Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"08" лютого 2017 р.Справа № 922/4458/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жельне С.Ч.
при секретарі судового засідання Федоровій Т.О.
розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Радіалгруп"
до 1.Приватного підприємства "Довіра-Агро" , 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЗЕРВ-ОЙЛ"
про визнання недійсним договору
за участю представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідачів: не з'явились.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Радіалгруп" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства "Довіра-Агро" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл", в якому просило визнати недійсним договір про переведення боргу б/н від 11.03.2013 р., який був укладений між позивачем та відповідачами.
Ухвалою суду від 26.12.2016р. за позовною заявою було порушено провадження по справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 23.01.2017р.
12.01.2017р. позивачем на виконання ухвали суду про порушення провадження у справі від 26.12.2016р. надано додаткові документи по справі (вх.№850), які після їх дослідження були долучені судом до матеріалів справи.
Представник позивача у судове засідання 23.01.2017р. не з'явився, проте надав до суду письмове клопотання (вх.№165) про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку із хворобою представника та неможливістю через це особисто прийняти участь у призначеному судовому засіданні.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.01.2017 р. задоволено клопотання позивача про відкладення, розгляд справи відкладено на 08.02.2017р.
Представник позивача в призначене судове засідання 08.02.2017р. повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
Відповідач-1 в судове засідання 08.02.2017р. не з'явився, документів, витребуваних судом та відзиву на позовну заяву, не надав. На адресу суд повернулась ухвала суду про порушення провадження у справі від 26.12.2016р. з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".
ВІдповідач-2 в судове засідання 08.02.2017р. також не з'явився, документів, витребуваних судом та відзиву на позовну заяву, не надав. На адресу суд повернулась ухвала суду про порушення провадження у справі від 26.12.2016р. з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".
Відповідно до положень Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18, відповідно до якої зазначено, що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").
Також у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 зазначено, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку про належне повідомлення учасників судового процесу про час та місце судового засідання.
Приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду заяви за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.
11.09.2013 року між Приватним підприємством "Довіра-Агро" (Первісний Боржник), Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕЗЕРВ-ОЙЛ" (ОСОБА_2 боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "РАДІАЛГРУП" (Кредитор) було укладено Договір про переведення боргу яким регулюються відносини, пов'язані із заміною сторони (Первісного боржника) в частині вимог в сумі 316397,20 грн. у зобов'язанні, що виникає з Договору продажу нафтопродуктів №53/13 від 22.04.2013 р. укладеного між Приватним підприємством "ДОВІРА-АГРО" (первісним боржником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "РАДІАЛГРУП" (Кредитор). (п.1 Договору).
Відповідно до п.2 Договору Первісний боржник переводить на ОСОБА_2 боржника борг (грошове зобов'язання) у розмірі 316 397,20 гривень, що виник на підставі Договору продажу нафтопродуктів №53/13 від 22.04.2013 року, а ОСОБА_2 боржник погоджується виконати зазначене грошове зобов'язання в сумі 316 397,20 гривень та перерахувати її Кредитору, за умови, що Кредитор не буде застосовувати будь-які штрафні санкції до ОСОБА_2 боржника, які передбачені Договором продажу нафтопродуктів №5313 від 22.04.2013 року та законодавством України.
Пунктом 3 Договору передбачено, що Кредитор (ТОВ "РАДІАЛГРУП", Позивач) не заперечує проти заміни Первісного боржника ОСОБА_2 боржником в Договорі продажу нафтопродуктів №5313 від 22.04.2013 року і, підписуючи зі своєї сторони цей Договір, дає згоду на відповідне переведення боргу в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Згідно п.5 Договору новий боржник повинен виконати грошове зобов'язання перед Кредитором у сумі 316 397,20 гривень до 31.12.2013 року.
В обгрунтування своїх вимог, позивач вказує, що Відповідачі укладаючи спірний договір заздалегіть не мали намір його виконувати, останній платіж за договором Відповідач-2 здійснив 29.10.2013р., після чого взагалі припинив виконувати свої зобов'язання за договором переведення боргу в частині повернення Кредитору грошових коштів, що на думку позивача є підставою для визнання його недійсним у відповідності до ч.5 ст.203 , ч.3 ст.215 ЦК України.
Такі обставини на думку позивача свідчать про те, що дії Відповідачів (ухилення від оплати заборгованості) суперечать приписам чинного законодавства, та порушують інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю "РАДІАЛГРУП".
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог суд виходить з наступного.
У відповідності до ст. 15, 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Аналогічно ст. 20 ГК України передбачає можливість визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом з метою захисту прав і законних інтересів суб'єкта господарювання.
У відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Зазначені положення ЦК України узгоджуються з положеннями ч.1 ст. 207 ГК України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Отже, господарський договір може бути визнаний недійсним за наявності двох умов: перша - це порушення ним прав та/або охоронюваних законом інтересів позивача; друга - це наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.
Така правова позиція суду відповідає п.7 та п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", якими передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Таким чином, позивач в силу викладеного та відповідно ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) зобов'язаний довести за допомогою належних та допустимих доказів факт порушення спірними правочинами його, позивача, прав та/або охоронюваних законом інтересів, а також це наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).
Боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (ст. 520 Цивільного кодексу України).
Досліджючи матеріали справи, суд встановив, що позивач з умовами договору про переведення боргу від 11.09.2013р. був ознайомлений, погоджувався з його змістом та на час підписання догоовру не вважав умови його такими, що суперечать його інтересам та нормам чинного законодавства, більш того, позивач після укладання договору приймав від ОСОБА_2 боржника (Відповідач-2) оплату боргу, про що вказує сам позивач та підтверджується виписками по особовому рахунку від 24.04.13р., 08.05.13р., 15.05.13р., 17.10.13р., 16.10.13р., 04.06.13р., 25.10.13 р., 29.10.13р. (а.с.84-87).
Також п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.
Таким чином, суд приходить до висновку, що фактичне невиконання Відповідачем-2 умов договору в частині повної оплати заборгованості за договором переведення боргу від 11.09.2013р. не створює правових підстав для визнання його недійсним в силу положень ст.203 ЦК, 215 ЦК України, а тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "РАДІАЛГРУП" є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, у зв'язку з чим відмовляє в задоволенні позову повністю.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, у разі відмови у позові судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, на підставі ст. 15, 16, 203, 215, 520, 627 Цивільного кодексу України, ст. 20, 179, 207 Господарського кодексу України, керуючись, ст. ст. 22, 32, 33, 43, 44, 49, 65, 82- 85 ГПК України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Повне рішення складено 13.02.2017 р.
Суддя ОСОБА_1