33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"09" лютого 2017 р. Справа № 903/809/16
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Філіпова Т.Л.
судді Гудак А.В. ,
судді Бучинська Г.Б.
при секретарі Дроздюк О.В.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - Пилипчук І.Ю., Сініцина Н.В.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта Плюс" на рішення господарського суду Волинської області від 21.12.16 р. у справі № 903/809/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта Плюс", м. Луцьк
до Релігійної громади Святих Віри, Надії, Любові та їх матері Софії Української Православної Церкви-Київський Патріархат, м. Луцьк
про визнання недійсним договору пожертви будівлі церкви від 22.11.2011р.
Рішенням господарського суду Волинської області від 21.12.2016 р. у справі №903/809/16 (суддя Якушева І.О.) відмовлено у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта Плюс" до Релігійної громади Святих Віри, Надії, Любові та їх матері Софії Української Православної Церкви-Київський Патріархат про визнання недійсним договору пожертви будівлі церкви від 22.11.2011р.
Не погоджуючись із рішенням господарського суду Волинської області від 21.12.2016 р. у справі №903/809/16 позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 21.12.2016 р. і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Освіта Плюс" посилається на ту обставину, що господарський суд Волинської області порушив норми матеріального та процесуального права що призвело до неправильного вирішення питання та винесення помилкового рішення. Крім того, суд не в повному обсязі з'ясував обставини, що мають значення для справи.
Зокрема, скаржник зазначає, що при посиланні на ст. 729 ЦК України судом безпідставно не враховано, що на момент укладення договору пожертви церква не була нерухомим майном, а була лише самочинним будівництвом (ч. 1 ст. 376 ЦК України), що випливає з рішення Господарського суду Волинської області від 05.07.2016 р. у справі № 6/25-75 за позовом ТзОВ «Освіта-Плюс» до Луцької міської ради, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ТзОВ «Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету», про визнання права власності на самочинне будівництво.
При цьому, відмовивши в позові про визнання права власності на самочинне будівництво - церкву, господарський суд в своєму рішенні від 05.07.2016 р. чітко встановив ті порушення, які були допущенні позивачем та не усуненні на даний момент. Це порушення ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій», ст. 17, 22 Закону України «Про основи містобудування», п.1.6 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, постанови Кабінету Міністрів України «Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» від 22.09.2004 №1243 прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів. Крім того, ТзОВ «Освіт-Плюс» як суборендар не отримувало дозволу (письмової згоди) від орендаря - товариства обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково технічного Університету" та як орендодавця - Луцької міської ради на виконання будівельних робіт.
Крім того, за приписами статті 319 Цивільного кодексу України право розпорядження майном, в тому числі, його відчуження за договором пожертви, належить саме власникові майна.
Також на думку скаржника, слід врахувати, що з 20.07.2016 року вищевказана споруда церкви є самочинним будівництвом.
Також апелянт вважає, що судом першої інстанції не взято до уваги наведені підстави визнання недійсною угоди, передбачені статтею 229 ЦК України, оскільки на його думку при вчиненні правочину мала місце помилка щодо предмету пожертви.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.01.2017 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта Плюс" прийнято до провадження, справу призначено до слухання.
Розпорядженням керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду -Турович Н.С. від 23.01.17 р. у справі №903/809/16 у зв'язку із перебуванням у відрядженні судді Бучинської Г.Б. та відповідно до п.2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, призначено автоматичну заміну складу колегії суддів.
Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів автоматизованою системою документообігу суду внесено зміни до колегії суддів у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Маціщук А.В., суддя Василишин А.Р.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.01.2017 р. призначено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта Плюс" на рішення господарського суду Волинської області від 21.12.2016 р. у справі №903/809/16 колегією суддів у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Маціщук А.В., суддя Василишин А.Р.
24.01.2017 р. Релігійна громада Святих Віри, Надії, Любові та їх матері Софії Української Православної Церкви-Київський Патріархат надала Рівненському апеляційному господарському суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта Плюс" залишити без задоволення, рішення господарського суду Волинської області від 21.12.2016 р. без змін.
Розпорядженням керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду -Турович Н.С. від 08.02.2017 р. у справі №903/809/16 у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Василишина А.Р. та відповідно до п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, призначено автоматичну заміну складу колегії суддів.
Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів автоматизованою системою документообігу суду внесено зміни до колегії суддів у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Маціщук А.В., суддя Бучинська Г.Б.
Розпорядженням керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду -Турович Н.С. від 09.02.2017 р. у справі №903/809/16 у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Маціщук А.В. та відповідно до п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, призначено автоматичну заміну складу колегії суддів.
Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів автоматизованою системою документообігу суду внесено зміни до колегії суддів у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Гудак А.В., суддя Бучинська Г.Б.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 09.02.2017 р. призначено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта Плюс" на рішення господарського суду Волинської області від 21.12.2016 р. у справі №903/809/16 колегією суддів у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Гудак А.В., суддя Бучинська Г.Б.
