04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"09" лютого 2017 р. Справа№ 910/15458/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Андрієнка В.В.
Буравльова С.І.
при секретарі Колеснік М.П.
за участю представників:
від позивача - Миронівська А.О.
від відповідача - Шелефост Т.М.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства „АГРОХОЛДИНГ АВАНГАРД" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2016 (суддя Чебикіна С.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ДОМІНІОН"
до Публічного акціонерного товариства „АГРОХОЛДИНГ АВАНГАРД"
про стягнення грошових коштів, -
Позивач ТОВ „ДОМІНІОН" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ „АГРОХОЛДИНГ АВАНГАРД" про стягнення коштів за договором.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.11.2016 позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство „АГРОХОЛДИНГ АВАНГАРД" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2016 та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позову.
За Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, апеляційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2016 колегією суддів апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 17.01.2017.
В судовому засіданні 17.01.2017 по справі оголошено перерву відповідно до ст. 77 ГПК України до 09.02.2017.
В судове засідання з'явилися представники сторін та надали усні пояснення стосовно предмету спору.
Через відділ документального забезпечення до суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду є обґрунтованим та правомірним, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:
13.07.2015 між Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОМІНІОН" (виконавець) та Публічним акціонерним товариством "АГРОХОЛДИНГ АВАНГАРД" (замовник) був укладений договір № 13-07-2015 про надання охоронних послуг.
Відповідно до умов договору охоронне агентство зобов'язується забезпечити недоторканність об'єкта охорони, що передається замовником під охорону згідно акту прийняття об'єкту під охорону (додаток 4 до договору), а замовник зобов'язується щомісячно сплачувати охоронному агентству встановлену цим договором плату (п. 2.1. договору).
Відповідно п. 7.3. договору загальна сума щомісячної плати за даним договором складає 255102 грн.
Згідно п. 7.4. договору оплату щомісячної суми договору, за перший місяць надання послуг, здійснюється два рази - до 20 числа звітного місяця і до 10 числа місяця, що слідує за звітнім, а в подальшому оплата щомісячної суми договору здійснюється до 10 числа місяця, що слідує за звітнім.
У відповідності до п. 7.6. договору охоронне агенство зобов'язано, за перший місяць надання послуг, надати замовникові акти про надання охоронних послуг до 17 числа звітного місяця та до 2 числа місяця наступного за звітнім.
Замовник зобов'язаний протягом 5 (п'яти) робочих днів розглянути поданий акт та підписати його. У разі не підписання замовником акту протягом встановленого строку, такі послуги вважаються наданими належним чином.
Звертаючись із даним позовом до суду, позивач мотивує свої вимоги тим, що ним на виконання умов договору були надані послуги в повному обсязі, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі, проте відповідач розрахувався із позивачем за надані послуги не в повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість.
Відповідач, в свою чергу, заперечуючи проти заявленого позову, та оскаржуючи постановлене рішення суду, обґрунтовує свої заперечення тим, що ним кошти сплачувались виконавцю відповідно до умов договору, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов Договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до додатків 4/1-4/3 до договору від 13.07.2015 (акт прийняття об'єкту під охорону), позивач передав, а відповідач прийняв під охорону будівлі та приміщення.
Вказаний акт підписаний представниками сторін та скріплений печатками товариств, факт передачі об'єктів під охорону не заперечувався представниками сторін в судах обох інстанцій.
Згідно із додатком 3 до договору - протокол узгодження договірної ціни на надання послуг від 13.07.2015 сторони дійшли згоди що розмір вартості послуг з охорони за один календарний місяць становить 255102 грн.
Як підтверджується наявними матеріалами справи, а саме актами приймання-передачі послуг № 6 від 31.01.2016, № 48 від 29.02.2016, № 106 від 31.0.3.2016, № 144 від 30.04.2016, № 162 від 31.05.2016, № 194 від 30.06.2016, № 237 від 31.07.2016, № 314 від 31.08.2016 та № 360 від 30.09.2016, позивачем надано відповідачу послуг на загальну суму 2252918 грн.
Відповідачем частково були здійснені проплати наданих позивачем послуг станом на дату подання позову до суду на загальну суму 1954700 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень, наявних в матеріалах справи.
Позивачем, в процесі розгляду спору в суді першої інстанції спочатку було подано заяву про збільшення позовних вимог, а в подальшому заяву про зменшення позовних вимог, з урахуванням проплат відповідача наданих послуг ще на 96382,18 грн. та направленням відповідачем позивачу листа про дострокове розірвання з 01.10.2016.
Згідно вказаної заяви, позивач просив стягнути з відповідача суму основного боргу (з урахуванням акту наданих послуг за вересень 2016) в розмірі 1423261,82 грн., зазначаючи, що послуг позивачем було надано на суму: 3724344 грн., а сплачено відповідачем лише 2301082,18 грн.
