"09" лютого 2017 р. Справа № 922/2981/16
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О. В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Фоміна В. О.
при секретарі Курченко В.А.,
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1 (довіреність б/н від 26.08.2016), ОСОБА_2 (довіреність б/н від 03.10.2016),
відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №299 Х/2) на ухвалу господарського суду Харківської області від 10.01.2017 у справі №922/2981/16
за позовом ОСОБА_3 акціонерного товариства «ХАРКІВСЬКИЙ КОКСОВИЙ ЗАВОД», м. Харків
до Публічного акціонерного товариства «СБЕРБАНК» (попереднє найменування Публічне акціонерне товариство «ОСОБА_4 СБЕРБАНКУ РОСІЇ») в особі відділення Харківське відділення № 5 «АТ «СБЕРБАНК РОСІЇ», м. Харків,
3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_5, м. Харків,
про визнання недійсним договору застави
Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.01.2017 відмовлено у задоволенні заяви відповідача про передачу справи № 922/2981/16 за підсудністю до господарського суду міста Києва; відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_6 «Коксоліт», ОСОБА_6 «Слобожанський коксовий завод» та витребування у них документів; задоволено клопотання позивача про продовження строку розгляду спору.
Відповідач з ухвалою не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, просить оскаржувану ухвалу скасувати в частині відмови в задоволенні заяви ПАТ «СБЕРБАНК» щодо передачі справи за підсудністю до Господарського суду м. Києва та передати справу №922/2981/16 за позовною заявою ОСОБА_6 «Харківський коксовий завод» до ПАТ «СБЕРБАНК» про визнання недійсним договору застави до Господарського суду міста Києва. В обґрунтування доводів скарги апелянт вказує на те, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПАТ «СБЕРБАНК» зареєстровано у місті Києві та у нього відсутні будь-які відокремлені підрозділи, на які серед іншого покладені функції з укладання угод від імені ПАТ «СБЕРБАНК», а отже, на думку скаржника, спір має розглядатися за місцезнаходженням відповідача, а саме у господарському суді м. Києва.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження, призначено її розгляд на 09.02.2017, запропоновано учасникам процесу надати суду апеляційної інстанції: відповідачу - письмові пояснення з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції у справі та докази на підтвердження фактів, викладених в апеляційній скарзі; іншим учасникам процесу - відзиви на апеляційну скаргу з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції у справі та докази на підтвердження своїх заперечень.
09.02.2017 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому ОСОБА_6 «ХАРКІВСЬКИЙ КОКСОВИЙ ЗАВОД», посилаючись на безпідставність та необґрунтованість вимог апелянта, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін. При цьому зазначає, що договором застави, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 13.09.2012 за реєстровим номером 5138 між ОСОБА_6 «Харківський коксовий завод» та ПАТ «СБЕРБАНК» (попереднє найменування Публічне акціонерне товариство «ОСОБА_4 СБЕРБАНКУ РОСІЇ») визначено обов'язок позивача: відшкодувати відповідачу витрати, пов'язані з внесенням до Державного реєстру запису про обтяження предмету застави (пп. 4.4.6 п. 4.4 ст. 4 договору застави); у випадку втрати предмету застави за договором застави передати в заставу інше майно або повністю сплатити всі неоплачені зобов'язання за кредитним договором (пп. 4.4.7 п. 4.4. ст. 4 договору застави); застрахувати предмет застави за договором застави на користь відповідача (пп. 4.4.11 п. 4.4. ст. 4 договору застави); передати предмет застави у власність відповідачу у випадку звернення стягнення на предмет застави шляхом прийняття його у власність відповідача або у власність будь-якої третьої особи у випадку продажу їй предмету застави за договором застави відповідачем від свого імені (п. 6.5 ст. 6 договору застави). А отже на момент пред'явлення позову і до теперішнього часу реально зобов'язаною стороною за оспорюваним договором застави від 13.09.2012 за реєстровим № 5138 є ОСОБА_6 «Харківський коксовий завод». Також позивач зазначає, що відповідно до ч.4 ст.15 ГПК України, якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням частин 1-3 цієї статті залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу. Відповідно до Положення про Харківське відділення №5 ПАТ «СБЕРБАНК» відділення має право в межах наданих повноважень, на підставі довіреності, представляти інтереси банку, зокрема, у судах; по-друге, Законом України «Про банки та банківську діяльність» встановлений порядок відкриття відокремлених підрозділів банку, згідно якого Національний банк України включає відомості про відокремлені підрозділи банку до Державного реєстру банків на підставі письмового повідомлення банку. Згідно з Довідником діючих банківських установ, розміщеним на офіційному веб-сайті Національного банку України, у Державному реєстрі банків містяться відомості про Харківське відділення №5 ПАТ «СБЕРБАНК», яке включене до Системи електронних платежів та має відповідні реквізити, а отже здійснює банківську діяльність від імені ПАТ «СБЕРБАНК»”. Окрім того, на думку позивача, ухвала про відмову в задоволенні клопотання про передачу справи за підсудністю не підлягає апеляційному оскарженню в силу приписів ст.106 ГПК України.
Присутні в судовому засіданні представники позивача підтримали викладену ними письмову правову позицію.
Інші учасники процесу, повідомлені ухвалою від 26.01.2017 про час та місце судового засідання (зокрема, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем, ПАТ «СБЕРБАНК», копію вказаної ухвали отримано 30.01.2017), вимог зазначеної ухвали не виконали, письмових пояснень суду не надали, не направили представників у судове засідання та не повідомили суд про причини їх неявки.
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду даної справи Харківським апеляційним господарським судом, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства - зокрема, в межах встановленого ч.2 ст.102 ГПК України п'ятнадцятиденного строку апеляційного перегляду ухвал господарського суду (про продовження якого учасниками процесу не заявлено) було надано достатньо часу та надано відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст.22 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Предметом апеляційного перегляду в даному провадженні є ухвала місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні заяви відповідача про передачу справи №922/2981/16 за підсудністю до господарського суду міста Києва.
У частині 1 ст. 106 ГПК України закріплено перелік ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення місцевого господарського суду, зокрема, ухвали про передачу справи за підсудністю (пункт 4). Ухвал про відмову у передачі справи за підсудністю даний перелік не містить.
Разом з тим, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, (Рішення від 25.12.1997 N 9-зп), кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.
У Рішенні від 25.04.2012 №11-рп/2012 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_7 щодо офіційного тлумачення положень пункту 20 частини першої статті 106, частини першої статті 111 13 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду (п.8 ч.1. ст. 129 Конституції України) гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути забезпечене, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження. При цьому Конституційним Судом України зазначено, що зміст статті 106 ГПК України не містить заборони стосовно апеляційного оскарження ухвал господарського суду.
Тому відмова у прийнятті апеляційної скарги на ухвалу, якою відмовлено у здійсненні певної процесуальної дії (відповідно до переліку, наведеного у ст.106 ГПК України), згідно з вищевказаним рішенням Конституційного Суду України, розглядалася б як порушення конституційного права на судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.
З урахуванням наведеної правової позиції Конституційного Суду України, колегія суддів зазначає, що відсутність у ч.1 ст.106 ГПК України норми щодо оскарження ухвали про відмову у передачі справи за підсудністю не може бути підставою для відмови у прийнятті апеляційної скарги на таку ухвалу, оскільки виходячи зі змісту вищезазначеного конституційного принципу забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, сторона у справі має право оскаржити окремо від рішення суду в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції як про передачу справи за підсудністю, так і про відмову у передачі справи за підсудністю.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала господарського суду Харківської області від 10.01.2017 в частині відмови у задоволенні заяви відповідача про передачу справи № 922/2981/16 за підсудністю до господарського суду міста Києва підлягає перегляду в апеляційному порядку, а відтак, твердження позивача про те, що вказана ухвала не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення місцевого господарського суду, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Заслухавши пояснення представників позивача, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Позивач, Приватне акціонерне товариство «Харківський коксовий завод», звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «СБЕРБАНК» (попереднє найменування Публічне акціонерне товариство «ОСОБА_4 СБЕРБАНКУ РОСІЇ» в особі відділення «Харківське відділення №5 АТ «СБЕРБАНК РОСІЇ»), про визнання недійсним договору застави, посвідченого 13.09.2012 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за номером 5138, в частині забезпечення виконання недійсних зобов'язань за: договором про відкриття кредитної лінії від 04.09.2012 №26-В/12/66/ЮО, укладеним між ОСОБА_6 «Харківський коксовий завод» та ПАТ «ОСОБА_4 СБЕРБАНКУ РОСІЇ»; договором про відкриття кредитної лінії від 04.09.2012 №28-В/12/66/ЮО, ОСОБА_6 «Харківський коксовий завод» та ПАТ «ОСОБА_4 СБЕРБАНКУ РОСІЇ».
З умов договору застави випливає обов'язок позивача як заставодавця: відшкодувати відповідачу витрати, пов'язані з внесенням до Державного реєстру запису про обтяження предмету застави (пп. 4.4.6 п. 4.4 ст. 4 договору застави); у випадку втрати предмету застави за договором застави передати в заставу інше майно або повністю сплатити всі неоплачені зобов'язання за кредитним договором (пп. 4.4.7 п. 4.4. ст. 4 договору застави); застрахувати предмет застави за договором застави на користь відповідача (пп. 4.4.11 п. 4.4. ст. 4 договору застави); передати предмет застави у власність відповідачу у випадку звернення стягнення на предмет застави шляхом прийняття його у власність відповідача або у власність будь-якої третьої особи у випадку продажу їй предмету застави за договором застави відповідачем від свого імені (п. 6.5 ст. 6 договору застави). Таким чином, позивач є зобов'язаною стороною за договором застави.
При цьому, відповідно до п. 4.1 ст. 4 договору застави заставодержатель зобов'язаний, зокрема: на письмову вимогу заставодавця надати йому документи, що підтверджують повне або часткове виконання заставодавцем та/або боржником основного/них договору/ів (пп. 4.1.1); якщо при реалізації предмета застави виручена грошова сума перевищить розмір усіх забезпечених цією заставою вимог заставодержателя до заставодавця та/або боржника, не пізніше 3 робочих днів із дня надходження на рахунок заставодержателя таких виручених коштів, повідомити заставодавця про розмір грошових коштів, що належать йому до повернення, та не пізніше 3 робочих днів із дня надходження відповіді заставодавця із зазначенням рахунку, на який потрібно спрямувати кошти, повернути заставодавцю такі кошти (пп.4.1.2).
За умовами пункту 6.5 статті 6 договору до заставодержателя переходить право власності на предмет застави за договором застави на 31 календарний день з дати, яка підтверджує вручення заставодавцю повідомлення про звернення стягнення на предмет застави. Також, заставодержатель має право продати предмет застави третій особі (будь-якій особі покупцю або на публічних торгах за вибором заставодавця) з укладенням договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця, про що заставодержатель повідомляє заставодавця в письмовій формі у вигляді листа-повідомлення.
Враховуючи зазначене, апеляційний господарський суд, як і суд першої інстанції, дійшов висновку, що за спірним договором обидві сторони (зокрема, позивач як заставодавець) мають відповідні права та обов'язки.
Під підсудністю процесуальне законодавство розуміє розмежування компетенції стосовно розгляду справ між окремими господарськими судами. Визначення територіальної підсудності справ господарському суду здійснюється за нормами ст. 15 ГПК України згідно з предметними і територіальними ознаками, та уточнюється нормами статті 16 ГПК України, якими встановлюється виключна підсудність справ.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ГПК України справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.
Таким чином, позивач має право вибору щодо звернення з позовом за місцезнаходженням як заставодавця, так і заставодержателя за спірним договором (альтернативна підсудність).
Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, як місцезнаходження юридичної особи.
У пункті 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи -підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
У витягу з Єдиного державно реєстру осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань місцезнаходженням ОСОБА_3 акціонерного товариства «Харківський коксовий завод» визначено м.Харків, набережна Червоношкільна, буд. 24.
Отже, звернення ОСОБА_6 «ХАРКІВСЬКИЙ КОКСОВИЙ ЗАВОД» (заставодавця), який знаходиться у м.Харкові, із позовною заявою саме до господарського суду Харківської області узгоджується з вищенаведеними приписами ст.15, 16 ГПК України щодо визначення підсудності.
Посилання апелянта на пункт 9.5 спірного договору застави, у якому встановлено, що всі спори сторін, що не врегульовані мирним шляхом, вирішуються відповідним судом за місцезнаходженням відповідача, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки Господарським процесуальним кодексом України не передбачено можливості визначення підсудності справи самими сторонами у договорі - що також роз'яснено у пункті 20 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 N10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам».
В апеляційній скарзі ПАТ «СБЕРБАНК» посилається на те, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПАТ «СБЕРБАНК» зареєстровано у місті Києві та у нього відсутні будь-які відокремлені підрозділи, на які серед іншого покладені функції з укладання угод від імені ПАТ «СБЕРБАНК», а отже, на думку скаржника, спір має розглядатися за місцезнаходженням відповідача, а саме у господарському суді м. Києва.
