20.10.2009 року Справа № 11/234-09
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: судді Науменка І.М. -доповідача
суддів: Ясир Л.О., Голяшкіна О.В.,
при секретарі судового засідання: Прокопець Т.В.,
від позивача: Демченко Марина Михайлівна,
довіреність №б/н від 04.09.09, представник.
Представник відповідача у судове засіданя не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.
розглянувши матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю “Варус-Логістик”, м.Дніпропетровськ, на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2009р. у справі №11/234-09
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий Дім
“Манташов”, м.Київ
до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю “Варус-Логістик”,
м.Дніпропетровськ
про стягнення 61 727,19 грн. та 3 500,00 грн. витрат на послуги адвоката.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2009р. (суддя Мельниченко І.Ф.) у справі №11/234-09 позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий Дім “Манташов”, м.Київ, задоволено частково.
З відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю “Варус-Логістик”, м.Дніпропетровськ, на користь позивача, товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий Дім “Манташов”, м.Київ, стягнуто 40 798,50 грн. основного боргу, 10 633,02 грн. пені, 1 493,24 грн. 3% річних, 529,24 грн. державного мита, 148,16 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 1 659,35 грн. витрат на послуги адвоката.
Не погодившись з зазначеним рішенням, скаржник звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій називає останнє таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить дане рішення скасувати та прийняти нове, відмовивши позивачеві у стягненні з відповідача суми боргу у розмірі 20 476,38 грн. та 1 659,35 грн. на послуги адвоката.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як видно із матеріалів справи, 04.10.2007р. між сторонами був укладений договір поставки №132, за умовами якого Постачальник (позивач) зобов'язується у передбачений договором строк поставити та передати у власність Покупця (відповідача) товар, а той, в свою чергу, бере на себе зобов'язання даний товар прийняти та належним чином оплатити. /а.с.12-19/.
Оплата товару, згідно п.4.3. договору, має здійснюватись один раз на 21 (двадцять один) календарний день за фактично реалізовану за даний період продукцію.
Для надання можливості Постачальнику (позивачу) здійснювати контроль за реалізацією продукції, пунктом 5.2.3. договору поставки передбачено проведення сторонами звірки взаємних розрахунків не менш ніж 1 (один) раз на місяць, а також, зобов'язано Покупця (відповідач у справі) надавати за вимогою іншої сторони відповідного акту звірки на протязі трьох днів з моменту такої вимоги.
Отже, як свідчать матеріали справи, позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, товар відповідачеві поставив. Відповідач же розрахунок за отриману продукцію здійснив лише частково, у зв'язку з чим позивач був змушений звернутись за захистом порушеного права до суду.
Тобто, предметом спору є неналежне виконання грошових зобов'язань за договором поставки.
Згідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
В апеляційній скарзі, в обґрунтування викладених заперечень, скаржник зауважує на відсутності у нього підстав для оплати частини товару за договором поставки, а також, на неправомірному стягненні з нього витрат на послуги адвоката, проте, в ході апеляційного провадження зазначені вище заперечення свого підтвердження не знайшли, з огляду на наступне:
Відповідно до вимог ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В якості обґрунтування позовних вимог, як-то, доказів поставки продукції за договором, а також, на підтвердження факту часткової її оплати відповідачем, в порядку ст.33 Господарського процесуального кодексу України, позивачем суду надано, зокрема, копії видаткових накладних, виписки з банківського рахунку за період з 04.10.2007р. по 27.04.2009р., тощо. /а.с.25-30, 55-57/.
В матеріалах справи наявний також підписаний обома сторонами без жодних зауважень акт звірки взаємних розрахунків станом на 10.04.2009р. з визначеною сумою боргу перед позивачем у розмірі 97 629,10 грн. /а.с.54/.
Проте, в процесі судового розгляду, відповідачем на користь позивача здійснено ряд платежів задля погашення існуючої заборгованості за договором поставки №132 від 04.10.2007р., у зв'язку з чим позивачем неодноразово надавались заяви про уточнення позовних вимог, як-то, заява від 02.07.2009р. та від 30.07.2009р./а.с.64,81/.
