"07" лютого 2017 р. Справа № 920/1740/15
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Пушай В.І.
при секретарі - Кохан Ю.В.
за участю представників сторін та інших учасників судового процесу:
позивача - ОСОБА_1, за довіреністю б/н від 16.10.2015 року
відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю №7 від 01.11.2016 року.
першої третьої особи - не з"явився.
другої третьої особи - не з"явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Спецсервіс АДС” (вх. № 3430 С/3-12) на рішення господарського суду Сумської області від 22 листопада 2016 року по справі №920/1740/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Спецсервіс АДС”, м.Суми
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Управляюча компанія “Сумистройтех”, м. Суми
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:
1. Комунальне підприємство “Сумижитло” Сумської міської ради, м. Суми,
2. Товариство з обмеженою відповідальністю “Облсумиліфт”
про стягнення 93263,80 грн.,-
Рішенням господарського суду Сумської області від 22.11.2016 року у справі №920/1740/15 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Коваленко О.В., суддя Костенко Л.А., суддя Яковенко В.В.) в позові відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю “Спецсервіс АДС” звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 22.11.2016 року у справі №920/1740/15 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для його скасування.
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю “Управляюча компанія “Сумистройтех у судовому засіданні зазначив, що оскаржуване рішення прийняте при повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, із дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим відсутні підстави для його скасування.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу, розглянувши доводи апеляційної скарги, письмові докази, долучені до матеріалів справи, встановила наступне.
Згідно статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як свідчать матеріали справи та підтверджено в ході апеляційного розгляду справи, 29.05.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Управляюча компанія “Сумистройтех” (замовник, відповідач по справі) і Товариством з обмеженою відповідальністю “Спецсервіс АДС” (підрядник, позивач у справі) було укладено договір підряду №3-15, відповідно до умов якого замовник доручає і оплачує, а підрядник приймає на себе організацію і виконання робіт по технічному обслуговуванню ліфтів та систем диспетчеризації на об'єктах відповідача, визначених додатком № 1 та додатком №2 до договору, які є його невід'ємними частинами, крім робіт капітального характеру, передбачених Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 10.08.2004 р. №150 “Про затвердження Примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень, будинків, споруд”.
Відповідно до пункту 2.1 договору розмір щомісячної оплати за обслуговування кожного ліфта визначений додатком №1, а за обслуговування систем диспетчеризації - додатком №2 до цього договору.
Згідно пункту 5.1. договору до 29 числа поточного місяця позивач зобов'язаний надавати попередній реєстр по нарахуванням за поточний місяць до планово-економічного відділу відповідача, який перевіряє врахування позивачем днів простою ліфтів, та здійснює відповідні коригування відповідно до пункту 3 частини 2 статті 22 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”. Позивач повинен надати відповідачу акти виконаних робіт побудинково з зазначенням їх вартості, відкоригованої на дні простою ліфтів з врахуванням фактичного здійснення технічного обслуговування ліфтів не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним. При цьому акти виконаних робіт на об'єктах (будинках), де створені будинкові комітети, ЖБК та ОСББ, подаються позивачем виключно за наявності їх погодження з головами (уповноваженими представниками) будинкових комітетів, ЖБК та ОСББ.
Пунктом 5.2. договору передбачено, що відповідач до 10 числа місяця, наступного за звітним, направляє позивачу акт виконаних робіт, поданий з дотриманням вимог, встановлених п. 5.1. цього договору, оформлений належним чином (підписаний уповноваженою особою та засвідчений печаткою) або обґрунтовану відмову від приймання виконаних робіт. Якщо відмова в підписанні акту не надіслана відповідачем в обумовлений термін, виконані роботи вважаються прийнятими і підлягають оплаті.
Відповідно до пункту 5.3. договору відповідач здійснює повний розрахунок за виконані позивачем роботи згідно підписаного сторонами акту виконаних робіт до 30 числа місяця, наступного за звітним. У разі несвоєчасного надання належним чином оформлених акті виконаних робіт, відповідач має право на додаткове відтермінування платежу за виконані роботи в 15 банківських днів.
Надалі, до договору, сторонами була укладено додаткова угода №1 від 01.06.2015 року, згідно якої викладено пункт 2.1 в наступній редакції: Розмір щомісячної оплати за обслуговування кожного ліфта визначений додатком №1, а за обслуговування систем диспетчеризації - додатком №2 до цього договору та коригується на підставі даних ТОВ «Міський єдиний інформаційно - розрахунковий центр» на відсоток фактично сплачених споживачами коштів.
Предметом розгляду у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 84245,85 грн. за виконані роботи по договору підряду № 3-15 від 29.05.2015 року згідно актів за червень-серпень 2015 року.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З огляду на стаття 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Положення статті 626 Цивільного кодексу України передбачають, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
З приписів статті 3 Цивільного кодексу України вбачається, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Разом із тим частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (стаття 6 Цивільного кодексу України).
Правові позиції втілені у статті 638 Цивільного кодексу України визначають, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Оцінивши зміст договору, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов до висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом і правовою природою є договором підряду.
Відповідно до статті 837 Цивільного кодексу за договором підряду одна сторона (підрядник зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результатів замовнику.
Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Отже обов'язок прийняти виконані роботи і оплатити їх, а також оплатити надані послуги закон покладає на замовника.
Згідно частини 1 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.
Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Згідно статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з вимогами частина 1 статті 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи, за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк, або за згодою замовника - достроково.
Таким чином, вказаними нормами передбачено, що обов'язок з оплати виконаних робіт законодавець пов'язує саме з двома обставинами: підрядні роботи повинні бути виконані належним чином та у погоджений за домовленістю сторін строк.
Частиною 4 статті 882 Цивільного кодексу України передбачено, що передача робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.
Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.
Пунктом 5.2. договору передбачено, що відповідач до 10 числа місяця, наступного за звітним, направляє позивачу акт виконаних робіт, поданий з дотриманням вимог, встановлених п. 5.1. цього договору, оформлений належним чином (підписаний уповноваженою особою та засвідчений печаткою) або обґрунтовану відмову від приймання виконаних робіт. Якщо відмова в підписанні акту не надіслана відповідачем в обумовлений термін, виконані роботи вважаються прийнятими і підлягають оплаті.
Відповідно до пункту 5.3. договору відповідач здійснює повний розрахунок за виконані позивачем роботи згідно підписаного сторонами акту виконаних робіт до 30 числа місяця, наступного за звітним. У разі несвоєчасного надання належним чином оформлених акті виконаних робіт, відповідач має право на додаткове відтермінування платежу за виконані роботи в 15 банківських днів.
З аналізу вище зазначеного вбачається, що належним доказом виконання робіт позивача є лише складені належним чином та підписані обома сторонами акти виконаних робіт та попередньо узгоджені реєстри по нарахуванню.
При цьому, Верховний Суд України в постанові від 15.12.2015 року у справі № 21-4266а15 наголосив, що для підтвердження робіт мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. Водночас зазначив, що договір не є первинним обліковим документом.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав й обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) у майбутньому, а не про їх фактичне виконання.
Отже, господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом виконання робіт, який повинен доводитися сторонами.
Як зауважив Вищий господарський суд України у постанові від 26.04.2012 року справа №15/5005/13476/2011 акт виконаних робіт, згідно з умовами укладеного сторонами договору, є документом, який відповідним чином засвідчує факт надання послуг (здачі результатів виконаних робіт).
Статтями 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено обов'язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими доказами.
Виходячи з фактичних обставин справи і умов договору підряду № 3-15 від 29.05.2015 року, належним доказом виконання робіт позивачем є складені належним чином та підписані обома сторонами акти виконаних робіт.
Однак, як вбачається із матеріалів справи, акти виконаних робіт за договором підряду за період з червні по серпень 2015 року не підписані спільно сторонами договору, у зв'язку з чим вони не можуть бути підставою для проведення розрахунку та стягнення заборгованості із зобов'язаного контрагента.
При цьому, колегія суддів зауважує, що у випадку не підписання актів виконаних робіт, підставою для задоволення позову є доведення підрядником факту належного та в повному обсязі виконання таких робіт.
Надані позивачем в обґрунтування своїх вимог штатний розклад позивача, графіки роботи ліфтової служби, журнали технічного огляду ліфтів будинків не доводять виконання відповідних робіт при обслуговуванні конкретних ліфтів за відповідними адресами, оскільки вказані документи не є первинними бухгалтерськими документами у відповідності до вимог чинного законодавства України, що підтверджують виконання робіт у червні-серпні 2013 року за договором підряду. Крім того, вказані документи складені позивачем в односторонньому порядку.
Також, позивачем не доведено дотримання ним зобов'язань визначних розділом 5 договору, а саме, не надано доказів погодження актів виконаних робіт (надання послуг) з головами (уповноваженими представниками) будинкових комітетів, ЖБК та ОСББ та надання замовнику актів виконаних робіт побудинково з зазначенням їх вартості, відкоригованої на дні простою ліфтів з врахуванням фактичного здійснення технічного обслуговування ліфтів, не пізніше п'ятого числа місяця, наступного за звітним.
З огляду на не підтвердження позивачем первинними документами виконання робіт за договором підряду від 29.05.2015 року №3-15, у відповідача відсутній обов'язок по оплаті коштів за технічне обслуговування ліфтів та систем диспетчеризації на об'єктах відповідача за період з червня по серпень 2015 року.
Водночас, судова колегія констатує, що з наданої Міським єдиним інформаційно-розрахунковим центром інформації від 22.11.2016 року № 325, адресованої на запит відповідача вбачається, що за період з 01.06.2015 року по 31.08.2015 року чинним надавачем послуг згідно рішення виконавчого комітету Сумської міської ради № 344 від 26.06.2015 року «Про заходи щодо забезпечення мешканців міста послугами з управління будинком, спорудою або групою будинків та з утримання будинків, споруд та при будинкових територій в житлових будинках м. Суми» визначено Комунальне підприємство «Сумижитло» Сумської міської ради.
У наданій інформації Міським єдиним інформаційно-розрахунковим центром інформації також зазначено, що ухвалою Зарічного суду м. Суми від 30.06.2015 року по справі № 591/4580/15-а заборонено ТОВ «Міський єдиний інформаційно-розрахунковий центр» здійснювати нарахування за послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій. В свою чергу ТОВ «Міський єдиний інформаційно-розрахунковий центр» за період з 01.06.2015 року по 31.08.2015 року не проводило нарахування за послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій житлових будинків ні Комунальному підприємству «Сумижитло», а ні іншим організаціям.
Рішенням господарського суду Сумської області від 15.02.2016 по справі № 920/1853/15 задоволений позов ТОВ «Облсумиліфт», та стягнуто з КП «Сумижитло» СМР на користь ТОВ «Облсумиліфт» заборгованість за виконані роботи в розмірі 202391,49 грн., 25525,13 грн. пені, 1683,01 грн. - 3% річних, 3444,86 грн. судового збору.
Вищезазначеним рішенням господарського суду встановлено, що 03.06.2015 між ТОВ «Облсумиліфт» (підрядником) та КП «Сумижитло» (замовником) було укладено договір підряду № 70.
Відповідно до умов укладеного між сторонами договору замовник доручає і оплачує, а підрядник приймає на себе організацію і виконання робіт по технічному обслуговуванню ліфтів та систем диспетчеризації на об'єктах замовника, визначених додатком № 1 та додатком № 2 до договору, які є його невід'ємними частинами, крім робіт капітального характеру, передбачених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 10.08.2004 № 150 «Про затвердження Примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень, будинків, споруд».
Згідно з пункту 8.1. договору термін його дії визначений 03.06.2015 року по 31.07.2015 року включно. Додатковою угоди № 1 від 03.06.2015 року термін діє договору продовжено до 30.06.2016 року.
У відповідності до пункту 2.1 договору розмір щомісячної оплати за обслуговування кожного ліфта визначений додатком № 1, а за обслуговування систем диспетчеризації додатком № 2 до цього договору.
Судовим рішенням в справі № 920/1853/15 встановлено, що факт виконання ТОВ «Облсумиліфт» відповідно до договору підряду № 70 від 03.06.2015 року робіт загальною вартістю 202391,49 грн. за червень - серпень 2015 року, обсяг і якість вказаних робіт підтверджується відповідними актами здачі-прийняття робіт, які є належними та допустимими доказами.
Зазначене рішення набрало законної сили, що зокрема підтверджується наказом господарського суду Сумської області від 28.03.2016 року про примусове виконання рішення господарського суду Сумської області від 15.02.2016 по справі № 920/1853/15.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка у відповідності до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007, пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини" від 18.11.2003 р. №01-8/1427).
Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (справа "Брумареску проти Румунії", пункт 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
З урахуванням викладеного у колегії суддів відсутні підстави для повторного доказування наведених обставин, адже існування даної обставини підтверджує судове рішення, що не може бути поставлене під сумнів.
Переоцінка апеляційним судом фактів встановлених у справі №920/1853/15 буде свідчити про поставлення під сумнів наведеного судового рішення, що є недопустимим.
Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за роботи, виконання яких здійснено ТОВ «Облсумиліфт» згідно договору підряду № 70 від 03.06.2015 року, що встановлено рішенням господарського суду Сумської області від 15.02.2016 по справі № 920/1853/15.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів відзначає відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.
У відповідності з пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Сумської області від 22.11.2016 року у справі №920/1740/15 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для його скасування, в зв'язку з чим, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Спецсервіс АДС” не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Спецсервіс АДС” залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Сумської області від 22.11.2016 року у справі №920/1740/15 залишити без змін.
Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів.
Головуючий суддя Істоміна О.А.
Суддя Барбашова С.В.
Суддя Пушай В.І.