Стосовно вказаних аргументів колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 4 статті 15 ГПК України, якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням частин першої - третьої цієї статті залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.
Згідно з ч. 2 ст. 95 ЦК України представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.
Коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноважень сторони від імені цієї особи визначається установчими документами, положеннями про відокремлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою або довіреністю, виданою у встановленому порядку керівникові цього підрозділу.
У пункті 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 N18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що відповідно до чинного законодавства, зокрема, Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України «Про господарські товариства», «Про акціонерні товариства», «Про банки і банківську діяльність», юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами. Коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу. Необхідно також враховувати, що саме лише зазначення в установчих документах чи положенні про наявність у відокремленого підрозділу права представляти юридичну особу в суді (господарському суді) не свідчить про надання такому підрозділові відповідних повноважень та визначення їх кола.
З матеріалів справи вбачається, що Харківське відділення №5 АТ «СБЕРБАНК» згідно з положенням про Харківське відділення №5 АТ «СБЕРБАНК» дійсно не уповноважене представляти інтереси останнього в судах, діяти від імені юридичної особи; договір укладався юридичною особою і спір не пов'язаний з діяльністю Харківського відділення № 5 АТ «СБЕРБАНК».
Проте вказані обставини не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду, оскільки, як було встановлено вище, позов у даній справі подано з дотриманням вимог чинного процесуального законодавства щодо альтернативної підсудності - а саме, за місцезнаходженням позивача як зобов'язаної сторони за договором застави.
Колегія суддів також зазначає, що 19.12.2016 Вищим господарським судом України було прийнято постанову за касаційною скаргою ОСОБА_3 акціонерного товариства «Харківський коксовий завод» на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.11.2016 у справі №922/2847/16 Господарського суду Харківської області за позовом ОСОБА_3 акціонерного товариства «Харківський коксовий завод» до Публічного акціонерного товариства «СБЕРБАНК» в особі відділення Харківське відділення №5 «АТ «Сбербанк Росії» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_5 про визнання недійсним іпотечного договору.
У вказаній постанові судом касаційної інстанції досліджено питання щодо відсутності у Харківського відділення № 5 АТ «СБЕРБАНК» повноважень на представництво інтересів ПАТ «СБЕРБАНК» в судах та на здійснення дій від імені даної юридичної особи. Водночас Вищий господарський суд України зазначив, що оскільки за спірним договором обидві сторони мають відповідні права та обов'язки, то позивач має право вибору щодо звернення з позовом за місцезнаходженням як іпотекодавця, так і іпотекодаржателя за спірним договором, тому враховуючи, що місцезнаходженням позивача як іпотекодавця за оспорюваним правочином є м. Харків, то підстави для передачі справи за підсудністю до господарського суду міста Києва (за місцезнаходженням іпотекодержателя) відсутні.
Частиною 3 статті 35 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Тому, враховуючи, що в ході розгляду справи №922/2847/16 за участі тих же сторін, що і в даній справі №922/2981/16, судовими рішеннями, які набрали законної сили (зокрема, ухвалою господарського суду від 19.09.2016, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 19.12.2016) було встановлено правомірність подання ОСОБА_6 «ХАРКІВСЬКИЙ КОКСОВИЙ ЗАВОД» позову до господарського суду Харківської області за місцезнаходженням ОСОБА_6 «ХАРКІВСЬКИЙ КОКСОВИЙ ЗАВОД» як зобов'язаної сторони за укладеним із ПАТ «СБЕРБАНК» договором - колегія суддів зазначає, що в силу вищенаведених приписів ст.35 ГПК України дана обставина не підлягає доказуванню.
Інших аргументів, що спростовували б висновок місцевого господарського суду про дотримання позивачем правил територіальної підсудності та могли б бути підставою для скасування зазначеної ухвали в частині відмови у задоволенні заяви відповідача про передачу справи №922/2981/16 за підсудністю до господарського суду міста Києва, апелянтом не наведено.
За таких обставин, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржувану ухвалу суду у вищезазначеній частині має бути залишено без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105, ст.106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Харківської області від 10.01.2017 в частині відмови у задоволенні заяви відповідача про передачу справи №922/2981/16 за підсудністю до господарського суду міста Києва у справі №922/2981/16 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 13.02.17
Головуючий суддя Шевель О. В.
Суддя Білоусова Я.О.
Суддя Фоміна В. О.