"09" лютого 2017 р. Справа № 917/1432/16
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Плахов О.В., суддя Бородіна Л.І. , суддя Здоровко Л.М.
при секретарі Міракові Г.А.,
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1 (довіреність №4 від 03.01.2017), ОСОБА_2 (довіреність №2 від 03.01.2017),
відповідача - ОСОБА_3 (довіреність № 1-17/2661 від 29.12.2016),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Лубнигаз» (вх. №3313 П/2) на рішення господарського суду Полтавської області від 17.11.2016 року у справі № 917/1432/16,
за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Лубнигаз”, м. Лубни, Полтавська область,
до відповідача ОСОБА_4 комунального виробничого підприємства теплового господарства "Лубнитеплоенерго", м. Лубни, Полтавська область,
про стягнення 541657,08 грн.,
У вересні 2016 року до господарського суду Полтавської області звернувся (позивач) Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" з позовною заявою до (відповідача), ОСОБА_4 комунального виробничого підприємства теплового господарства "Лубнитеплоенерго" про стягнення 541657,08 грн. заборгованості, з яких: 486283,91 грн. заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами 14.01.2016 р. договору. Договором розподілу природного газу шляхом підписання заяви-приєднання №1-Т-Е, з яких : 465219,97 грн. основна заборгованість за червень - вересень 2016 р. включно, 19266,96 грн. пеня за період з 01.06.2016 р. по 05.09.2016 р. та 1796,98 грн. 3% річних за період з 01.06.2016 р. по 05.09.2016 р.; 52973,92 грн. пені за період з 22.06.2016 р. по 05.09.2016 р. та 2399,25 грн. 3% річних за період з 04.07.2016 р. по 05.09.2016 р., нараховані за несвоєчасну сплату відповідачем заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами 14.01.2016 р. договором розподілу природного газу шляхом підписання заяви-приєднання №1-Т-Е та присуджена до стягнення згідно рішень господарського суду Полтавської області від 23.06.2016 р. у справі № 917/572/16 та від 14.09.2016 р. у справі № 917/1105/16.
Позивачем надано до суду першої інстанції заяву № 1251 від 31.10.2016 р. (вх. № 13446 від 01.11.2016 р.) про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача 375212,09 грн. заборгованості, з яких: 302692,82 грн. основна заборгованість за червень - вересень 2016 р. включно, 66586,63 грн. пеня за період з 01.06.2016 р. по 28.10.2016 р. та 5932,97 грн. 3% річних за період з 01.06.2016 р. по 28.10.2016 р. В обґрунтування підстав подання даної заяви позивач посилався на проведення відповідачем часткової оплати основного боргу (з моменту порушення провадження у даній справі по 28.10.2016 р. включно).
Позивач надав суду першої інстанції заяву № 1324 від 16.11.2016 р. (вх. № 14254 від 17.11.2016 р.) про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача 104345,39 грн. заборгованості, з яких : 32924,54 грн. основна заборгованість за червень - вересень 2016 р. включно, 65551,69 грн. пеня за період з 01.06.2016 р. по 16.11.2016 р. та 5869,16 грн. 3% річних за період з 01.06.2016 р. по 16.11.2016 р. В обґрунтування підстав подання даної заяви позивач посилався на проведення відповідачем часткової оплати основного боргу (з моменту порушення провадження у даній справі по 15.11.5016 р. включно).
Рішенням господарського суду Полтавської області від 17.11.2016 року у справі № 917/1432/16 (суддя Мацко О.С.) позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 комунального виробничого підприємства теплового господарства "Лубнитеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз": 17211,63 грн. основного боргу; 45886,09 грн. пені; 5869,16 грн. 3% річних; 1565,18 грн. судового збору. Припинено провадження у справі в порядку п. 1-1 ст. 80 ГПК України в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 15712,91 грн. основного боргу. В іншій частині позову відмовлено.
Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає вказане рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 17.11.2016 року у справі № 917/1432/16 в частині відмови у стягненні 19665,60 грн. пені. Прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_4 комунального виробничого підприємства теплового господарства “Лубнитеплоенерго” на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Лубнигаз” пеню в сумі 65551,69 грн., в решті залишити оскаржуване рішення без змін.
В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на те, що відповідачем не надано а судом першої інстанції не розглянуто ніяких доказів, які в свою чергу підтверджують скрутне фінансове становище відповідача, а отже відсутні підстави для зменшення пені на 30%.
Відповідач надав відзив (вх. №24 від 03.01.2017) в якому просить рішення господарського суду Полтавської області від 17.11.2017 по даній справі залишити без змін а апеляційну скаргу без задоволення.
Судом апеляційної інстанції шляхом електронного зв'язку (електронною поштою) отримано незасвідчені належним чином фотокопії пояснень від відповідача із додатками (вх. № 1086 від 01.02.2017 та вх. № 11999 від 03.02.2017).
Колегія суддів вважає надані копії неналежним та недопустимим доказом з огляду на наступне.
Відповідно до статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.
Вказану позицію підтверджено і в пункті 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. N 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, відповідно до якого письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії (стаття 36 ГПК).
Копії, які видаються органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та їх об'єднаннями усіх форм власності, повинні бути засвідчені з додержанням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 року N 55, а у разі якщо інструкціями з діловодства, які діють у відповідних органах, підприємствах, установах і організаціях установлено додаткові вимоги щодо оформлення копій, - також і цих вимог.
Правила засвідчення копій документів встановлюються чинним законодавством. У разі невідповідності наданих суду копій документів згаданим вимогам вони не вважаються належними і допустимими доказами і не беруться судом до уваги у вирішенні спору.
Пунктом 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 року №55 "ДСТУ 4163-2003", - "Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів" закріплено, що відмітка про засвідчення копії документа складається:
- зі слів "Згідно з оригіналом",
- назви посади,
- особистого підпису особи, яка засвідчує копію,
- її ініціалів та прізвища,
- дати засвідчення копії.
За таких обставин вказані пояснення із додатками не є доказами в розумінні ст. 36 ГПК України і не можуть бути враховані колегією суддів при розгляді справи.
У судовому засіданні 09.02.2017 представники апелянта підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити, рішення господарського суду першої інстанції скасувати.
Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив її залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції без змін.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, а також викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступне.
Між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз” (позивачем) та ОСОБА_4 комунальним виробничим підприємством теплового господарства "Лубнитеплоенерго" (відповідачем) був укладений типовий договір розподілу природного газу (далі - договір).
Даний договір був укладений шляхом публічної оферти позивача про приєднання до типового договору розподілу природного газу та підписання відповідачем заяви-приєднання №1-Т-Е від 14.01.2016 року до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим), (а.с.7).
Згідно умов договору сторони узгодили, зокрема, наступне.
Позивач (оператор ГРМ) зобов'язується надати споживачу (відповідачу) послугу з розподілу природного газу, а споживач (відповідач) зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та у порядку, визначені цим договором (п. 2.1 договору).
Санкціонований відбір природного газу з газорозподільної системи здійснюється споживачем за умови наявності у нього укладеного із постачальником договору постачання природного газу та підтвердженого обсягу, виділеного для потреб споживача його постачальником на відповідний календарний період, а також відсутності простроченої заборгованості за цим договором (п. 3.1 договору).
За наявності підтвердженого обсягу природного газу споживача та відсутності простроченої заборгованості за цим договором оператор ГРМ забезпечує розподіл природного газу, що належить споживачу, до межі балансової належності його об'єкта з дотриманням належного рівня надійності, безпеки, якості та величини тиску природного газу (п. 3.2 договору).
Оплата вартості послуги оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим регулятором для оператора ГРМ, що сплачується як плата за потужність (абонентська плата), з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем (п. 6.1 договору).
Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць (п. 6.3 договору).
Оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка оператора ГРМ (п. 6.4 договору).
У разі відсутності графіка погашення заборгованості оператор ГРМ має право грошові кошти, отримані від споживача в поточному розрахунковому періоді, зарахувати в поточному розрахунковому періоді, зарахувати в рахунок погашення існуючої заборгованості споживача відповідно до черговості її виникнення (п. 6.5 договору).
Надання оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу споживачу, що не є побутовим має підтверджуватися підписаним між сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільчих систем (п. 6.6 договору).
В додатку № 1 до договору сторони визначили договірні (планові) обсяги розподілу природного газу ОКВПТГ "Лубнитеплоенерго" на 2016 рік.
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу на протязі січня 2016- травня 2016 р. природний газ на загальну суму 4939428,87 грн.
