01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
13.10.2009 № 25/216
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -
від відповідача -
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київська міська рада
на рішення Господарського суду м.Києва від 12.06.2009
у справі № 25/216 (суддя
за позовом Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго"
до Київська міська рада
третя особа позивача
третя особа відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "НВП "Енергосервіс"
Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
про визнання права, зобов"язання припинити дії, визнання незаконними та скасування в частині рішення, зобов"язання вчинити дії
Рішенням господарського суду м. Києва від 12.06.2009 року у справі № 25/216 за позовом Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” (далі - позивач, АЕК „Київенерго”) до Київської міської ради (далі - відповідач, КМР) та треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство „Енергосервіс” ( далі- третя особа 1) та Головне управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - третя особа 2) про визнання права, зобов'язання припинити дії, визнання незаконними та скасування в частині рішення, зобов'язання вчинити дії, позов задоволено частково; визнано за акціонерною енергопостачальною компанією „Київенерго” право володіння та користування не житловим приміщенням за адресою м. Київ, преспокт Перемоги, 103, загальною площею 202,1 кв. м. Визнаний незаконним та скасований пункт 16 додатку до рішення Київської міської ради №419/3253 від 01.10.2007 року ”Про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду переможцям конкурсу” та стягнуто з Київської міської ради на користь акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” 85 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині в позові відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, Київська міська рада та Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернулись до Київського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просять скасувати рішення господарського суду міста Києва повністю та прийняти нове рішення, яким задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційних вимог відповідач та третя особа 2 зазначають, що при прийняті спірного рішення судом першої інстанції не повно з'ясовано вусі обставини, що мають значення у справі, не правильно застосовані норми матеріального права,висновки суду не відповідають обставинам справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2009 року апеляційні скарги Київської міської ради та Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 11 год. 00 хв. 15.09.2009 року.
15.09.2009 року в судове засідання з'явився представник позивача. Представники відповідача та третіх осіб в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2009 року, відповідно до п.1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 13.10.2009 року.
13.10.2009 року в судове засідання з'явились представники позивача, відповідача та третьої особи 2. Представники третьої особи 1 в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином.
Представник відповідача та третьої особи 2 усно підтримали вимоги апеляційних скарг та просили її задовольнити: скасувати оскаржуване рішення. Представник позивача усно заперечив проти вимог апеляційної скарги та просив спірне рішення залишити - без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача та третьої особи 2 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до п. 1 ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”територіальним громадам району міста належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно.
Пунктом 5 статті 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”надано право органам місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад здійснювати правомочність щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконувати усі майнові операції, останні можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їх відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права власності визначаються відповідно радою.
Відповідно до статей 6 та 10 Закону України “Про столицю України -місто-герой Київ”, місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні у місті Києві ради та їх виконавчі органи. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними радами.
Як вбачається з матеріалів справи 27.09.2001 року на підставі рішень Київради від 21.12.2000 року № 128/1105 “Про передачу майна в управління акціонерній енергопостачальній компанії “Київенерго”та № 129/1106 “Про передачу майна в управління акціонерній енергопостачальній компанії “Київенерго”між Київською міською державною адміністрацією (Адміністрацією) та акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго”(Енергопостачальником) було укладено угоду щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва (далі - Угода).
Відповідно до п. 1.1 Угоди ( в редакції додаткової угоди від 30.04.2007 р. до Угоди) за цією Угодою з метою реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва, вирішення питань підвищення надійності енергопостачання споживачів м. Києва, проведення єдиної тарифної та технічної політики, забезпечення стабільних надходжень до бюджету, відновлення, реконструкції та ефективного використання основних фондів, створення нових потужностей та впорядкування існуючих у місті систем енергопостачання, створення єдиного технологічного циклу та системи розрахунків за спожиті енергоносії, забезпечення соціальної захищеності та гарантованої зайнятості працівників енергетичного комплексу, адміністрація передає енергопостачальнику, а енергопостачальник приймає майно, що відноситься до комунальної власності територіальної громади міста Києва, перелік якого наведено у додатку 1, додатку 2 та додатку 3 до цієї Угоди (далі -Майно) у володіння та користування з обмеженням правомочності розпорядження щодо майна за згодою власника, відповідно до умов цієї Угоди та вимог діючого законодавства. Майно, що є предметом цієї угоди, обліковується на балансі енергопостачальника. Енергопостачальнику забороняється здійснювати відчуження Майна та будь-яким чином розпоряджатися Майном без попередньої письмової згоди Київської міської ради, окрім випадків, передбачених п. 2.2.3. цієї Угоди”.
Пунктом 2.1.14 Угоди передбачено, що за використання Майна енергопостачальник зобов'язується здійснювати на користь територіальної громади м. Києва щороку платіж, в розмірі, який дорівнює 10 відсотків від чистого прибутку Енергопостачальника, отриманого ним за попередній бюджетний рік, але не менше ніж 2 мільйони грн.
Відповідно до п.п. 2.2.1, 2.2.3 Угоди енергопостачальник має право самостійно ухвалювати рішення з питань щодо Майна, які виникають в ході його експлуатації та списання з балансу застарілих та непридатних основних фондів.
Згідно з п. 2.2.4 Угоди енергопостачальник за згодою власника має право передавати нежитлові приміщення в оренду, при цьому доходи від оренди є комунальною власністю територіальної громади м. Києва.
Пунктом 2.2.5 договору визначено порядок використання амортизаційних відрахувань.
Термін дії Угоди відповідно до п. 5.1 встановлено до 31.12.2017 р..
Згідно з додатком 1 Угоди до складу майна, що передано у володіння та користування позивача входять нежитлові приміщення, у тому числі будівля бойлерної за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 103, загальною площею 202,1 кв. м. (Бойлерна).
Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає з суті змішаного договору.
Таким чином, нормами чинного законодавства України передбачено можливість для учасників цивільно-правових (господарських) відносин укладати змішані договори.
Згідно зі ст. 1029 Цивільного кодексу України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).
Укладення енергопостачальником договорів оренди вигодонабувачем за якими є територіальна громада м. Києва є елементом договору управління майном.
Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Оплата енергопостачальником переданого Майна та передбачений Угодою порядок використання амортизаційних відрахувань характерні для договорів оренди.
Згідно з ч. 2 ст. 133 Господарського кодексу України господарська діяльність може здійснюватися на підставі речових прав (праві володіння, праві користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України.
Внаслідок укладення Угоди позивач набув право на чуже майно, а саме: право володіння та право користування Майном, що є комунальною власністю.
01.10.2007 р. шляхом проведення конкурсу на право оренди нежитлових приміщень відповідачем було прийнято рішення № 419/3253 “Про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду переможцям конкурсу”. Згідно з п. 16 додатку до рішення Київської міської ради від 01.10.2007 № 419/3253 визначено передати будівлю бойлерної в Святошинському районі, НС-1-поверхова будівля бойлерної площа кв. м. -202,1 в оренду переможцю конкурсу - товариству з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Енергосервіс”строком на 2 роки 364 дні. При цьому орендодавцем визначено акціонерну енергопостачальну компанію “Київенерго”.
Відповідно до ст. 5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”орендодавцем нерухомого майна, загальна площа яких не перевищує 200 кв. м., є підприємство балансоутримувач. П. 2.2.5 Угоди право передавати нежитлові приміщення в оренду за згодою власника належить енергопостачальнику.
Згідно з ч. 2 ст. 22 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”орендар має право передати в суборенду нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно (окремі верстати, обладнання, транспортні засоби, нежилі приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором оренди. При цьому строк надання майна у суборенду не може перевищувати терміну дії договору оренди.
Таким чином, можливість орендаря виступити суборендодавцем майна є наслідком реалізації його права, тобто наявності його волевиявлення, яке погоджене з власником майна. Чинним законодавством не передбачено виникнення у орендаря обов'язку передачі майна у суборенду внаслідок вольового рішення власника майна.
Частиною 2 статті 1037 ЦК України передбачено, що управитель майна має право вимагати усунення будь-яких порушень його права на майно, передане в управління, відповідно до ст. 396 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 (Захист права власності) цього Кодексу.
Статтею 398 Цивільного кодексу України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.
Отже, в основу формування відносин з володіння чужим майном покладено договір, який є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України “Про місцеве самоврядування”відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають в комунальній власності будуються на договірній основі.
Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з п. 7. ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Пунктом 7 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, що передбачено ст. 525 Цивільного кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Згідно зі ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Дострокове припинення управління майном, в силу ст. 1044 ЦК України, можливе у випадку, якщо це передбачено договором або за рішенням суду.
Право управління, користування та володіння Майном виникло у позивача на підставі Угоди, а тому не може бути припинено в односторонньому порядку шляхом прийняття відповідачем певного акту (рішення).
Право власника (відповідача) на передачу Майна в оренду третім особам без згоди балансоутримувача (позивача) виникає лише після зміни або розірвання Угоди.
На час розгляду справи судом першої інстанції сторонами не заперечували чинність Угоди. Таким чином рішення Київської міської ради № 419/3253 від 01.10.2007 р. “Про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду переможцям конкурсу”в частині передачі Бойлерної в оренду порушує права позивача.
Колегія суду погоджується з висновком суду першої інстанції протее, що оскаржуване рішення, всупереч вищевказаним актам цивільного законодавства України, спрямовано на дострокове припинення володіння, користування та управління позивачем Котельною в позадоговірному порядку.
Згідно з п. 2 ст. 77 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем доведено, що на підставі угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001 р. у нього виникло право користування та право володіння спірним приміщенням. Оскільки приміщення бойлерної по пр-ту Перемоги, 103 в м. Києві перебуває в управлінні, користуванні та володінні позивача, передача його в оренду без згоди позивача є порушенням його права на чуже майно, яке підлягає захисту шляхом визнання даного права та визнання незаконним та скасування акту. Таким чином, вимоги позивача до Київської міської ради про визнання за позивачем права володіння та користування нежитловим приміщенням за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 103, загальною площею 202,1 кв. м. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно з висновками суду першої інстанції порушення права позивача сталось внаслідок прийняття Київською міською радою рішення № 419/3253 від 01.10.2007 р. “Про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду переможцям конкурсу”в частині передачі в оренду будівлі бойлерної в Святошинський район, НС-1-поверхова будівля бойлерної площа кв. м. -202,10 в оренду переможцю конкурсу товариству з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Енергосервіс”строком на 2 роки 364 дні (п. 16 додатку до рішення № 419/3253 від 01.10.2007 р.),таким чином, позовні вимоги про визнання зазначеного пункту незаконним та скасування підлягають задоволенню.
У той же час, як вірно зазначив суд першої інстанції, правові підстави для задоволення вимоги позивача про зобов'язання Київської міської ради припинити дії щодо односторонньої зміни умов Угоди задоволенню не підлягають з огляду на наступне.
Так, підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів (ст. 1 ГПК України). Отже, наслідком вирішення спору є захист та відновлення прав позивача.
Позивачем не наведено, які дії, про припинення яких заявлена позовна вимога, вчиняються відповідачем на даний час. Рішення суду, як правозахисний акт щодо наявних порушень прав та інтересів позивача, не може бути спрямовано на захист останнього від не вчинених посягань на його права та інтереси.
Також суд першої інстанції обгрунтовано не задовольнив вимогу позивача про зобов'язання Київської міської ради скасувати п. 9 додатку до рішення № 1073/3906 від 25.10.2007 р..
Чинним процесуальним законодавством не передбачено повноважень суду щодо встановлення змісту нормативних актів та актів індивідуальної дії, і, відповідно, правил поведінки, у зв'язку з чим у суду відсутні повноваження на
спонукання органу місцевого самоврядування викладати акт у тій чи іншій редакції.
Рішення суду є правозахисним актом, однак способи захисту повинні кореспондуватись з повноваженнями суду, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виходячи з цього, оскільки до компетенції суду не віднесені повноваження щодо встановлення змісту нормативних актів і актів індивідуальної дії суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, правові підстави для захисту права позивача обраним ним шляхом відсутні.
Враховуючи вищевикладене,суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині визнання за позивачем права володіння та користування нежитловим приміщенням за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 103, загальною площею 202,1 кв. м. та визнання незаконним і скасування п. 9 додатку до рішення Київської міської ради № 419/3253 від 01.10.2007 р. “Про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду переможцям конкурсу”.
.На думку апеляційної інстанції Київська міська рада та Головне управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) не довели свої вимоги апеляційних скарг, а тому вони не підлягають задоволенню.
Таким чином, враховуючи викладене, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд повно з'ясував всі обставини справи та дав їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення по справі, судовою колегією не встановлено
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд ,-
1. Рішення господарського суду м. Києва від 12.06.2009 року по справі № 25/216 за позовом Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” до Київської міської ради та треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство „Енергосервіс” та Головне управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) про визнання права, зобов'язання припинити дії, визнання незаконним та скасування вчастині рішення, зобов'язання вчинити дії залишити без змін, а апеляційні скарги Київської міської ради та Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) - без задоволення.
2. Справу № 25/216 повернути до господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом місяця з дня набрання постановою законної сили.
Головуючий суддя
Судді