У судовому засіданні представник Релігійної громади Святих Віри, Надії, Любові та їх матері Софії Української Православної Церкви-Київський Патріархат - Пилипчук І.Ю. заперечила проти доводів апеляційної скарги та надала пояснення на обґрунтування своєї правової позиції. Вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 21.12.16 р. у справі №903/809/16 є законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник Релігійної громади Святих Віри, Надії, Любові та їх матері Софії Української Православної Церкви-Київський Патріархат - Сініцина Н.В. підтримала правову позицію Пилипчук І.Ю. у повному обсязі.
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта Плюс" у судове засідання не з'явився, проте надіслав на адресу Рівненського апеляційного господарського суду клопотання про проведення засідання без участі представника ТзОВ «Освіта-Плюс».
Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд
Як вбачається з матеріалів справи, 22.11.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" як пожертвувачем і релігійної громадою Святих Віри, Надії, Любові та їх матері Софії Української Православної Церкви Київського Патріархату як обдаровуваним було укладено договір пожертви, згідно з п.1.1. якого пожертвувач передає безоплатно майно у власність обдаровуваного, а обдаровуваний приймає в пожертву майно, зазначене в пункті 1.2. цього договору, для використання з метою, вказаною в п.2.1. цього договору.
Як зазначено в п.1.2. за цим договором відчужується будівля церкви /Г-2/, загальною площею 81,8 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Сагайдачного гетьмана, буд.6.
Згідно з п.1.3. договору приміщення, що відчужується за договором, належить пожертвувачу на праві приватної власності на підставі рішення господарського суду Волинської області від 27.09.2010р. у справі №6/25-75, право власності на яке зареєстроване в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно комунальним підприємством Волинське обласне бюро технічної інвентаризації 25.03.2011р.
Згідно з п.2.1. договору приміщення передається обдаровуваному для використання його лише для звершення богослужінь і створення духовно-навчального центру.
Одним з обов'язків обдаровуваного згідно з п.п.4.4.1., п.3.4. договору є використання пожертви виключно з метою, визначеною п.2.1. договору.
22.11.2011р. договір посвідчено приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Грушицькою В.В.
06.12.2011р. комунальне підприємство "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" на підставі договору пожертви від 22.11.2011р. зареєструвало право власності за відповідачем, що підтверджується витягом від 06.12.2011р.
З матеріалів справи вбачається, що на момент укладення договору пожертви будівлі церкви від 22.11.2011р. предмет договору - будівля церкви /Г-2/ належала позивачеві на праві власності як об'єкт нерухомого майна на підставі рішення господарського суду Волинської області від 27.09.2010р. у справі № 6/25-75, яке набрало законної сили з 11.01.2011p. та було чинним до 16.03.2016р.
16.03.2016 року Вищим господарським судом України за результатами розгляду касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-Технічного Університету" постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.01.2011р. та рішення господарського суду Волинської області від 27.09.2010р. у справі № 6/25-75 було скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Волинської області.
За результатами нового розгляду господарським судом Волинської області 05.07.2016р. прийнято рішення, яким у позові ТзОВ "Освіта-Плюс" про визнання за ним права власності на самочинне будівництво складського приміщення В-1. пл. 459, 8 кв.м. та будівлі церкви Г-2, пл. 81.8 кв.м. в місті Луцьку, по вулиці Сагайдачного, 6, було відмолено. Рішення набрало законної сили 20.07.2016 року.
Враховуючи вище викладене, позивач звернувся з позовною заявою до господарського суду, в якій просить визнати недійсним договір пожертви будівлі церкви від 22.11.2011p., укладений між позивачем та відповідачем, який посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області і зареєстрований в реєстрі за №6694, у відповідності до якого позивачем безоплатно передано у власність відповідачу майно - будівлю церкви /Г-2/, загальною площею 81,8 кв. м., що знаходиться за адресою: м.Луцьк, вул. Сагайдачного гетьмана, буд. 6.
Заявою від 30.11.2016р. позивач доповнив підстави позову: посилаючись на положення статті 229 Цивільного кодексу України щодо правових наслідків правочину, який вчинено під впливом помилки, позивач зазначив, що на момент вчинення оскаржуваного правочину сторона позивача помилялась щодо його предмету (відповідно і статусу речі, її властивостей), а саме щодо того, що будівля церкви, яка відчужена за договором, є нерухомим майном, і належала позивачу як об'єкт нерухомості, оскільки рішення господарського суду Волинської області від 27.09.2010р. у справі № 6/25-75, за яким це самовільно збудоване приміщення церкви "легалізовано" в об'єкт нерухомості, в подальшому було скасоване як незаконне.
Суд апеляційної інстанції, здійснивши перегляд справи за апеляційною скаргою позивача, прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на таке.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до ч.1 та ч. 3 ст. 729 Цивільного кодексу України пожертвою є дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, особам, встановленим частиною першою статті 720 цього Кодексу, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети.
До договору про пожертву застосовуються положення про договір дарування, якщо інше не встановлено законом.
Пожертва є однією із форм благодійницької діяльності, у зв'язку з чим можливим є застосування спеціального законодавства, зокрема, Закону України "Про благодійництво та благодійні організації".
Відповідно до ст. 1 цього Закону благодійництво - добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги; специфічними формами благодійництва є меценатство, спонсорство і волонтерська діяльність.
Пожертва за своєю правовою природою є різновидом договору дарування. Водночас для пожертви характерні специфічні, відмінні від дарування, ознаки. У першу чергу такі особливості стосуються предмета договору: предметом пожертви не можуть бути майнові права. Інше майно, не вилучене з цивільного обороту, може бути предметом договору пожертви. Крім того, пожертва передбачає цільове призначення предмета такого договору. Зокрема, разом з прийняттям пожертви на особу покладається обов'язок використовувати предмет договору виключно з метою досягнення певної, наперед обумовленої суспільно-корисної мети. Тому, пожертвою буде лише такий договір дарування, в якому є вказівка на цільове використання дарунка. У противному випадку безоплатна передача дарунка за договором буде вважатись звичайним договором дарування.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.13 у постанові «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними)» роз'яснив, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Із змісту договору вбачається, що на момент його вчинення предметом договору пожертви було нерухоме майно - будівля церкви, яке належало позивачу на праві приватної власності на підставі рішення господарського суду Волинської області від 27.09.2010р. у справі №6/25-75, яке було чинним на час укладення договору. Право власності на будівлю церкви на час укладення договору було зареєстровано за позивачем в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно комунальним підприємством "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" 25.03.2011р., що не оспорюється сторонами.
Договір пожертви будівлі церкви від 22.11.2011р. укладено у формі, що передбачена частиною 2 статті 719, 729 ЦК України, посвідчений нотаріально. Посвідчення угоди про відчуження та заставу майна, як вбачається зі змісту частини 1 статті 55 Закону України «Про нотаріат», що підлягає реєстрації посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється, або за наявності державної реєстрації права власності на таке майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відтак, наведене спростовує доводи апеляційної скарги про те, що майно, яке передавалось в пожертву 22.11.2011р., не мало правового статусу об'єкта нерухомого майна.
Таким чином, на час вчинення правочину він відповідав актам цивільного законодавства, а також стосовно цього правочину не було встановлено інших обставин, наявність яких, відповідно до статті 203 ЦК України, призводить до недійсності оспорюваного правочину.
Стосовно того, що в подальшому 16.03.2016р. постановою Вищого господарського суду України скасовано постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.01.2011р. та рішення господарського суду Волинської області від 27.09.2010р. у справі № 6/25-75, яким за ТзОВ "Освіта-Плюс" було визнано право власності на будівлю церкви, апеляційний суд вважає, що ця обставина не впливає на набуте на підставі укладеного правочину нове право, оскільки право на майно набуте у передбачений законом спосіб та у відповідному порядку.
Щодо доводів, які стосуються вчинення правочину під впливом помилки, слід зазначити наступне.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом (ч.1 ст.229 Цивільного кодексу України).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.19 постанови від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними" правочин, учинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент учинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Помилка, допущена внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін, не є підставою для визнання правочину недійсним.
Як визначено ст.229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом (ч.1 ст.229 Цивільного кодексу України).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.19 постанови від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними" правочин, учинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент учинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Помилка, допущена внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін, не є підставою для визнання правочину недійсним.
В п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину. Обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача.
Твердження позивача щодо наявності помилки, яка полягала у помилковому визначенні предмета правочину як об'єкта нерухомого майна, в той час як цей об'єкт був сукупністю будівельних матеріалів, не знаходить свого підтвердження при дослідженні поданих доказів. Не наведено доказів, які б свідчили про те, що предмет пожертви не міг бути використаний за призначенням, не відповідав умовам договору на час його укладення.
Апеляційний суд також вважає недоведеним наявність в момент укладення договору обставин, які призвели до хибного уявлення скаржником щодо властивостей предмета договору, до неправильного сприйняття ним істотних умов договору, а також що ці обставини вплинули на його волевиявлення.
Жодних доказів, які б свідчили про те, що в пожертву передавались будівельні матеріали, а не об'єкт нерухомості, скаржником суду не подав. Крім того, оспорюваний договір містить площу будівлі, її адресу, в договорі зазначено мету передачі будівлі, тобто в договорі наведено певні характеристики предмета пожертви як об'єкта нерухомості.
З огляду на викладене, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення позову про визнання недійсним договору пожертви будівлі церкви від 22.11.2011р., а доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта Плюс" суд апеляційної інстанції не вважає переконливими та відхиляє.
Як роз'яснено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Рішення суду першої інстанції указаним вимогам відповідає.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав для скасування або зміни рішення, встановлених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 99,101,103,105,109,110 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта Плюс" на рішення господарського суду Волинської області від 21.12.16 р. у справі №903/809/16 залишити без задоволення, рішення господарського суду Волинської області - без змін.
Справу №903/809/16 повернути до господарського суду Волинської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.
Головуючий суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Бучинська Г.Б.