Відповідач, не заперечуючи факту отримання послуг від позивача, відповідно до умов укладеного між сторонами договору, в той же час зазначає, що акт наданих послуг № 6, № 48, № 106, № 144, № 162 та № 194 підписані не вповноваженою особою та скріплені печаткою філії відповідача, яка не є самостійною юридичною особою та не є стороною договору, а отже за такі акти відповідач не має розраховуватись.
Проте, колегія суддів не погоджується із такою позицією апелянта, та зазначає, що договір про надання охоронних послуг був підписаний між ТОВ «Домініон» та ПАТ «Птахогосподарство «Червоний прапор», в особі представника філії «Птахофабрики «Авіс» ПАТ «Птахогосподарство «Червоний прапор» Мжаванадзе В.
Підписаний вказаний договір від імені відповідача Мжаванадзе В. та скріплений печаткою філії «Птахофабрики «Авіс» ПАТ «Птахогосподарство «Червоний прапор».
Аналогічні підписи та печатки містяться також на додатках до договору, що є їх невід'ємними частинами.
Представником відповідача вказаний договір та додатки до нього не оскаржувались, не заперечувався факт існування між підприємствами договірних відносити в сфері охоронних послуг та факт підписання договору саме Мжаванадзе В.
Як вбачається із спірних актів надання послуг, про які зазначає відповідач у апеляційній скарзі, останні зі сторони відповідача підписані та скріплені відтиском також печатки філії «Птахофабрика «Авіс» ПАТ «Птахогосподарство «Червоний прапор» як і договір та додатки до нього.
Крім того, як зазначалось вище, відповідачем здійснювались часткові проплати позивачу за надані охоронні послуги, а в платіжних дорученнях в призначені платежу зазначено: «за послуги охорони по договору від…», без посилання на певний період, місяць чи акт, що надає змоги суду прийти до висновку, що відповідачем частково сплачувались кошти за всіма актами, що були підписані між сторонами, в тому числі й спірні акти, що зазначені відповідачем в даній апеляційній скарзі.
До того ж, умовами договору, а саме п. 7.3 сторони визначили, що загальна сума щомісячної плати за даним договором становить 255102 грн. в т.ч. ПДВ.
Тобто сторонами було чітко визначено розмір щомісячної плати з урахуванням вартість людино/години на об'єкті охорони, а саме 17 грн./год. та одночасне перебування на об'єкті охорони 20,5 охоронців та умовами договору не ставилась оплата наданих послуг в залежність від підписання/не підписання актів надання послуг.
До того ж сторони не передбачили умовами договору таку підставу для відстрочки/звільнення від сплати замовником отриманих пологу як не підписання, не складання, не надання актів наданих послуг відповідачу.
Представником відповідача по справі не заперечувався факт сплати позивачу коштів за надані останнім послуги саме в розмірі 2301082,18 грн. та не було спростовано належними та допустимим доказами надання позивачем послуг на суму менше ніж 3724344 грн. (відповідно до підписаних актів про надання послуг).
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України регламентовано, що у разі якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Отже, позивач виконав взяті на себе зобов'язання за договором № 13-07-2015 про надання охоронних послуг від 13.07.2015, а відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання з оплати наданих послуг та станом на час розгляду спору в суді першої інстанції має перед позивачем заборгованість у розмірі 1423261,82 грн. з урахуванням часткової оплати.
За таких обставин, місцевий суд правомірно дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з оплати наданих послуг на суму 1423261,82 грн., є обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Крім того, позивачем ставилась вимога про стягнення з відповідача пені в розмірі 225177,99 грн. та інфляційні втрати в сумі 170414,56 грн. за несвоєчасне внесення коштів як оплати за надані позивачем охоронні послуги.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України.
Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.
Згідно п. 5.9. договору у випадку несвоєчасної сплати замовником вартості послуг охоронного агенства згідно договору, замовник зобов'язаний сплатити охоронному агенству пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми оплати за кожний день прострочення. Затримка платежів з вини банків не підлягає штрафним санкціям і сплата пені не звільняє замовника від сплати заборгованості.
Представник відповідача, заперечуючи проти вказаної позовної вимоги та не погоджуючись із прийнятим місцевим судом рішенням, зазначає, що відповідачем не вірно здійснювалось нарахування пені на загальну суму боргу, а не на кожну окрему суму по кожному окремому акту приймання-передачі.
Колегія суддів не погоджується із таким зауваження апелянта, з огляду на те, що як було досліджено та встановлено судом апеляційної інстанції відповідачем сплачувались кошти за надані охоронні послуги з призначення платежу «на виконання умов договору..», а не за конкретний місяць чи з посилання на певний акт наданих послуг, до того ж відповідачем протягом всього часу дії договору здійснювались періодичні платежі, іноді кожного дня або з інтервалом в декілька днів, а отже, зважаючи на розрахунок пені, що був здійснений позивачем, останнім вірно враховувались часткові проплат відповідача, не зараховувались дні проплат до періоду прострочення та вірно визначалась сума боргу на кожен період з урахуванням часткових проплат замовника послуг.
В свою чергу, відповідач, зазначаючи на неточність нарахування пені позивачем не подав ані суду першої, ані суду апеляційної інстанцій контр розрахунку із його правовим обґрунтування.
Колегія суддів, здійснивши перевірку розрахунку пені, наданого позивачем, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, дійшла висновку, що він є арифметично вірним, обґрунтованим, а отже правомірно задоволена до стягнення така вимога саме в розмірі 225177,99 грн.
Стосовно вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 170414,56 грн. суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Як вбачається із розрахунку інфляційних втрат, здійснений позивачем, зважаючи на постійні часткові проплати відповідачем коштів за надані охоронні послуги, виконавець нараховує інфляційні втрати на певну кількість днів прострочки (1, 2, 3, 4,5, 6, 13, 12, 19 тощо), що є періодом менше ніж місяць, як то повинно нараховуватись з урахуванням зазначених вище приписів нормативних актів, а отже таке нарахування є невірним за весь зазначений позивачем проміжок часу та виключає можливість задоволення такої вимоги в цілому.
Варто зазначити, що за період з 11.07.2016 по 11.08.2016 у відповідача була прострочка зі сплати коштів за умовами договору протягом 31 дня, але за вказаний період мала місце дефляція, що також повинно враховуватись при визначені розміру інфляційних втрат.
З урахуванням всього викладеного, вимога позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 170414,56 грн. не підлягає задоволенню, а місцевий суд дійшов помилкового висновку в даній частині спору, не дослідивши повно та всебічно всіх наявних матеріалів справи та не вірно застосував матеріальні норми до таких вимог, а тому в цій частині рішення підлягає скасуванню.
Також позивач просив стягнути з відповідача витрати на послуги адвоката в розмірі 100000 грн.
Місцевим судом така вимога була задоволена частково в розмірі 50000 грн.
Апелянт просив відмовити повністю у задоволені такої вимоги, з огляду на те, що на думку апелянта позивачем не доведено факту складності даного спору, виготовлення складних процесуальних документів та взагалі вчинення дій на заявлену позивачем суму.
Згідно статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч.3 ст.48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", де зазначено, що адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.
Таким чином, судові витрати на оплату послуг адвоката підлягають відшкодуванню лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату або адвокатському об'єднанню стороною, котрій такі послуги надавались, оплата послуг адвоката підтверджується відповідними фінансовими документами, і якщо такі послуги надавались адвокатом, а не будь-яким представником.
Між позивачем та Адвокатським об'єднанням "Група Адвокатів України" в особі керуючого партнера адвоката Мироновської А.О. був укладений договір № 01-07/1 про надання правової допомоги від 01.07.2016 року, додаткову угоду № 3 до даного договору від 07.07.2016 року.
До матеріалів справи позивачем долучений акт про надання юридичних послуг за додатковою угодою № 3 згідно договору №01-07/1 про надання правової допомоги на суму 100 000 грн. та платіжне доручення № 601 від 03.10.2016 на суму 100000 грн.
Відповідно до п 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Враховуючи складність справи та обсяг проведеної адвокатом роботи, докази, надані стороною для підтвердження надання правової допомоги адвокатом, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого суду, що понесені позивачем витрати з оплати послуг адвоката, які він просить стягнути з позивача, є неспіврозмірними та завищеними, а тому дана вимога підлягає задоволенню в розмірі 50 000 грн.
Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).
Пунктами 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до п.4 ч.1. ст. 103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.
Враховуючи положення ст. 104 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства „АГРОХОЛДИНГ АВАНГАРД" підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2016 у справі № 910/15458/16 підлягає частковому скасуванню.
Відповідно до ч.4 ст. 49 ГПК України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.
Відповідно до викладеного, керуючись ст. 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, ч.1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „АГРОХОЛДИНГ АВАНГАРД" задовольнити частково.
Рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2016 по справі № 910/15458/16 - скасувати частково. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:
«Позов задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "АГРОХОЛДИНГ АВАНГАРД" (03115, місто Київ, проспект Перемоги, буд. 121 В; код 00851519) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОМІНІОН" (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, буд. 22; код 38241817) 1423261,82 грн. - основного боргу, 225177,99 грн. пені, 50000 грн. витрат на правову допомогу та судового збору в розмірі 24726,59 грн.
В іншій частині позову - відмовити.»
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОМІНІОН" (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, буд. 22; код 38241817) на користь Публічного акціонерного товариства "АГРОХОЛДИНГ АВАНГАРД" (03115, місто Київ, проспект Перемоги, буд. 121 В; код 00851519) судовий збірза подання апеляційної скарги в розмірі 2811,84 грн.
Видати судові накази. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.
Матеріали справи № 910/15458/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді В.В. Андрієнко
С.І. Буравльов