На виконання умов договору у період з червня 2016 р. по вересень 2016 р. позивач надав відповідачу послуги з розподілу природного газу на суму 465219,97 грн., а відповідач прийняв зазначені послуги для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Факт виконання позивачем договірних зобов'язань по розподілу природного газу відповідачу та факт отримання останнім послуг підтверджується наявними у справі копіями належним чином оформлених актів надання послуг розподілу природного газу (а.с. 9-11).
Позивач направив відповідачу рахунки на оплату вартості спожитих послуг з розподілу природного газу за червень-вересень 2016 р., а саме : № 366 від 24.05.2016 р., № 376 від 21.06.2016 р., №392 від 21.07.2016 р., №415 від 22.08.2016 р. (а.с.19-22).
Обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства "Лубнитеплоенерго" вчасно не розрахувалося з Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації “Лубнигаз” за поставлений газ.
В зв'язку з викладеним позивач звернувся до суду з позовом (з урахуванням прийнятих судом першої інстанції до розгляду в даному провадженні заяв (вх.№ 13446 від 01.11.2016 т.с. 1 а.с. 55 та вх.№ 14254 від 17.11.2016 р. т.с.1 а.с. 100) про зменшення суми позовних вимог, в яких просив стягнути з відповідача 104345,39 грн. заборгованості, з яких: 32924,54 грн. основна заборгованість за червень - вересень 2016 р. включно, 65551,69 грн. пеня за період з 01.06.2016 р. по 16.11.2016 р. та 5869,16 грн. 3% річних за період з 01.06.2016 р. по 16.11.2016 р.. В обґрунтування підстав подання даних заяв позивач посилався на проведення відповідачем часткової оплати основного боргу (з моменту порушення провадження у даній справі по 15.11.2016 р. включно).
17.11.2016 р. господарським судом Полтавської області прийнято рішення яким позовні вимоги задоволено частково.
Розглянувши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги та залишенню без змін рішення господарського суду Полтавської області від 17.11.2016 виходячи з наступного.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав зобов'язання за вищезазначеним договором. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за договором та приписів ст. 903 Цивільного кодексу України надані позивачем послуги не оплатив, основна заборгованість з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог відповідача станом на час прийняття рішення судом першої інстанції складала 32924,54 грн.
Під час розгляду даної справи в суді першої інстанції, а саме відповідачем сплачено 15712,91 грн. за отримані послуги, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень № 77742385 та № 77742387 (а.с.98-99), а тому в частині позовних вимог щодо стягнення 15712,91 грн. основного боргу між сторонами відсутній предмет спору, що стало підставою для припинення провадження у справі в цій частині вимог відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
Отже, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 17211,63 грн. основного боргу (з урахуванням останніх сплат 16.11.2016р.) підтверджені документально, відповідачем не спростовуються, а тому обґрунтовано задоволенні. В частині позовних вимог щодо стягнення 15712,91 грн. основного боргу провадження підлягає припиненню в порядку п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У розділі 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
За приписами п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до висновків Верховного суду України за постановами від 20.12.2010 р. № 10/25, від 04.07.2011 р. № 13/210/10, від 12.09.2011 р. № 6/433-42/183, від 14.11.2011 р. № 12/207, від 23.01.2012 р. № 37/64, що є обов'язковими для застосування у судовій практиці відповідно до положень ст. 11128 ГПК України, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку позовних вимог щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних від простроченої суми у розмірі 5869,16 грн. за період з 01.06.2016 р. по 16.11.2016 р. (з урахуванням моменту виникнення зобов'язань щодо оплати отримання послуг з розподілу природного газу за кожний окремий місяць), суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню з урахуванням останньої заяви про зменшення розміру позовних вимог вх. №14254 від 17.11.2016 (розрахунок здійснено за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт 9.1.3").
Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України). Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно із ст. 3 Закону України від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (із змінами та доповненнями) розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.
Пунктом 8.2 договору передбачено, що у разі порушення споживачем строків оплати за цим договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 65551,69 грн. пені за період з 01.06.2016 р. по 16.11.2016 р.
Згідно наданого позивачем розрахунку, заявлений розмір пені відповідає вимогам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Відповідач надав до господарського суду Полтавської області клопотання № 1-17/2247 від 31.10.2016 р. (вх. № 13445 від 01.11.2016 р.) про зменшення розміру стягуваної пені на 90% в порядку п. 3 ст. 83 ГПК України.
Відповідно до пункту 3 статті 83 ГПК України приймаючи рішення у справі суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
За частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Джерелом розрахунків з позивачем за послуги з розподілу природного газу є отримання відповідачем коштів від споживачів теплової енергії та субвенції з Державного бюджету України на погашення вартості наданих відповідачем пільг і субсидій, на які мають право споживачі.
Заборгованість, стягнення якої є предметом спору по даній справі, виникла в результаті несплати в повному обсязі населенням за отримані послуги з постачання тепла та гарячої води постачальнику цих послуг - відповідачу.
Згідно пункту 6.4. договору, оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється відповідачем на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка позивача.
Тоді як, відповідно до п.18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. № 630, плата населенням за спожиті послуги з теплопостачання вноситься по факту споживання, у наступному за розрахунковим місяці (до 20-го числа).
Таким чином, відповідач отримує плату від населення за спожиту теплоенергію, за червень 2016 року лише у третій декаді липня 2016 року (за умови 100% розрахунків), тоді як відповідачу необхідно розрахуватися з позивачем за послуги з розподілу природного газу, які будуть надані в червні 2016 року, до 01 червня 2016 року.
Станом на 01.10.2016 року загальна заборгованість Держави перед ОКВПТГ "Лубнитеплоенерго" за надані пільги та нараховані субсидії за послуги з теплопостачання населенню складає 2580290,09 грн., про що свідчить відповідний акт звірки.
З наявних у справі доказів вбачається, що відповідачем ведеться претензійно-позовна робота зі споживачами щодо стягнення дебіторської заборгованості. Так, на примусовому виконанні у ВДВС Лубенського МРУЮ станом на 01.09.2016 перебуває 3255 виконавчих документів (виконавчі листи та судові накази) на суму 7239415,00 грн. про стягнення з фізичних осіб (населення) на користь відповідача заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, про що свідчить лист Лубенської ДВС (а.с. 89).
Колегія суддів приймає, також, до уваги, ступінь виконання боржником зобов'язань за договором, а саме той факт, що незважаючи на збиткову діяльність, відповідачем станом на 16.11.2016 р. включно сплачено, в рахунок виконання зобов'язань за договором, - 448008,34 грн., що становить 96,3% вартості наданих позивачем послуг з розподілу природного газу в червні-вересні 2016 р.
З урахуванням вищевикладеного, та враховуючи ту обставину, що відповідач забезпечує життєво необхідними послугами по теплопостачанню населення та соціальну сферу в місті Лубни, використовує придбаний газ виключно для вироблення теплової енергії для потреб населення, а також ступінь виконання боржником зобов'язань за договором, причини неналежного виконання зобов'язання, незначного строку прострочення виконання, враховуючи вжиття відповідачем заходів до виконання зобов'язання, у відповідності до ст. 233 ГК України та на підставі п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив заяву відповідача про зменшення розміру пені частково та зменшив пеню на 30 %.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку щодо зменшення пені на 30%, що дорівнює 19665,60 грн.
За таких обставин з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 45886,09 грн. пені.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, враховуючи ступінь виконання зобов'язання, а саме з матеріалів справи вбачається, що відповідачем залишок заборгованості до стягнення є незначним в порівнянні з основним боргом який виник на момент звернення з позовом, за весь час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач намагався сплатити борг, у зв'язку з чим позивач звертався неоднократна з заявами про зменшення суми боргу. Складний майновий стан відповідача підтверджується наданим звітом, позивач не надав доказів свого складного майнового стану, позивачем не надано доказів яким чином заборгованість завдала збитків його фінансовій діяльності або іншим особам господарювання. Також загальний розмір неустойки є значно вищим ніж залишок заборгованості.
За таких обставин колегія суддів зазначає, що саме ці обставини є достатньою підставою для зменшення розміру пені.
Дана правова позиція узгоджується з Постановами Вищого господарського суду України у справі №17/77, справі № 922/2375/15, справі №904/4950/15.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи наведені обставини справи та норми права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, рішення господарського суду Полтавської області від 17.11.2016 р. у справі № 917/1432/16 підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,
Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 17 листопада 2016 року у справі № 917/1432/16 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 13.02.2017 р.
Головуючий суддя Плахов О.В.
Суддя Бородіна Л.І.
Суддя Здоровко Л.М.