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
У відповідності до ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Відповідно до п. 34 ст. 26, п. 2 ст. 77 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду та поновлення договору оренди земельної ділянки) вирішується на пленарному засіданні ради - сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що ви никають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.
Таким чином, законодавством передбачено, що способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади щодо регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесії.
Отже, з вищевикладеного вбачається, що відповідно до положень земельного законодавства України необхідною умовою укладення, зміни та поновлення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність відповідного рішення органу місцевого самоврядування.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем рішення про укладення договору оренди спірної земельної ділянки не приймалось.
Крім того, відповідно до ст. 14 Закону України “Про оренду землі”, договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до приписів ст. 16 Закону України „Про оренду землі”, особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки заяву (клопотання), розгляд якої і надання земельної ділянки в оренду проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, при цьому, сторони укладають договір оренди землі лише у разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
У відповідності до ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України, дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, договір оренди земельної ділянки може бути укладений лише за взаємним погодженням сторін.
У відповідності до ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства та організації мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Отже, необхідною умовою для звернення до суду із відповідним позовом є порушення прав та охоронюваних законом інтересів особи -позивача у справі.
Аналогічна позиція викладена у Роз'ясненні Вищого господарського суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 року, згідно якого крім контрагентів за договором, прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує ця угода.
Обов'язок доведення покладається законом на позивача.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано належних доказів звернення до відповідача з проектом договору оренди спірної земельної ділянки.
Таким чином, з наведеного вбачається, що відповідачем не було порушено прав та законних інтересів позивача в розумінні ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, оскільки останнім не доведено суду факту звернення до Севастопольської міської ради з проектом договору оренди спірної земельної ділянки.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права є невмотивованими, оскільки з рішення Господарського суду м. Києва від 18.06.2009 року вбачається, що суд надав оцінку всім матеріалам, наявним у справі, з дотриманням процесуальних норм, про що зазначив у рішенні.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2009 року по справі № 30/192 прийнято з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2009 року у справі № 30/192 залишити без змін.
Матеріали справи № 30/192 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді