01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
15.10.2009 № 6/358
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Моторного О.А.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача БазилевськийС.Б.,
від відповідача БродськаА.С., Дибова Г.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ”АгроКем”
на рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2009
у справі № 6/358 (суддя
за позовом Відкритого акціонерного товариства ”Рівнеазот”
до Товариства з обмеженою відповідальністю ”АгроКем”
про стягнення 18097899,60 грн.
Відкрите акціонерне товариство ”Рівнеазот” звернулося до господарського суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ”АгроКем” 14 544 307,00 грн. заборгованості за договором поставки № 1593 від 20.12.2007, а також 1 750 098,53 грн. - пені, 1 439 886,39 грн. - інфляційних нарахувань та 363 607,68 грн. три процента річних.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2009 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ”АгроКем” на користь Відкритого акціонерного товариства ”Рівнеазот” 15 984 193,39 грн. основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 1 750 098,53 грн. пені, 363 607,68 грн. трьох відсотків річних, 25 500 грн. державного мита та 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю. Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції було прийнято оскаржувальне рішення з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також порушення норм процесуального права.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення Господарського суду міста Києва 05.08.2009 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.
Апеляційний господарський суд у процесі перегляду справи за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний з доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд прийшов до наступного.
20.12.2007 між позивачем в якості постачальника та відповідачем в якості покупця було укладено договір поставки № 1593.
Відповідно до умов договору поставки, постачальник зобов'язався передати покупцю аміачну селітру в м'яких контейнерах типу ”big-bag”, 50 кг мішках або насипом, а покупець зобов'язався прийняти вказаний товар та сплатити за його вартість (п. 1.1 договору).
Відповідно п. 1.3. договору зі змінами, внесеними додатковою угодою № 9 від 19.03.2008 до договору поставки № 1593, ціна товару з урахуванням ПДВ склала 1842,00 грн./т насипом; 1 893,00 грн./т в м'яких контейнерах типу ”big-bag”; 1 893,00грн./т в 50 кг. мішках.
Пунктом 4.1. договору передбачено, що поставка товару здійснюється на умовах FCA станція Обарів, Львівської залізниці (ІНКОТЕРМС - Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати редакції 2000 року).
Постачальник передає товар протягом 20 днів від дати надання покупцем транспортної інструкції на відвантаження товару (п. 4.2 договору).
Передача аміачної селітри (Товар) повинна була здійснюватися на станції Обарів Львівської залізниці шляхом здачі перевізнику - Львівській залізниці для доставки до станції призначення згідно реквізитів, наданих покупцю. Покупець повинен надати транспортну інструкцію, де вказується: кількість майна, станція призначення, код станції, вантажоодержувач та його поштова адреса, код вантажоодержувача (п. 4.3 договору).
У відповідності до п. 4.4 договору датою передачі товару вважається дата здачі товару перевізнику, яка зазначається в залізничній накладній.
Згідно п. 5.1 договору оплата вартості товару здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 10 календарних днів від дати передачі товару.
Відповідно п. 7.1 договору, даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2008 року, а в частині взаєморозрахунків до їх повного виконання сторонами.
Пунктом 2.2. договору передбачено, що оплата вартості транспортних витрат повинна була здійснюватись окремо від вартості товару відповідно.
Як вбачається з матеріалі справи, на виконання умов договору поставки № 1593 відповідач надав позивачу протягом травня - червня 2008 року транспортні інструкції для проведення відвантаження товару через Львівську залізницю. Відповідно до транспортних інструкцій відповідач на підставі квитанцій про приймання вантажу перевізником позивач відвантажив товар відповідачу у період з 24.05.2008 по 06.06.2008 через Львівську залізницю на суму 14 411 062,20 грн.
Залізничний тариф відшкодування склав у сумі 261 866,4грн. про, що підтверджує квитанції про приймання вантажу.
Також, як вбачається з матеріалів справи, 03.06.2008 відповідно до умов договору поставки № 1593 відповідач надав позивачу транспортну інструкцію для проведення відвантаження товару шляхом самовивозу. В якій було зазначено марка, номер автомобіля та причепа, а також прізвища водія.
Відповідно до транспортної інструкції від 03.06.2008 відповідача, на підставі видаткових накладних позивач провів відвантаження товару у кількості 90 т. на загальну суму 17 370грн.
Відповідачем було сплачена частково заборгованість за договором поставки № 1593 у розмірі 299 013,2грн., позивач з свого боку не заперечує про часткову сплату заборгованості.
Таким чином, загальна сума основного боргу відповідача перед позивачем становить 14 544 307,00 грн.
Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що транспортні інструкції не можуть бути належним доказом, який підтверджує наявність заборгованості, оскільки вони залучені в якості факсимільних копій, що суперечить п. 8.4 договору, згідно якого договір, зміни та доповнення до нього, а також інші документи по його виконанню передані засобами факсимільного зв'язку мають юридичну силу тільки за умови подальшого обміну оригіналами.
Вказані доводи відповідача не можуть бути прийняті до уваги колегії суддів у зв'язку з тим, що обов'язок надавати транспортні інструкції п. 4.3 договору покладено саме на відповідача, і крім цього ці інструкції не підтверджують суму заборгованості, а лише визначають умови поставки товару. До того ж, згідно ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. А згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Стосовно посилань відповідача на відсутність у транспортних інструкціях вказівки на договір поставки № 1593 від 20.12.2007, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ці транспортні інструкції складались не позивачем, а відповідачем, який сам визначав їх зміст і, при цьому, вказував предмет договору № 1593 від 20.12.2007 - аміачна селітра. Крім того, в порушення ст. 33 ГПК України відповідач не довів належними засобами доказування, що між сторонами укладались інші договори на поставку аміачної води.
Згідно ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах зазвичай ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Враховуючи те, що відповідач не виконав свої зобов'язання з оплати вартості поставленого товару, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 14 544 307,00грн. заборгованості.
Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Відповідно до п. 6.2 договору за прострочення строків оплати вартості товару відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожен день прострочення.
Згідно ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Статтями 1 та 3 Закону України ”Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Враховуючи те, що позивачем нараховано пеню, виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла за період з 01.09.2008 по 02.03.2009, суд першої інстанції прийняв правильне рішення про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 1 750 098,53 грн.
Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв'язку з тим, що відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача трьох процентів річних в сумі 363 607,68 грн. та збитків від інфляції в сумі 1 439 886,39 грн. обґрунтовано задоволені судом першої інстанції.
Доводи відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права не знаходять свого підтвердження в матеріалах справи, оскільки розгляд справи неодноразово відкладався, про що виносились судом першої інстанції відповідні ухвали та направлялись обом сторонам, підтвердженням чого є відмітки про відправку на звороті ухвал від 25.05.2009, від 06.07.2009, 15.07.2009 та від 30.07.2009. Твердження відповідача про отримання ухвали від 30.07.2008 разом із винесеним рішенням, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки копія конверта від 12.08.2009, додана до апеляційної скарги, не містить вказівки про відправку ухвали, а матеріали справи свідчать, що ухвала від 30.07.2007 була відправлена в цей же день 30.07.2008, тоді як оскаржуване рішення - 11.08.2009.
За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „АгроКем” не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2009 у справі № 6/356 не підлягає скасуванню.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. У даному разі це стосується відповідача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він просив скасувати рішення суду першої інстанції.
На підставі викладеного, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому підстави для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ”АгроКем” та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2009 - відсутні.
Відповідно до викладеного, керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ”АгроКем” залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2009 без змін.
Матеріали справи № 6/358 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді