79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
07.02.2017р. Справа № 914/3337/16
За позовом: Львівського міського комунального підприємства “Львівводоканал”, м. Львів
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівавтокомплектація”, м. Львів
про стягнення заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення в сумі 130 076, 17 грн.
Суддя Манюк П.Т.
При секретарі Марінченко Р.І.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1 - представник;
від відповідача: не з'явився.
Зміст ст. 22 ГПК України представнику позивача роз'яснено.
Розглядається справа за позовом Львівського міського комунального підприємства “Львівводоканал” до товариства з обмеженою відповідальністю “Львівавтокомплектація” про стягнення заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення в сумі 130 076, 17 грн.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.12.2016 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні (з врахуванням ухвали суду від 16.01.2017 р.) на 07.02.2017 року.
В судовому засіданні 07.02.2017 р. представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві та усних поясненнях.
Відповідач вимог суду, зазначених в ухвалах про порушення справи та про відкладення справи не виконав, витребуваних доказів не подав, явки свого представника в засідання суду не забезпечив, хоча був належно повідомлений про час та місце розгляду справи, причин неявки не повідомив.
За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив таке.
Львівське міське комунальне підприємство “Львівводоканал” (надалі - позивач, виробник) звернулося в господарський суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Львівавтокомплектація” (надалі - відповідач, виконавець) про стягнення заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення в сумі 130 076, 17 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 08.07.2010 р. між сторонами у справі було укладено договір про надання послуг з водопостачання та водовідведення між виробником цих послуг та виконавцями послуг № 570128 (надалі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору, позивач взяв на себе зобов'язання надати послуги з водопостачання та водовідведення в будинок № 16 по вулиці Науковій, а відповідач зобов'язався оплачувати послуги з водопостачання та водовідведення за затвердженими рішеннями виконавчого комітету Львівської міської ради тарифами.
Пунктом 6.3. договору встановлено, що виконавець послуг до 20 числа наступного за звітним місяця, проводить розрахунок з виробником послуг по нарахованих коштах за надані послуги згідно виставленого рахунку, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виробника послуг за відрахуванням 3,3 % комісійної винагороди від перерахованих виробнику коштів (Комісійна винагорода враховується виробником при розрахунках за надані послуги).
Згідно з п. 6.4. договору, рахунок на оплату спожитих послуг водопостачання та водовідведення виставляється позивачем в останній день звітнього місяця на підставі показів загальнобудинкових приладів обліку, а за їх відсутності: на підставі звіту виконавця послуг, поданого ним до 25-го числа звітнього місяця на паперових носіях по формі - додаток 3; в електронному вигляді по формі - додаток 4.
Пунктом 6.6. договору передбачено, що відповідач перераховує кошти, які поступили від споживачів, на розрахунковий рахунок позивача щоденно, але не пізніше трьох банківських днів.
Як стверджує позивач, станом на 01.11.2016 р. заборгованість відповідача перед позивачем за спожиті послуги водопостачання та водовідведення становить 113 511, 15 грн. згідно з розрахунком, долученим до позовної заяви.
Відповідно до п. 7.2. договору, при несплаті або частковій несплаті за надані послуги, виконавець послуг сплачує виробнику послуг пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день протермінування платежу, починаючи з 20 числа місяця наступного за розрахунковим.
Позивач, керуючись п. 7.2. договору, нарахував відповідачу, 6 896, 16 грн пені, а також відповідно до положень ст. 625 ЦК України 1 680, 26 грн - 3% річних та 7 988, 60 грн інфляційних втрат, які просить суд стягнути з відповідача.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на таке.
Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання виникають з господарського договору та інших угод, передбачених законом.
Як встановлено судом, 08.07.2010 р. між сторонами у справі було укладено договір про надання послуг з водопостачання та водовідведення між виробником цих послуг та виконавцями № 570128.
Відповідно до п. 1.1. договору, позивач взяв на себе зобов'язання надати послуги з водопостачання та водовідведення в будинок № 16 по вулиці Науковій, а відповідач зобов'язався оплачувати послуги з водопостачання та водовідведення за затвердженими рішеннями виконавчого комітету Львівської міської ради тарифами.
Пунктом 6.3. договору встановлено, що виконавець послуг до 20 числа наступного за звітним місяця, проводить розрахунок з виробником послуг по нарахованих коштах за надані послуги згідно виставленого рахунку, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виробника послуг за відрахуванням 3,3 % комісійної винагороди від перерахованих виробнику коштів (Комісійна винагорода враховується виробником при розрахунках за надані послуги).
Згідно з п. 6.4. договору, рахунок на оплату спожитих послуг водопостачання та водовідведення виставляється позивачем в останній день звітнього місяця на підставі показів загальнобудинкових приладів обліку, а за їх відсутності: на підставі звіту виконавця послуг, поданого ним до 25-го числа звітнього місяця на паперових носіях по формі-додаток 3 в електронному вигляді по формі додаток 4.
Пунктом 6.6. договору передбачено, що відповідач перераховує кошти, які поступили від споживачів, на розрахунковий рахунок позивача щоденно, але не пізніше трьох банківських днів.
До матеріалів справи позивачем долучено договір про реструктуризацію заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення від 13.07.2016 р. № 570128 (надалі - договір про реструктуризацію), оскільки, відповідач листом від 13.07.2016 р. № 288 звертався до позивача із проханням про укладення договору на розтермінування боргу на 6 місяців на суму 115 109, 43 грн у зв'язку з важким економічним становищем.
В п. 1. договору про реструктуризацію боржник (відповідач) повністю визнає заборгованість за спожиті послуги водопостачання та водовідведення в сумі 115 109, 43 грн та зобов'язується погасити вказану заборгованість за графіком з серпня 2016 року до січня 2017 року рівними частинами по 19 184, 90 грн.
Пунктом 6. договору про реструктуризацію встановлено, що в разі невиконання боржником у повному обсязі та у визначені терміни умов даного договору позивач залишає за собою право на стягнення заборгованості в судовому порядку.
Під час розгляду справи господарським судом, жодних зауважень зі сторони відповідача щодо обсягів та нарахованої вартості надання послуг з водопостачання та водовідведення подано не було, доказів виконання умов договору про реструктуризацію не представлено.
Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
У ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, а у відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Враховуючи, що відповідач заборгованість за спожиті послуги водопостачання та водовідведення перед позивачем в повному обсязі не сплатив, доказів, що спростовують позовні вимоги не представив, тому суд вважає підставним стягнення з відповідача 113 511, 15 грн основного боргу.
За змістом ст. 599 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 7.2. договору передбачено, що при несплаті або частковій несплаті за надані послуги виконавець послуг сплачує виробнику послуг пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день протермінування платежу, починаючи з 20 числа місяця наступного за розрахунковим.
Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Частиною 6 статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
З огляду на викладене, суд здійснивши перерахунок нарахованих позивачем сум, вважає підставними та обґрунтованими вимоги про стягнення з відповідача 6 863, 57 грн - пені та 1 675, 65 грн - 3 % річних.
Щодо позовних вимог про стягнення 7 988, 60 грн - інфляційних втрат, суд вважає що розраховані вони відповідно до вимог чинного законодавства, тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Оскільки спір виник через неправомірні дії відповідача, судовий збір покладається на нього пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 ГПК України, суд ,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Львівавтокомплектація» (79026, м. Львів, вул. Стрийська, будинок 45; код ЄДРПОУ 33982081) на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» (79017, м. Львів, вул. Зелена, будинок 64; код ЄДРПОУ 03348471) суму в розмірі 131 989, 41 грн, з яких:
- 113 511, 15 грн - основного боргу;
- 6 863, 57 грн - пені;
- 7 988, 60 грн - інфляційних втрат;
- 1 675, 65 грн - 3 % річних;
- 1 950, 44 грн судового збору
3. Наказ видати відповідно до статті 116 ГПК України.
4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Повне рішення складено 10.02.2017 року.
Суддя Манюк П.Т.