Отже, з урахуванням зазначених вище заяв, на думку позивача, на дату винесення оскаржуваного рішення судом першої інстанції, заборгованість відповідача за договором поставки №132 від 04.10.2007р. становила 47 732,10 грн. основного боргу, 1 724,75 грн. 3% річних, 12 270,34 грн. пені, 1 116,24 грн. державного мита та 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Відповідач, в свою чергу, уточненні позовні вимоги визнав лише частково, а саме, на суму 20 322,12 грн.
В свою чергу, в апеляційній скарзі відповідач стверджує, що на теперішній час ним не реалізовано продукцію позивача загальною вартістю 20 476,38 грн., у зв'язку з чим строк оплати за даний товар не настав.
Проте, доказів здійснення оплати навіть визнаної заборгованості у розмірі 20 322,12 грн. відповідач суду не представив.
Що ж до відсутності у останнього підстав для оплати товару на суму 20 476,38 грн., з огляду на неможливість його реалізувати, колегія суддів вважає за доцільне зауважити, що на такий випадок пунктом 3.15. договору передбачено можливість повернення Покупцем (відповідачем) товару, що не користується попитом, тобто, такого товару, який Покупець не в змозі реалізувати. Проте, товар Покупцеві не повертався, а, отже, був реалізований відповідачем, оскільки доказів зворотного останнім не надано.
Окрім того, відповідач не погоджується з тим, що поставка товару за видатковою накладною №РН-0000332 від 20.01.2009р. (з урахуванням акту розбіжностей від 22.01.2009р.) на суму 6 933,60 грн. здійснена в рамках договору №132 від 04.10.2007р., оскільки строк дії останнього сплив 31.12.2008р. /а.с.30/.
Колегія суддів дотримується аналогічної думки з судом першої інстанції щодо безпідставності вимог оплати товару, поставленого за видатковою накладною №РН-0000332 від 20.01.2009р. (з урахуванням акту розбіжностей від 22.01.2009р.) на суму 6 933,60 грн. з посиланням на договір №132 від 04.10.2007р., оскільки, як вірно зазначив господарський суд, строк дії договору сплив 31.12.2008р. Тобто, поставка товару за даною накладною була здійснена поза спірним договором, строк виконання цього грошового зобов'язання сторонами визначений не був, отже, кредитор (позивач) має право вимагати виконання такого зобов'язання у будь-який час. Вимога, у розумінні ст.530 Цивільного кодексу України, відповідачеві не пред'являлась, а, отже, підстави для оплати за даним зобов'язанням відсутні.
Отже, у підсумку, колегія суддів погоджується з визнанням господарським судом доведеною та такою, що підлягає стягненню суми основного боргу у розмірі 40 798,50 грн.
Окрім того, ст.625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не передбачений договором або законом.
Отже, правомірним є стягнення з відповідача судом першої інстанції за прострочення виконання зобов'язань за договором 10 633,02 грн. пені та 1 493,24 грн. 3% річних.
Відповідно до ч.3 ст.48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".
Статтею 12 Закону України “Про адвокатуру” визначено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.
Позивачем на підтвердження отримання ним юридичних послуг надано суду копію договору від 01.06.2009р., акту приймання-передачі послуг №1 від 20.07.2009р., платіжного доручення №2880 від 28.07.2009р. на суму 3 500,00 грн. та свідоцтва на право займатись адвокатською діяльністю №2819/10. /а.с.88-95/.
В свою чергу, статтею 49 Господарського кодексу України передбачено покладення державного мита у спорах, що виникають при виконанні договорів, а також, сум, які підлягають сплаті, зокрема, за послуги адвоката, при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, вірним, на думку судової колегії, є висновок господарського суду першої інстанції щодо покладення на відповідача, пропорційно задоволенню позовних вимог, 529,24 грн. державного мита, 148,16 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 1 659,35 грн. витрат на послуги адвоката.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає викладені в апеляційній скарзі заперечення такими, що не мають достатніх підстав та є недоведеними документально, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2009р. у справі №11/234-09, відповідно, таким, що цілком відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому підстави для його скасування - відсутні.
Керуючись ст.ст.101, 103-105 ГПК України, суд,-
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2009р. у справі №11/234-09 -залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Варус-Логістик”, м.Дніпропетровськ, -без задоволення.
Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя І.М. Науменко
Суддя Л.О. Ясир
Суддя О.В. Голяшкін