09 лютого 2017 рокусправа № 201/14392/16-а(2-а/201/1102/2016)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чередниченка В.Є.
суддів: Іванова С.М. Панченко О.М.
за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 листопада 2016 року у справі №201/14392/16-а(2-а/201/1102/2016) за позовом ОСОБА_1 до інспектора 4 батальйону 2 роти Управління патрульної поліції у м. Дніпро старшого сержанта поліції Сморизанова Артема Володимировича про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,-
ОСОБА_1 13 жовтня 2016 року звернулася до суду з адміністративним позовом до інспектора 4 батальйону 2 роти Управління патрульної поліції у м. Дніпро старшого сержанта поліції Сморизанова Артема Володимировича, в якому просить скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії АР №001644 від 03.10.2016 року та провадження по справі про адміністративне правопорушення закрити.
В обґрунтування своїх вимог зазначає про те, що постанова відповідача є необґрунтованою, вона не містить законодавчо визначених доказів здійснення адміністративного правопорушення, підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності відсутні.
Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 листопада 2016 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постанова суду мотивована тим, що позивач рухаючись по другорядній дорозі не надав дорогу транспортному засобу, який рухався по головній дорозі до перехрестя проїзних частин, чим порушив п. 16.11 ПДР. Факт порушення зафіксований за допомогою відеозапису.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції позивач оскаржила її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову якою позов задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що постанова по справі про адміністративне правопорушення серії АР №001644 від 03.10.2016 року не відповідає вимогам ст. 283 КУпАП, оскільки не містить обставин установлених при розгляді справи, а саме: не описано детально місце нібито вчинення позивачем правопорушення. В постанові не вказано напрямок руху автомобіля позивача з прив'язкою до дорожніх знаків; відсутній виклад правових наслідків невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження та назва і характеристики технічного засобу, яким здійснено відео фіксацію. В доводах апеляційної скарги позивач вказує на те, що відповідачем справа про адміністративне правопорушення відносно позивача взагалі не розглядалася, працівник патрульної поліції лише заповнив бланк постанови. Крім того, в доводах апеляційної скарги позивач вказує на те, що суд першої інстанції не обґрунтував у своїй постанові з яких підстав він не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_3
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача яка підтримала доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 03 жовтня 2016 року інспектором 4 батальйону 2 роти Управління патрульної поліції у м. Дніпро старшим сержантом поліції Сморизановим А.С. винесено постанову серії АР № 001644 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, відносно ОСОБА_1, відповідно до якої, позивач керуючи транспортним засобом Mazda 3, номерний знак НОМЕР_1, 03 жовтня 2016 року о 10 год. 19 хв. в м. Дніпро, на перехресті вул. Карла Лібнехта та вул. Комсомольська, де не працювали світлофори, керуючись знаку пріоритету 2.1 (дати дорогу) не надала перевагу в русі транспортному засобу, який рухався по головній дорозі позначеній знаком 2.3 (головна дорога), чим порушила п. 16.11 ПДР та скоїла адміністративне правопорушення передбачене ч.2 ст. 122 КУпАП (а.с. 11).
Законність та обґрунтованість зазначеного рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскарженої постанови виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 122 КУпАП, якою передбачено, що порушення правил проїзду перехресть тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 44-1, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1 - 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128-129, стаття 132-1, частини перша, друга та п'ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев'ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 184, 189-2, 192, 194, 195).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №1395 від 07 листопада 2015 року та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за №1408/27853 (далі - Інструкція), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Згідно із положеннями статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до статті 249 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається відкрито, крім справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, та випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці.
Тобто, оцінка доказів по справі про адміністративне правопорушення здійснюється посадовою особою, яка розглядає справу про адміністративне правопорушення за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Пунктом 8 Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 року № 1376, встановлено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, уповноважена посадова особа органу поліції відповідно до статті 283 КУпАП виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення (додаток 6).
Постанова по справі про адміністративне правопорушення складається на спеціальному бланку, виготовленому друкарським способом згідно з технічним описом бланка постанови по справі про адміністративне правопорушення (додаток 7), на якому проставлено відповідні серію і номер.
Тобто, форма (бланк) постанови по справі про адміністративне правопорушення затверджена Інструкцією з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, а отже відсутність у такому бланку усіх відомостей встановлених статтею 283 КУпАП, а саме: правових наслідків невиконання адміністративного стягнення та порядку його оскарження не може бути підставою для скасування цієї постанови.
Слід зазначити й те, що позивач не зазначає в позові про те, що їй не було роз'яснено працівником поліції права передбачені ст. 268 КУпАП.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними твердження позивача про те, що в постанові по справі про адміністративне правопорушення не описано місце нібито вчинення правопорушення ОСОБА_1 та не зазначено напрямок руху автомобіля позивача з прив'язкою до дорожніх знаків, оскільки в оскаржуваній постанові зазначено, що правопорушення позивачем вчинено «…в м. Дніпро, на перехресті вул. Карла Лібнехта та вул. Комсомольська, водій на перехресті, де не працювали світлофори, керуючись знаком пріоритету 2.1 (дати дорогу) не надала перевагу в русі транспортному засобу, який рухався по головній дорозі позначеній знаком 2.3 (головна дорога)…».
