29000, м. Хмельницький, Майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"13" жовтня 2009 р.Справа № 8/1584
за позовом регіонального відділення Фонду державного майна України по Хмельницькій області, м. Хмельницький
до акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закритого акціонерного товариства), м. Київ
про стягнення 9247,66 грн. неустойки, виселення з приміщення та передачу його балансоутримувачу
за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -Хмельницького міського відділу УМВС України в Хмельницькій області, м. Хмельницький
Суддя
Представники сторін:
позивача: Драгомерецький І.П. - за довіреністю від 14.04.2009р.;
відповідача: Кучерук С.С. - за довіреністю від 03.03.2008р.;
третьої особи: не з'явився.
В судовому засіданні 13.10.2009р. за погодженням з представниками сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі. Повний текст рішення підготовлено та підписано 19.10.2009р.
Позивач, з урахуванням прийнятої судом заяви про уточнення позовних вимог від 20.09.2009р., просить суд: стягнути з акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закритого акціонерного товариства) на користь регіонального відділення Фонду державного майна України по Хмельницькій області для зарахування до державного бюджету України 9247,66 грн. неустойки (на підставі п.8.2. укладеного між сторонами договору оренди № 240 від 19.05.2004 р.); виселити відповідача з індивідуально визначеного (нерухомого) майна - нежитлового приміщення на 2-му (другому) поверсі адміністративної будівлі Хмельницького міського відділу УМВС України в Хмельницькій області, що належить до державної власності -загальною площею 13,5 кв.м, яке розміщене за адресою: м. Хмельницький, вул. Пушкіна, 15 та перебуває на балансі Хмельницького міського відділу УМВС України в Хмельницькій області; передати державне майно балансоутримувачу по акту приймання - передавання. Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав та наполягає на їх задоволенні.
Відповідач проти позову заперечує, вказуючи на його необгрунтованість.
Розглядом матеріалів справи встановлено наступне.
19.05.2004 р. між позивачем (орендодавцем) та відповідачем (орендарем) укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності, з наступними змінами та доповненнями, внесеними додатковими договорами від 12.03.2007 року та 31.01.2008р. (далі -договір), згідно якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування індивідуально-визначене (нерухоме) майно -нежитлове приміщення на другому поверсі адміністративної будівлі площею 13,5 кв. м, що належить до державної власності, розміщене за адресою: м. Хмельницький вул.Пушкіна, 15 та перебуває на балансі Хмельницького міського відділу УМВС України у Хмельницькій області, вартість якого визначена за незалежною експертною оцінкою і становить 9162 грн. Майно передається в оренду з метою розміщення безбалансового відділення №13 філії „Хмельницьке центральне відділення Промінвестбанку” (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 3.1 договору (із змінами, внесеними додатковим договором від 12.03.2007 року, який є невід'ємною частиною договору № 240) орендна плата становить 311,22 грн. за базовий місяць розрахунку (січень 2007 року) без індексу інфляції за січень 2007 року, який має бути врахований при сплаті орендної плати за січень 2007 року.
Згідно з п.3.2. договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Відповідно до п.п. 3.3, 5.2 договору відповідач зобов'язався перераховувати орендну плату щомісячно, не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним місяцем: 50 відсотків - до державного бюджету і 50 відсотків - балансоутримувачу.
Згідно з п. 8.2. договору орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі 20% плати за користування майном за кожен день прострочення, якщо орендар не виконує обов'язку щодо повернення майна.
Відповідно до п. 10.1 договору, цей договір укладено строком на 11 місяців -з 01.02.2008 р. по 31.12.2008 р. включно.
Згідно з п. 10.6 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору оренди після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір оренди вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.
Відповідно до акту приймання-передачі індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності, 01.06.2004 р. позивач передав, а відповідач прийняв орендоване за договором приміщення.
Позивач листом від 03.02.2009 р. повідомив відповідача про те, що договір оренди №240 від 19.05.2004 р. продовжено не буде.
Відповідач листом від 06.02.2009 р. повідомив позивача, що, оскільки завчасно позивачем не надіслано письмового звернення про розірвання договору, даний договір вважається продовжений на той же термін і на тих же умовах.
Позивачем відповідачу надіслано претензію від 13.05.2009 р. з вимогою сплатити неустойку та передати майно балансоутримувачу за договором оренди.
Відповідач листом від 13.05.2009 р. у відповіді на претензію повідомив позивача про те, що вимога щодо повернення майна балансоутримувачу та сплати неустойки є незаконною, оскільки в силу п. 10.6 договору оренди №240 від 19.05.2004 р. строк дії договору продовжено на той самий термін, який передбачено договором.
Досліджуючи надані докази, оцінюючи їх в сукупності, судом береться до уваги наступне.
Пунктом 3 ст.3, ст.627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Ст. 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно зі ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", який є спеціальним законом з питань регулювання відносин оренди державного та комунального майна, одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об'єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем. Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
Як встановлено судом, відповідно до п. 10.1 договору, цей договір укладено строком на 11 місяців -з 01.02.2008 р. по 31.12.2008 р. включно. Згідно з п. 10.6 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору оренди після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір оренди вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.
Зважаючи на вищевикладене, враховуючи те, що позивачем не доведено факту наявності та надсилання відповідачеві заяви регіонального відділення Фонду державного майна України по Хмельницькій області про припинення договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, вказаний договір не може важатися припиненим в порядку, передбаченому п.10.6. договору. Також в матеріалах справи відсутні й будь-які інші докази, які би засвідчували факт припинення договору оренди № 240 від 19.05.2004 р. з інших підстав.
Відповідно до ст.785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
З огляду на те, що договір оренди № 240 від 19.05.2004 р. (станом на час звернення з позовом та на момент прийняття судом рішення в даній справі) не припинив своєї дії, відсутні правові та фактичні підстави для виселення відповідача з орендованого приміщення та передачу останнього балансоутримувачу.
Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Судом встановлено, що згідно з п. 8.2. договору орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі 20% плати за користування майном за кожен день прострочення, якщо орендар не виконує обов'язку щодо повернення майна. Однак, зважаючи на те, що станом на час звернення з позовом та на момент прийняття судом рішення в даній справі у відповідача не виник обов'язок щодо повернення майна, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 9247,66 грн. неустойки (на підставі п.8.2. укладеного між сторонами договору оренди № 240 від 19.05.2004 р.) є безпідставними.
Виходячи з наведеного вище, суд вважає, що позовні вимоги в повному обсязі є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, тому у позові слід відмовити.
Керуючись ст.ст.1, 2, 45, 12, 13, 33, 43, 44-49, 82-85, 115 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
У позові відмовити.
Суддя
Повний текст рішення підготовлено та підписано 19.10.2009р.
Віддрук. 4 прим. : 1 - до справи, 2 - позивачу, 3 -відповідачу, 4-третій особі.