Також суд апеляційної інстанції вважає помилковими твердження позивача про те, що відповідачем порушено процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення та в порушення норм КУпАп розглянуто справу за місцем вчинення правопорушення а не в управлінні поліції, оскільки частиною 3 статті 258 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно зі ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Статтею 40 Закону України «Про національну поліцію» передбачено застосування технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Так, частиною 1 цього Закону закріплено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку повинна бути розміщена на видному місці.
Тобто, умовою для використання інформації, отриманої із автоматичної фото- і відеотехніки є розміщення такої відеотехніки на видному місці.
Як вбачається з візуальної інформації з відеозапису під час оформлення адміністративного матеріалу відеокамера була розміщена у службовому автомобілі працівників національної поліції, як «відеореєстратор», що відповідає вимогам ст. 40 Закону України «Про національну поліцію».
Наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 24.11.2015 року №14/1 Про порядок зберігання, використання, відеозапису з відеореєстраторів патрульних встановлено, що відео, що знаходиться на сервері чи відео реєстраторі є службовою інформацією.
Таким чином, відеофіксація з відеореєстратора патрульної поліції є належним доказом по справах про адміністративне правопорушення.
При відтворенні відеофіксації здійсненої відповідачем під час фіксування адміністративного правопорушення 03.10.2016 року відносно ОСОБА_1 наявної в матеріалах справи вбачається, що автомобіль патрульної поліції їхав в напрямку дії дорожнього знаку 2.3 (головна дорога), позивач виїхавши з бічної сторони перехрестя не надала перевагу в русі транспортному засобу патрульної поліції, яке виразилося в тому, що транспортний засіб патрульної поліції гальмував та змушений був змінити траєкторію руху.
Слід зазначити й те, що при відтворенні відеофіксації, чітко вбачається державний номерний знак автомобіля, на якому було вчинено правопорушення передбачене ч.2 ст. 122 КУпАП, а саме - НОМЕР_1, що спростовує твердження позивача зазначені в апеляційній скарзі про відсутність на відеофіксації номерних знаків автомобіля позивача.
При цьому, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними твердження позивача про те, що наданий відповідачем диск з відеофіксацією правопорушення вчиненого позивачем містить декілька відеозаписів з різним часовим проміжком, а отже не може бути доказом у справі, оскільки положеннями статті 40 Закону України «Про національну поліцію» надають право працівникам поліції на використання інформації, отриманої із будь якої автоматичної фото- і відеотехніки за умови, що така техніка на видному місці.
При відтворенні відеофіксацій, що містяться на диску РАРА19SK17160881 вбачається, що вони здійснені за допомогою різної відеотехніки, а саме: з відеореєстратора патрульної поліції та з нагрудних відеокамер працівників поліції, що відповідає вимогам статті 40 Закону України «Про національну поліцію».
Слід зазначити й те, що чинне законодавство не вимагає від працівників поліції зазначати у постанові про притягнення до адміністративної відповідальності назву та характеристики технічного засобу, яким здійснено відеофіксацію.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними твердження позивача про те, що наданий відповідачем диск РАРА19SK17160881 не може бути доказом у цій адміністративній справі, виходячи з наступного.
Частинами 1 та 3 статті 70 КАС України передбачено, що суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.
Тобто, судом не беруться до уваги тільки ті докази, які не стосуються предмету доказування або які одержані з порушенням закону.
З відтворення відео фіксації, яка мається на диску РАРА19SK17160881 вбачається, що ця відео фіксація містить відомості щодо предмету доказування - встановлення факту наявності підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 122 КУпАП. Відеофіксація вчиненого позивачем правопорушення здійснена відповідачем у відповідності до вимог статті 40 Закону України «Про національну поліцію», а отже докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення відповідальність за яке передбачена ч.2 ст. 122 КУпАП одержані у відповідності до вимог закону.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає доводи позивача про порушення відповідачем процедури притягнення позивача до адміністративної відповідальності та положень ч. 1 ст. 286 КУпАП безпідставними, оскільки враховуючи текст оскарженої постанови відповідачем було вчинено дії передбачені КУпАП щодо з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а статтю 286 КУпАП було виключено на підставі Закону № 586-VI від 24.09.2008 року, тобто на час виникнення спірних відносин зазначена норма не була чинною, а отже і не порушувалася.
Щодо показів свідка ОСОБА_3, згідно з якими свідок вважає, що позивач при перетинанні головної дороги нікому не заважала, суд апеляційної інстанції вважає за необхідності зазначити, що оціночна думка свідка щодо дій позивача, не спростовує фактичні обставини вчинення позивачем правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст. 122 КУпАП, та які зафіксовано відеокамерою яка була розміщена у службовому автомобілі працівників національної поліції, як «відеореєстратор», що відповідає вимогам ст. 40 Закону України «Про національну поліцію».
Стосовно позовних вимог про закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення, колегія суддів зазначає, що завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Отже, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень. Єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Отже, під дискреційним повноваженням суд повинен розуміти таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, що визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Суд є правозастосовуючим органом та не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Так, питання закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення віднесено до виключної компетенції відповідача.
За таких обставин суд, дотримуючись принципів законності, поділу влади, а також компетенції, визначеної Конституцією та законами України, не має права перебирати на себе повноваження суб'єкта владних повноважень у відповідних правовідносинах, а тому позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 200, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 листопада 2016 року у справі №201/14392/16-а(2-а/201/1102/2016) - без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст ухвали виготовлено 13 лютого 2017 року.
Головуючий: В.Є. Чередниченко
Суддя: С.М. Іванов
Суддя: О.М. Панченко